Архип Іванович Куїнджі – великий український художник

 Куликова Наталя, 15 р., зош №7 м. Маріуполь, Донецька обл.

Присвячується 175 річчю з дня народження

Коваль своєї долі

Щорічно відвідуючи виставковий центр сучасного мистецтва та культури ім. Куїнджі, що є в нашому місті Маріуполі, я зацікавилась біографією людини, на честь якої відкритий цей заклад.
Рідко доводиться біографу займатися характеристикою настільки оригінальної, настільки виключно самобутньої натури…

Та й літописи мистецтва не часто відзначали на своїх сторінках таку дивну і таки виняткову долю, як доля цього самоучки, цього, – за висловом Репіна, – «генія-винахідника», цього однолюба, який все своє життя горів вогнем любові до мистецтва і тільки до мистецтва…
У дитинстві – сирітство і злидні і пасіння гусей, а під кінець життя – майже мільйонний стан, цілком віддається на потреби рідного мистецтва. Перший дотик до фарб і пензлів... при розфарбовуванні парканів, а потім – без допомоги яких би то не було меценатів, покровителів, вчителів та шкіл – завоювання такої художньої слави, блиск і шум такого успіху, які небагатьом українським художникам випадали на долю. І все це – створено виключно власними силами, власними руками. Архип Іванович Куїнджі був, воістину, ковалем своєї долі.

Дитинство та юність Архипа Куїнджі

Архип Іванович Куїнджі народився в 1840 році в родині шевця Івана Христофоровича, який також займався хліборобством у місті Маріуполь.
Батько та дід за походженням греко-татари. В свій час вони проживали у Криму. Куїнджі по-татарськи означає золотих справ майстер – така була професія діда Архипа Івановича.
Батько Архипа вмирає, коли дитині йде всього шостий рік. Незабаром слідом за ним помирає і мати та залишає маленького Архипа круглою сиротою. Якщо до цих пір, живучи в нужді, діти все ж були забезпечені їжею на завтрашній день, то тепер настає повна незабезпеченість. Маленький Архип, позбувшись рідного кута, проживає у старшого брата Спиридона, іноді у рідної тітки. Він пасе гусей, збирає кізяки. З приводу цих ранніх років життя Архипа Івановича мені хочеться відзначити дві речі.
Перша – це психологічний штрих, можна сказати – віщий… Вже тоді, п’ятирічний карапуз, але кремезний і мускулистий, він наводить страх на своїх одноліток, товаришів по вуличному життю, коли їм заманеться займатися звичайним в цьому віці знущанням над тваринами. Він не терпів цього знущання, і тільки здалеку побачивши його, хлопчаки кидали свою жертву і розбігалися. Не одне кошеня і щеня були зобов’язані своїм життям чи здоров’ям малюкові Архипу. Таким чином, вже в п’ятирічному бутузові позначається майбутній «пташиний лікар», та вже тут проявляється і майбутній покровитель всіх слабких і нужденних, яким ми знаємо його згодом. В полуденну годину в скла його майстерні в Петербурзі будуть потім стукати голодні і хворі голуби та ворони. І він буде вилазити на дах, щоб зробити перев’язку пацієнту. Потім будуть звертатися до нього – в листах, в особистих проханнях – нужденні, товариші, учні, знайомі і навіть незнайомі, і ніхто не зустріне відмови... Вічна готовність до найширшої допомоги ближнім була одною з найбільш зворушливих і характерних властивостей Архипа Івановича до самого кінця. А почалося це ще там – на обпалених сонцем вулицях Маріуполя, коли, як кажуть, його ледве було видно від землі…Сам Архип Іванович згодом пояснював наступним чином цю свою рису – « З дитинства звик, що я сильніший і повинен допомагати…»
Друга обставина – це характер пейзажу, який розгортався з дитячих років перед очима майбутнього шукача світлових ефектів, майбутнього співака широких горизонтів і просторів рідної батьківщини.
Будинок брата, де проводив і подальші роки дитинства маленький Архип, нагромаджується по краю крутого, живописного обриву, а з цього обриву відкривається широкий вид на долину історичної річки Калки (Кальміус) і на море. Беззмінно чергує в ясному небі південне сонце, залита його хмарами гладь моря, яскраве світло, чітка краса південного дня і пряні, важкі, фантастичні фарби південної ночі – ось колиска майбутнього Куїнджі...
А поки повернемося до перерваної нитки біографії нашого підлітка.
Грамоті хлопчик навчався за мідні гроші, в «вільної школі» грека – вчителя, який сам був ледве грамотним, та й то лише по-грецьки. Навчання тривало недовго, бо учень незабаром опанував всієї премудрості вчителя. Відповідно до розповіді пана Каракаш, за цим « введенням» в науку послідкувало короткочасне навчання в міській школі. Пан Каракаш був шкільним товаришем Архипа Івановича і згадує про Архипа, що наукам він навчався погано, а малював постійно. До одинадцяти років хлопчик поступає на службу до хуторянина Чабаненко. Обов’язок хлопчика полягає у прийманні цегли. Жив він на кухні у Чабаненка. Після хазяїн згадував про пристрасть хлопчика до малювання. Архип малював в книжках для приймання цегли, малював і вугіллям на стінах кухні. Господарі часом закликали туди гостей помилуватися наївним стінописом.
Від Чабаненка Куїнджі переходить до хліботорговця Аморет, як «кімнатний» хлопчик; обов’язки його – чистка чобіт, прислуговування за столом. Саме цей Аморет перший звертає серйозну увагу на художні здібності Архипа, показує його малюнки своєму побратиму по професії Дуранте. Останній радить юнакові поїхати до Феодосії до Айвазовського, уже відомого в той час мариністу, дає рекомендацію до нього. Архип Іванович їде до Айвазовського п’ятнадцятирічним юнаком. Пробув він у нього недовго, два-три літніх місяці. Жив на дворі, під навісом. В майстерню не пускали. Досить поширені чутки про підтримку, наданій Айвазовським своєму землякові, про перші кроки майбутнього художника під досвідченим керівництвом відомого мариніста – все це є чистісінькою легендою. Власне, з боку Айвазовського керівництво обмежилося дорученням пофарбувати паркан і терти фарбу.
Після повернення в Маріуполь Куїнджі влаштовується ретушером до одного місцевого фотографа.

Академія і дебют на виставках

1860-1861 роки застають Архипа Івановича вже у Петербурзі. Що його привернуло сюди мистецтво, надія потрапити в Академію – в цьому не може бути сумніву. Він посилено займається малюванням, а тимчасовий заробіток має від того ж ретушерства. У цю пору Куїнджі вже двадцять років.
Запекла мрія Архипа Івановича про надходження учнем в Академію мистецтв збувається не відразу. Він тримає іспит і «провалюється», але не в характері Архипа Івановича здаватися і опускати руки перед перешкодами. У своїй комірчині він сідає за картину «Татарська сакля у Криму», яка була досить великого розміру і пишеться з величезною старанністю. Картина виставляється на Академічній виставці у тому ж році, де Куїнджі Академія відразу присуджує звання некласного художника. Однак юнак не спокушається цим успіхом, відмовляється від звання художника і просить взамін дозволу бути вільним слухачем. Прохання його не відхиляється, і наполеглива мрія здійснена. У 1868 році Куїнджі, нарешті, в Академії… Куїнджі бідує, перебуваючись з хліба на квас. Єдиний заробіток доставляє йому все те ж ретушерство. Але, за словами І.Ю.Репіна, жодного разу в
Найтяжчі дні матеріальної потреби ніхто з товаришів не чує від Куїнджі жодної скарги, жодної ноти смутку. Незабаром Архип Іванович починає виставляти свої роботи на виставці в Академії. У 1869 році в пресі вже відзначена його невелика картина « Рибацька хатина на березі Азовського моря». Цей мотив – знову привезений з дому, з берегів рідного моря, звичайно, особисто пережитий і відчутий ще там, в Маріуполі. В 1872 році Архип Іванович отримав звання класного художника першего ступеня. Отже в 1874році Куїнджі виставляє картину «Сніг» на Лондонській міжнародній виставці, і молодий, нікому невідомий український пейзажист отримав за неї бронзову медаль.
У ряді творів Куїнджі вже можна бачити і розвиток таланту, і технічний прогрес. Цей прогрес констатувався пресою того часу. Вже тоді, і цілком справедливо, преса починає підкреслювати і відміну Куїнджі від більшості пейзажистів. З 1874 року Куїнджі починає виставляти свої картини на «Пересувних виставках». Протягом 15- річчя, з 70-го року до середини 80-х років, виставки привертали загальну увагу, порушували масу розмов у пресі та суспільстві, – словом, були, безсумнівно, вогнищем і центром художнього виховання, виконували величезну естетичну місію. «Курсу» академічного Куїнджі, звичайно, не пройшов. Він дійшов до натурального класу. У зрілий період творчості, використовуючи світлові ефекти та інтенсивні кольори, зведені до декількох головних тонів, художник прагнув передати найбільш виразне за висвітлення стану природи і досягав майже повної оптичної ілюзії освітлення ("Українська ніч", 1876; "Березовий гай", 1879; "Після грози", 1879; "Ніч на Дніпрі", 1880). Для отримання у своїх пейзажах панорамних ефектів Архип Куїнджі застосовував різні композиційні прийоми. Його картини, насамперед «Ніч на Дніпрі», справили незабутнє враження на сучасників, особливо на художників, і принесли Куїнджі широку популярність. Коли Архип Куїнджі виставляв свою знамениту картину «Ніч на Дніпрі» відвідувачі виставки незмінно намагалися заглянути за полотно із зворотного боку, щоб побачити заховану там лампочку або свічку. Насправді ніякої підсвітки не було, а місяць, зображений на полотні сяяв як справжній.

Викладач та його учні

Майстер світла, вмів передати всі відтінки залитого сонцем лісу або бігучої по річці місячної доріжки, сам Куїнджі ніколи і не приховував, що його найбільший секрет – це фарби. З 1892 року А. Куїнджі викладав в Академії мистецтв, з 1894 керував пейзажною майстернею. Куїнджі був прекрасним викладачем; оберігаючи своїх учнів, він прагнув розвинути в кожному з них самобутність, вдихнути в них свою гарячу любов до природи. У 1989 році Архип Куїнджі повіз групу своїх учнів за кордон, показавши їм пам'ятники мистецтва та музеї Німеччини, Франції та Австрії. У 1909 році Куїнджі створив Товариство художників, що існувало на його кошти. Метою товариства було збереження і розвиток мистецтва – організація виставок, присудження премій, покупка картин.
Незалежний і самостійний Куїнджі, грав велику роль в академії; багато нажив він і ворогів своєю прямотою і різкістю. Людина виняткової доброти, він прагнув допомогти своїм учням і товаришам не тільки радою, але і матеріально; його мрією було звільнити художника від влади ринку, дати йому можливість розвинути свій талант поза важких матеріальних турбот. Таким частковим звільненням представлялися йому і засновані ним премії; тієї ж мети повинно було служити й товариство його імені, забезпечене їм великим капіталом, розпорядниками якого були самі художники. До його учнів належать такі талановиті художники живописці – Костянтин Федорович Багаєвський, Микола Костянтинович Реріх, Аркадій Олександрович Рилов та інші.

Геній-винахідник та його спадщина

З 1894 по 1897 рік Куїнджі був професором – керівником вищого художнього училища при Академії Мистецтв. У 1904 році він приніс в дар Академії 100000 коштів для видачі 24 щорічних премій; в 1909 році пожертвував художньому суспільству свого імені 150000 коштів і свій маєток у Криму, а також 11700 коштів для премії пейзажного живопису.
Архип Куїнджі помер 24 липня 1910 року. Після смерті художника Товариство художників стало носити його ім’я. Творчість Архипа Івановича Куїнджі тісно зв’язана з демократичними тенденціями у мистецтві другої половині ХІХ століття, займає особливе місце у пейзажному живопису. Художник яскравого та самобутнього таланту, Куїнджі вмів находити у природі виняткові, фантастичні риси.
Шанобливе ставлення до природи своєї рідної України, де пройшли дитячі та юнацькі роки художника, Куїнджі зберіг на все життя. Мабуть тому, такі гарні його картини, сюжетами для яких стали літні українські вечори, могутній Дніпро та його зелені береги. Він сміливо проклав шлях до імпресіонізму; сам говорив, що художник – той, хто вміє уловити і відтворити внутрішню єдність. Його захоплював насамперед світловий ефект, його метою була передача враження від світу; він вивчав закони поєднання додаткових тонів для передачі сили світла. Як справжній геній-винахідник, він йшов тільки від свого природного розуму, вірив тільки у свої особисті погляди на мистецтво, а учнів вчив життєвої мудрості. Картини Куїнджі знаходяться в музеях та у приватних осіб. У сучасному Маріуполі є вулиця Куїнджі, споруджений пам’ятник художнику. На картинній галереї його імені – меморіальна дошка на честь « чарівника світла»… Місцевий державний драматичний театр здійснив виставу «Який йде за сонцем» про Архипа Івановича. А після мандрування повертається до порту рідного Маріуполя суховантаж « Художник Архип Куїнджі».
Я пишаюсь тим, що я народилася у Маріуполі і разом з Архипом Куїнджі ми є дітьми рідної нашої України.