This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Закарпаття – край заповідників і резерватів. Роль молоді у справі продуктивного збереження заповідного довкілля

Марія Маняца, м. Ужгород

Вступ
На початку ХХ сторіччя відомий чеський вчений – професор Фірлінгер – наказував своїм учням, які вирушали на Закарпаття запроваджувати новий інженерний проект: «Ви повинні будувати і побудувати все так, щоб Підкарпатська Русь (Закарпаття) стала парком Центральної Європи». Пройшли роки і бажання вченого здійснилися: сьогодні наш край зусиллями багатьох людей – вчених, фахівців різних галузей, природоохоронців, ентузіастів є оригінальним і неповторним куточком Європи.

Багато представників різних народів, релігій, держав, і власне, особистостей творили те, що нині ми називаємо ЗАКАРПАТТЯМ. Кожен, хто побуває тут, знаходить щось таке, що вражає і запам’ятовується, і, водночас є незвичним і таємничим. Одним з таких феноменів є заповідники, де, здається, зупиняється час, оживають легенди, переплітаються давнина і сьогодення. Закарпаття є прикладом комплексного та успішного ведення заповідної справи в Україні, де природоохоронні традиції співіснують з життям та веденням господарства місцевих жителів.
Даний проект підготовлено з метою ознайомлення з такою характерною особливістю краю як заповідні території, а також як спроба знайти місце учнівської та студентської молоді у реалізації проектів розвитку екотуризму та еколого-пізнавальної роботи в краї, зацікавити їх ідеєю продуктивного збереження заповідного довкілля. Завданням заповідної справи нині є охорона унікальних природних комплексів та збереження біорізноманіття територій, наукові дослідження, ведення постійного моніторингу за станом природи, вивчення природних процесів, сприяння сталому розвитку регіонів, екологічна освіта та пропагандистська діяльність, розвиток екотуризму та рекреації, а об’єктами природно-заповідного фонду визнано ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. У світі та й в Україні, зокрема, вони створюються з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу довкілля. Природоохоронцями Закарпатської області докладається чимало зусиль для збереження традиційних способів господарювання, створення нових робочих місць, розвитку сільського туризму, реалізації проектів сталого розвитку територій. У сфері еколого-освітньої діяльності ними випускаються періодичні видання (всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал «Зелені Карпати», регіональна екологічна газета «Вісник Карпатського біосферного заповідника», проспекти, буклети, каталоги, туристичні карти з розміченими туристичними маршрутами, організовуються регулярні виступи у засобах масової інформації, лекції, екологічні уроки, екскурсії, літні табори, практика студентів з метою роз’яснення унікальності та значення заповідних територій). При виконанні даної роботи чимало з них було використано у якості довідкового матеріалу. Це і матеріали міжнародних науково-практичних конференцій з проблем збереження довкілля та його впливу на здоров’я людей, які відбувалися у містах Рахові та Ужгороді у 2005, 2008, 2009, 2010, 2011 роках, це і навчальний посібник С.С. Попа «Природні ресурси Закарпаття», це і книга В. Комендаря «Мандри до шовкової косиці» та фотоальбом В.Комендаря та С.Мельника «Запрошення на бал весни у Долину нарцисів», це і рекомендації раціонального використання В.Сабадоша та А.Мигаля «Сировинні ресурси лікарських рослин Закарпаття» та інші. У ході даного дослідження було проведено опитування молоді на предмет володіння основними еколого-освітніми термінами, знання ними заповідної спадщини краю, бажання брати участь у заходах натуралістичного характеру. У результаті нині зібрано фактологічний матеріал про організацію заповідної справи на Закарпатті і викладено у даній роботі, а також запропоновано кілька апробованих освітньо-пізнавальних моделей залучення молоді до активного здобуття знань про рідний край та збереження заповідного довкілля.
Розділ І. Об’єкти заповідного фонду Закарпаття. Їх унікальність та місце у світовій екологічній спадщині.
Нині об’єкти природного заповідного фонду Закарпаття класифікуються як природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, ботанічні, зоологічні тощо), пам’ятки природи (лісові, гідрологічні, геологічні тощо), заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні пам’ятки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Останні чотири позиції – це штучно створювані об’єкти. У Закарпатті площі природного заповідного фонду складають понад 12% території області. З цим показником область наблизилася до показника країн ЄС і є безумовним лідером серед інших областей України. У заповідному фонді Закарпаття найвищим за ступенем заповідності є Карпатський біосферний заповідник, відтак – три природні парки («Ужанський», «Синевир», «Зачарований край») і 21 заказник загальнодержавного значення та 28 місцевого.
Найбільша кількість заповідних територій Закарпаття знаходиться в Карпатському біосферному заповіднику – природоохоронній, науково-дослідній установі міжнародного значення –53 тис. га, у Національному природному парку «Синевир» – 40 тис. га, в Ужанському національному природному парку – 14 тис. га, регіональному ландшафтному парку «Зачарований край» – 6 тис. га. Всі вони поділяються на функціональні зони: заповідну (31 % від загальної площі), буферну (28%), антропогенних ландшафтів (35%) та регульованого заповідного режиму (6%). Заповідна зона – основа екологічної мережі, мережі з’єднаних між собою ділянок природних територій,що охороняються. Такі екокоридори можуть забезпечити як біорізномаїття та стійкість екосистеми в цілому так і повночленність всіх її популяцій. Буферна зона призначена для відпочинку, розвитку туризму та охорони заповідної зони від неконтрольованого людського впливу, тут дозволяється лише короткочасне перебування та обмежена людська діяльність. Транзитна є зоною ведення традиційного господарства. Починаючи з неї здійснюється особливо ретельний контроль за дотриманням усіх принципів охорони довкілля.
Одним із найцінніших об’єктів охорони в Україні і на Закарпатті зокрема є букові праліси. Їх вік – від 170 до 220 років, у окремих випадках 300-500 років. Світовий фонд охорони природи та Міжнародний союз охорони природи визнали, що до пралісу відносять такий ліс, який не зазнав жодних змін під впливом людини. Згідно з рішенням Європейської конференції міністрів лісового господарства у 1996 році було визначено, що ПРАЛІС – це такий лісовий масив, який ніколи не зазнавав людського втручання і в своїй структурі та динаміці демонструє природний розвиток. Нині праліси є найбільш важливими для встановлення історії розвитку рослинного покриву у післяльодовиковий період. Вони – своєрідний еталон, міра і критерій прекрасного і, водночас, генетичний фонд пралісових екосистем нашого континенту. Їх вивчення є необхідною умовою для ведення лісового господарства на природних засадах. Екологічні процеси, що відбуваються тут, слугують моделлю сталого ведення лісового господарства, яке нині набуває стратегічного значення. Адже за останні 40-50 років на Закарпатті верхню межу лісу знижено на 200-300 метрів, безжалісно і немотивовано вирубано наднаукову норму лісів – понад 20 мільйонів кубометрів цінної деревини. Транспортування зрубаного лісу проводилося і продовжує проводитися гусеничною технікою, що призводить до інтенсивної ерозії грунтів, винищення трав’яного покриву, знищення середовища існування багатьох видів. Значення пралісів набуває ще актуальнішого значення нині, коли потужні повені внаслідок знищення форпостів гірських лісів, криволісся, а також значних територій приполонинських лісів, які в сукупності є приймачами і розподілювачами вологи і, як відомо, найбільш ефективно виконують захисні функції, наносять господарському комплексу області значної шкоди.
Нині букові праліси Карпат в одному ряду з Єллоустоунським національним парком, Ніагарським водоспадом, Галапагоськими островами, озером Байкал та ще понад сто шістдесятьма природними феноменами, визнаними міжнародною спільнотою унікальними об’єктами природної спадщини світового масштабу. «Букові праліси Карпат» – міжнародний об’єкт, що складається з десяти окремих ділянок, які розташовані вздовж осі завдовжки 185 км від Рахівських гір та до Чорногорського хребта (в Україні) на захід по Полонинському хребту гір Буковські Врхи та Вігорлат (у Словаччині). Понад 70 відсотків об’єкта знаходяться в Україні на території Карпатського біосферного заповідника, Ужанського національного природного парку – з українського боку. А з словацького боку – на території Національного парку Полоніни й Природоохоронної області Пряшівщини. «Букові праліси Карпат» є надзвичайно важливим об’єктом для встановлення повної картини історії та еволюції роду бука, який на сьогодні є глобально важливим для північної півкулі Землі. Бук є однією з найважливіших складових помірних широколистих лісів, які колись займали 40 відсотків території Європи. Важливо, що ці праліси зростають на всіх ґрунтоутворюючих породах, що зустрічаються в Карпатах і володіють значним біологічним різноманіттям. З-поміж інших лісових об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вирізняються специфічною флорою та фауною, які додають екологічної комплексності та довершеності цим екосистемам. Таким чином букові праліси на Закарпатті охороняються у Карпатському біосферному заповіднику та Ужанському національному природному парку.
Одним із найбільших природоохоронних об’єктів України є Карпатський біосферний заповідник. Його площа 53600 га. На цій території – найвища вершина України гора Говерла (2061 м.), легендарна гора Близниця, високогірні озера Несамовите (1750 м н. р.м.) та Марічейка (1510 м н.р.м.), географічний центр Європи, Долина нарцисів, всесвітньо-відомі букові праліси, найбільша карстова печера Українських Карпат «Дружба». Тут представлене все біологічне різноманіття Українських Карпат від передгір’я (діброви, букові, мішані та хвойні праліси і природні ліси) до субальпійських і альпійських лук (180 м –2061 м над рівнем моря з вільхо-сосновим криволіссям та високогірною флорою). Заповідник розташований у межах Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів Закарпатської області та складається з 8-ми ізольованих один від одного масивів (Свидовецький, Чорногірський, Кузій-Трибушанський, Марамороський, Угольсько-Широколужанський, Долина нарцисів, Чорна гора, Юлівська гора). Територія розділена на чотири функціональні зони: заповідну (31% від загальної площі), буферну (28%), антропогенних ландшафтів (35%) та регульованого заповідного режиму (6%). Понад 14,9 тис. га території заповідника складають букові праліси, тобто незаймані ліси. Тут також охороняється 1350 видів вищих судинних рослин, 48 деревних порід, 274 види хребетних та близько 15000 видів безхребетних, понад 200 рідкісних та ендемічних видів рослин і тварин. Надзвичайно цікавими з точки зору вчених-ботаніків та екологів є червонокнижні види рослин: астрагал шестиквітковий, арніка гірська, айстри альпійські, баранець звичайний, пізньоцвіт осінній, скополія карніолійська, родіола рожева, плаун-баранець, плаун колючий, тирлич жовтий, тирлич вирізаний, тирлич крапчастий, фіалка кримська, ясен, едельвейс альпійський (білотка альпійська), рододендрон східнокарпатський, рододендрон Кочі, медунка Філярського, дзвіночки карпатські, первоцвіт маленький, верба туполиста, комахоїдна рослина товстянка звичайна, молодило гірське, лунарія оживаюча, нарцис вузьколистий, сон білий та ендемічні види: котячі лапки карпатські, астрагали Крайни, шолудивник Едера, тирлич весняний аконіт волосистий, смілка сумнівна, тирлич роздільний, дзвоники головчасті, волошка марамороська. До загальнокарпатських ендемів належать 12 таксонів – молочай карпатський, борідник Прейса, верба туполиста, вечірниця біла, лоція карпатська, трищетинник війчастий, королиця круглолиста, живокіст серцелистий. До Зеленої книги України внесено ценози асоціації смереково-пухівково-сфагнові, рідкісними є водянка чорна, журавлина болотна, пальчатокорінник Фукса, орхідея – коральковець тричі надрізаний. . До раритетних таксонів належать релікти: ліннея північна, сосна кедрова європейська, дріада восьмипелюсткова, насельниця лежача, ситник трилусковий, беладонна звичайна.
Вести еколого-освітню діяльність природоохоронцям Карпатського біосферного заповідника допомагають розроблені та успішно реалізовані екологічні та науково-пізнавальні стежки, туристичні маршрути. Нині мережа нараховує 40 пішохідних, 3 лижні, 3 водні маршрути загальною протяжністю 400 км. Особливо популярні «На гору Говерлу», «Стежка Довбуша», «На гору Хом’як», «На гору Піп Іван». Ваблять туристські маршрути «По Чорногір'ю і Свидовцю», «Уздовж Тиси», «Лісистими Карпатами», «Сонячна Гуцульщина».
Цікавими для подорожуючих є: «Географічний центр Європи».
Поблизу міста Рахів, біля села Ділове встановлено пам’ятний геодезичний знак, що символізує один із центрів Європи (за різними варіантами розрахунків по різному визначалися кордони Європи: за береговою лінією, з включенням внутрішніх морів та близьких островів, з включенням віддалених островів та водними просторами). Історія його виникнення сягає кінця ХІХ сторіччя, коли у 1885 році на замовлення генерального штабу австро-угорської армії після проведених обчислень було встановлено географічний центр Європи. Землі Рахівщини у той час належали до володінь імперії Габсбургів. Дуже скрупульозний у справах італійський інженер-геодезист, який у той час керував будівництвом залізничної гілки, за власною ініціативою провів первинні розрахунки. Їх правдивість підтвердила геодезична експедиція і у 1887 році було встановлено геодезичний знак. Латиною викарбувані слова у перекладі означають «Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, з спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії та Угорщині, з шкалою меридіанів та паралелей встановлений центр Європи. 1187» Географічні координати центру Європи – 48º30´ північної широти та 23º 23´ східної довготи. Географічний центр Європи знаходиться у найбільш високогірній частині Українських Карпат. Наш край – Закарпаття – розташований на межі між Карпатськими горами та Середньодунайською низовиною, у самому серці Європи. Його точні координати — на заході: 22°09' схiдної довготи; 48°27' пiвнiчної широти (1,5 км вiд с. Соломоново, Ужгородського району), на сході: 24°38' схiдної довготи; 48°04' пiвнiчної широти (хребет Чорногора, 12 км вiд с. Луги, Рахiвського району), на пiвночі: 22°35'схiдної довготи; 49°06' північної широти (с. Стужиця Великоберезнянського району, хребет Схiднi Бескиди (бiосферний заповідник)), на пiвдні: 24°18' схiдної довготи; 47°53' пiвнiчної широти (район Довгорунської мармурової копальнi, 6 км від с. Дiлове, Рахiвського району). Цікаво, що найбільша ширина (по прямій лінії) з півночі на південь — до 135 кілометрів, а найбільша довжина (по прямій лінії) зі сходу на захід — близько 205 кілометрів. Тобто, поблизу гори Кук, знаходиться і геометричний і географічний центр Закарпаття. Тут бере початок найбільша притока Дунаю – річка Тиса. Гірські потоки за чистотою води є еталонними, бо в їх водах не зафіксовано ні промислового, ні побутового забруднення. Рослинність у центрі Європи багата і різноманітна. Добре збереглися значні ділянки пралісів. Тут зустрічається більше половини видового складу флори України. Мандрівники мають можливість відвідати музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах (10 км від центру Європи). Поруч із стелою майорять прапори європейських держав – членів Євросоюзу, утворюючи своєрідну алею. Вона створена у 2005 році і підкреслює символічність географічного центру Європи. У колибі-музеї у географічному центрі Європи є широка колекція автентичних гуцульських предметів побуту, сільськогосподарського та лісогосподарського реманенту, предметів вжитку.
Ще один природний об’єкт «Ліс княгині Ержебет» знаходиться неподалік географічного центру Європи. Колись давно побутувала традиція на честь знатних, знаних і високоповажних персон насаджувати лісовий масив. На пошану до представниці династії Габсбургів княгині Ержебет (Єлизавети) було насаджено незвичайний ліс. Із далекого американського континенту було доставлено цінні саджанці сосни Веймутова та висаджено на великій території. Пройшло чимало часу. Більшість з дерев, що прикрашали довколишній краєвид, з різних причин загинули. А нині від величного лісового масиву залишилося лише кілька десятків дерев.
Справжньою гордістю Карпат, квіткою-легендою Закарпаття і одним із об’єктів, які охороняються у Карпатському біосферному заповіднику є едельвейс або білотка альпійська. У народі вона має поетичну назву шовкова косиця. В Україні трапляється лише на вершинах гір Близниця, Драгобрат, Герешаска Свидовецького хребта та на горі Нанеска. Неймовірно, але квітка росте у кам’яних щілинах, на виступах крутих, малодоступних вапнякових скель на висоті 1700-1800 метрів. За оригінальність, рідкісність, важкодоступність при збиранні едельвейс став символом альпінізму та найпопулярнішим сувеніром для туристів. З квіткою пов’язані численні народні перекази, легенди і повір’я. Внаслідок нерозумного захоплення (той, хто наважиться добути у горах квітку кохання, вартий любові) білосніжний едельвейс перебуває на межі повного знищення.
Визначні місця краю стали основою загальної концепції розвитку Закарпатського туристичного шляху, яка підготовлена з ініціативи координаційного офісу Проекту FORZA. За цим проектом Закарпатський туристичний шлях – це мережа пішохідних туристичних маршрутів, основна нитка яких проходить через Бескиди, по Боржаві, Свидовцю, на Чорногору та Марамороський масив.Загальна протяжність – 380 кілометрів.
Ініціатива має чітку орієнтацію на наближення вітчизняного внутрішнього масового активного туризму до євростандартів і поєднання його з еко-, сільським та зеленим туризмом. Цей проект надзвичайно цікавий тим, що передбачає не тільки повну безпеку туристів, а, насамперед, максимальну безпеку довкілля. Привабливість проекту і в тому, що ним започатковується в краї новий екологопізнавальний напрямок туризму.
Одним з унікальних масивів Карпатського біосферного заповідника є «Долина нарцисів» – унікальний ботанічний заповідний об’єкт в урочищі Кіреші неподалік міста Хуста, в західній часині Солотвинської котловини. Тут охороняється найбільший у Європі низинний осередок високогірних за походженням нарцисів вузьколистих, а також інших червонокнижних рослин. Загальна частина заповідного масиву сягає 256 га, висота місцевості коливається від 180 до 200 м над рівнем моря.
Інший природоохоронний об’єкт на території Закарпаття – Ужанський національний природний парк – є невід’ємною складовою єдиного в Європі трилатерального, тобто в межах 3 держав, українсько-польсько-словацького міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати». Національні природні парки – великі природні території, суттєво не порушені людською діяльністю, в яких заборонена розробка ресурсів. Їх призначення полягає в збереженні природи та мальовничих пейзажів національного і всесвітнього значення в наукових, освітніх та рекреаційних цілях. Завданням Ужанського парку нині є збереження генофонду рослинного світу, унікальних ландшафтів та геологічних об’єктів, вивчення незайманої людиною природи.
Букові та ялицеві праліси – особлива наукова природоохоронна цінність Ужанської долини. Ще 1912 року тут був утворений резерват «Стужиця». У 1995 році на базі ландшафтного заказника «Стужиця» було створено однойменний регіональний ландшафтний парк, а у 1999 р. до нього були прилучені землі у верхів’ях Ужа. З того часу заповідна територія охоплює понад 39000 га і має статус національного природного парку, а основу заповідного ядра становить урочище «Стужиця». Також букові праліси збереглися на горі Явірник, де знаходиться унікальна дослідна ділянка, закладена ще у 30-ті роки ХХ ст. відомим чеським лісоводом-геоботаніком Алоїсом Златніком. Діють чітко визначені функціональні зони: заповідна, буферна, транзитна. Флора Ужанського парку відзначається значним видовим багатством: 1000 видів судинних рослин, 250 видів грибів, більше 200 видів цінних лікарських рослин, нараховується 30 видів червонокнижних рослин. Цікавою формою ведення заповідної справи на Закарпатті та в Ужанському національному природному парку зокрема є розробка екологічних, науково-пізнавальних стежок – спеціальних маршрутів до різноманітних природних об’єктів, які мають певну природоохоронну, естетичну та культурну цінність, і супроводжується усною або письмовою інформацією (у вигляді стендів, пояснень) про дані об’єкти. Використовується як одна із форм виховання екологічного світогляду у населення. Основні завдання їх функціонування полягають у пропаганді еколого-краєзнавчих заходів, ознайомленні з історичними пам’ятками та пам’ятками природи, проведенні на зупинках теоретичних та практичних занять учнівської та студентської молоді, вивченні видів флори і фауни. У основу покладено еколого-краєзнавчий та експедиційно-дослідницький принцип.
Нині тут успішно діють екологічні стежки: «Ужок», «Лінія Арпада», «Пасіки», «Гора Кременець», «Пам’ятка природи «Дідо-дуб», «Урочище «Чорні млаки», «Черемхи». Їх невелика протяжність, доступність, чіткість розробки маршруту, достатність картографічного та іншого інформаційного матеріалу робить їх доступними для туристів, любителів подорожувати пішки, школярів та студентів, всіх, кому небайдужа природа рідного краю.
Цікавим є проект створення на території Ужанського національного природного парку екомузею як елементу міжнародної траси «Зелений велосипед», який покликаний популяризувати місцеву природничу і культурну спадщину, а також передбачає облаштування першої в Україні міжнародної екологічної велотраси.
Однією з провідних природоохоронних науково-дослідних установ, що займаються охороною та вивченням унікального куточка Карпат – верхів’я Тереблянської долини Закарпаття, є Національний природний парк «Синевир». Створений у 1989 році, територія його становить 40696 га, з якої 5,8 тис. га – заповідна зона, де заборонена будь-яка господарська діяльність. Він належить до Горганського високогір’я і поділяється на сім природоохоронних науково-дослідних відділень. Тут беруть початок ріка Ріка і ріка Теребля. Визначною пам’яткою природи у національному парку є озеро «Синевир» – водно-болотне угіддя міжнародного значення, найбільше озеро Українських Карпат. Нині визнане одним з семи чудес України. Озеро розкинулося між горами, серед смереково-ялинового лісу, на висоті 989 метрів над рівнем моря і утворилося внаслідок обвалу скель, які перекрили три стрімких гірських потоків, як визначають вчені, приблизно 10-11 тисяч років тому. Це озеро ще образно називають «Морським оком». Внаслідок природної загати вода, що постійно стікала з вершин, заповнила улоговину між громаддям гір і утворила чудове водне плесо (площею понад 7 га і глибиною 15-21 м.) , яке з висоти пташиного польоту виглядає і справді як око серед величних і вічних гір.
Надзвичайно цікавим для вивчення і не менш привабливим своєю первозданністю є Дике озеро, або як його ще називають Озірце, що знаходиться на схилі гори Гропа. Тут зафіксовано цілий ряд дикорослих трав і дерев, які служать об’єктом посиленої уваги вчених. У районі сфагнових оліготрофних боліт Глуханя і Замшатка також зростає ряд рідкісних видів рослин. Чимало їх ще належить досконало вивчити і описати. Саме з метою якнайменшого втручання людини ці райони не є місцями рекомендованого відпочинку для туристів. Ще одним цікавим природним об’єктом парку є Чорна Ріка. Колись по ній сплавляли зрубаний у верхів’ях гір ліс. На річці Озерянці на місці колишньої греблі з водосховищем, яка у першій половині ХІХ ст. слугувала для лісосплаву, знаходився єдиний у Європі музей лісу і сплаву, який повеневими водами у 1998 році був знищений. Тепер багато його експонатів, що вдалося зберегти, можна оглянути в урочищі Остріки, де знаходиться офіс Національного природного парку «Синевир». На його території є джерела мінеральної води.
Загалом на території парку нараховується 53 види рослин і 43 види тварин, що занесені до Червоної книги України. Серед них – білоцвіт весняний. У народі його ще називають підсніжник білий. Його тендітні квіти, мов дзвіночки з ніжно-зеленими краєчками пелюсток, сповіщають світ про прихід весни.
Регіональний ландшафтний парк «Зачарований край» (150 га) знаходиться на Іршавщині, у верхів’ях Великодільського хребта. Є одним із «наймолодших» природоохоронних об’єктів області. Створений у 2006 році.
Цікавим природоохоронним об’єктом є відомий державний заказник «Кедринський» (116 га). Утворений у 1974 році та території Усть-Чорнянського держлісмисливгоспу. Нині тут охороняються реліктові насадження сосни кедрової та рідкісної модрини польської.
Одним із яскравих прикладів державної пам’ятки природи в області, тобто території, що має особливу унікальність і береться під державну охорону для збереження в природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях, є парк санаторію «Карпати» (38 га). Рік заснування 1848. Маєток з угіддями був призначений як заміська резиденція для проживання великої родини та прийому гостей і належав колись графу Шенборну. На території маєтку, що зазнав значних змін, збереглися екзотична рослинність та ландшафтно-паркова структура.
Охоронний статус природно-заповідної території має і Ботанічний сад Ужгородського національного університету. Він створений у 1946 році з метою вивчення та збагачення в спеціально створених умовах різноманітних видів рослинності. Окрім невеличкого (4,5га) ботанічного саду, Ужгородському університету у 1962 році було виділено 92 га додаткових площ на заплаві річки Уж. Ботанічний сад УжНУ є пам’яткою садово-паркової архітектури державного значення і підтримує зв’язки з 155 ботанічними садами світу.
Окремого слова заслуговує ще один природоохоронний об’єкт «Дендрологічна ділянка – Сад Лаудона». Вона носить ім’я уродженця міста над Ужем, вчителя грецької, латинської мов та природознавства Ужгородської гімназії Іштвана Лаудона (1862-1924).
Розділ ІІ. Роль молоді у справі продуктивного збереження заповідного довкілля
За даними ЮНЕСКО зникнення 60 тисяч видів рослин до 2050 року може викликати поступове зникнення життя на Землі. У цьому контексті час вимагає певних конкретних дій на кожній ділянці земної поверхні. Час вимагає від людей економіку, право, суспільне життя, добробут розглядати через призму раціонального використання і розподілу природних ресурсів. Що ж можна зробити нині, аби донести до кожного важливість проблеми збереження заповідного довкілля?
Гадаю, що спроби юних ентузіастів Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді, гімназії міста Ужгорода, Ужгородського ліцею, де поглиблено вивчаються предмети природничого циклу, :
– у кожному населеному пункті області силами школярів і студентів створити і вести своєрідний літопис природи, який не тільки фіксує наявність певних об’єктів, але і описує їх місцезнаходження, стан, історію, народні перекази, цінність, перспективи збереження. Виявлені цінні об’єкти природи заносяться до своєрідного списку територій, які потребують вивчення та охорони;
– започаткувати спеціальні екскурсійно-тренінгові маршрути для школярів (особливо міських), де у живій природній екосистемі можна побачити явища, які вивчаються з біології, екології, безпеки життєдіяльності, географії;
– продовжити і розширити роботу тривалих пізнавально-навчальних заходів – комплексних біологічних експедицій, польових практик, шкільних лісництв, експедицій-таборів «Ойкос», еколого-краєзнавчої подорожі «Сплав річкою Тисою», операції «Ріки мого дитинства», «До чистих джерел», які успішно проводяться Закарпатським обласним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді;
– навчальну практику старшокласників спеціалізованих шкіл та студентів вузів проводити у місцях, де можливе вивчення і закріплення вивченого, наприклад, екологоосвітніх центрах, які вже існують на Закарпатті;
– запровадити обов’язкове відвідання школярами та студентами: відділу природи краєзнавчих музеїв (загальне ознайомлення), музею екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах (вивчення історії формування Карпатських гір, їх геології, геоморфології, основних типів ландшафтів, рослинного і тваринного світу), місця пам’ятного геодезичного знака Центру Європи біля села Ділове (ознайомлення з природоохоронними технологіями, розробленими Карпатським біосферним заповідником та методами визначення кордонів та центрів Європи);
– за прикладом міжнародного волонтерського молодіжного табору з вивчення та збереження унікальної фортифікаційної споруди ХІІ –ХІІІ століття – Невицького замку – створити міжнародні молодіжні волонтерські екологічні експедиції, які б допомагали місцевим природоохоронцям у важливих екологічних акціях;
– для кращого ознайомлення з унікальними об’єктами природи нашого міста розробити мережу екологоосвітніх маршрутів, наприклад, «До найстаріших дерев міста над Ужем», «Історія природокористування на території сучасного Ужгорода», «Історія Підградського парку – найдавнішої пам’ятки паркової культури Закарпаття», «Парк Плотені» і «Сад Лаудона», «Живе викопне дерево мезозою – гінкго білоба в Ужгороді», «Платани на вулицях Мукачева» та проводити по них екскурсії силами школярів спеціалізованих навчальних закладів для школярів та гостей області;
– розширити мережу екологічних стежок та еколого-пізнавальних маршрутів Закарпаття, адже майже у кожному населеному пункті краю є унікальні природні об’єкти, про які можна розповісти більшому колу людей, особливо шкільній молоді (починаючи з зовсім нескладних ознайомчих і закінчуючи вже існуючими, що мають важливе наукове значення) Приклад: успішна розробка екологічної стежки до «Меморіального парку «Красне поле» під Хустом не тільки суттєво впливають на формування світогляду молоді, але й заохочують до активних дій з вивчення природних особливостей, історії, народних традицій рідного краю, а також сприяють усвідомленому вибору здорового способу життя.
Що ж запропонувати ровесникам у повсякденному житті?
Уявімо, що…
1) Ви приймаєте гостей із закордонних шкіл, які приїхали в екологічну експедицію. Ваші дії – розповісти, в якому місці вони опинилися, охорактеризувати природні умови, розповісти про заповідну справу в краї.
2) До Вас в автобусі (електричці, поїзді) звернулися із фразою „Цікаво, чи росте у цій місцевості щось інше, крім ялинового лісу?” У відповідь ви розповідаєте про рослинність, характерну для різних географічних широт Закарпаття.
3) Ви зустріли людей, які на вулицях міста торгують квітами, що мають природоохоронний статус? Вашим основним аргументом у розмові з ними буде вірогідність повного знищення цієї рослини, про яку «дідик і бабка» такі дивовижні історії розказували, яка їх від хвороб, «дурного ока» берегла, силу і молодість давала. А для букетів і інші квіти підійдуть, бо всі квіти – гарні.
4) Ви у компанії друзів, що спілкуються на різні теми, почули розповідь про відпочинок на природі. Запропонуйте наступного разу провести для них екскурсію до екзотів міста чи „зелену” велосипедну подорож екологічною стежкою.
5) У товаристві Ваших однокласників передбачено підготувати подарунок для іменинника. Найкращим оригінальним презентом, який запам’ятається, будуть відвідини одного із заповідних екзотичних місць краю, а фото прикрасять будь-який сімейний альбом.
6) Під час літніх канікул запропонуйте друзям колективну мандрівку: пішохідну, велосипедну чи автобусом.
Щоб краще засвоїти матеріал пропоную досить просту але цікаву вправу (можна використати для конкурсу ерудитів у школі, для змістовної розмови у поході, для розминки на уроках та ін.). Кожну відповідь кожна доповнити різноманітним матеріалом: довідкою про походження назви, легендою, бувальщиною, цікавим фактом з біографії людини, розповіддю про певні історичні події…
„Запитайте! Розкажіть!”
1) Які дерева змагаються за статус найстарішого дерева України і де вони ростуть? Відповідь: Неподалік від одного із відомих дерев’яних храмів Закарпаття на Великоберезнянщині, у селі Стужиця.
2) Чи знаєте Ви про найбільші дерева в Ужгороді, які коли-небудь були зафіксовані та описані? Відповідь: Відомий краєзнавець Петро Сова описав таке дерево на території Ужгорода.
3) Яка найвідоміша природоохоронна ділянка Ужгорода носить ім’я свого засновника. Відповідь: дендрологічна ділянка „Сад Лаудона” в Ужгород.
4) Який відомий в Ужгороді сад, що має природоохоронний статус,
розміщений на терасах? Відповідь: Ботанічний сад Ужгородського національного університету.
5) Який цікавий експонат - пам’ятка природи – зберігається у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї? Відповідь: Зріз велетенського дерева, що ріс у Карпатах у позаминулому столітті.
6) Яка легендарна квітка, що занесена до Червоної книги України, є символом туризму і одночасно пов’язана з іменем народного месника Олекси Довбуша? Відповідь: Білотка альпійська, едельвейс, шовкова косиця.
7) Хто з відомих людей Закарпаття брав участь у створенні заповідних зон? Відповідь: Алоїз Златнік, Петро Сова, Василь Комендар, Федір Гамор та ін.
8) Яка квітка Закарпаття з числа червонокнижних і тих, що ростуть на Закарпатті, прикрашала палац царя Соломона? Відповідь: Лілія лісова.
З метою кращого оволодіння матеріалом спробуємо побувати «фахівцями різних професій». Наприклад:
«Якщо б ми були…»
Якщо б ми з вами були археологами, то могли б поспілкуватися про різні пам’ятки, найдавніші з яких нараховують 1 000 000 років. А ми розповідаємо про історичні події, що пов’язані з унікальною рослинністю нашого краю. Як виявляється, найдавніші знахідки Закарпаття відносяться до палеоліту. Як свідчать вчені, найперші люди на території Закарпаття зупинялися біля таких місць, як, печера Молочний камiнь у Тячiвському районі (на території сучасного Карпатського заповідника). Звідси запитання – Які рослини, з тих що нині, зустрічаються на Закарпатті могли бути свідками цього? Це – гінкго білоба, сосна, береза, горiх, граб, бук, смерека. (Розповідається народний переказ як горіх опинився на Закарпатті з військом Олександра Македонського під час його завойовницьких походів).
Якщо б ми були істориками, то могли б розповісти про події, що призвели до таких подій, як війни, повстання. А ми можемо згадати про першу природоохоронну акцію на Закарпатті. Це – заборона вирубування лісів 1631 року. Угорськими князями Трансільванського князівства, до складу якого у той час входила більша частина Закарпаття, було заборонено вирубувати лiси бiля Горян, Невицького, Кам'яницi, Коритнян поблизу Ужгорода. А у Марамарошi обмежили вирубку смереки для плотiв, якими доставляли сiль. (Розповідається бувальщина про влаштування мисливських угідь під Ужгородом, що належали родині Берчені).
Якби ми цікавилися геральдикою, то зображення, форма і кольори закарпатських гербів розповіли б чимало цікавого. А для нас важливим є той факт, що на багатьох історичних закарпатських гербах є зображення рослин. Яких саме? Це - на гербі Ужанщини зображено три дубові гілочки, що символізують багатство лісів. На гербах Берега та Угочі – дубова гілочка з жолудями. На гербі Мараморощини – дві смереки як символ лісів.
Якщо б ми вивчали садово-паркове мистецтво, то неодмінно б довелося ознайомитися з традиціями озеленення у давнину. Ми б довідалися, що на Закарпатті є чимало парків – памяток природи. Зокрема, у Великому Березному – парк ХIХ сстоліття, в Ужгороді – парк Підзамковий, в Мукачеві – парк, де ростуть 140 видів екзотичних дерев i кущiв, у Виноградові – парк графа Перенi, у санаторії «Карпати» – парк родини Шенборнiв, у селищі Буштино Тячівського району – парк XVIII століття, у селі Невицькому під Ужгородом – парк Вагнера (Невицький замок), у селі Великі Лази під Ужгородом – парк відомого музиканта і виконавця ХІХ сторіччя Плотені, у селі Чертеж — парк, закладений у 1848 році. Беззаперечно, впорядковані парки Закарпаття існували і в середні віки, а їх виникнення пов'язане з відомими іменами Перені, Шенборна, Довгаї, Другетів, що сприяли появі парків, завозячи з усіх куточків світу різні екзотичні рослини. (Розповідається про те, що в 1701 році навколо Ужгородського замку існувало 5 парків: Квітковий, Звіриний, Луговий, Журавлиний і Голубиний. У Міжгір’ї, Іршаві, Стужиці, Плав’ї і нині збереглися вікові дуби, а в Ужгороді зафіксовано 500-літній платан та 300-літній ясен).
Якби ми спробували вивчити можливості культивування у нашому краї екзотичних рослин, то дізналися б, що на Закарпатті вже нараховується понад 300 видів екзотичних рослин, які успішно культивовані тут. З ранньої весни до пізньої осені цвітіння одних рослин змінюється іншими. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві – яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі – яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської, біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, дугласії, самшит вічнозелений, скумпія звичайна ("парикове дерево"), катальпа бузколиста ("сигарне дерево"), павлонія пухнаста ("адамове дерево"), дерево з далекого Китаю – магнолія ("огіркове дерево"). На Закарпатті їх росте кілька видів: рожева магнолія Суланжа, біла магнолія Кобус та фіолетова магнолія Ленне. (Розповідається японська легенда про смерть у магнолієвому саду або історія про те, як подорожує катальпа).
Якби ми були біологами, то вивчали особливості кліматичного і температурного впливу на рослинність. А ми розповімо ровесникам, що квітка магнолії має всередині температуру, більшу від температури навколишнього повітря і спробуємо переконатися у цьому самі, приклавши до квітки руку. А ще про унікальну квітку пізньоцвіт осінній, у якої все навпаки – цвіте восени, а плоди дозрівають весною.
У спілкуванні з молоддю дієвим є принцип: Мені це цікаво, а вам?
У місті Ужгороді знаходиться найдовша в Європі липова алея (набережна Незалежності).
Вулиці міста Мукачева озеленені Деревом Всесвіту – платаном кленолистим. Традиції висаджувати платани вздовж доріг дуже давні, ще греки та перси висаджували їх уздовж шляхів, якими просувалися у своїх завойовницьких походах.
Неподалік замку Паланок у місті Мукачеві росте липа-старожил. Їй понад 300 років.
На маршруті екологічної стежки «До меморіального парку «Красне поле» у басейні річки Тиси (верхня частина) зустрічаються рідкісні та зникаючі види рослин: 4 (віднесені до міжнародних природоохоронних списків) – водяний горіх плаваючий, сальвінія плаваюча, ситняг карніолійський, ліндернія простерта, 5 – до Червоної книги України, 25 видів (включені до регіонального Червоного списку Закарпаття).
Висновки
Мій рідний край – Закарпаття – є екологічною перлиною у серці Європи. Тут ще височіють дерев’яні церкви і замки середньовіччя, тут збереглася мова і традиції предків, тут зростають реліктові види рослин, тут букові праліси можуть розповісти не одну легенду Карпат. Важливим є те, що міжнародна наукова спільнота визнає все це не меншою цінністю ніж всесвітньовідомі Єллоустонський національний парк, Ніагарський водоспад і Галапагоські острови. Для звичайної людини нині ці заповідні території є своєрідним проявом вічної і величної краси незайманої Природи. Тільки тут людина відсуває на другий план високі технології сьогодення, їй відкриваються вічні істини, забувається суєтність та метушня буднів, зрозумілими стають істинні цінності – краса, вічність, здоров’я, життя, Земля.
Природоохоронні території Закарпаття мають важливе значення як наукова природна лабораторія нашої держави, яка підтримує екологічну рівновагу у центрі Європи, але й виховує свідоме ставлення людей до рідкісних рослин та унікальних рослинних угруповань. Вони є тими модельними територіями сталого розвитку, про які йдеться у відомій програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера», це та своєрідна, виокремлена територія для примирення людини і природи, яка покликана навчити нас активно екологізувати всі соціально-економічні процеси, пов’язані з нашим існуванням і зберегти унікальну природну спадщину краю. У цьому напрямку екологам Закарпаття вдалося налагодити конструктивну співпрацю з понад 30-ма природоохоронними та науково-дослідними установами та організаціями з 12 країн світу. Серед них – Швейцарська наукова фундація, Швейцарський федеральний інститут лісових, снігових та ландшафтних досліджень, Світовий фонд природи, Нідерландське королівське товариство охорони природи, Глобальний екологічний фонд. Важливо і те, що на базі заповідних екологічних установ Закарпаття регулярно проводяться міжнародні наукові конференції. Широко практикується співробітництво з громадськістю (створення громадських благодійних фондів екологічного та туристичного розвитку, наприклад «Ужанська долина», еколого-просвітницька робота з молоддю та дітьми. Можливо, все це стане ще однією цеглинкою у побудові суспільства з новим світоглядом, яке усвідомлюватиме рівноправність всього живого та його взаємозалежність. У цьому контексті наука про природу нині постає у вигляді збірника правил, побудованих на основі тих Законів природи, що існували завжди, ще до того, як були відкриті.

Політика конфіденційності сайту

Створення сайтів і підтримка студія PBB design

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123