... Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те…

Польська Мар'яна, 14 р., Верхньорогачицька ЗОШ, смт. Верхній Рогачик, Херсонська обл.

І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє …
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Т. Г. Шевченко

Ми живемо в незалежній, суверенній, демократичній державі, яка носить прекрасну назву - Україна. У світі українців близько 46 мільйонів, а на Батьківщині їх понад 37, 5 мільйони, тобто 77% населення. Та де б не проживали представники нашої національності, вони свято шанують всі історичні і духовні цінності, що пов̕язують їх з рідною країною. І якою б гарною, багатою на пригоди та враження не була подорож, в мріях кожного завжди залишається дорога додому…

Рідна домівка. Розлогий кущ калини за вікном, вишитий бабусею рушник і безкрає соняшникове поле. Здається, що в світі немає нічого кращого за цей милий серцю куточок. Вдивляючись в бездонне блакитне небо, вдихаючи ковток свіжого повітря розумієш, що маєш все що потрібно людині для справжнього щастя. Здобуваючи гарну освіту, отримуючи якісне медичне обслуговування, відпочиваючи в різних куточках країни всі твердо впевнені, що право на це нам забезпечила Конституція - основний закон держави, що визначає суспільний і державний лад, виборчу систему, принципи організації та діяльності державних органів, основні права й обов̕язки громадян. Живучи в цивілізованому суспільстві з широкими правами й можливостями, мало хто задумується над тим, звідки взялася ідея створення Конституції і хто став її першим автором. Саме це питання стало особливо цікавити мене останнім часом. Перегорнувши сторінки історії і зазирнувши в глибину минулих часів, я зацікавилася геніальною і неординарною людиною - гетьманом України Пилипом Орликом.
Пилип Степанович Орлик народився 21 (можливо 11 ) жовтня 1672 року в селі Кочуті Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі ) в родовитій литовсько - чеській сім̕ї Орликів. Батько Степан Орлик був військовим та служив на боці польського короля, загинув на 51 – му році життя під час польсько - турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Мати -Ірина Орлик ( з українського роду Малаховських ), охрестила сина за православним обрядом ( батько був католиком ).
Пилип Орлик навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво – Могилянській колегії ( академії ), яку закінчив у 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов̕янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами. У 1698 - 1700 роках Орлик служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку. Гарна освіта, природна обдарованість і такт досить швидко наблизили Пилипа до найвищої, після гетьмана, посади генерального писаря Війська Запорізького. З 1702 ( за іншими джерелами - з 1706 ) року він стає найближчим помічником Івана Мазепи. Полтавська битва стала чорним днем для всіх однодумців Мазепи, до яких належав і Орлик. Він разом з дружиною подався за гетьманом у вигнання, без перепочинку долаючи далекий і небезпечний шлях, ˝ дикі околиці, куди ледве чи ступала коли польська або українська нога…˝ Пізніше з жахом згадував Орлик: ˝ Я через ті пусті поля… ішов до Очакова і потім до Бендер в товаристві свідомого провідника, що належав до Запорізького війська, і він дивився на небесні світила і, все визнаючи напрям, диригував нашу дорогу. Ледве протягом двох тижнів зміг нас перевести через ту пустелю, хоч як ми прискорювали похід, щоб уникнути погоні. Сам Орлик свідчив, що ˝ все мои животы в 30 возах с серебром и с грошми над Днепром пропали ˝. Його дружина, рятуючись від кари Петра І, змогла зберегти лише одну шкатулку з листами Мазепи, трьома царськими грамотами і ˝ клейнодами дружини моєї і кількома тисячами червоних ˝. Не вагаючись, Пилип Орлик поставив на карту всі свої життєві блага заради втілення в життя великої ідеї Мазепи про незалежну Українську державу. За Іваном Мазепою пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4000 тисячі запорожців. Всі вони стали першою українською політичною еміграцією.
Турки прийняли втікачів, призначивши місцем їх проживання Бендери. Ситуація ускладнилась зі смертю Мазепи. Козацтво було збентежене і налякане непевним майбутнім. Перед усіма постала ціла низка питань, серед яких найважливішим було - кого обрати гетьманом ? Мазепа не залишив ніяких розпоряджень щодо своїх скарбів і не встиг порадити, кого хотів би бачити своїм наступником. На думку шведського короля, наступним гетьманом мав стати Андрій Войнаровський - племінник Мазепи. Проте легковажний Войнаровський забрав усю казну та дорогоцінності, але прийняти посаду гетьмана не захотів, оскільки на чужині гетьманство не могло бути легким і вигідним. Як свідчив Пилип Орлик, Андрій Войнаров ський привласнив військові клейноди, діамантовий письмовий прибор, шаблі, оздоблені діамантами, та інші коштовності. Він несправедливо і незаслужено присвоює собі право мати все те, що належить до всього війська…˝, що ˝ на це не мав права навіть син гетьмана згідно звичаю і давнього закону, котрий міг отримати лише якусь частку згідно прилюдної ухвали Запорізького Війська ˝. Отже, козацтво і старшина залишилися на чужині без фінансових засобів. Тому не дивно, що Пилип Орлик, якому запропонували гетьманську булаву, вагався, адже гетьманство в умовах еміграції вимагало значних коштів як для облаштування козацького війська, так і для зовнішньої політичної діяльності. Та сумніви Орлика були не довгими, і бажання бачити свою країну вільною і щасливою взяли гору. Пилип усвідомлював, що досягти цієї мети можливо лише за умови зовнішньополітичного союзу зі Швецією, Туреччиною, Польщею чи Францією.
5 квітня 1710 року на загальній раді під Бендерами в присутності всієї старшини, реєстрового козацтва, запорожців Пилипа Орлика обрали гетьманом України.
При обранні нового гетьмана того ж дня, 5 квітня, між Орликом, старшиною і козацтвом була укладена угода про взаємні права і обов̕язки. Документ мав назву ˝Пакт і конституція вольностей Війська Запорозького˝. Пізніше в народі її стали називати ˝Конституція Орлика˝ або ˝Бендерська конституція˝. Конституція Пилипа Орлика - договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська ( від усієї старшини та козацтва її підписав кошовий отаман Кость Гордієнко ), який визначав права і обов̕язки усіх членів Війська. Затверджена шведським королем Карлом ХІІ, написана латиною і староукраїнською. Вона вважається першою українською Конституцією а також однією з перших у Європі. Договір був розрахований на те, що він діятиме в Україні як правовий акт після повернення на Батьківщину. Повна назва документа

˝ Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запоризьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою ˝

˝Пакт і конституція прав і вольностей Війська˝
Пакти і конституція законів і вольностей Війська Запорозького ˝ складалася із вступної частини і 16 статтей. У вступній частині обгрунтовувалася ідея самостійної і незалежної України, пояснювалися причини розриву України з Московією. ˝ Хмельницький добровільно прийняв зверхність московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України, викладені в договорах і в статтях ˝. Але Московська держава ˝ накинула невольниче ярмо на народ вільний козацький, ніколи не завойований ˝, воліла відібрати владу, міста перетворити козаків на регулярне військо, викоренити Військо Запорозьке стерти навіть згадку про нього з пам̕яті народу. На відміну від попередніх статей, які були угодою між царем і гетьманом, це був договір між гетьманом і козаками, які його обрали. У основному тексті конституції проголошується незалежність і суверенність України і всього її народу. Мені здається, що з її створенням в нашій державі зародилася нова політична думка, що дала глибоке коріння на довгі віки.
 Основні пакти ˝ Конституції Орлика ˝
1.    В Україні мусить панувати віра православна з митрополією в Києві.
2.    Межа України з Польщею має проходити по річці Случ, а з Московією – як зазначено в Переяславській умові з Б. Хмельницьким.
3.    Столиці України Києву і всім українським містам забезпечити давні права.
4.    Гетьман повинен пильнувати, щоб ні полковники, ні інша військова старшина не забирали собі в піддані й не примушували ні до якої панщини ані козаків, ані посполитих.
5.    Гетьман не має права призначати на посади, бо всі вони мають бути виборні.
6.    Гетьман не має права нікого судити, а всі справи, навіть за образу самого гетьмана, передавати на генеральний суд.
7.    Тричі на рік: на Різдво, на Великдень та на Покрову в гетьманській резиденції мають відбуватися генеральні ради задля вирішення всяких найважливіших справ. На ті ради мають збиратися: генеральна старшина, полковники, сотники, виборні від полків генеральні радники.
Значно пізніше, досліджуючи історію українського козацтва учень Київської наукової школи проф. В. Антоновича С. Шелухін у своїх наукових працях заперечував можливість існування в Україні державного ладу у формі спадкової монархії. Національною формою він вважав народоправство, найяскравіший вияв якого вбачав у ˝ Конституції ˝ П. Орлика, якою декларувалися виборність не тільки гетьмана, а й усього українського уряду. Найвищими вартісними показниками української державної і політичної історії дослідник вважав правні і моральні засади, що практикувалися у суспільному житті України.
Латиномовна копія першої конституції XVIII століття зберігається в Національному архіві Швеції ( течка ˝ Справи Козачини ˝ ). До архіву документ потрапив після розкопок на сільськогосподарських угіддях. Його знайшли у глиняному горщику, загорнутим у сувій. На думку шведських учених, документ переписав Пилип Орлик для вручення дипломатам європейських держав. Його готували для транспортування, але через певні обставини закопали.
У жовтні 2008 року у Російському державному архіві давніх актів співробітниками Центрального державного історичного архіву України, м. Київ було віднайдено україномовний оригінал Конституції. Знайдений комплекс документів включає оригінальний текст Конституції, складений староукраїнською мовою, а також оригінальний підтверджувальний диплом КарлаХІІ на обрання Пилипа Орлика гетьманом. Автентичність цих документів підтверджується власноручним підписом гетьмана Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою, а також власноручним підписом шведського короля Карла ХІІ на підтверджувальному документі і місцем, де раніше була королівська печатка, що, на жаль, не збереглася. Текст Конституції опублікований у часописі ˝ Архіви України ˝.
У 2009 році київський історик О. Алфьоров виявив у Російському державному архіві давніх актів копію Конституції, яку було зроблено у першій чверті ХІХ ст. з метою публікації Д. М. Бантишом- Каменським. Копію цього документу вчений передав до Музею гетьманства у Києві. У 2010 році Алфьоров випустив цю копію друком, причому у передмові звернув увагу читачів на те, що у виданні представлено копію, але завдяки неуважності журналістів, що освітлювали подію, знахідку у пресі неодноразово зазначалося, що друкується оригінал Конституції.
Докладно ознайомившись з усіма знайденими документами, вчені підтвердили повний зміст Конституції Пилипа Орлика. В оригіналах зазначалося, що на всій території України законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники ( делегати від полків з людей розважливих і заслужених ), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі ( стаття 6 ). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік - в січні ( на Різдво Христове ), квітні ( на Великдень ) і жовтні ( на Покрову ). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження були значно обмежені статтями 6, 7, 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді. Окрім основних пунктів, було написано багато другорядних, які дуже докладно обгрунтовували конституцію України.
На мою думку, цей мудрий історичний документ, став основою устрою держави у давнину і є максимально наближеним до основного закону нинішньої суверенної, незалежної України. Набутком того часу є обгрунтування ідеї розподілу влади за ознакою владних повноважень. Як доводили Дж. Локк і Ш. Монтеск̕є, незалежність гілок влади і взаємна їх зрівноваженість створюють основи для свободи і безпеки громадян. Як переконують нас знавці конституційного права, Конституція П. Орлика передбачала ˝ таку модель організації державної влади в Україні, яка базувалася б на засадах принципу поділу влад ( законодавча влада мала належати Генеральній Раді… виконавча - Гетьману, а судова - Генеральному Суду ) ˝.
Оцінюючи події тих часів, польський історик В. Конопчинський зазначав, що гетьман Орлик і його оточення мали собі за мету ˝ збудувати незалежну державу під протекторатом Швеції, відірвано від Польщі і Москви ˝. Своєю чергою, російський дослідник В. Артамонов вказував, що кордони ˝ незалежної Української Речі Посполитої ˝, яка перебувала під протекторатом Швеції та використовувала захист, союз і військову допомогу Османської імперії й Криму, повинні були охоплювати Лівобережну, Сіверську, Слобідську, а також всю Правобережну Україну з традиційним кордоном по р. Случ. Окрім того гетьманові мали підпорядковуватися донці – некрасівці й області Війська Донського.
Маючи величезне бажання жити в вільній країні, навесні 1711 року Пилип Орлик з козаками та невеликою силою татар вступив в Україну. До них приєдналося кілька тисяч запорожців. Українсько – татарська угода, за якою діяли вояки, мала чітко виражений антиросійський характер. Ось як оспівується це в пісні:
Ой, прибила хвиля човник,
Човник - лебедочку.
Ой, вискочив з нього Орлик
Та й почав бесідочку:
˝ Пугу, братці, пугу!
Пугу, запорожці! ˝
Похід Орлика спершу мав успіх. Україна радо вітала запорожців, своїх давніх оборонців і народ радо приєднувався до їх лав. Майже без боїв гетьман здобув Умань, Богуслав та Корсунь. Разом з запорожцями Орлик розгромив генерального осавула Бутовича. Та тільки невдовзі Орлика спіткало розчарування. Ні козаки, ні татари не мали добрих гармат і через те не змогли здобути Білої Церкви, де засіла російська залога. Доки тривала облога міста, татари кинулися грабувати навколишні села і заганяти людей у неволю. Ніякі благання Орлика не могли зупинити орду. Татари погнали до Криму тисячі українського люду і тим самим загубили справу Орлика, бо відвернули від нього земляків. Весною 1711 року московське військо Петра І вирушило через Україну в молдавські володіння Туреччини. Улітку 1711 року війська Орлика брали участь на боці султана в битві між російською і турецькою арміями. Докладно військові операції цього року описав у своїй праці Б. Крупницький.
У червні Петро І захопив Ясси. А вже 8 – 9 липня в районі Фальчі армія Петра І була оточена військами турецького візира. Отримавши великий викуп, турки погодилися на переговори. 12 липня на річці Прут біля Ясс було підписано угоду, за якою Петро І зобов̕язувався передати Туреччині Азовську фортецю та зруйнувати московські фортеці на Дніпрі і Самарі ( Таганрог, Кам̕яний затон, Нововобогородицьк, Кодак ), відмовився від втручання в польські справи, претензій на Запоріжжя і Пра-побережжя. Враховуючи те, що українські козаки відіграли досить суттєву роль у перемозі турків над росіянами і в зв̕язку з відмовою царя від Правобережної України на користь султана, наприкінці жовтня 1711 року Орлик відсилає до Стамбула делегацію з метою дієво вплинути на процес ратифікації положень договору. В своїй інструкції послам він наказував, щоб вони вимагали від султана зміни пункту Прутського трактату, котрий стосувався України й був досить неясно сформульований. Загалом генеральна старшина мала відстоювати такі положення:
Порті необхідно визнати суверенітет гетьмана над Україною ˝обох сторін Дніпра˝;
Україна має управлятися гетьманом, що обирається вільними голосами.
Порта не може самовільно зміщувати обраного гетьмана;
Султан повинен змусити Москву назавжди відмовитися від претензій на Україну;
Кримський ханат не може домагатися панування над Україною;
Протекція шведського короля над українським гетьманом має зберігатися;
Мають бути забезпечені автономні права Запорізької Січі;
Отже, українські дипломати повинні були укласти договір з Портою про перехід України під управління гетьмана П. Орлика за султанську протекцію. Разом із тим посольству з собою було надано три варіанти інструкцій: у першому наголошувалося на тому, що українці мали залишитися під захистом Шведської сторони; у другому висловлювалося бажання одержати заступництво султана; третій варіант не розголошувався, і його тримав у себе член посольства, генеральний писар І. Максимович, який мав оголосити побажання Орлика лише за певних обставин. Підтримка тісних відносин відразу ж з обома монархами поставила гетьмана в незручне становище перед ними. Султан вимагав його особистої присутності на переговорах в Стамбулі, а шведський король заборонив Орлику їхати до столиці Порти. В особистому зверненні до гетьмана король Швеції вказував на причини такої заборони:˝…Порта навряд чи хоче й може звільнити вашу батьківщину від московського ярма…, вона навряд чи може змусити москалів виконати статті, за якими вона має повернутися до свого давнього стану ˝. Проте українська делегація прибула до Туреччини у листопаді 1711 року, де розпочала активні переговори щодо вироблення умов, на основі яких уряд Орлика мав володіти Українським Гетьманатом. В результаті діяльності тогочасної українсько – турецької комісії було укладено два договори між гетьманом Орликом і султаном Агмедом ІІІ. Перший було оформлено між 25 та 28 грудня 1711 року як султанську грамоту типу ˝ nisanfy ˝. Він забезпечував П. Орлику владу над ˝ козаками обох боків Дніпра ˝, тобто, під гетьманську булаву мала відійти як Правобережна, так і Лівобережна Україна. Однак згодом Агмед ІІІ переглянув це рішення і 16 березня 1712 року була видана нова султанська грамота ˝ name ˝, в якій уже не згадувалося про передачу українському гетьману Лівобережжя. Найголовнішим його положенням було:
 …Ми оцю Україну по цей бік Дніпра, яка на основі воєнного права перейшла до нашого непереможного цісарства від московського царя, передаємо у повне володіння вищейменованому гетьманові козаків українських і запорозьких, найяснішому Пилипу Орлику і його нащадкам, гетьманам українським і запорозьким… під нашою непереможною протекцією …
Дізнавшись про умови договору, Орлик швидко виїхав з Бендер до Ясс вмовляти великого візира Мегмет – Баталджі, щоб той просив султана залишити не лише Правобережжя, а й всю територію України і повернути законно обраному володарю забране ˝ майно ˝. Окремо Пилип Орлик турбувався про долю Києва, який згідно з турецько – російським договором переходив до володінь Московської держави. ˝ Ані Київ без України, ані Україна без Києва існувати не зможуть, бо яка користь голови без тіла чи тіла без голови ? ˝ - наголошував гетьман у зверненні до найвищих урядовців Османської імперії. Як ніхто інший, Орлик розумів, що віддання йому Правобережжя не розв̕яже проблеми утвердження тут його влади. Адже на цю територію, окрім Москви, претендувала ще й Варшава, а тому, якщо б Орлик навіть і затвердився у цьому регіоні, ці дві потужні держави не дали б йому змоги володарювати тут довго. Разом з тим не вирішувалася головна проблема для українських гетьманів, яка існувала вже півстоліття, від початку 60 –х рр. XVІІ ст., -питання про об̕єднання України під єдиною булавою. Пилип Орлик веде переговори зі шведським королем Карлом ХІІ, після чого вирішує звернутися до Порти із заявою, що не вступатиме на Правобережну Україну, доки султан не врегулює це складне питання з королем Речі Посполитої Августом ІІ Сильним. Саме в цей час гетьман відмовився від надмірних зобов̕язань перед турками й повертався до безпечнішої зверхності шведського монарха. У серпні 1713 року Орлик ще раз спробував звільнити Правобережжя від поляків і встановити там козацький устрій. Натомість він погоджувався, намагаючись порозумітися з Річчю Посполитою, на автономію Гетьманщини в її складі. Але і цим планам Пилипа Орлика не судилося здійснитися. Спочатку Польща і кримський хан стали на перешкоді, а згодом, 22 квітня 1714 року за укладеним договором між Польщею і Портою ( урядом Османської імперії ) Правобережна Україна визнавалась складовою частиною Речі Посполитої. Відтак польські війська перейшли в новий наступ і до кінця 1714 року ліквіду –вали козацький стан і всі осередки української державності, хоча козаки вперто трималися рідної землі, не бажаючи уступати її Польщі. Це означало повний крах планів Орлика та його соратників. Внаслідок цих обставин він був змушений виїхати до Швеції.
Відтепер гетьман вважав можливим досягти мети, залучаючи європейські держави - Францію, Австрію, Саксонію та інші - до створення антимосковського союзу. Але ці сподівання не збулися. Англія, Австрія і Польща не бажали виступати проти Москви. Швеція поспішала налагодити стосунки з царем. А для самого Пилипа Орлика створилася небезпека, бо на нього влаштував полювання цар Петро І. Український гетьман був змушений переїжджати з країни в країну. ˝ Я став позорищем світові й людям, переїжджу з місця на місце, для безпечності під придбаним ім̕ям ˝, - з гіркотою він говорив про цей час.
У 1722 році Орлик подався на схід до Туреччини, де отримав від уряду право на мешкання в Греції в місті Салоніки. Свою сім̕ю Пилип перевіз у Краків, де для їх безпеки влаштував у двох монастирях. 12 років Орлик прожив у Салоніках, що було, по суті, засланням. Єдине, що живило його - це можливість займатися ін-телектуальною працею. Тут він створив багато науково – політичних робіт і вів листуваня з видатними діячами багатьох країн. Неабияку зацікавленість виявив Орлик до богословських проблем, зокрема доводив необхідність вільної сполуки православних і католиків.
Роботи Пилипа Орлика:
трактати ˝Вивід прав України˝ ( 1712 )
˝Маніфест до європейських урядів˝ ( 1712 ) - віднайдений у Франції істориком Ілько Боршаком.
великий рукописний ˝Діаріуш подорожній˝ (˝Щоденник˝, 1720 – 1733, частково виданий 1938 року )
поетичні книжечки ˝Алкід Руський˝ - писвячена І. Мазепі ( 1695 ),
˝ Гіппомен сарматський ˝ - присвячена полковнику І. Обидовському (1698).
Писав гетьман польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою. Своє життя гетьман – емігрант Пилип Орлик закінчив на чужині у Яссах. Він помер 24 травня 1742 року. Пам̕ять про одного з найвизначніших в історії борців за волю України вшановано не в одній країні світу. На його його честь в 1993 році названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний суд країни. В шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П. Орлик встановлено пам̕ятну дошку. Орлик зображений на поштовій марці, випущеній у 1997 році.
На честь сина великого гетьмана Григорія Орлика названо найбільше летовище Франції – аеропорт Орлі та місто неподалік. А в 2002 році Національний Банк України випустив пам̕ятну монету номіналом 10гривень. На Україні заснована премія імені П. Орлика. До наших часів збереглися деякі пам̕ятки про гетьмана – емігранта Герб Пилипа Орлика, Булава Пилипа Орлика в Муніципальній бібліотеці м. Лінчопін, Швеція.
Ознайомившись із життєвим шляхом Пилипа Орлика я роблю, особисто для себе, висновки щодо геніальності цієї особистості і його неоціненного вкладу в створення вільної рідної країни. Насамперед звертає на себе увагу зорієнтованість Конституції на суверенітет козацької України, проголошення її незалежності від Росії й Речі Посполитої в складі Лівобережжя, Правобережжя й Запоріжжя в кордонах по р. Случ та під номінальною протекцією шведського короля. Західноукраїнські землі залишалися за її межами, що засвідчувало відхід авторів Конституції від принципу соборності держави. Документ передбачав утвердження республіканської форми правління, яка обмежувала прерогативи гетьманської влади, щоб домогтися ˝ балансу інтересів між суб̕єктами політичного життя ˝. Встановлювалася виборність посадових осіб з їх наступним затвердженням гетьманом. Православна церква поверталася в лоно Константинопольського патріарха, а православ̕я проголошувалося єдиним віросповіданням на теренах держави. Конституція підкреслювала недопустимість утиску ˝ рядового й простого народу ˝ з боку старшин, утверджувала принцип недоторканності особи та її відповідальності лише перед судом, надання ˝ справедливих ˝ законів містам, звільнення козацьких господарств від податків, необхідність розвитку освіти тощо.
Я впевнилася, що Конституція П. Орлика є першою спробою структурувати й конституювати українську державну ідею. Її розробка ґрунтувалась на підвалинах демократизму, республіканізму й поваги до особистості людини. ˝ Цей документ, - зауважував О. Субтельний, - визнає права старшини, простолюду, запорожців і міст. Він засуджує абсолютиські прояви в діяльності гетьмана, стверджує принцип виборності, засуджує корупцію й проводить межу між державною та приватною сферами. Готовність старшини боротися із зловживаннями в суспільстві, в якому вона домінувала, - добрий знак для територіальної еліти. Ця готовність мала в тогочасній Східній Європі небагато паралелей ˝.
Пилип Орлик упродовж 1711 – 1714 років намагався домогтися визнання Росією й Річчю Посполитою незалежності й територіальної цілісності козацької України, однак всі його спроби зазнали невдачі. У листуванні з представниками політичної еліти Порти, Криму, Польщі та Франції, ˝ Маніфесті ˝ до європейських урядів й ˝ Виводі прав України ˝, апелюючи до міжнародного досвіду, український гетьман у вигнанні обґрунтував невід̕ємне право українського народу на створення незалежної держави, першим з українських політиків звернув увагу європейської громадськості на прогресивне значення реалізації української державної ідеї, що сприяло б збереженню миру в цьому регіоні. Він застерігав, що у випадку, якщо європейські уряди не допоможуть Україні звільнитися з – під московського ярма й утвердити державну самостійність, вони зіткнуться з грізною небезпекою з боку Росії, ˝ яка незабаром може змагати до повалення європейської свободи ˝. Нажаль, Орликові не судилося повернутися з еміграції і цю Конституцію не було втілено в життя.
В мене виникало багато запитань стосовно головних рис характеру українського гетьмана. Адже на перший погляд здається дуже дивним, що народжений в сім̕ї шляхтича - католика в Білорусі, маючи глибоке родове коріння чеського баронського роду і герб річпосполитського походження Пилип Орлик через усе своє життя проніс величезну любов до України і нескінченну мрію про її вільне і світле майбутнє.
Дуже багато нерозкритих таємниць залишається в біографії гетьмана. Різні джерела трактують події тих часів по – своєму. Лише оригінали віднайдених документів проливають світло на минуле. Неоціненний вклад у вивчення життя Орлика вніс український православний шляхтич із Волині Юхим Єрлич, який залишив цінні свідчення з історії Національно - визвольної війни. Унікальним є латиномовний щоденник Пилипа Орлика - найповніше джерело для реконструкції життя цього гетьмана в еміграції, його контактів із запорожцями з метою організації антиколоніального повстання.
В російській історичній традиції Орлик виступає в якості негативного героя, зрадника. Крім того, існувала версія, що підчас проживання в Турції він прийняв іслам, одружився на місцевій мешканці та мав з нею дітей. Ці факти викладено в книзі французького історика Жана Бенуа Шерера й у авторських примітках до ˝ Полтави ˝ О. С. Пушкіна. В творі російського письменника, гетьман проводить допит вірного цареві Кочубея ( свого попередника на посту генерального писаря ), вимагаючи від нього зізнання, де знаходяться належні йому скарби, Кочубей називає його ˝ жорстокою людиною ˝ і відмовляється відповідати, після чого Орлик гукає ката. Достовірність цих подій не підтверджена.
В українських джерелах вказується, що з Пилипом Орликом все життя поруч залишалася Галина Герциківна, з якою він одружився у 1698 році. Хрещеним батьком його сина Григорія був гетьман Іван Мазепа.
Нажаль, протягом багатьох десятиліть тема козацтва була мало актуальною в нашій країні. Та з другої половини 80 – х років ХХ століття в Україні почав поширюватися самодіяльний громадський рух за відновлення українського козацтва, який триває й досі. Він передбачає відродження козацтва як історичної спільноти, традиційного способу життя, діяльності та поведінки українського народу. Козацьке відродження гармонічно вписалося в загальноукраїнський рух щодо здобуття незалежності й запровадження демократії в Україні. При цьому необхідно зазначити, що козацький рух не обмежувався лише загальнонаціональним визволенням, а намагався відтворити свою самодостатність і в такий спосіб посісти належне місце в українському суспільстві. Окремо слід звернути увагу на те, що для сучасного Українського козацтва після здобуття незалежності Україною у 1991 році зникло те єдине випробування ( загроза тиску з боку радянського режиму за участь в опозиційному русі ), котре забезпечувало національно – патріотичну спрямованість членів козацьких структур. За таких обставин доступ до козацької організації було відкрито для будь – кого. Вступаючи до лав козацтва, складають клятву – присягу українського козака на вірність Україні:
˝Приймаючи клятву – присягу українського козака, перед Богом нашим Всевишнім, перед Українським народом, ім̕ям моїх матері і батька, всім мені найсвятішим і найдорожчим, святою землею нашою українською клянуся, що готовий віддати і життя, захищаючи свободу нашого народу українського, його споконвічні порядки, традиції та звичаї, самостійну Україну!˝
Основними статутними нормами сучасного козацтва є сприяння органам державної влади та місцевого самоврядування в розбудові України як суверенної та незалежної, демократичної, правової держави; відродження української, за своєю суттю – козацької нації, українських козацьких звичаїв і традицій, національної ідеї; захист політичних, економічних, культурних та історичних здобутків українського народу, участь у забезпеченні його духовного і матеріального добробуту, морального та фізичного здоров̕я, відродженні, утвердженні й розвитку української мови та культури. Закономірно, що в нинішній Україні козацька ідея шириться, у неї більшає прихильників. Маючи глибоке історичне та ментальне коріння, вона є популярною в усіх куточках України. Зацікавлення значної частини громадян України козацькими традиціями є позитивною ознакою, що засвідчує пробудження в українському суспільстві прагнення до належного вшанування героїчної минувшини і, водночас, намагання спертися на неї в умовах незалежності своєї держави.
У 2010 році моя сестра стала переможцем Міжнародного конкурсу «Для тебе, Україно!», що проводився Міжнародним Інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою. Її було запрошено для нагородження до міста Львова. Тож і мені видалася нагода побувати на ІІІ Міжнародному конгресі україської діаспори, під час роботи якого вітали талановиту молодь України. В цьому заході взяли участь емігранти з двадцяти дев̕яти країн світу. Серед учасників форуму були і представники українського козацтва. Вражало те, що поряд з сивочолими чоловіками стояли зовсім молоді хлопці. Незважаючи на велику різницю у віці їх об̕єднували спільні ідея, мета і великий патріотизм.
Наостанок хочу зазначити, що тільки глибока шана до минулого може забезпечити нам прекраснее майбутнє. Недарма ж говорять: ˝ Без минулого немає майбутнього ˝.