Неможливо завжди бути героєм, але завжди можна залишатися людиною

 Бойко Єлизавета, 17 р., зош №7, м. Новогродівка, Донецька обл.

(робота-роздум)

Війна. Просто слово. П'ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов…

Конфронтація насильства на сході України розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адміністративні будівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську, Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт, який триває і до нині. Війна… Чи могли ми, взимку 2014р. уявити собі, що будемо сидіти в підвалах, кидати власні домівки и тікати в пошуках спасіння, спостерігати обстріли з «градів» та мінометів…? Навіть у самому страшному сні, ми не могли такого уявити. Але біль ніж рік ми живемо в умовах війни і маємо безліч прикладів згуртованості, єднання, взаємодопомоги, патріотизму, людяності. Саме про це я хочу повідати у своїй роботі, яку не можу назвати дослідницькою, скоріше за все – це буде розповідь, роздум про нас, рядових українців, які щоденно демонструють свою любов до Батьківщини.Ми-це українські волонтери.

На сьогоднішній день тема дієвого патріотизму (а саме таким я вважаю волонтерство) є досить актуальною, бо вона стосується кожного громадянина і багато в чому пов'язана з політичною ситуацією в нашій країні. Від почуття патріотизму залежить ставлення людини до своєї країни, а значить і до оточуючих його людей (рідного народу), до вибору уряду (отже, і майбутнього цієї держави). Людина має душу, духовність, яка обмежує її діяльність певними правилами і нормами поведінки, яка створила цілу систему цінностей. Така система часто діє на рівні підсвідомості: ми не замислюємося, чому, наприклад, не можна красти. Не можна, і все. Як стати справжньою людиною? Це багато в чому залежить від нас самих. Жоден з нас не народжений для війни, але всі ми тут зараз, щоб захистити нашу свободу. Тисячі чоловіків щоденно самовіддано виконують свій військовий обов'язок перед Україною. Кожного з них ми могли б побачити у парку, зустріти в черзі у магазині або банку, бо не існує людини, яка була б спеціально народженою для війни, та всі ми змушені сьогодні захищати рідну країну. Ні для кого не секрет, що багато людей володіють даром співчуття. Багато хто радий допомогти дітям-сиротам, хворим, самотнім стареньким, бездомним тваринам. Напевно, тому, слідуючи одній із найкращих західних традицій, в Україні стрімкими темпами зростає популярність сучасного «тимурівського руху» – волонтерства, яке стає незамінним атрибутом життя молодих українців. Але сьогодні ми поговоримо про тих волонтерів, які допомагають українським воякам здобувати перемогу у воєнному конфлікті на сході Українм.

Поняття волонтерства

«Добро, яке ви створили сьогодні,
люди позабудуть вже завтра;
Все одно творіть добро»
(Мати Тереза)

Волонтерство або Волонтерська діяльність (від лат. voluntarіоs – добровільно) – це широке коло діяльності, включаючи традиційні форми взаємодопомоги та самодопомоги, офіційне надання послуг та інші форми громадянської участі, яка здійснюється добровільно на благо широкої громадськості без розрахунку на грошову винагороду. Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.
Незаперечним, також, є і той факт, що потреби населення у соціальній допомозі, психологічній підтримці і захисті зростають. Тому виникла необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільних помічників – волонтерів. Термін “волонтер” в перекладі з англійської мови означає “доброволець”. Волонтер – це людина, яка добровільно не переслідуючи корисних цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди.

Історія волонтерства у світі

П’ятого грудня у всьому світі відзначається Міжнародний День Добровольців. Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859 рік. Саме тоді французький письменник-журналіст Анрі Дюман, вражений кривавими картинами битви при Сольфоріно запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерські у всьому світі. До XІX ст. Волонтерство сприймалось, як військова справа, а волонтери – романтичні юнаки, які прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обов’язково далеку екзотичну країну. З XІX ст. волонтерство набуває соціального змісту і визначається як добровільна вмотивована, неоплачувана діяльність у вільний від основної роботи час, спрямована на допомогу інших. В країнах Західної Європи і США волонтерський рух почав активно розвиватися в XІX ст., як рух „дружніх візитерів”, сестер милосердя, самаритян, місіонерів... Волонтерами були, як правило, приватні особи, громадські діячі (Д.Адамс, М.Річмонд, А.Соломон), релігійні діячі (пастор С.Барнетт, Ч.Вара). В 20-ті XX ст. з’являються перші міжнародні робочі табори добровольців, європейські служби добровільної праці. Після Першої Світової Війни в XX роки французи і німці, зустрівшись, вирішили, що: „краще працювати разом, ніж воювати один проти іншого ”. Ця чудова думка стала потім девізом волонтерського руху. У 20-ті роки у Франції біля Вердена був організований перший волонтерський загін, за участі французької та німецької молоді. З цього й почала свою діяльність Міжнародна громадська служба, яку заснував П’єр Сересоль, у 1920 році, як гуманітарний рух. Принцип якої „не говорити, а діяти”. Розквіт волонтерського руху в США припадає на 30-ті роки, в цей час в ньому приймало участь близько 3-х мільйонів молоді. Президентом Ф. Рузвельтом була створена волонтерська організація Cіvіlіan Conservatіon Corps для зниження рівня безробіття. Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, коли Президент Кеннеді створив організацію „Служба миру”. У 1970 році в Ізраїлі була створена національна цивільна служба для того, щоб забезпечувати можливість волонтерського служіння для релігійних єврейських дівчат, які згідно закону не повинні проходити військову службу. У Європі з 80 років волонтерські загони широко розповсюджують екологічні проекти. В США починає з 1993 року, при Президенті Б.Клінтону, волонтерських рух досяг найбільших розмахів. Оскільки Президент фінансував волонтерські служби, до 1996 року волонтерів стало уже 35 тис. В Парижі 14 вересня 1990 року на XІ Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна декларація волонтерів. В ній визначають цілі, значення, принципи руху. Сьогодні волонтерські організації існують у 80 країнах світу.

Історія волонтерства в Україні

Волонтерська діяльність з давніх-давен була притаманна українському народу. Адже у словнику української мови поданий ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродіяння, благодіяння...), які мають однакове тлумачення: „надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чомусь”. Історія доброчинства в Україні, налічує більше ніж 100 років. Перші вітчизняні добровольці – Червоний Хрест, організований добровільний запис в сестри милосердя для шпиталю і лікарень для хворих.
В Україні поняття „волонтер” до 90-х XX не існувало. Людей, що займалися суспільно-корисною справою називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами (Князь Володимир, Ярослав Мудрий, Гетьман Петро Сагайдачний, Мазепа), приватні благодійники Терещенки, Семеренти, Броцькі. В період Радянського Союзу, коли благо держави ставилось вище блага окремої людини, поняття доброволець мало яскраво виражене ідейно-патріотичне забарвлення: так називалася людина, яка добровільно визнавалася служити інтересам не окремих громадян, а партії, комуністичній ідеї, соціалістичній державі. В цей час поняття радянської людини, як громадянина передбачало наявність у неї суспільного навантаження: зокрема, це стосувалося пенсіонерів, комсомольців та комуністів, яке здійснювалося у формах шефства над дітьми, школами, ветеранами; наставництва над важковиховуваними, участі в суботниках, членстві у тимурівських загонах, добровільних народних дружинах. У 90-х роках з розвитком мережі центрів ССМ і браком професійних кадрів виникає необхідність у залученні соціально активних добровольців до соціальної роботи. Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній, самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе серед розвинутих цивілізованих країн світу.
Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20 тисяч. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 року Україна серед інших країн Центральної та Східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми, „Ініціативи по роботі на добровільних засадах”. Ідея програми належить Нью Йорському Інституту Відкритого Суспільства (більш відомого як Фонд Сороса), і впроваджується вона через мережу національних відділень. Головною метою програми є відновлення руху волонтерів у згаданих країнах, як запоруки громадського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямованої на розв’язання конкретних проблем. До своїх цілення і завдань в Україні програма передусім відносить: активізацію громадською діяльності в України шляхом розвитку руху волонтерів, спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організаціях, службах соціального захисту та медичній сфері для допомоги у розв’язанні проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтеріату „Добро воля”, який почав залучати волонтерів і спрямовувати їх у громадські організації. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більше ніж сорок організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє”, п’ять бюлетенів „Добра воля” та підручник „Управління діяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства”. Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й державні теж намагаються розвивати волонтерський рух в України. Про це свідчить діяльність ССМ, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямів державної молодіжної політики. У лютому-березні 1999 року Українським інститутом соціальних досліджень проведено соціологічне дослідження щодо участі громадських організацій в соціальній роботі з молоддю. В опитуванні взяли участь представники 183 громадських організацій з 8-ми регіонів України. Вся соціальна робота виконується на волонтерських засадах. На ярмарку соціальних проектів та послуг, що відбувся у листопаді 1999 року в Київський міській державній адміністрації і був проведений Ресурсним центром „Гурт” разом із соціальною службою КМДА було опитано 75 організацій щодо потреб у волонтерській праці. Генеральна Асамблея ООН проголосила 2001 рік міжнародним роком волонтерів. Основними цілями проведення якого були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення мережі поширення та обміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань – співпраці таких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи. 22 березня 2001 року Президент України підписав розпорядження про проведення в Україні Міжнародного року волонтерів.

Волонтерство під час військових діій на сході України

Сьогодні люди із зони АТО стали розмінною монетою у великих політичних іграх. В інформаційній війні бідами людей помыкают без докорів совісті. Блокування пенсій і соцвиплат, затримки зарплат, підвищення вартості товарів, відсутність електрики і води – все це тільки погіршують життя під не стихлими обстрілами. Людина перш за все має залишатися людиною, не дивлячись на політ вподобання та переконання. Благо, наше суспільство не без добрих людей. Є серед нас люди, які майже як медики, тільки клятву не давали. Для Донецька слово "волонтер" раніше асоціювалося з чемпіонатом з футболу "Євро 2012" та іншими спортивними змаганнями. За останні півтора року це слово стало майже тотожним слова "порятунок". Саме завдяки волонтерам та їх роботі багато потребують забезпечені всім, без чого не обійтися в повсякденному житті. Тим більше в умовах бойових дій.

Знайомтесь. Костянтин Зінкевич

Підприємець, що продає побутову техніку, місто Володимир-Волинський, Волинська область. Закинув бізнес з листопада 2013 року. «Якщо не відстоїмо Україну, то ніякий бізнес тоді не буде потрібен», – каже він. З групою волонтерів Зінкевич відремонтував понад 100 автомобілів УРАЛ і КАМАЗ, 28 гусеничних БМП, закупив понад 600 бронежилетів. Займатися ремонтом техніки для 51-й Володимир-Волинської бригади Костянтин почав після 16 березня, коли в Криму пройшов референдум. Розповідає, що тоді були побоювання, що Росія може почати бойові дії. «Ми прийшли до комбригу і запитали, що потрібно зробити», – розповідає Костянтин. З того моменту наради волонтерів з керівництвом бригади проходили практично кожен вечір. Найбільшою проблемою були автомобілі – «на колесах» у бригаді було всього 10% техніки. Для відновлення машин волонтери підключили 15 приватних станцій техобслуговування, а також закликали жителів області підключитися до ремонту. «Іноді у нас до 100 людей виходили на роботу», – розповідає Зінкевич. Волонтери придбали майже 1 000 акумуляторів, збираючи гроші на facebook. Зінкевич і його команда займаються різними проблемами бригади, в якій близько 5 000 чоловік. Наприклад, пошили 160 тентів, тканини для яких закупили в Чехії, поставили 200 радіостанцій, 600 бронежилетів, відновили акумулятори для танків. Сума, зібрана групою волонтерів, за словами Зінкевича, перевищує 3 млн гривень.

Яскравою постаттю волонтерів зони АТО є звичайна жінка Тетяна Ричкова.

Нещодавно на телеканалі 1+1 стартувало ток-шоу «Хоробрі серця». Воно відкриває світові героїв, великих особистостей та волонтерів сучасної зони АТО. Великим прикладом справжніх волонтерів постала Тетяна Ричкова з Києва. Почала вона свою волонтерську діяльність коли її чоловік добровільно пішов на службу, і поїхавши цього ж дня відвезти йому необхідні речі, побачила життя військових: вони не мали одягу, не вистачало форми, знаряддя та багато іншого. Тетяна почала вклдувати гроші на допомогу. Спочатку з власного сімейного бюджету, потім з батьківського, депозиту. На кошти жінка перевозила одяг, спальні мішки, боєприпаси, ліки та інші необхідні речі для життя.
Тетяна відвозила все на власній машині, пізніше в неї з’явився помічник і вони пересувалися на п’ятитоннику, який нині є обстріляний. Маже весь час вони проїжджають повз обстріли, щоразу ризикуючи власним життям заради допомоги іншим.
Переломним, важким етапом був начеб-то нічим не зловіщий день. Уся 25-я бригада, разом з чоловіком Тетяни Вадимом, благала жінку повернутися хоча б на один день додому, говорячи, що сьогодні спокійний день і їм ничого не загрожує. Її серце все одно не довіряло і відчувало лихо. Вже увечері Тетяні повідомили про смерть чоловіка. Обстрілом граду вбило 9 людей, включаючи й Вадима. Того дня також було поранено 32 особи вбито 12. Цей день по словам жінки був найважчим з усіх. Але все одно Тетяна мужньо все витримала і не опускаючи рук продовжила свою діяльність.
Багато російських СМІ називають Тетяну «проводиркою київської хунти», вона ж сприймає це як комплімент у власний бік. А усі бійці 25-ї добровільної аеромобільної бригади звуть її просто «мамою». Про її бойовий дух, енергійність, доброту, піклування кажуть усі. Навіть під кулями вона їде на допомогу якщо хоч хтось щось попросить. Вона для всіх є рідною душею, вона завжди попереду, для деяких вона стала командиром. На свій день народження Тетяна отримала листівку від бійця, який знаходився у районі Донецького аеропорту. У ній він пожартував, що з неї обов’язково належить святковий торт і вона поїхала. В саме пекло бойових подій. Поїхала пригощати бажаних. Вона може відшукати усе бажне: від шолому до бойових танкових рот та градів. Кожного місяця жінка надає у зону АТО близько мільйона гривень. Вже навіть здається, що вона робить неможливе. Тетяна наче сонячний промінець для кожного бійця. Усі пронизані великою повагою до неї, адже можливо, що без її допомоги було б значно більше втрат.
Так, дйсно, жінка створена для миру, сім’ї і дітей, але приходить війна і тендітна жінка стає безстрашним фронтовим снабженцем.
Людина впродовж усього життя повинна постійно розвиватися. Це необхідно для того, щоб бути корисним суспільству, щоб заслужити пошану старших і друзів. Починається цей розвиток у школі.

Дуже зворушливою вважаю історію львівського дев'ятирічного школяра Тараса Костіва, який віддав тисячу гривень на ліки для бійців. Нехай тисяча гривень – невеликі гроші, але для дев'ятирічного школяра це величезна сума. Замість того, щоб купити собі іграшку, Тарас вирішив віддати гроші на лікування пораненим бійцям. Дитина переживає за майбутнє країни та її захисників, у тому числі, тих, хто отримав важкі травми в зоні проведення АТО.
Розповідає бабуся хлопчика: «Тарас сам вирішив збирати гроші і передати їх на закупівлю ліків нашим військовослужбовцям. У грудні, коли онук писав листа святому Миколаю, замість подарунків він попросив принести йому гроші, на які він хоче придбати ліки бійцям. Святий Миколай послухав Тараса – вранці він знайшов під подушкою гроші. А другу частину він наколядував на Різдво». Волонтери «Допомоги армії України» були заінтриговані, коли поріг їхнього офісу переступив дев'ятирічний хлопчик з бабусею. А мета їх візиту і зовсім зворушила активістів. «Тарас вже в свої юні роки співчуває нашим співвітчизникам на фронті, хвилюється про їх здоров'я і долю України», – кажуть волонтери. «Він – справжній український козак. Ми щиро вдячні йому і Всевишньому за те, що у нас підростає таке свідоме покоління».
Любов до Батьківщини полягає в готовності захищати її незалежність, працювати на користь своєї країни. Відчуття любові до Батьківщини тісно пов’язане із самою суттю слова «людина», адже патріотизм – невід’ємна частина душевного світу особистості, її моральності, совісті, її честі йгідності.

«Повернись живим». Таку волонтерську ініціативу заснував 30-річний інженерно-технічний фахівець Віталій Дейнега, який, як і багато українців, до цієї весни не знав, що таке тепловізор і кевларовая каска.Створена в травні група в Facebook до кінця року перетворилася на один з найбільших волонтерських проектів і добре організовану систему – з веденням онлайн-бюджету і професійними співробітниками.Хлопці спеціалізуються на закупівлю дорогого устаткування для армії – тепловізорів, коліматорних прицілів, нічних біноклів. Вони вибирають військових, які виконують найскладніші завдання і знаходяться в зоні максимального ризику – аеропорт "Донецьк", Дебальцеве, Ща
За час свого існування "Вернись живим" зібрали понад 20 мільйонів гривень.
Словами Віталія, їх техніка врятувала життя не одній сотні українських солдатів у зоні АТО. Втім, волонтер не дуже задоволений цими результатами – могли зробити набагато більше. Віталій Дейнега розповів: «Наша найбільша гордість – це поставка 95-й бригаді одного дуже крутого тепловізора з можливістю наведення артилерії. Завдяки йому хлопці стояли в аеропорту Донецька півтора місяці без єдиної втрати. Були поранені, але не вбиті. У сепаратистів ж, навпаки, були страшні втрати. За нашими оцінками, близько 1500 осіб з їх боку було вбито, знищено багато техніки.У наступному році ми плануємо перемогу. Я серйозно. Думаю, вона буде вже в першому півріччі, хоча можлива ще одна ескалація конфлікту. Тому в перших же числах нового року ми плануємо максимально зміцнити нашими пристроями передову. А коли стане зрозуміло, що військова частина конфлікту сходить нанівець, займемося лікуванням, психологічною реабілітацією поранених – всім тим, що буде повертати країну в нормальну колію.Почнемо з купівлі обладнання для госпіталів. Наприклад, мені подобається ідея техніки для лікування контузій. У нас багато контужених бійців, ця проблема має масу наслідків, які вилазять в найнесподіваніший момент».
Говорячи про справжню людину, людину-патріота, не можна забувати, що людина не виховується «порціями»: сьогодні вона прищеплює собі пошану до людей і турботу про них, завтра вчиться звичці трудитися, на наступний місяць планує ознайомитися з кодексом честі. Виховання в собі людини – це виховання, яке охоплює всі сфери життя, у ньому все важливе і немає дрібниць.

Ірина Солошенко – волонтер Головного військового клінічного госпіталю в Києві, активіст Волонтерської сотні "Добровілля", відома тисячам поранених бійців.
У госпіталь Ірина прийшла в червні – спочатку мила підлоги, приносила кефір, шукала ліки. По мірі надходження поранених і погіршення ситуації почала писати пости в Facebook, привертати увагу преси. Так, на рахунки групи "Волонтерська сотня "Добровілля "стали надходити гроші на допомогу пораненим.Зараз організація закуповує обладнання для операцій і ліки для реанімації госпіталю, допомагає вдовам загиблих. Волонтери також засклили відділення невідкладної хірургії, поміняли ковдри, ліжка і тумбочки у відділенні травматології. Завдяки проекту "Мистецтво, що рятує" активісти зібрали 5 мільйонів гривень, а кожен з 50 поранених отримав на особисті картки по 98 тисяч. Ще на 2, 5 мільйона гривень вдалося допомогти самому госпіталю. Пораненим були оплачені десятки вак-апаратів, шовний матеріал, штифти, ліки, інвалідні коляски.
Війна на Сході визвало не аби яку хвилю народної творчості. З’явилася безліч груп, об’єднань, організацій, метою яких є організація допомоги тим, хто сьогодні здобуває перемогу.

Організація «Народний тил» була створена в кінці літа декількома волонтерами, які вирішили об'єднати свої зусилля для допомоги українській армії. Протягом кількох місяців до цього Роман Синіцин, Георгій Тука, Олексій Сіхурілідзе і Дана Ярова збирали гроші і закуповували все необхідне бійцям самостійно. З'їхавшись, волонтери обладнали загальний склад і розподілили зони відповідальності.
Активісти займаються всім – від збору продуктів і закупівлі теплих речей для солдатів до поставки на фронт тепловізорів, машин "швидкої допомоги" і навчання бійців управлінню безпілотниками. На сьогодні організація діє за кількома напрямками – "Колеса народного тилу" (машини для зони АТО), "Крила народного тилу" (безпілотники), медицина (збір аптечок), оптика (тепловізори, приціли).
У зв'язку з тим, що формально "Народний тил" існує не так давно, а кожен волонтер продовжує збирати гроші на свою персональну банківську карту, порахувати загальну суму пожертвувань складно. За словами активістів, їхня допомога армії можна оцінити в 40 мільйонів гривень. Крім того, волонтери зібрали і відвезли на передову 127 тонн продуктів, відправили на фронт близько 100 тепловізорів, 50 нічних прицілів, 7 дорогих і серйозних артилерійських далекомірів, 15 безпілотників, більше 40 машин, у тому числі «швидких». Ще вони створили «Школу пілотів», в якій більше 100 бійців навчилися управляти безпілотниками.

Війна на Сході України нікого не залишає байдужим. От і група жінок з Ужгорода вирішили зайнятись збором добровільних пожертв на закупівлю всього найнеобхіднішого – від харчів і таблеток для очищення води до біноклів і приборів нічного бачення – для наших вояків в зоні АТО.
Ідея зайнятися волонтерством для допомоги солдатам виникла в 33-річної ужгородки Власти Негрі. Активно допомагає їй подруга-міліціонер, старший інспектор УІАЗ УМВС Леся Бабич. Загалом у цій волонтерській групі з півтора десятка небайдужих ужгородок, серед яких є вчителі, правоохоронці, працівниця податкової служби, домогосподарки тощо. Співпрацює з ними й греко-католицький священик Павло Фіцай, котрий взявся надавати психологічну допомогу людям, які переживають за долю своїх синів і чоловіків, котрі пішли на війну.
Розповідає Власта Негря: «Розпочалося все у квітні місяці. Я була активісткою Радикальної партії Олега Ляшка, й до нас прийшов лист, аби ми чимось допомогли бійцям добровольчого батальйону «Україна» (теперішній «Шахтар»). Долучився до нас і допоміг коштами колишній працівник міліції Сергій Куруц, який зібрав п?ять ящиків гуманітарної допомоги. Закупили ми для бійців чорні майки, тапочки, харчі й відправили все в зону АТО «Новою поштою» на адресу командира батальйону «Україна» Андрія Філоненка, додавши в посилку свій лист-звернення до військових. Хоча й не дуже вірили, що наш вантаж дійде до тих, кому він найбільше потрібен. Тому дуже здивувалися, коли нам зателефонували військові й дуже дякували. Це нас надихнуло, й ми стали збирати кошти та допомагати Ужгородській військовій частині А-1778. Ми зібрали на той час понад дві з половиною тонни продуктів. Далі нам зателефонували з Нацгвардії, сказали, що за тиждень вони будуть виїжджати в зону АТО, і чи не могли б ми надати їм допомогу продуктами. Потім до нас звернулися прикордонники, і все пішло своїм накатом.
Нині волонтерська група пані Власти нараховує півтора десятка активістів і перетворилася в громадське об?єднання. Співпрацюють вони і з німецькими благодійниками. Закупили для бійців 4 апарати нічного бачення, потужні ліхтарі, надувні матраци, медикаменти, 40 металевих наколінників. Моя співрозмовниця каже, що коли ужгородський підприємець, в якого купували ці наколінники німецького виробництва, дізнався, що вони підуть в зону АТО, то погодився віддати їм все по собівартості.
Допомагають, чим можуть, і прикордонникам та міліціонерам, які поїхали в зону АТО. Таким чином упродовж місяця ця волонтерська група відправила вже 6 вантажів в зону АТО на загальну суму близько 25 тисяч гривень. Відправляють все найнеобхідніше для бійців: продукти, взуття, плащі-дощовики, рукавиці, мішки, бензопили, сокири. Просять хлопці розчинну каву, каші, солодощі, риб'ячий жир, вітаміни тощо. Тепер великим попитом у солдатів користуються спеціальні таблетки для очищення води, адже нашим хлопцям у полі нерідко доводиться і з калюжі пити. Одна така імпортна таблетка здатна зробити придатною для вживання 750 літрів води. А бензопили й сокири необхідні, аби швидко розбирати завали із дерев, які влаштовують для наших бійців терористи.
Цікаво, яким чином вони збирають кошти на закупівлю товару? Волонтери працюють в ужгородських супермаркетах, стоять із спеціальними скриньками для добровільних пожертв. Роздають покупцям папірці з переліком найнеобхіднішого в зоні АТО. Люди підходять, цікавляться, навіщо збирають гроші, і коли чують, що для українських вояків, то дають, хто скільки може. Якось підійшов пенсіонер, поцікавився, глянув на документи (доручення, листи й подяки від керівництва військових, прикордонників) і витягнув з кишені 500 гривень у скриньку. 5-річна дівчинка витягнула з гаманця й дала 5 гривень, така маленька, що навіть до скриньки не могла дістати… А смаглява жебрачка кинула на ринку в скриньку дві гривні, які нажебрала…»
Цього тижня дівчата назбирали 9234 гривні й 10 доларів. А загалом вже на 25 тисяч гривень. Про всі зібрані кошти волонтерки звітують в мережі Фейсбук, на що потрачені гроші, куди пішов вантаж і т.д. У групі Власти Негрі працюють волонтери: Леся Бабич з УМВС, працівниця податкової служби Наталія Кардаш, працівниця банку Василина Сачко, ужгородська вчителька Тетяна Тюшка, домогосподарка Галина Щербей, Людмила Балог зі своїм 6-річним сином. Є в групі приватний підприємець Тетяна, 16-річна ужгородка, брат якої перебуває в зоні АТО. Днями в супермаркеті підійшла ще одна дівчина, брат якої воює на Сході, й запропонувала свою поміч як волонтера. Працював в Ужгороді волонтером і біженець з Луганська, 21-річний Саша з переламаною рукою. А Леся Бабич згадала свою колегу з УМВС, Марію Федулову з ВДЗР, котра за власний кошт придбала для бійців медикаменти.
Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я існую, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою навколишнього світу і відкривати цей світ для себе. Водночас приходить відчуття великої відповідальності за цей світ і гордості від усвідомлення того, що ти людина. Але в саме поняття «бути людиною» кожний вкладає своє значення. І, більшою мірою, саме це значення впливає на дії і вчинки, а іноді, і на хід самого життя....Бути людиною – не єдина щабель буттєвості духовної істоти. Завжди є сходинка вгору, – є і вниз.

Так, але не для героїв наступної історії. Ще одним напрямком волонтества стала передача зібраних пожертв для сиріт і дітей загиблих в зоні АТО. 16 січня 2015р.в Свято-Іллінському храмі Каменя-Каширського відбулась передача зібраних під час Різдвяної благодійної акції пожертв для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для діток наших Захисників, які віддали Свої життя за цілісність України. 38 800 грн. було зібрано завдяки милосердю небайдужих людей, з цієї суми 9056 грн. безпосередньо на Різдвяному Благодійному концерті, решту коштів пожертвували парафіяни храмів Камінь-Каширського і Михнівського благочинь. Траплялись випадки, коли невідомі благодійники в листах присилали на адресу храмів свої пожертви, з проханням передати їх обездоленій дітворі.Кошти були передані дітям, які проживають на парафіях Камінь-Каширського і Михнівського благочинь нашого району, духовенство Личинівського благочиння вирішило самостійно провести подібну благодійну акцію.По 1000 грн. отримали діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Решту коштів було порівну поділено і передано для дітей загиблих в зоні АТО Воїнів-Героїв Миколи Королька і Дмитра Герасимика.
Дітям, які через певні причини не змогли прибути для отримання коштів у Свято-Іллінській храм, передадуть допомогу місцеві настоятелі православних храмів. Варто зауважити, що передаючи допомогу, ніхто не ділив сиріт по релігійному принципі, всім, хто потребував цих коштів, вони були передані, не залежно від конфесійної приналежності. Відповідальними за отримання коштів є настоятелі парафій, на території котрих проживають сироти. Якщо хтось через певні причини не отримав даної допомоги, прохання звертатись до місцевих священиків Української Православної Церкви, які звершують своє служіння в даних поселеннях, де проживають обездолені дітлахи.
Згідно з останнім соціологічним дослідженням, яке проводив Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, 84, 5 відсотка українців вважають себе патріотами. Багато років у людей існує переконання: справжня людина і патріот – це одне й те саме. Розпитайте своїх рідних, скоріше за все, серед них є люди, які зробили подвиг в ім’я нашої країни. Наші бабусі й дідусі, наші батьки можуть привести нам безліч прикладів героїзму і під час війни, і в мирні часи, героїзму минулих років і наших днів. Мені в світі поталанило на гарних людей. І мої вихователі в дитячому садку, і мої учителі, і, перш за все, мої батьки – це люди, з яких я беру приклад. Усі вони вплинули на мою вихованість і ерудицію, власне кажучи, вони вплинули на мій характер, навчили чуйному ставленню до інших людей. Але замало бути чемним і доброзичливим для того, щоб усі навколо вважали тебе людиною з великої літери. Безумовно, не всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми. Але кожний може стати людиною, яку поважають.Поняття патріотизму трохи змінилось в останні місяці. Сьогодні бути патріотом – це усвідомити, яку величезну жертву приніс український народ, якою є жертва кожної матері, дружини, дитини, Героїв Небесної сотні. Кожен наш крок нині – під їхнім поглядом. Бути патріотом – це змінити себе. Ніколи не давати і не брати хабарів, поважати співгромадян, відповідально ставитися до своєї праці, робити все на благо України.