Яку історію зберігають топоніми…

 Польська Дар̕я, смт. Верхній Рогачик, Херсонська обл.

Є очевидним твердження, що сукупність всіх топонімів певної визначеної території є не випадковою, а обумовленою наступними чинниками:

1.Фізико – географічними особливостями території. Людям властиво відображати у географічних назвах найбільш примітні та значимі характеристики території, такі як рельєф, рослинний покрив, тваринний світ, грунти, водозабезпеченість, літологічнй склад порід, родовища корисних копалин тощо.

2.Головну роль у появі нових топонімів починають відігравати господарські відносини, зокрема майнові (тип землеволодіння, родинні стосунки), виробничі (галузі промисловості та промислові об’єкти, характер сільського господарства), управлінські (тип управління, адміністративно – територіальний устрій).

3.Сукупність етносів, які мешкають ( мешкали ) на даній території та причетні до появи топонімів.

Метою даної науково-дослідницької роботи є вивчення основних топонімів Херсонської області.

Херсон – місто, обласний центр України. Розміщений на правому березі Дніпра, в його наймальовничішій частині дельти, з численними рукавами, протоками, озерами, за 36 кілометрів до впадіння третьої за величиною європейської ріки в Дніпро-Бузький лиман Чорного моря. У 1737 році, під час Російсько-турецької війни 1735-1739 років, на правому березі Дніпра було побудоване укріплення російської армії Олександр-шанц. 18 червня 1778 року Катериною II був підписаний указ про заснування фортеці й суднобудівної верфі і вже 19 жовтня 1778 року були закладені фортеця, верф і місто, яке отримало назву Херсон на честь давньогрецького міста Херсонесу- Таврійського, яке у древній Русі носило назву Херьсон і вважалося джерелом християнства для держави. Засновником міста був Г.О.Потьомкін – фаворит імператриці Катерини II.

Велика Білозерка –селище міського типу, районний центр Білозерського району Херсонської області, розташованого у західно – південній частині Херсонщини. Район розділяє на дві частини обласний центр – піденну і північну. З півдня і сходу його омивають води Дніпро-Бузького лиману і Дніпра, на північному сході Інгульця, на заході простягається степ, що зливається з миколаївськими просторами. Велика Білозерка раніше належала головному розпорядникові будівництва м. Херсона І.А. Ганнібалу – дядьку матері О.С.Пушкіна. Спочатку село називалося по імені Ганнібала Іванівкою. Сучасна назва селища закріпилася з 1847 року і походить від найменування Біле озеро, нині Білозерка, на березі якого воно знаходиться.

Берислав. Місто засноване на початку XV століття як литовська фортеця і державна митниця під назвою «Вітовта митниця». У 1450 році його захопили татари, а пізніше, 1475 року, - турки, які збудували тут фортецю Кизикермен ( Кизькермен) - «Дівоча фортеця», що мала загороджувати запорожям шлях до Чорного моря. Фортеця була також одним з найбільших невільничих ринків. У 1695 році її захопило російсько-українське військо. 1774 року землі між Південним Бугом і Дніпром були приєднані до Росії, і в 1784 році Кизикермен перейменовано на Берислав, на честь взятої, здобутої слави.

Велика Олександрівка в давнину мала назву Новоолександрівка. Заснована вона в 1784 році вихідцями з Полтавської, Київської і Чернігівської губерній. Колишня назва дана переселенцями з с. Олександрівки нині Бобровицького району Чернігівської області. Згодом з Київщини й Чернігівщини приїхали нові поселенці, які оселилися на Інгульці трохи нижче і назвали слободу Мала Олександрівка. Після цього Новоолександрівку почали називати Великою Олександрівкою.

Велика Лепетиха як і с. Мала Лепетиха, розташоване неподалік, засноване французькими емігрантами 1795 року. За іншими, більш точними даними, у 1792 році на місці запорізького зимівника, біля балки, яку згодом назвали Лепетишиною. Назва населеного пункту утворилася від неозначеної форми дієслова «лепетати», тобто «говорити незрозумілою мовою». Найменування, імовірніше всього, дали селяни навколишніх сіл, оскільки вони не розуміли французької мови.

Високопілля. На місці нинішнього Високопілля в 1869 році переселенцями з німецьких колоній Таврійської губернії було засноване селище Кронау, яке до 1915 року носило таку назву. Враховуючи те, що селище розташоване на високому вододілі Дніпра та Інгульця, на південних відрогах Придніпровської височини, від словосполучення «високе поле», утворилася нова назва населеного пункту – Високопілля.

Генічеськ – місто виникло в 1784 році в районі видобування кухонної солі. Колишні його назви Генічі (Єніче ) перекладалися з тюркської мови «дженіче» як «тонкий» і виникли від назви протоки Тонкої, яка з’єднує лиман із Сивашем. Сучасна назва утворена від старої форми топоніма Генічі ( Єніче ) з додаванням суфікса -ськ. Звідси ж назва Генічеського озера та Генічеської протоки.

Гола Пристань. Перші відомості про місто Голу Пристань відносяться до 1786 року, тоді воно носило назву Голий Перевіз. Через нього запорожці та чумаки возили сіль з Ягорлицьких соляних промислів. Місцевість була гола, без будь-якої рослинності та житла, звідси й пішла назва. У кінці XVIII століття тут почали поселятися кріпаки – втікачі з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини. Згодом була побудована пристань, після чого іменникова частина складного топоніма змінилася. Поселення, що тут виросло дістало сучасну назву – Гола Пристань. Назву міста перейняло розташоване неподалік озеро – Голопристанське.

Горностаївка. Населений пункт засновано у XVIII столітті переселенцями з Київської та Чернігівської губерній і названо Горностаївкою на честь села на Київщині, назва якого пішла від горностая – звірка, що водився на Поліссі. За іншою версією назва селища пов’язана з антропонімом і утворена від прізвища його власника Горностая шляхом додавання суфікса -ївк(а).

Іванівка. Селище засноване у 20-х роках XIX століття вихідцями з Великої і Малої Лепетихи, Білозерки, Шульгівки та інших на неозорих родючих землях. Назву населений пункт дістав від імені першопоселенця Івана Гнідаша.

Каланчак – заснований у 1794 році висланими сюди кріпаками – учасниками відомого повстання в селі Турбаї на Полтавщині. Назва населеного пункту утворилася від тюркського та турецького «фортеця», «укріплення». В українську мову ввійшло у формі «каланча», де -ча зменшувальний суфікс. Дослівно перекладається «Невелике укріплення». Термін «кала» - дуже давній елемент в географічних назвах, він відноситься до античного минулого.

Каховка - місто засноване 1791 року на місці зруйнованої турецької фортеці Іслам – Кермен, збудованої 1492 році, назва якої в перекладі означала «Свята фортеця».Сучасна назва міста походить від прізвища російського генерала В.В. Нечуй-Каховського, якому після розгрому турків і татар в Криму у XVIII столітті було подаровано землі в Придніпров’ї, де він заснував слободу Каховка. Назва утворилася від прізвища засновника, шляхом додавання до основи Кахов - суфікса -к(а). Від Каховки утворилася назва Каховського водосховища, Каховської ГЕС, міста Нова Каховка.

Нижні Сірогози. - селище засноване у другій половині XVIII століття на єрику-глушиці (старому руслі) річки Великі Сірогози, від якої й дістало назву. За версією краєзнавця А.П.Коваля, слово «сірогози» турецького походження, воно складається з двох частин: «сіра» - лінія, «гузун» - довга. Його вживали, коли йшлося про старе русло, куди збігалася весняна вода і залишалася у довгих ямах – сірогозах. Отже, очевидно, що спершу виник ойконім, бо люди селилися біля таких ям, а вже очевидно далі утворилися назви балки й річки. Нижньосірогозький краєзнавець Ю.В.Безух стверджує, що саме балка дала назву двом найбільшим селам району. Щодо походження слова, то він переконаний, що воно походить від тюркського «сара» - жовтий, «огуз» - бик, віл. За версією Ю.Кругляка топонім Сірогози пов̕язаний із скіфським курганом Огуз, який має тюркську назву.

Нововоронцовка – селище засноване в кінці XVIII століття на місці запорізьких зимівників біля Дніпровського затону Великі Води під назвою Миколаївка. Перша письмова згадка відноситься до 1795 рокуц. Сучасна назва виникла після того, як 1821 року Миколаївку придбав граф М.Воронцов.

Новотроїцьке - селище міського типу, засноване на місці татарського аулу Сарибулак, що в перекладі означало «Жовтий струмок», селянами-втікачами з різних губерній України і Росії. Перша письмова згадка відноситься до початку XIX століття. Сучасна назва селища культового походження на честь церкви святої Трійці та релігійного свята. Слово «трійця» у християн означає триєдине божество : Бог Батько, Бог Син, Бог Дух Святий.

Скадовськ – місто, засноване у 1894 році на місці невеликого рибальського селища Алі-Агак, на землі поміщика Скадовського було засновано новий населений пункт. Свою назву він дістав від прізвища землевласника.

Цюрупинськ – місто, виникло 1784 року у пониззі Дніпра і до 1802 року носило назву Дніпровськ. З 1802 по 1928 роки воно називалося Олешки, так як було засноване на місці руського літописного міста Олешьє, відомого з 1084 року, у свій час тут була Олешківська Січ. Сучасна назва, з 1928 року, пов̕язана з іменем одного з керівників колишньої Радянської держави О.Д.Цюрупи.

Нова Каховка - місто Каховського району Херсонської області. Засноване в 1950 році, разом з початком будівництва Каховської ГЕС, на місці села Ключове, яке існувало з 1891 року. Назва населеного пункту походить від назви міста Каховка, іменованого на честь російського генерала В.В.Нечуй-Каховського, та прикметникової частини, яка підкреслює вік міста.

Північно - Кримський канал – бере початок з Каховського водосховища на Дніпрі поблизу міста Нова Каховка, тече через Перекопський перешийок до міста Джанкой і далі на Керченський півострів. Значна частина траси каналу проходить по території північного Криму, звідси й назва.

Асканія-Нова - заповідник цілинного степу на південному сході Херсонської області. Територія, на якій знаходиться заповідник Асканія-Нова, раніше називалася Чаплі за розташування її на схилах Великого Чапельського поду ( плоскої степової западини, де весною збирається вода). У 1828 році німецький герцог Ангальт - Кетенський купив у Миколи І за безцінь 42, 3 тисячі десятин землі. Згодом її перекупив землевласникк Ф.Е. Фальй—Фейн і в 1841 році в степу поблизу хутора Чаплі було засновано хутір, названий іноземним магнатом Асканія-Нова на честь місцевості Асканія в Німеччині.

Бобровий Кут – єврейське сільськогосподарське поселення в Херсонській губернії, яке при радянській владі було включено в автономний єврейський район Калініндорф. Бобровий Кут названо на честь однойменної балки на лівому березі ріки Інгулець. Ріка в цьому місці утворювала кут, в якому у великій кількості налічувалися колонії бобрів. Іншу версію назви цієї колонії висунув відомий єврейський поет і публіцист Семен Фруг, уродженець Бобрового Кута. За його словами, в часи, коли перші емігранти прибули на це місце, вони застали повністю пустинний степ, на якому місцями чорніли могильні кургани запорожців і рідкі хутори одиноких мешканців широких новоросійських рівнин. Один з них, за прізвищем Бобров, хутір якого знаходився неподалік від вибраного емігрантами пункту, тепло зустрів новоприбулих шукачів мирної праці, окутав їх ласкою біблійно-пастушої гостинності.

Крива Коса – найбільш східна на території Херсонської області піщана коса Азовського моря. Коса – низька і вузька намивна піщана або черепашково-піщана смуга на узбережжі моря, озера, або річки. Ця назва є прикладом переходу апелятива у власну назву. Прикметникова частина від слова «кривий» - назва за конфігурацію.

Азовське море – море на території Херсонської області. У різних народів воно мало свої назви. Корінне населення східного Приазов̕я античної епохи – меоти й інди - називали його Тамарунда, про що засвідчує Пліній Старший. «Тамарунда» на мові тих народів означала «мати моря», дослівно ж цю назву виводять як «годувальниця Чорного моря». Стародавні греки називали його Меотійським озером, або Меотидою ( від назви племені меоти, що жили на його узбережжі в І тис. до н.е. і в І тис. н.е.) Римляни море називали Меотійське болото, слов̕яни – Сурозьким і Синім, араби - Бар-ель-Азов, тобто «темно-синє море». Від останньої деякі дослідники виводять сучасну назву. За іншою версією, більш вірогідною, море дістало назву від міста Азова, яке виникло приблизно у ІІІ ст.. до н.е. в гирлі Дону, як місто-колонія Танаїс. В XV – XVII століттях генуезці і кримські татари Азовське море називали «морем чабаків». У татар воно було ще відоме під назвою, яка в перекладі означала «устя (Дону)», «море». Звідси пішли давньоруські назви Озарське, Азавське.

Бирючий - острів на Азовському морі в Херсонській області. У назві відбилося південноросійське діалектне слово «бирючий» ( від « бірюк» - вовк). Не виключено, що це калька з тюркського «вовчий» .

Арабатська стрілка - вузька довга коса, що відокремлює Сиваш від Азовського моря на території Генічеського району Херсонської області, намита морськими водами з черепашкового піску. Назву виводять від фортеці Арабат –XVI-XVIIcтоліть. З тюркської дослівно означає «передмістя». Руїни фортеці до нашого часу збереглися поблизу села Каменського на березі Арабатської затоки. Найменували косу російські солдати під час кримських походів 1737-1739 років. Існує й інше тлумачення, а саме, що назва походить від татарського і в перекладі означає «шлях до гарби», «дорога для гарб». Ця дорога існувала ще за часів Київської Русі і вела до Тмутараканського князівства. Можливо, назва фортеці, в свою чергу, походить від згаданого шляху, згодом назва перенесена на косу – Арабатська.

Сиваш - затока на заході Азовського моря на території Генічеського Херсонської області. Відокремлюється від нього вузькою довгою косою – Арабатською стрілкою. Друга назва Сиваша - Гниле море. Найдавніший його опис знаходять у творах давньогрецького географа й історика Страбона ( початок І ст. до н.е.), а також у давньоримського ученого Плінія Старшого ( І ст. н.е.), який називав його озером Бук. Слово «сиваші» тюркського походження. воно означає «западина, затока, лагуна». Термін співзвучний з іншим тюркським словом «прилипати», «прилипчивість». Іноді термін «сиваш» перекладають з тюркського як «грязь». Назва Гниле море дана за неприємний запах сірководню, який утворюється внаслідок гниття органічних решток.

Чонгар - півострів на півдні України на території Генічеського району Херсонської області, омивається водами затоки Сиваш. Назва пішла від тюркського cynkara - найменування одного з тюркських родів, що кочував у цих місцях.

Солоне озеро – озеро на південному – сході Херсонської області знаходиться декілька озер з такою назвою, які розташовані вздовж морських берегів і Сиваша і відокремились від моря внаслідок утворення піщаних пересипів. Найменування пішло від наявності в руслі солоних джерел.

Криве Дніприще- права притока Дніпра в Херсонській області. Назва від прикметника «кривий», яка вказує на форму, іменникова частина складного гідроніма утворена від основи Дніпр -, яка означає « широка ріка» та суфікса -ище, що служить для утворення назв місця з якоюсь ознакою, в даному разі вказує на значні ознаки протоки.

Дніпровський лиман - затока на півночі Чорного моря в Херсонській і Миколаївській областях. Від Чорного моря відокремлений Кінбурнською косою. Назва похідна від гідроніма Дніпро, тобто «широка ріка», який впадає в цю затоку. Слово «лиман» було перейняте у тюрків і в перекладі означало «гавань, порт», «спокійне, захищене місце, спокій, тиша ». В українській мові під словом «лиман» вбачають розширене устя ріки, велике й глибоководне озеро, незаросле комишом.

Велика Калга - річка на території Херсонської області, яка впадає в Домузлянський під ( природне пониження на лівобережжі річки Дніпро в Херсонській області). Відома під іншими назвами: Калга, Каялга, Калгинська, Канжелга, Канжа – гали, Ханжига. Іменникова частина увійшла з тюркської мови й утворена від назви почесного татарського титулу. Прикметникова частина складного гідроніму вказує на розміри ріки.

Домузла – ріка на території Херсонської області, впадає в Азовське море. Назву виводять в перекладі з татарського «дика свиня» та форманта -їй . Відома під іншими назвами: Домузгла, Домузли, Домузлу, дослівно в перекладі означає «свиняча».

Висунь – ріка, права притока Інгульця ( басейн Дніпра ).Витікає з південних схилів Придніпровської височини. Має інші назви: Висуні, Висунь, Исунь, первинна – Вицунь. Похідне від татарського -иц «пити», давньотюркського, татарського -іц «пий», аварського - ицу «джерело». «Висунь», зі значенням близьким до українського, означає «водопій, місце для напування худоби».

Велика Корабельна – річка, ліва притока Південного Бугу. Її назва є переосмисленням українським населенням тюркської назви, з якої перша частина перекладається як «чорний», друга – «горб, ущелина, вузький прохід в горі», утворена за допомогою суфікса -н(а). Прикметникова частина складного гідроніма Велика дана за розміри водойми.

Скіфія – літописна «Велика Скуфь», історична назва території між Дністром і Доном. Назва пішла від «скіфи» (сколоти, саки) – народу, який населяв цю місцевість у VIII (VII) ст. до н.е. – І ст. н.е. Гадають, що слово «скіф» утворене від того ж кореня, що й «сак».Слово «saka» Соболевський розшифровує як «гонщик» ( за дикими звірами), «мисливець». Останнім часом поширилась думка, за якою сама назва «saka» означала «олень», а це вказує на те, що тварина була тотемою певної частини скіфів (саків), їх божеством.

Верхній Рогачик – селище міського типу, районний центр Верхньорогачицького району Херсонської області. Район розташований у крайній північно – східній частині Херсонщини. На півночі і сході межує з Кам̕янсько – Дніпровським районом Запорізької області, на півдні й південному заході з Нижньосірогозьким і Великолепетиським, на заході по руслу Дніпра з Нововоронцовським районами Херсонської області. Перша письмова згадка про Верхній Рогачик відноситься до 1793 року. Селище розташоване на шляху, яким здавна возили з Криму сіль, у верхів’ї річки Рогачик – лівій притоці Дніпра, від якої й дістало назву.