Мліїв – Симиренкова земля!

Вертипорох Крістіна, 15 р., НВК зош № 32, м. Черкаси

Мліїв дореволюційний (XV – поч. XX ст.)
Село Мліїв знаходиться в північно-східній частині Городищенського району Черкаської області у долині мальовничої річки Вільшанка. Мліїв – це казковий край, який потопає в зелені садів і лісів. Багата палітра барв будь-якої пори року породжує одностайну думку: люди помітили цю красу ще з давніх давен.

Проживання людей у глибоку давнину на території, на якій розташувалося село, засвідчується археологічними знахідками – кам’яними знаряддями праці доби пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому) і ранньої бронзи (ІІ тис. до н.е.). На окололицях села відкрито поселення трипільської культури. На території села і його околицях виявлено також поселення скіфської, черняхівської та ранньослов’янської культур, кургани епохи бронзи та скіфів.
Походження назви села точно не встановлене. Проте існує декілька версій. За першою, головною, в основі назви антропоніми – імена половецьких ханів. В літописі та пізніших історичних документах згадуються хани Томглій та Ітомглій. Історики припускають, що назва села походить саме від цих імен – Томгліїв, Імгліїв, Мгліїв, Мліїв.
За переказом старожилів село носило назву Мгліїв і утворилось від слова мгла.
Ще в одній із легенд говориться про те, що за часів польської шляхти територія села нікому не належала, тому була подарована княгині Євмглії, на честь якої поселення почалося зватися Мгліїв, згодом – Мліїв.
Село поділяється на ряд кутків, які мають свої цікаві назви. Так, куток Пеньки отримав свою назву від пеньків, які певний час залишалися на місці зрубаного лісу. Хутір Скиття виник у лісі, на місці давнього монастиря. За легендою тут переховувався (за місцевим діалектом – «скитався») гетьманич Юрась Хмельницький. Назва кутка Високе Загребелля походить від від греблі над Вільшанкою. Це куток на лівому, більш високому березі річки. Низьке Загребелля – назва сусіднього кутка, що містився на правому березі річки. Куток Коржевиця названий так тому, що прізвище його жителів переважно – «Корж». За прізвищем заможного господаря Демида Дядюри названо куток Дядюрівка. А назва кутка Липник походить від липового лісу, що ріс тут в минулому.
Квартали промислового містечка «Семенівка» та «Оленівка» названі за іменами членів сімей Яхненків-Симиренків.
Час виникнення села невідомий. Є припущення, що історія поселення сягає часів Київської Русі.
Перша письмова згадка про Мліїв належить до 1499 року. Після вигнання татар у ХV ст. Млієвом заволоділи литовські феодали, а на початку ХVІІ ст. він опинився під гнітом польського гетьмана Конецпольського.
Мліїв був одним із місць, де в дрімучих лісах та на вільних просторах зароджувалося козацтво. Сам Богдан Хмельницький неодноразово відвідував його. З 1648 року до Корсунського реєстрового полку входила Мліївська сотня.
40-ві – 70-ті роки ХІХ ст. характерні для Млієва часом бурхливої промислово-торговельної діяльності цукрозаводчиків Яхненків-Симиренків, які збудували у Млієві великий цукровий завод. У 1849 році у Млієві було споруджено машинобудівельний завод, на якому у 1851 році побудовано перший металевий пароплав «Українець», що курсував по Дніпру.
Дорогими сторінками історії Млієва є перебування в селі Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Платон Федорович Симиренко дав поетові 1100 крб на видання «Кобзаря», який за ці гроші й було випущено у 1860 році. Перший його примірник Т. Шевченко подарував Симиренкам.
На Платоному хуторі Млієва жили і творили чи бували і діяли в той час Павло Чубинський, Михайло Драгоманов, Кість Михальчук, Олександр і Федір Кістяківські, Дмитро Григорович-Барський. Син Платона Симиренка – Лев Симиренко за активну участь у революційному русі був висланий до Сибіру на сім років. Повернувшись в Україну, в рідний Мліїв, Лев Платонович на орендованій землі заклав перші саджанці. На свої кошти Симиренко утримував дві школи – загальноосвітню для дітей робітників розсадника і спеціальну плодівничу, в якій навчалися підлітки 13-14 років із різних куточків імперії.
У 1907 році в селі було відкрито земську школу, яку відвідували 139 хлопчиків та 31 дівчинка.
Перша світова війна 1914-1918 років згубно вплинула на стан сільського господарства.
Радянський період в історії села (1917-1991)
1917 рік змінив життя у Млієві. Село стало центром створеної Мліївської республіки, яку очолював керівник національно-визвольного загону Гнат Голий (справжнє ім’я – Трохим Бабенко). Очолювана ним республіка входила до Холодноярської республіки. Загін Голого, до складу якого входили й жителі Млієва, налічував до 6 тис. осіб.
На базі помологічного розсадника Л.П. Симиренка створено центральну садово-городню дослідну станцію, що мала 150 десятин землі. Очолив її син Левка Платоновича професор ВолодимирЛевкович Симиренко. На жаль, його життя теж обірвалось трагічно. 7 січня 1937 року вченого заарештували, а 2 вересня 1938 року розстріляли в м. Курську.
У 1923 році десять незаможних мліївчан об’єдналися в ТСОЗ «Світ села». Трохи пізніше виникли колективні господарства.
На жаль, колективізація принесла нову хвилю біди. Хто до цього трохи розжився – все забрали в колгосп. Але найстрашнішим став Голодомор 1932-1933 років. За даними різних джерел у селі в той час загинуло близько 346 осіб. На сьогодні встановлено імена 97.
Пік сталінський репресій припадає на 1937-1938 роки. Не минули вони і Млієва. В селі було репресовано 54 особи.
Мирне життя перервала війна.
До Млієва загарбники ввійшли 2 серпня 1941 року. Вони відразу ж встановили кривавий окупаційний режим. Почалися розправи над комуністами, сім’ями червоноармійців і партизан. Весною 1942 року у Млієві, поруч шляху з Городища, фашисти розстріляли 360 мирних громадян єврейської національності. На роботу до Німеччини було вивезено 240 мліївців.
Боротьба з окупантами забрала життя понад 550 мліївців, близько 200 осіб повернулися з війни інвалідами. Понад 1100 мліївців билися з ворогом на фронтах війни, багатьох із них нагороджено бойовими орденами та медалями. Трьом мліївцям за мужність і героїзм присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Повільно, важко, але все ж таки життя відроджувалось. Далеко линула слава мліївських садівників. За створення нових, продуктивніших сортів яблук (Слава переможцям, Черкаське врожайне, Лісостепове та ін.) учені Мліївської дослідної станції садівництва Л.М. Ро, П.Ю. Цехмістренко та М.М. Ніконенко у 1950 р. удостоєні Державної премії.
З 1964 року станція – великий науково-навчально-виробничий комбінат, до складу якого увійшли: радгосп-технікум та однорічна сільськогосподарська школа, які щорічно випускали 220-230 агрономів-плодоовочівників і 100-200 майстрів інтенсивного саду, квітникарства, технічної переробки.
У 1967 році директором Мліївської дослідної станції садівництва призначено досвідченого господарника і надзвичайно заповзяту людину Миколу Михайловича Артеменка, який повсякденно дбав про розквіт господарства та добробут його працівників, відродив дух Симиренкової установи, створив музей Л.П. Симиренка, а пізніше всього роду Симиренків. У будинку, де в далекому 1859-му перебував Тарас Шевченко, було відкрито музей Великого Кобзаря. За успіхи у виведенні нових високоврожайних сортів плодових і ягідних культур та впровадження їх у колгоспно-радгоспне виробництво в 1971 році станцію нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.
У квітні 1989 року дослідну станцію ім. Л.П. Симиренка було реорганізовано в Мліївський науково-дослідний інститут садівництва Лісостепу України ім. Симиренка.
Мліїв в роки незалежності (1991-2013)
Складними для мліївських господарств та й для жителів села були 90-ті роки – становлення незалежності України. У період роздержавлення на базі Мліївського заводу технологічного обладнання створено акціонерне товариство з такою ж назвою, голова правління заслужений працівник промисловості України Володимир Андрійович Ропало понад тридцять років очолює це підприємство.
Мліївський інститут садівництва ім. Л.П. Симиренка УААН має на сьогодні 200 га землі. Головна його робота – створення нових сортів плодово-ягідних культур. У Державному реєстрі сортів рослин України – присутні сорти мліївської селекції, яких близько 30-ти. Також тут проводиться розробка інтенсивних технологій виробництва плодів і ягід, розробляються методики захисту багаторічних насаджень від шкідників та хвороб, здійснюються економічні дослідження: маркетингу садівничої продукції, розсадівництва. При інституті працює державне дослідне господарство, що спеціалізується з впровадження розробок у виробництво.
Для забезпечення потреб жителів промисловими виробами та продуктами харчування в селі працює 57 приватних підприємців, частина з яких мають у користуванні 35 закладів торгівлі та громадського харчування.
Станом на 1 січня 2013 року в селі проживає 3830 жителів, дітей до 18 років — 378, активного трудового населення — 2058 осіб.
У селі працюють дві загальноосвітні школи I-III ступенів, дві дитячі дошкільні установи, два центри культури і дозвілля з будинками культури та бібліотеками, дільнична лікарня та лікарська амбулаторія, два відділення зв’язку, дві філії Ощадбанку, дві аптеки, ветдільниця та ветаптечний кіоск.
У селі є два музеї: Меморіальний будинок-музей родини Симиренків та музей історії села Мліїв.
Нині Мліїв змінює своє обличчя, росте та розвивається