М. Лисенко – перший інтерпретатор поезії Т.Г.Шевченка

Бочковська Оксана, 15 років, с.Кримки

Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко (1842-1912).
Поезія Тараса Шевченка – волелюбна за тематикою, народна за характером, інтонаційно наспівна – стала для молодого композитора імпульсом для розгортання його власного таланту. В процесі роботи над шевченківськими текстами М.Лисенко відчув творчодайну силу віршів Кобзаря, зрозумів, що мовою музики можна збільшити резонанс Шевченкових ідей серед народу.

В митця виник намір написати музичний цикл з творів на слова великого поета. Про цей задум довідуємось з двох документів. У листі до П. Куліша від 23 липня 1869 року композитор писав із Лейпціга: „Сам я тепер ревно працював над Шевченком: увів його кілька поспівів на музику. Згодом появлю, може, цілий цикл його поезій піснею і іншою хвормою, бо у нас велика недостача на розвій музики української. Ці споруджені речі, здається мені, дуже удалися”. Через півроку М. Лисенко повідомляв із Києва А.Вахнянина: „Я теперечки працюю, заводячи „Кобзаря” Шевченкового у музику: послухачам, що чули ці мої утвори, музика дуже подобається, бо національна й до тексту належно припада. Я маю на мислі такі збірнички з десятьох п’єс один по одному видавати. Пророкують їм добрий поспіх, бо річ нова й гарна. Як вийде перше видання, зашлю конче й до Вас”.
Спливло багато років відтоді, як М.Лисенко поставив на аркуші нотного паперу перші позначки – назви творів і дату „17 квітня І868 р.”. Вони дають точну вказівку, коли було розпочато Першу серію “Музики до „Кобзаря” Т.Шевченка”. Композиторові, тоді студентові першого курсу Лейпцігської консерваторії, щойно виповнилося 26 років. Прочитані вірші посилювали тугу за батьківщиною, за працею в гурті побратимів.
М. Лисенко глибоко відчував народну основу поезії Шевченка і розумів неможливість відтворення її на абстрактному музичному грунті. Його основним творчим методом стає поєднання виражальних засобі класичної та народної музики.
Перший вірш Т.Шевченка, який музично проінтонував М.Лисенко, був „Туман, туман долиною”. Мелодія романсу записана чорнилом, майже без виправлень. Композиторське висловлення цілком у характері народнопісенної музики щодо ладоутворення, кадансів, варіантного принципу побудови мотивів. Проте митець залишив роботу над цим солоспівом, його творчою уявою оволодів вірш, присвячений темі людської долі, в якому філософське узагальнення геніально поєднується з ліричною одвертістю інтимної оповіді, – „Ой одна я, одна, як билиночка в полі”.
У короткій розповіді передано скаргу дівчини, приреченої на самотність: зачерствіли, оглухли люди – зневір’я в їхню доброту отруює життя сиротини.
Зміст переважної більшості вокальних композицій, у яких М. Лисенко спирається на вірші Т. Шевченка, пов’язаний з картинами української природи і побуту, типово народними характерами. Це – „Навгороді коло броду”, „Садок вишневий коло хати”, „Якби мені, мамо, намисто”, „Утоптала стежечку”, „Якби мені черевики” тощо. Мелос цих солоспівів пройнятий народнопісенними елементами, що творчо осмислені митцем.
Завдяки особливостям поезії Т. Шевченка у музичному стилі М. Лисенка з’явились оригінальні ритмоінтонаційні, ладогармонічні формули, що згодом утвердилися як національно визначені художні прикмети українського музичного мистецтва.
До М. Лисенка композиторів приваблювала понад усе лірична та лірико-побутова тематика поезії Шевченка, хоч вона сповнена епіко-історичними, соціально-суспільними, узагальнено-філософськими темами. Саме ця багатотемність творчості Кобзаря і сприяла широкому колу музичної образності у творах М. Лисенка.
На грунт української пісенності М. Лисенко також переніс улюблений романтиками жанр баркароли. Зокрема, на його метро ритмічній канві виникає мелодія пейзажного романсу “Садок вишневий коло хати”. Цей твір – одна з перлин вокальної лірики композитора. Фортепіанний вступ, заключення, супровід окремих епізодів, близький за фактурою до барка рольного „погойдування”, відображують у музиці безхмарний, заспокійливий настрій, .властивий віршу.
Подібна акварельна прозорість звучання характеризує й солоспів „По діброві вітер виє”. Поширений у народній пісенності поетичний паралелізм „тополя – дівчина” в музиці композитора ототожнюється з поетичною ідеєю, за якою стоїть драма особистості, життєвий, конфлікт. Психологізації сюжету, що залишається „за кадром”, сприяє інструментальна партія. Саме в епізодах, де замовкає голос, потужно розкривається підтекст шевченківського вірша.
Твори лірико-інтимного характеру на слова Т.Шевченка становлять невелику групу. Серед них романси „Якби зустрілися ми знову”, „Чого мені тяжко”, написані М.Лисенком у 1890-ті роки. Музику їх відзначає інтонаційне напруження, втілення емоційних градацій шляхом образно-смислових переключень, через свіжі гармонічні модуляції. Глибока та вистраждана інтимна лірика поета не могла не торкнути вражене серце композитора, якому довелося зазнати і гіркоту розлуки з першою дружиною, і втрати близьких людей.
Романс „Чи ми ще зійдемося знову?” для сопрано або тенора з супроводом віолончелі та фортепіано побачив світ у Четвертій серії „Музики до „Кобзаря” Т.Шевченка”.
Особливо важливе місце в камерно-вокальній спадщині М.Лисенка належить солоспівам на вірші з поеми „Гайдамаки”. Саме в них виявилось жанрове новаторство митця – на музичний грунт перенесено риси поемності, властиві літературному першоджерелу.
Єдиний номер з „Гайдамаків”, що зберігся в архіві композитора з повною авторською датою (12 липня 1880 р.), – солоспів „Гомоніла Україна”. Цей твір, а також серенада „У гаю, гаю вітру немає. Спів Яреми” увійшли до Четвертої серії „Музики до „Кобзаря” Т. Шевченка”.
М. Лисенко подав оригінальні типи жанрових модифікацій. Попри згадані романси-арії, романси-балади, солоспіви з ознаками поемності, необхідно вказати на єдиний у своєму роді жанр романсу-думи. Високохудожній зразок такого солоспіву – „У неділю вранці-рано” на вірші з поеми „Невольник” (надрукований у Третій серії „Музики до „Кобзаря” Т. Шевченка”).
Великий часовий перебіг роботи М.Лисенка над Шевченковою поезією позначився на еволюції творчого стилю композитора. Понад 60 романсів і вокальних ансамблів на слова Т.Шевченка (деякі з творів, неопубліковані за життя митця, до нас не дійшли) – це чи не єдиний, унікальний приклад в історії камерно-вокальної музики за кількістю озвучених автором віршів одного поета. М. Лисенко клав в основу своїх романсів не лише закінчені поетичні мініатюри, але й уривки з поем („Катерина”, „Княжна”, „ Гайдамаки”, „Сліпий”).
Майже півстолітня творча праця М.Лисенка над популяризацією шевченківських ідей підтверджує безкомпромісну громадянську позицію митця. Відчуваючи зріднену близькість із своїм народом, композитор формував у слухачів думку, духовну міць, закладав у „програму пам’яті” правдиві сторінки історії й сучасності.
Гуманістичні ідеї в Лисенкових романсах, як і в хорах та ансамблях на слова Т. Шевченка, немов камертон, настроювали усю творчість митця на високий лад.
Композитор і  критик Б.Яновський писав, що „Музика до Кобзаря” М. Лисенка“ є кращим зразком повного неподільного злиття народного мистця-поета з народним мистцем-композитором. Кожний з них доповнює один одного і  сплітаються так тісно, що інколи тяжко уявити собі їх окремо”. „У „Музиці до Кобзаря” підіймається Лисенко до такої самої висоти натхненної творчості, що й Шевченко у своїх віршах”, – писав Ф.Колесса.
 В “Музиці до Кобзаря Шевченка” М. Лисенко оспівав 87 поетичних зразків. У „Повній збірці творів М. Лисенка”, що упорядкував Д. Ревуцький їх 92.
„Музика до „Кобзаря” Т. Шевченка” втілює загальнолюдські проблеми, тому філософське й етичне значення цього унікального циклу надзвичайно вагоме. Майстер слова і Майстер музичних звуків не боялись вступати в суспільний конфлікт, стоячи в обороні пригноблених. Із схвильованої співоповіді двох геніальних митців постає правда народних уявлень, струменить енергія волествердження, віра в перемогу добра.
Можна зробити висновок, що поезія Тараса Шевченка – волелюбна за тематикою, народна за характером, інтонаційно наспівна – стала для молодого композитора імпульсом для розгортання його власного таланту. В процесі роботи над шевченківськими текстами М. Лисенко відчув творчодайну силу віршів Кобзаря, зрозумів, що мовою музики можна збільшити резонанс Шевченкових ідей серед народу.
Ці композиції Лисенка відзначаються глибоким розумінням і відчуттям Шевченкової поезії, до якої вмів Лисенко достроїтися народністю музичного виразу і глибоким ліризмом. Передаючи музичною мовою усі переливи почуття і настрою геніального поета, М.Лисенко чарує нас глибиною і польотом музичної думки та блискучою формою. Народний колорит Лисенкових композицій до слів Шевченка лише підносить вартість й оригінальність цих творів, далеких від наслідування чи розроблювання народних мотивів та від усяких дешевих ефектів.