Звідки ця назва? (Чигиринськими шляхами)

Коротенко Максим, 16 р., Запорізький Січовий колегіум, м. Запоріжжя

Вступ
У кожному українцеві живе історична пам'ять, живуть козацькі гени, що гукають нас до джерел духовності і патріотизму, як основи суспільного життя. Подальше розкриття і розвиток української національної ідеї, пошуку власної національної ідентичності посилюють інтерес суспільства до козацького минулого,до власного історичного коріння.

Кожному, хто намагався чи намагається осмислити українську історію, це – наболіла тема. Гірко усвідомлювати, що народ протягом століть так і не зміг скористатися своєю перевагою, яка потребує, здавалося б зовсім небагато : стати господарем у власній хаті. Історія для українського народу – це щось, що вривалося в життя людей як стихія, як стороння і чужа сила.
Можна, звичайно, вказувати на періоди творення історії, зведення будови, що значила культурний простір. Але переважно, і протягом кількох останніх століть, українська історія – це натиск чужих подій і сил, що розсікали будь які успадкування. Ніяк не могло з’явитися простору, означеного вартостями, коли слово «вартість», усупереч його значенню слід би розуміти як споріднене з «вартою» з оберегами, що захищають народ від зникнення. Без таких «оберегів» народ стає глиною, яку місить історія.
Отже, козацтво виникло як грізна військова сила, і не втрачало цього значення впродовж майже усього свого існування. Але вона щодалі виразніше набувала і значення головного суспільно – політичного центру України. Пізніше історики не випадково називали її козацькою республікою з послідовним демократичним ладом. Подібного політичного організму не можна знайти ніде. Козаки колегіально вирішували всі важливі питання. Адже жоден із гетьманів не мав прав самодержця. Визначальною була думка ради, до якої входили найзаслуженіші люди.
Козацькою старшиною ставали також ті, хто відзначався в битвах і мав справді добру репутацію. Козаки були не тільки захисниками краю а й форпостом оборони християнської віри тим середовищем, де збиралося багато освічених і культурних людей. Сюди потрапляло чимало колишніх спудеїв Києво-Могилянської академії, випускників братських шкіл. Тут були літописці, бандуристи, поети, художники, знахарі, інженери, архітектори. Козаки відзначалися великою набожністю. До речі, вимоги до священників ставилися такі : щоб читав не по писаному і - неодмінно – українською мовою. Не випадково гетьмани кликали козаків на бій за віру православну, за Україну, ставлячи поміж цими поняттями знак рівності. Як відомо, в історії не буває «якби». Історики говорять так : « Це було, і воно стало причиною того, що…»
Але порушимо цю традицію і спробуймо уявити, що могло б статися з нашим народом з усією Україною якби не було Чигирина, Батурина, Запорізької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів. І як прикро буває, що ми захоплюємося подвигом трьохсот спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком. Захоплюємося віршами й піснями середньовічних європейських рицарів, але нам ні про що не говорить ім’я славетного козацького композитора поета й філософа Семена Климовського,автора пісні « Їхав козак за Дунай», що стала відомою в усій Європі … Будьмо гідними історії свого народу, в якій на одному з найчільніших місць стоїть славне місто Чигирин. Знаймо, що історія – це не прах, не далеке минуле, це – біографія народу, а воднораз його жива душа. Бо душі без пам’яті не буває.
Найдавніші згадки про Чигирин належать до першої половині 16 століття. Про нього говориться як про один з козацьких зимівників, який мав невелику фортецю. Король польський і Великий князь литовський у 1532 році Чигиринську фортецю віддав черкаському старості О. Дашкевичу. Дещо пізніше, під 1574 роком згадується про «обивателя» і козака чигиринського Тишка Волевича. Це поселення в кінці 70-х років 16 століття було зруйновано татарами. Однак, Чигирин невдовзі, відбудовується знову. У 1589 році польський король Сигізмунд 3 своїм універсалом закріпив землі Чигирина за черкаським старостою О.Вишневецький. Мешканцям Чигирина були визначені межі « земель з полями, ґрунтами, та іншими угіддями». Чигиринці повинні були виконувати всілякі повинності – неси сторожову службу, платити підводне, косове, бортну десятину. Віддаючи заміж дочку, батьки платили куни (12 грошей за дозвіл одруження).
На першу вимогу мешканці мали збройно виступати проти ворога під корогвами старост. Є припущення, що назва міста бере свій початок від чудодійної чигир-трави, яка, начебто часто зустрічалась в цих місцевостях. Деякі дослідники виводять цю назву численних непрохідних чагарників, а деякі від тюркської назви «чигир»- дорога. Мешканці Чигирина жили переважно з рільництва. Багатші мали корів, овець, коней. Розвивалися тут і різні промисли. Промишляли рибним і бобровим господарством, ставили млини, полюбляли бортництво тощо. Щоб привабити ремісників і торгівців у свої володіння, магнати часто свої поселення оголошували містами, добивалися для них права на самоврядування, дозволяли організацію цехів. У 1592 році таке право одержав і Чигирин.
Довгий час помилково вважалося датою надання Чигирину Магдебурзького права 5 травня 1592 року. Проте, завдяки зусиллям колективу наукових співробітників Чигиринського державного історико-культурного заповідника, на початку 90-х років минулого століття було проведено солідну роботу з уточнення і наукового обґрунтування дати здобуття Чигирином статусу міста. З допомогою науковців, у Польщі було виявлено ряд матеріалів, які вказали на точну дату. Зокрема, в «орфографічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країв», виданим у Варшаві в 1881році йдеться, що 1 травня 1589 року король Сигізмунд 3 окремим привілеєм дозволив Олександру Вишневецькому черкаському старості, закласти місто і побудувати замок на пустому урочищі і городищі, яке називають Чигирин. Крім того, у тому ж привілеї зазначалися права та обов’язки міщан. Далі цей же привілей вказував старості, щоб місто було заселене виключно вільними людьми, а не так званими «бігунами» - втікачами з міст та сіл старостинських, а «наколи б такі з’явилися, то щоб міщани не переховували, ані давали їм волі».
Це місце фортеці було вкрай вигідним. Навіть зараз можна, зрозуміти чому саме Чигирин був обраний з цією метою – вибір був пов’язаний з його географічним положенням: з одного боку місто омиває річка Тясмин, а «Замкова гора» розташована так, що довкола неї розрослося місто, яке перебувало під прикриттям замкових гармат. Вищезгаданий Олександр Вишневецький, згодом отримав від Сигізмунда ІІІ інший привілей, датований 15 жовтня 1592 року, на підставі якого Чигирину було надано Магдебурзьке право: дві ярмарки на рік і тижневі ярмарки, а також міська печатка із зображенням трьох перехрещених стріл, як символ збройної готовності прикордонного краю.
Таким чином, згідно з даними матеріалів, датою надання Чигирину Магдебурзького права слід вважати 15 жовтня 1592 року. Неподалік від Чигиринської гори ще з 15 століття проходив торговельний шлях з Києва до Криму. Цим шляхом татари найчастіше пробиралися на Україну. Саме тут місцевість дозволяла затримувати їх.
З півдня місто прикривалося Замковою, або Кам’яною горою, яку річка Тясмин охоплювала великим півколом. Зі сходу, півночі та заходу гора здіймалась дуже стрімко. Тільки вузька смуга схилу єднала її зі степом. Кам’яну гору неважко було зробити неприступною фортецею. На кінець 16 століття боротьба селян проти кріпосницького національного гніту загострилась. Наступ феодалів на Придніпров’я загрожував існуванню самого козацтва. І хоча польські магнати вважали своєю базою Чигирин для боротьби із «сваволею», однак близькість Запорізької Січі та посилення гніту не могли не впливати на мешканців міста, на козаків – реєстровців, що тут проживали. Вони часто піднімали зброю проти польської шляхти.
Майже в усіх селянсько – козацьких повстаннях у тій чи іншій мірі брали участь і чигиринці. Місто стало одним з центрів зборів повсталих, і тоді польські власті кидали проти нього регулярні війська. Так було в 1596 році, коли чигиринцям під проводом Юрія Богуна та Іллі Сутиги довелося зі зброєю в руках відстоювати своє місто. Ці два народні герої були закатовані польською шляхтою у 1597 році під проводом С. Наливайка. У1912 на пам’ять про ці події на Кам’яній горі в Чигирині було встановлено зроблені меморіальні написи на чавунній дошці, яку розмістили на Кам’яному хресті. Так польська адміністрація вчинила з чигиринцями і у 1630 році, коли ті приєдналися до повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. Так було і в 1637 році під час повстання Павла Бута та Карпа Скиданського. Чигирин – столиця козацької України. У 1648 році епіцентр українського державотворення знов переходить до Середнього Подніпров’я і, зокрема до Чигиринщини. До цього центр державотворення концентрувався на Запоріжжі. Безумовно, тут значну роль відігравала постать Богдана Хмельницького.
Богдан Михайлович Хмельницький Народився 27грудня близько 1595 року на хуторі Суботів. Гетьман Великого Війська Запорізького з 1648 року, державний діяч, засновник козацької держави. Походить з родини дрібного шляхтича. Освіту здобув в єзуїтській колегії у Львові. Вільно володів польською, турецькою і татарською мовами, був дуже обізнаний із світовою історією. Служив у війську реєстрових козаків, брав участь у походах проти турків. У 1637 році був військовим писарем, а у 1638-1646 роках – сотником. За деякими даними, у 1645 – 1646 роках - Хмельницький на чолі близько 2500 козаків виїхав до Франції, де вони відзначались у штурмі фортеці Дюнкерк.
У кінці грудня 1647 року Хмельницький, переслідуваний польським урядом, з невеликим загоном козаків втік на Запорізьку Січ, де був обраний гетьманом. Богдан почав підготовку до повстання проти шляхти польської на Україні. Починаючи війну з Польщею, Хмельницький заручився союзом з Туреччиною і Кримом, які дали йому політичну і військову допомогу. Під керівництвом Богдана було здобуто перемоги у Жовтоводській битві 1648 року, Пилявецькій битві та Корсунській, Батозькій битві 1652 року. Тріумфальний в’їзд Хмельницького в Київ і зустріч його як « пресвітлого володаря й князя Русі» свідчили про початок козацько – гетьманської держави. Богдан утворив 100-тисчне військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалась нова українська держава. Хмельницький був видатним дипломатом. Найбільше його значення – утворення і формування козацько – гетьманської держави – Війська Запорізького (1648 – 1782 рр. ). Богдан Хмельницький створив державний апарат і цілу провідну верству козацької держави Помер 27 липня 1657 року в Чигирині.
Був похований 23 серпня 1657 року в Іллінській церкві в Суботові. Закономірно, ставши лідером національно – визвольної боротьби в середині 17 століття, Хмельницький звернув особливу увагу на місто Чигирин, надавши йому статус столиці України. Однак, геополітичне значення Чигирина в цей час було значно меншим. Чому саме Чигирин стає носієм державотворчих процесів та визнання його столицею Української козацької держави ? На наш погляд, на цей вибір впливало цілий комплекс. До найважливіших слід віднести оцінку ситуації, яка склалася в середині запорізького козацтва впродовж 20-50 років 16 століття. Саме в цей час сталася негативна тенденція загострення стосунків між низовим козацтвом і «волостю» гегемонію у державному будівництві. Це полягало у загострені взаємостосунків між «низовим» козацтвом,яке призводило до братовбивчих сутичок.
Відомо, що центрами реєстрових козаків були Черкаси, Корсунь, Переяслав, Канів, Трахтемирів. Там склалося відповідне оточення міської верхівки, що підтримувало ідею виділення особливого козацького староства. Значна частина козацької старшини лояльно ставилась до польської адміністрації, маючи за це певні пільги. Українське панство, яке перебувало в стані виродження, складало тут значний прошарок. Б. Хмельницький на початку Національної революції змушений був підлаштовуватися під вплив цієї категорії верхівки. В Чигирині формувався інститут козацької верхівки, що був повністю відданий гетьману. З іншого боку, вибір Чигирина столицею козацької держави, а не якогось із центрів Запоріжжя, був викликаний тією обставиною, що запорізьке козацтво продовжувало носити здобитницький характер і не відображало інтересів всього населення України.
Чигирин виступав так напрочуд вдалим центром, який поєднував інтереси «низового» і реєстрових козаків, «добитників» Низу і осілого землеробського населення «волості» стало містком, який поєднував український народ в тяжкі часи випробовування. Таким залишався Чигирин впродовж значного часу. Вибір Чигирина на цю роль не було випадковим. Місто знаходилося в добре укріпленому природою місці, у серці старовинних козацьких земель, неподалік від Дніпра – головної ріки України, якою було легко дістатися до Запорізької Січі.
Чигирин стояв відносно близько до тодішніх кордонів Кримського ханства, котре у той час було союзником повстанців. Б. Хмельницький доклав чимало зусиль, щоб перетворити місто на неприступну фортецю. Він стягував сюди гармати з Кодака та інших фортець, укріплював форпост. Після початку в 1648 році Національної революції кількість населення міста значно збільшилась, стара Чигиринська фортеця вже не могла вмістити мешканців, і вони почали оселятися під горою. Так виникло чигиринське передмістя, яке займало плато на північній хід від фортеці. Планування нижньої частини збереглося як підоснова на регулярному плані Чигирина, складеному в 1826 році архітектором О. Гесто. На плані зображено дві невеликі площі, куди вливалися вулиці, що вели до брам у дерев’яних стінах передмістя.
У забудові міста виділилися житла гетьмана і козацької старшини. Ціла посольська вулиця, будинок ратуші на головній площі, численні дерев’яні церкви. Загальний вигляд мальовничої забудови верхньої і нижньої частини міста багато в чому нагадував Київ із його Верхнім містом і торговельним Подолом. У Чигирині за часів Б. Хмельницького мешкало понад 50 тисяч міщан та козаків. Тут зосереджувалася державна та міська адміністрація. Єдиний вхід до Чигирина був лише з боку Суботова і проходив через цілу систему укріплень та підвісних тясминських міст. У великому місті було кілька торговельних майданів, а також майдани біля Спаської та Успенської церков, біля гетьманського палацу тощо. Вільна забудова створювала неповторне обличчя Чигирина 17 століття. Тут проводились великі козацькі з’їзди, зібрання, ради. Так, наприкінці червня 1648 року в Чигирині відбулась друга ( перша в Білій Церкві) загальна рада за участю всього козацького війська. 2червня 1650 року тут зібралася старшинська рада для обговорення пропозицій щодо участі у війні проти Порти.
Наприкінці лютого 1652 року гетьман скликав в Чигирині раду, що висловлювалася за продовження терміну збору війська для походу проти Порти. Наприкінці лютого 1652року гетьман скликав в Чигирині раду, що висловлювалася за продовження терміну збору війська для походу проти Порти. У квітні цього ж року Б. Хмельницький видав наказ козацьким полковникам прибути на раду до Чигирина, на якій буде вирішено розірвати мир з Польщею. В другій половині грудня 1652року Богдан Хмельницький провів у Чигирині раду старшин з питань майбутніх переговорів з польською комісією. В січні наступного року гетьман скликав у своїй столиці старшинську раду, що висловлювалась проти замирення з Польщею та за проведення мобілізацій козацьких полків. У1654році в Чигирині відбулась рада, на якій вище духовенство устами Черкаського протопопа Федора Гурського виступило проти союзу з Москвою.
У липні 1656 року Богдан Хмельницький у Чигирині скликав старшинську раду для обговорення питань про укладення договору з Трансільванією. У вересні цього ж таки року у гетьманській столиці відбувся «сейм» Богдана Хмельницького з полковниками і всією старшиною. Як видно з вищеназваних фактів, Чигиринські ради розглядали головним чином питання війни і миру, укладення міждержавних договорів і, меншою мірою, інші питання. Вирішення загальнодержавних політичних питань саме в Чигирині вказує на важливу роль даного міста в політичному житті тогочасної України.
У гетьманській столиці знаходилася військова канцелярія та архів Української козацької держави. Архів формувався протягом 1648-1676років з документів дипломатичного характеру, їхніх копій, листів, універсалів ( після капітуляції Дорошенка значна частина документів з архіву була перевезена до Батурина, а в листопаді 1708 року, під час здобуття міста російськими військами згоріла). Тут же зберігалась і українська державна скарбниця. Джерелами її формування були, по-перше, податки (за різними оцінками, річна сума податкових зборів коливалась від 550 тисяч до 5млн. польських злотих ), а по - друге, - військові трофеї ( тільки після пилявецької битви ( 1648 року) козакам дісталися скарби загальною вартістю до 10млн. червінців ). Державним скарбом розпоряджався « гетьманський підскарбій» Іван Ковалевський. Десять шляхів з’єднували гетьманську столицю з такими містами, як Умань, Біла Церква, Мліїїв, Київ ; вели за кордон - у Москву, Путивль, Варшаву, Люблін. Біля Чигирина проходив і Чорний шлях, який з’єднував місто зі Стамбулом.
У Чигирині розроблялися і впроваджувалися в життя універсали, пов’язані зі становленням української державності, організацією управління тощо. «Даний з міста столичного Чигирина» - такий підпис можна було побачити на численних гетьманських листах та універсалах, що розходилися по всій Україні. Відомо близько 300 написаних тут універсалів державного значення. Національна революція середини 17 століття дала великий поштовх для розвитку різних промислів і торгівлі. Чигирин став одним з найбільших ремісничих центрів України. Тут кувалися мечі, шаблі, списи, виготовлялися рушниці, порох та інше військове спорядження. У ті роки в козацькій столиці и місцевих церквах і монастирі створювалися початкові школи, а в будинках козацької старшини та заможного міщанства практикувалося навчання вдома.
На початковому етапі Національної революції середини 17 століття а саме в 1648 оці, в Чигирині був створений Чигиринський полк як адміністративно – територіальна і військова одиниця України. В його склад входили сотенні містечка - Суботів, Медведівка, Боровиця, Жаботин, Сміла, Кременчук та інші. На чолі полку стояв чигиринський полковник Карпо Трущенко. полк. був найбільшою надійною опорою Богдана Хмельницького. Існує версія, що саме в своєму «стольному городі» Богдан Хмельницький карбував власну монету. До наших днів дійшли ти документальні що свідчать відносно цього. Перше – це записка дипломатичного агента московського царя дяка Григорія Кунакова, в якій е такі рядки : « в Чигирині, де учинив Богдан Хмельницький минзу гроші роблять: а на тих нових грошах на одній стороні меч, а з іншої його Богданове ім’я …». Друге свідоцтво – це лист подільського графа Станіслава Потоцького до короля Речі Посполитої Яна Казимира датований 29 жовтня 1652 року. Потоцький у ньому жаліється на те, що Хмельницький у своєму свавіллі зазіхнув на суверенні права короля і карбує власні гроші. А третє свідчення – це замітка від 21 грудня 1652 року в паризькій газеті про те, що козацький гетьман почав випуск власної монети, чим викликав гнів короля. Ці дані з незалежних джерел вказують, що Хмельницький, очевидно, вжив заходів до того, щоб карбувати українську монету. З цього приводу постає дискусійне проблемне питання. Чому не відомо жодного її (тобто монети) екземпляра? Це можна пояснити лише тим, що Богдан, готуючись до масового випуску в обіг власної монети, на підготовчому етапі був змушений тримати в таємниці свій задум. Адже введення в обіг власної монети було б актом надзвичайної політичної ваги. Це б означало проголошення повної незалежності України. Після тривалої і тяжкої хвороби вранці 27 липня 1657 року Богдан Хмельницький помер у Чигирині – столиці тогочасної України.
Смерть Богдана Хмельницького стала початком занепаду міста Чигирина. Особливо великої шкоди місту завдали гетьмани - Юрій Хмельницький та Петро Дорошенко. По смерті батька у 1657 році проголошений на козацькій раді його наступником, але через деякий час булаву було віддано генеральному писарю І.Виговському, а 16- річний Юрась продовжив навчання у Київському колегіумі. Хворобливий і нерішучій, він не мав таланту керівника у складних для тогочасної України умовах. Потрапляючи у залежність то до російського уряду,то до поляків, татар і турків, молодий гетьман своєю непевністю визвав невдоволення частини козаків та старшин.
У 1660 році Ю.Хмельницький уклав з Польщею Слободищенський трактат, за яким Україна розривала угоду з Росією. Правобережжя за цим трактатом відійшло до Польщі ( за винятком Києва). Проти Ю. Хмельницького виступили лівобережні Ніжинський, Чернігівський, та Переяславський полки. У Переяславі наказним гетьманом обрано Я. Сомка. почалися міжусобиці серед прибічників двох гетьманів. Тим часом татари, союзники Ю. Хмельницького, грабували міста і села. 1662 р. військо Ю.Хмельницького зазнало поразки від Сомка та царського воєводи Ромадановського, після чого гетьман зрікся булави і постригся у ченці під іменем Гедеона. Пізніше, після обвинувачення його у зраді П.Тетерею, польський уряд заарештував і ув’язнив Юрася. Після звільнення 1673р. він потрапляє у полон до татар. Відомо, що він був архімандритом у монастирі.
У1677 році султан, який знову вирішив завоювати Україну, надумав використати Ю. Хмельницького і проголосив його гетьманом та Сарматським князем. Разом з турками військо Ю. Хмельницького водночас завдавало багато руйнувань Україні – було спустошено Канів, Корсунь, Стеблів. Пізніше турки позбавляють Юрія звання гетьмана а у 1685р. повертають йому булаву. Того ж року нещасливий гетьман перевищив свої повноваження, внаслідок чого було закатовано за не сплату податку дружину багатого купця. За це турецький уряд стратив Ю. Хмельницького у Кам’янці. Нині історичне значення Чигирина важко переоцінити. Це мальовниче місце завжди символізувало державність України, її нескореність, славну минувшину.