This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Зарубіжна преса про голодомор 193-1933 рр. (за матеріалами західноукраїнських часописів)

 Вересняк Злата, 16 р., багато профільний технологічний ліцей, м. Хмельницький

Західноукраїнська преса про голодомор в УСРР
Український голодомор 1932-1933 рр. – одна з найбільших трагедій Європи у ХХ столітті і один із найбільших злочинів більшовицького режиму проти українського народу. Трагедія є тим більшою, що коли від голоду вмирали люди, офіційно в УСРР, як і в цілому Радянському Союзі, «ніякого голоду не було», а комуністична пропаганда наголошувала на «чудовому» житті колгоспників і всіх «чесно працюючих робітників».

Попри зусилля пропаганди, вістки про трагедію українського села проникали через завісу мовчання до цивілізованого світу – у тому числі й до Польщі. Носіями інформації були біженці з «більшовицького раю», закордонні робітники та журналісти, які перебували в СРСР і переконалися, як на практиці виглядала «соціалістична реконструкція» сільського господарства. Відомості про голод містилися також у листах голодуючих селян до родичів за кордоном, які потрапляли до редакцій газет. Звичайно, долею українців на «Великій Україні» особливо переймалась українська громадськість за кордоном СРСР. Неабияку роль у допомоговій та протестаційній акції проти голодомору відіграли українці Польщі, де проживала найчисельніша, після УСРР, українська громада, а український національний рух, особливо у Східній Галичині, під інституціональним оглядом був найкраще зорганізованим. У Львові діяли головні українські партії та організації, тут виходили найвпливовіші в Польщі українські газети.
Зацікавлення львівської преси ситуацією в «більшовицькому раю» збільшувалося пропорційно з наростанням темпів голоду. Більшість газет, окрім комуністичних, регулярно інформували своїх читачів про велику трагедію українського народу. Найбільше інформації про голод в УСРР можна знайти у двох впливових часописах – «Діло» й «Новий час». Перший був органом головної української партії в польському сеймі – Українського народно – демократичного об'єднання (УНДО), другий – групи Дмитра Паліїва (очолював радикальну фракцію УНДО, 15 червня 1933р. , разом із Володимиром Коханом і Петром Постолюком, вийшов із партії й створив Фронт національної єдності). Дві згадані вище газети містять багато листів голодуючих селян до родичів у Польщі. Зокрема, «Новий час» 6 травня 1933р. опублікував один із таких листів: «Дорогі тато і мамо! Тут у нас така біда, що вже гірше бути не може. Люди з голоду умирають, денно по 8-9 душ. Один другого ріжуть і їдять. Страшно вечором куди вийти, а дитини пускати в день не можна, бо зловлять і заріжуть. Не думайте, що може я вам що-небудь глупого пишу. Пишу живу правду… Запаковуючи листа я довідався, що коло нас одна жінка з'їла 2-річну дитину».
Ця ж газета 3 червня 1933р. оприлюднила іншого листа, в якому було сказано: «…Не знаю, чи прийдеться цей рік пережити, а з Вами побачитися не маю надії, бо додому не пускають. У селі великі крадежі, кожної ночі корови і коні крадуть. Я ще маю кобилу й корову, але не знаю, як їх спасти. В сіни забираю на ніч, але, певно, нічого не поможе, тому що злодій ломить вікна й двері та вскакує до хати. Я по цілих днях не сплю, тільки сиджу в хаті і завжди в поготівлі, як на пості … Я вже два рази відігнав злодіїв від корови; пса і кота у нас ніде не побачиш, вже люди поїли! … Навіть курки не можна вдержати, маю ще три курки, одну вже з рук видерли; мав чотири качки, але вчора вдень украли і не має вже ні одної. Тепер у нас дуже люди мруть з голоду… По 10-20 осіб вмирає денно в селі. Я певний, що того, не пережию. Не раз згадую, що лучше було на війні умерти, враз зі своїми товаришами, як тепер з голоду… Дітей з хати не можна пускати, бо можуть порізати, батьки вже своїх дітей ріжуть і їдять».
У листі, опублікованому 11 червня 1933 р. в цій же газеті, ішлося:
«… Описати, що твориться у нас, неможливо… Пухлі з голоду масами валяються по місті; двері не закриваються, ходять, просять куска хліба, особливо селяни. Учора в нашому дворі помер опухлий з голоду. Через кілька хвилин вже був роздітий… Ось картина життя в державі працюючих робітників і селян».
Нерідко голодуючі хлібороби в листах просять допомогти чим-небудь – вислати гроші або харчі. «Новий час» від 18 травня 1933р. містить лист із УСРР, написаний 28 лютого 1933р. до рідні в Галичині : «…Ніколи не посміливбися попросити тимчасової милості. А тепер рад би був, щоб весни та літа діждати. Пришліть хоч два доляри у листі, бо тут за чужоземну валюту можна б по дешевій ціні купити в державній крамниці хоч муки на той час… Я й сам дивуюся, як ми живемо. Ще якось тягнемо, але чекає нас ще страшніше. Коли будете дуже відтягати з листом, та хто знає, хто діжде, а хто ні. Що б ще надійніше було, то пошліть одного листа з тим, що ми дуже благаємо, себто долярами, а як дамо Вам відповідь, що одержали від Вас, пишіть другого листа… Ви попитайте там на почті, чи приймуть посилку на Україну, та пришліть хоч сухарів, хоч і вівсяних, хоч яких-небудь».
Газета «Діло» також друкувала схожі листи із Наддніпрянщини. Ось один із них: «Любий брате… Не откажи нашій просьбі і змилуйся ради Бога над нами і допоможи нещасним наскільки можна, бо ми всі вже попухли від голоду. І просимо тебе, і умоляєм тебе, не остав нашої просьби, а ради Бога допоможи нам, не дай нам погибнуть від голоду, бо голодна смерть дуже страшна і тяжка. У нас уже хоронять без гробів і уже нема кому робити, і так везуть і кидають у яму. Обрядів ніяких нема. Священика рідко хто призиває і дуже тяжко дивитися на таку картину. З тим до свіданія, любий братець. Ожидаю від тебе помочі».
Газета «Діло» опублікувала пастирський лист українського греко-католицького єпископату Галицької церковної провінції в справі голоду в Україні. В ньому зазначається : «Україна в передсмертних судорогах ! Населення вимирає голодовою смертю … Безсильні подати яку-небудь матеріальну допомогу конаючим братам, взиваємо наших вірних, щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіма можливими добрими ділами християнського життя випрошували у неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч… Усіх християн цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучатися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його в якнайдальші країни світу».
У цій же газеті були надруковані звернення різних громадських організацій до українського народу в зв'язку з голодом в Україні. Ось деякі витяги з них: «…Російські комуністи – більшовики, що вогнем і мечем знищили Українську Державу над Дніпром, що багнетами насадили свою диктатуру на нашій землі, розпинають тепер український нарід. Вони нищать найкращих його синів розстрілами, мучать тюрмами і засланнями, і масово виголоджують усе населення на Україні…
Де б ти не жив поза межами Великої України – чи в Галичині, чи за океаном в Америці, чи на Волині й Холмщині, чи в далекій Австралії, чи на Буковині і Бессарабії, чи в Китаю, чи на Закарпатті й на еміграції в Європі, чи в гарячій Африці – ніде Ти не можеш спокійно приглядатися величезному горю та мукам Твоїх неволених і голоджених братів…
Ти мусиш сказати своє тверде слово гнобителям і світові цілому про їхню недолю. Ти мусиш зробити все, щоби рятувати загрожене існування 35-ти мільйонів братів, щоби рятувати тим самим себе, своє національне життя перед загладою».
У західноукраїнських часописах були опубліковані резолюції протесту проти голодомору в Україні, ухвалені на народних вічах в Галичині. А союз Українок у Львові звернувся до жінок усіх країн світу в справі голоду із такими словами: «Жінки! В нечуваному горю, яке переживає під цю хвилину український народ на землях т. зв. Української Соціалістичної Радянської Республіки, ми, Українки Галицької Землі, звертаємося до Вас з голосом, що просить допомоги, що кричить рятунку! Ви, зорганізовані жінки всього світу, яких гуманність навчилися ми цінити, працюючи поруч з Вами в міжнародних жіночих організаціях, - зробіть усе, що можете, щоб не дозволити червоним сатрапам безкарно знущатися над безборонними ! Зробіть усе, що у Ваших силах, щоб голодуючим України принести поміч!».
Крім преси УНДО й групи Д. Паліїва, про голод інформували часописи інших партій та організацій. Так, часопис «Наш клич» 30 квітня 1933 р. інформував про масові втечі українських голодних хліборобів через Дністер до Румунії; 6 серпня 1933 р., змальовуючи ситуацію в УСРР, газета констатувала, що над Дністром «брат брата доїдає з голоду». 10 вересня 1933р. цей же часопис писав про виступ на зібранні соціалістичного клубу в Празі чеських робітників Кунца та Байковського, які працювали в УСРР і в червні 1933 р. повернулися до Чехословаччини. Вони казали : «…У Києві голодні селяни мруть цілими десятками просто на вулиці. З голодних селянських дітей формуються нечисленні кадри безпритульних».
Про голод інформували католицькі часописи «Мета» та «Нова зоря». «Мета» 5 червня 1932 р. в статті «На границі людського пекла» представила пануючу в українському селі трагічну ситуацію, через яку селяни втікали за кордон. 2 липня 1933 р. газета оприлюднила листа, надісланого з радянської України, а 13 серпня 1933 р. вмістила передрук розмови з професором Остапом Мендого, який повернувся із СРСР.
«Нова зоря» 25 травня 1933 р. в статті «Нищать українську націю. Боронімося!» описала трагічну ситуацію селян за Збручем, які не в змозі витерпіти більшовицькі переслідування, намагаються втекти до Польщі: «Східна сторона Збруча виглядає на справжню воєнну лінію, за котрою фізично винищують наш нарід, до самого кореня. Хто тікає на цей бік, той паде трупом на границі…».
8 червня того ж року газета повідомила про те, що «звичайним «горожанам» України білетів їзди в Росію не видають і то для того, щоби не допускати напливу людей з голодної України в напівголодну Росію. ГПУ завертає також тих українців, котрі пішки перейшли границю й опісля сіли в поїзд. Контроля поїздів дуже строга. З того, що в урожайній Україні тепер далеко більший голод, ніж в студеній Росії, можна собі уявити, як …. червоні товариші з Москви виграбували нашу Україну, а все в ім'я прекрасної ідеї Карла Маркса. Від тої ідеї вже всім тамошнім українцям покрасніло в очах».
Голоси іноземної преси про голод 1932-1933 рр.
Про голод 1932 – 1933 рр. іноземна преса почала писати одразу. Так, в газеті «Діло» за вересень 1933 року було вміщено статтю М.Данько «Європейська акція проти голоду на Україні». У ній було зазначено, що «не зважаючи на всі заперечення більшовицької преси та заходи московського уряду, факт жахливої голодової катастрофи на Україні в цілій Європі загально відомий. Вістками та статтями про голод на Україні повна не лише німецька, а й французька, швейцарська, бельгійська, англійська та інша європейська преса».
До поширення відомостей про голод в Україні долучилась найбільше німецька преса. Адже на півдні України були численні німецькі колонії, частина населення яких також загинула від голоду. У Німеччині розвинулась «в останнім часі грандіозна допомогова акція при підтримці уряду. Всі допомогові та добродійні установи з'єдналися під проводом центральної організації «Bruder in Not», яка провадить точну реєстрацію всіх поданих адрес голодних та дбає про справедливий поділ пакетів з поживою. Оскільки українське населення, що сусідує з німцями, може користуватися безпосередньою допомогою чи лише організаційним апаратом Німеччини. У всякому випадку така допомога в засаді можлива в першу чергу для українських протестантських сектантів «штундистів», яких є ще досить на Півдні України». Вищезгадану інформацію помістили часописи «Германія», «Штутгартер Ноес Тагблят», «Дойчес Тагеблят» та інші.
Бельгійська преса, столична і провінційна, має ще більше звісток, ніж німецька, про жахливий стан в Радянській Україні. Вона помістила поклик «Українського Комітету в Бельгії для допомоги голодним України та Кубані», як це бачимо із вирізок таких часописів, як «Ліберальна Фландрія», «Меза», «Провінція Нагуру», «Провінція», «Денник з Бріж», «Денник Кантону з Сіней», «Буддучина Люксембургу» і ін. Крім цього знаходимо окремі статті на тему голоду та політичної ситуації Радянської України у «Ліберальній Фландрії», «Вальонскій країні», «Громадській справі», «Вечірнім кур'єрі», «Ранку» та «Провінції». Ось кілька фрагментів із довгих статей: «У 1921 р. сотні тисяч людей можна було спасти завдяки зорганізованій допомозі об’єднаних держав «Червоного Христа» та Апостольської Столиці. Нині всяка чужинна допомога – неможлива,бо російський уряд нічого не робить у цьому напрямку. Опухлим від голоду він відповідає: «Їжте сховану вами муку! У Радянському Союзі нема голоду!» Товариш Калінін заявив недавно, що «зріст добробуту серед мас можливий тільки у соціалістичній країні. На цю сміливу заяву відповідають нині тисячі опухлих трупів і виголоднілих людей…» Так писав про голод бельгійський часопис «Ранок» 23 серпня 1933 р. А газета «Вільна Фландрія» 29 серпня того ж року писала: « «Більшовицькі вовки» показують приїзджим чужинцям тільки міста і «зразкові» фабрики, але не хотять їх возити на села, де селянин умирає з голоду, коли вже раніше не розстріляли його карні відділи. Тому мусимо погодитися з тим, що правду про Україну можемо довідатися тільки здалека. Бо те,що оповідають нам утікачі з-поза Дністра або рідкі писані матеріали не дають нам ясного образу. Усеж ці звістки, правдиві у загальній картині, «показують нам нужду України і південних земель».
Не мовчала про голодомор й англійська преса. На її сторінках велася жвава дискусія про голод на Україні, про положення в Радянському Союзі і яке становище з приводу цього повинна зайняти Англія. Щоб краще зрозуміти ситуацію наведемо уривки з англійських газет про ці події.
«Дейлі Телеграф» помістив 9 вересня 1933 р. статтю « Пилат взяв воду та обмив свої руки!», в якій ствердно говорять про голодомор в Україні. Зокрема, газета повідомляла: «Сьогодні одержуємо з багатьох достовірних джерел відомості, що описують події, про які аж страшно писати. Населення села Заливанщина ще в 1932 р. числило 3500 душ. Сьогодні 2000 з них вже немає. В другому селі – Немиринцях – залишилося всього чотири чи п'ять родин в живих, а село мало раніше 700 душ. Все з'їли. Голод почався з хвилиною, коли влада забрала від селян все їхнє збіжа. Діти по нижче 14 літ перші починали терпіти від голоду. Більша частина тих, що вмирають, це мужчини, тільки сильніші лишилися при життю. По селах давно нема ні собак, ні котів, ні дробу. Все з'їли. Нема вже й овець, а безрог тільки мало. Коли худоба впаде, зараз її з'їдають. Сіна не косять. Поля поросли бур'яном, як і дороги, якими мало хто їздить з боязні бути вбитим та з'їденим. В осібних державних крамницях тільки вищі радянські урядовці та члени комуністичної партії можуть купити їжу. Там урядовець може купити 1 кг житнього хліба за 50 копійок, зате бідний селянин мусить платити на вільному торзі за таку саму вагу хліба - п'ять рублів. Не дивиця, що вони вмирають з голоду, не мають і сили, щоб запрацювати».
А інша газета « Інгліш Черчмен» 7 вересня 1933 р. написала наступне: «Українське Бюро у своєму звідомленню до преси подає вістки про теперішнє положення на Радянській Україні, які в англійців мусять викликати не тільки співчуття, але й жах. Ми вже тільки дуже обережно приймаємо вістки з близького чи далекого Сходу, але тут, здається, немає найменшого сумніву, як видно з зізнань тих втікачів, які дістаються до Румунії, що на Україні населення переходить найтяжчі терпіння і в деяких випадках доходить уже навіть до людоїдства між українським населенням». А інша газета «Йоркшір Обсервер» 14 вересня 1933 р. писала: «Там, в Радянському Союзі, побачимо страшніші речі, як дозу рицинового олію, концентраційні табори або кілька нападів на осіб, що нас тут так хвилюють. Коли хто хоче пізнати, що означає переслідування, нехай переїде на Україну та сам придивиться червоному теророві при роботі. Коли б можна взяти із собою ще й добрий вантаж хліба ( та сильну армію,щоб більшовики не роззичили того хліба), то помираюче з голоду українське селянство прийняло б його з великою радістю».
16 серпня 1933 р. «Новий час» інформував, що найбільший католицький щоденник (щотижнева газета – авт.) «Де Маасбоде» умістив велику статтю про голод в УСРР. Двома днями пізніше, у статті «Трупи на вулицях Києва – щоденне явище», ця ж газета на основі кореспонденції Е.Ерго – журналіста варшавського кур'єра представила жахливу ситуацію в місті, де виснажені від голоду люди вмирали просто на вулицях. Ось що він писав: «Трупи померлих з голоду на вулицях Києва є щоденним явищем; знову появилися тисячі «безпризорних» нещасливих, залишених дітей, існування яких просить за найбільшу, благаючу до неба, пімсту над злочинним комунізмом.
«Новий час» 2 вересня 1933 р. вмістив передрук із паризького «Возрождения», яке подало звістку з німецьких дипломатичних кіл про підготовку більшовиків до візиту французького політика Едуарда Ерріо (тричі обіймав посаду прем'єр-міністра Франції – авт.). Перед приїздом французького гостя відбулась нарада московського політбюро, на якій було вироблено програму поїздки Е.Ерріо, особлива увага зверталася на те, щоби не допустити несанкціонованих зустрічей. На кожній фабриці, яку він мав відвідати, було обрано довірених комуністів, що цілими днями вчилися проголошувати привітальні промови й «правильно» відповідати на можливі запитання. На час візиту французького політика з фабрик усувалися всі неблагонадійні робітники, а решта одержали нове робітниче вбрання. Крім того, уживалися заходи, щоби дорогою, якою мав їхати поважний гість, не було голодних і бездомних. На пошті існував спеціальний «чорний кабінет», де цензорувалася кореспонденція до Е.Ерріо, адже була інформація, що багато громадян СРСР написали листи до нього за посередництва французького посольства.
Американський журналіст Гаррі Ленг був свідком приготування Києва до візиту французького політика. Його враження описала газета «Діло» : «День перед приїздом делегації все населення змобілізували в 2 годині ночі, щоби чистило вулиці, прибирало доми і заводило порядок на головних вулицях.
10 000 рук намагалось у судорожному поспіху надати європейський вигляд занедбаному й неохайному місту. Всі крамниці, що розділяли харчі, і кооперативи були зачинені. Чергу перед ними заборонили. Беззахисні жебраки і собаки щезли з лиця землі.
«Діло» від 3 грудня 1933 р. вмістило передрук статті В.Прокоповича, надрукованої 12 листопада 1933 р. в паризькому «Тризубі» , в якій автор піддав гострій критиці «захоплення Ерріо» побаченим у СРСР: «Не може бути мови про мимовільну помилку Ерріо. Високі інтелектуальні прикмети французького політика виключають можливість, аби він дався ошукувати більшовикам. Найглухіші є ті, що не хочуть слухати, а найсліпіші ті, що не хочуть бачити. Ерріо, напевно, не хоче бачити, ані чути,що діється на Україні. Робить усе це свідомо, з політичних мотивів».
Польська преса про акції української громадськості проти голодомору 1932-1933 рр.
Польська преса довгий час не порушувала на своїх шпальтах проблеми голодомору. Тому Дмитро Левицький засудив підписаний у липні 1932 р. Польщею та СРСР пакт дружби. «Ми переконані, що той пакт на дальшу мету принесе тільки шкоду польській державі, тому що кожен союз Польщі з Москвою кінчався для Польщі завжди трагічно. В історичній перспективі той пакт, раніше чи пізніше, з волі або проти волі нині подружених сторін, стане згодом тільки клаптиком паперу, бо він неприродний, не тільки з огляду на різну соціальну-політичну структуру суспільності обох держав, але головно тому, що його заключили без третього господаря, земель Східної Європи, без українців».
Крім того, Д. Левицький критикував позицію польської влади, яка заборонила «висловлювати голосно свій протест проти тих страшних фактів, які існують нині на радянській Україні». «Заборонили тут нам, українському населенню, святкувати прилюдно день всенаціональної жалоби дня 29 жовтня, до якого дав почин весь український єпископат, а підтриманий цілим українським народом. Кожну згадку про теперішні відносини в нашій пресі на Радянській Україні конфіскує прокураторська влада, а в цілому краї йдуть масові превенційні арешти з остраху перед прорадянськими демонстраціями. Навіть під час дворазового суду над убивником секретаря світського консулату у Львові Лемиком, дня 30.10 не дозволили оборонцям наводити фактів про сучасний стан на радянській Україні».
Часопис «Діло», в четвер 26 жовтня 1933 р. надрукував заборону віч і зборів у справі подій в радянській Україні. В ній було зазначено, що: «дня 24 жовтня ц.р. начальник виділу безпеченства у Львівському Воєводстві подав до відома представникам Українського Громадського Комітету рятунку України, що влада (польська – авт.) не може дозволити на прилюдні віча та збори, заповіджені з приводу голоду на Україні на день 29 жовтня ц.р.
Хоча всенародна протестаційна акція українців Польщі розпочалася після оголошення 24 липня 1933 р. греко – католицьким єпископатом у Польщі відозви «Україна в передсмертних судорогах». Відозву підписали митрополит А.Шептицький та єпископи Г. Хомишин, Й.Коциловський, Н.Будка, Г.Лакота, І.Бучко, І.Лятишевський.
Наступного дня, після оголошення відозви відбулося спільне засідання Української парламентської репрезентації (УПР) та 48 представників від 44 українських організацій та установ (у тому числі еміграційних) Львова. На ньому було утворено Громадський комітет рятунку України (ГКРУ), головою обрано голову УНДО й УПР Дмитра Левицького, на чолі виконавчого комітету стояли В.Мудрий та М.Рудницька. Головною метою діяльності комітету в Польщі було: зорганізувати в порозумінні з духівництвом день жалоби й протесту; організувати повітові протестаційні віча; збирати пожертви для голодуючих.
Мета закордонної діяльності полягала в закликах до створення рятункових комітетів у країнах, де мешкали українці, нав'язуванні відносин із уже існуючими комітетами; співпраці з Конгресом національностей і комітетом кардинала Т.Інніцера; виданні разом із українськими депутатами з Чехословаччини, Румунії та Канади відозви до цілого світу. Ще 25 липня 1933 р. ГКРУ у відозві закликав українців світу приєднатися до спільної акції допомоги й протесту «проти червоного терору» в Україні. Під цією відозвою від УПР підписалися Д.Левицький, Д.Великанович, а також представники 34 українських організацій та інституцій. ГКРУ у Львові закликав також створювати повітові рятункові комітети (по 7-9 осіб). Незабаром такі комітети діяли в багатьох місцевостях Львівського, Волинського, Станіславського та Тернопільського воєводств. Із ГКРУ були пов'язані деякі закордонні рятункові комітети, зокрема Громадський комітет рятунку України в Празі (з філією в Братиславі) на чолі з професором О.Бочковським, Комітет допомоги голодуючим України й Кубані в Брюселі на чолі з Ю.Яковлівим, Громадський комітет рятунку України при українській громаді в Берліні на чолі зі священиком П.Вергуном , Комітети в Чернівцях і Бухаресті.
Львівський ГКРУ співпрацював також із Українським бюро в Лондоні, Українським клубом у Женеві (за його посередництвом підтримував зв'язки з міжнародними організаціями, що мали свої осередки в Женеві), Міжконфесійним і міжнародним комітетом віденського архієпископа кардинала Т.Інніцера.
29 жовтня 1933 р. в багатьох місцевостях Львівського, Тернопільського, Станіславського й Волинського воєводств відбулися панахиди, наради й сходини українських організацій. Під час зібрань виголошувалися реферати про ситуацію в Радянській Україні, приймалися резолюції із засудженням більшовицької політики щодо України. Члени українських організацій апелювали до «культурного світу» з приводу ситуації в Україні. Під час панахид і зібрань українська громадськість зібрала грошові пожертви для голодуючих, на деяких народних домах того дня були вивішені чорні хоругви.
Протестаційні збори, зорганізовані різними українськими партіями, окрім Польщі, відбулися також у країнах проживання українців: у Чехословаччині, Болгарії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Югославії, Італії, Франції, Люксембурзі, Румунії, Манджурії та ін..
У Польщі, крім ГКРУ з центром у Львові, діяли ще два рятункові комітети: у Варшаві і Луцьку. У Варшаві діяв утворений 16 вересня 1933 р. з ініціативи Українського Центрального Комітету Український еміграційний комітет допомоги голодуючим в Україні ( УЕКДГУ). Його головою був громадсько-політичний діяч і науковець Л.Чикаленко, а секретарем – Г.Лазаревський. Цей комітет зібрав 2327 злотих для голодуючих у «більшовицькому раю». Комітет також видав польською мовою брошуру Г.Лазаревського про голод в Радянській Україні.
17 жовтня 1933 р. в Луцьку українські політики, пов'язані з безпартійним блоком співпраці з урядом , а також представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим в Україні (ВГКДГУ). На його чолі став сенатор М.Маслов, а секретарем був О.Ковалевський. 9 листопада 1933 р. ВГКДГУ через газету «Українська нива» звернувся до української громадськості Волині із закликом приєднатися до допомогової акції. З ініціативи комітету 22 листопада 1933 р. в міському театрі в Луцьку було організовано виставу за п'єсою В.Винниченка «Грім», прибуток від якої призначався голодуючим. ВГКДГК мав 5 повітових відділень – у Луцьку, Сарнах, Ковелі, Любомлі та Володимирі – Волинському.
Окрім організації допомогових та протестацій них, акцій українська громадськість Польщі докладала чимало зусиль для інформування міжнародної спільноти про реальну ситуацію в УСРР. Першою нагодою для цього став ІХ Конгрес Національностей (16-19 вересня 1933 р.) у Берліні, в якому взяли участь представники 24 національних меншин із 10 європейських країн. Українську меншину в Польщі представляли члени УНДО, депутати польського сейму й діячі львівського ГКРУ Мілена Рудницька та Зенон Пеленський. Голод в СРСР обговорювався на початку засідання конгресу. Дискусію розпочав представник російської меншини в Естонії доктор Курчинський, який констатував, що голодомор є фактом, а національні меншини, об'єднані в Конгресі національностей, повинні зорганізувати акцію, метою якої мало бути збирання матеріалів про розміри катастрофи.
У Берліні М.Рудницька й З. Пеленський від імені ГКРУ передали президентові ради Ліги Націй Й.Мовінклю меморіал про голод в Україні, прохаючи розглянути цю справу на засіданні Ліги Націй. У меморіалі висловлювалися сподівання, що Ліга Націй вплине на Радянський уряд, щоби той не чинив перешкод міжнародним гуманітарним організаціям у справі допомоги голодуючим. Й. Мовінкль одержав подібні листи від Української парламентської репрезентації, Союзу українок, Союзу українських католиків та звернувся до генсека Ліги Націй із проханням «виявити шляхетне розуміння» й терміново включити питання про голод у СРСР до порядку денного. У своїй відповіді генеральний секретар висловив жаль із приводу того, що «причини формального характеру не дають можливості цього зробити» й порадив Й.Мовінклю порушити це питання на приватному (неофіційному) засіданні ради. Однак рада дійшла висновку (29 вересня 1933 р.), що в цій ділянці вона не може бути компетентною, й передала справу Міжнародному Червоному Хресту, який міг переказати допомогу голодуючим тільки після звернення з боку радянського Червоного Христа. Проте той відповідав, що немає жодної інформації про голод у СРСР, а все це – антирадянська пропаганда. Тож Міжнародний Червоний Хрест, не бажаючи наражатися на обвинувачення більшовиків, порушуючи питання допомоги голодуючим та підтримуючи цим самим антирадянську пропаганду, не зробив нічого, щоби допомогти голодуючим. Українським організаціям, які зверталися до Міжнародного Червоного Хреста із проханням організувати допомогову акцію для УСРР, пропонувалося лише посередництво при переказуванні індивідуальної допомоги. Крім того, українські депутати й сенатори польського сейму та представники Львівського ГКРУ звернулися з листом до президента США Рузвельта, щоби перед визнанням СРСР він вислав до України комісію для «розслідження тамошніх умовин».
Щодо позиції польської преси з цього приводу, то найкраще її проілюструвала стаття в часопису «Діло», вміщена 26 жовтня 1933 року. В статті говорилося,що : «совітофільська манія, яка обхопила польську пресу у зв'язку з недавніми міжнародними подіями, проявлялася, між іншим, у раптовій зміні становища супроти внутрішніх відносин на терені Совітів. Ми вже писали раз про те симптоматичне явище, якто наче під кивком чародійної палички щезла багата до того часу хроніка совітських страхіть, злиднів і дивоглядів. Польська преса мовчала… Аж мовчанка та стала моторошною і для деяких поляків, яких на кінець прорвало. Так, у віленському «Слові» п. В. Харкевич у статті «Крик без відгуку» зупинився над відомою відозвою українського греко-католицького єпископату та обурився з приводу мовчанки польського громадянства».
Висновки
Унаслідок суцільної колективізації, розкуркулення й горезвісних хлібозаготівель, супроводжуваних репресіями, українське сільське господарство було доведене до руїни, а селянство – до голодомору 1932-1933 рр., під час якого померло від 3 – до 10 млн. чоловік. Попри зусилля більшовицької пропаганди, яка не тільки заперечувала факт голоду, а й наголошувала на «чудовому» житті колгоспників, вістки про трагедію проникали через завісу мовчання до цивілізованого світу – у першу чергу до Польщі.
Тому й не дивно, що західноукраїнські (польські – авт.) часописи одними з перших підняли проблему голоду в УСРР, тим самим привернули увагу світової спільноти. Газетні публікації західноукраїнських видань містили свідчення реальних очевидців голодомору, їхні листи про допомогу слугували переконливими доказами реальності в Країні Рад. Усі західноукраїнські газети, крім комуністичних, писали про голодомор 1932-1933 рр., демонструючи таким чином власну солідарність з наддніпрянськими українцями.
Уся західноєвропейська преса писала про факти голоду 1932-1933 рр. в Україні. Більшість статей підтверджували факти голоду, які ті писали своїм родичам до Східної Галичини. Деякі факти голоду вдалося зафіксувати іноземним журналістам, які побували в СРСР і зуміли вивезти потрібну інформацію про голодомор. Найбільше такої інформації містила німецька, бельгійська та англійська преса. Західноукраїнські часописи «Діло», «Новий час», «Нова зоря» та ін. робили свій повний передрук таких матеріалів, щоб продемонструвати світові масштаби української проблеми.
Довгий час польська преса мовчала про українські протестові акції проти голодомору та про створення українцями комітетів порятунку голодуючої України. Проте це не могло суттєво допомогти голодуючим, адже в СРСР офіційно голоду «не було», тож про прийняття гуманітарної допомоги від Заходу навіть не йшлося. А це призвело до колосальних жертв серед українців.
 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123