Образ ліричної героїні інтимної лірики Ліни Костенко

Татомир Софія, 16 р., гімназія,м. Калуш, Івано-Франківська обл.

(на основі збірки “Мадонна перехресть”)

Не один сучасний дослідник стверджує, що “Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя.

Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші”.
Осмислення творчого феномена Ліни Василівни розширює та розпросторює буттєвий, естетичний, образотворчий ареал здобутків-перлин української літератури. Як кажуть Дмитро та Віталій Капранові, “поезія, написана у ритмі дихання” однозначно варта того, щоб її досліджувати. Отож у цій науково-дослідницькій праці ми спробуємо розгадати образи ліричної героїні у інтимній ліриці Ліни Костенко на основі її збірки “Мадонна Перехресть”.

Підґрунтя написання збірки “Мадонна перехресть”:
біографічний контекст

“Зацікавлення життєвим шляхом письменника, рисами його характеру, вихованням, “моральним обличчям”, інтимними стосунками, розмовами, листами чи думками призводить до того, що емпіричний автор перетворюється на обов’язкову і єдину субстанцію для пояснення феномена художнього твору”.
“Ліна Костенко – душа українського народу. Ліна Костенко – мова кохання для відкритих і щирих душ. Цього року, 19 березня, майстрині слова виповнилося 85 років. Вона рідко з’являється на публіці. Живе та пише, що і має робити справжній письменник”.
Ще зовсім юною, “невловима королева”, як називає Ліну Костенко Юрій Андрухович, починає писати перші вірші, “намагаючись розібратись у повені перших інтимних переживань”. Пізніше “оцим інтимним вживленням в сучасне і минуле свою нараду Ліна Костенко вирізнялася в поезії "шістдесятників". Вона увесь світ пропускала через себе. Це було дуже важливим і складним завданням в боротьбі за цілісність людської душі”. Тим паче, що на долю української Кассандри випало чимало ускладнюючих моментів, що знайшли своє відображення у її творчому розвитку: у пам’яті темпераментної поетеси назавжди залишили свої болючі, страхітливі та неприродно антилюдяні сліди Голодомор, війна і повоєнний період.
Розквіт творчості Ліни Костенко розпочинається у часи так званої “хрущовської відлиги”. Наче невловимий птах, не зважаючи на імперативні утиски тогочасної влади щодо ідейно-тематичних аспектів українського письменства, вона безкомпромісно та сміливо продовжувала збагачувати скарбницю своїх неординарних та нестереотипних поетичних здобутків. Проте “все мало значення у ті часи. І громадянська поведінка поетеси з її принциповим нонконформізмом (небажанням пристосовуватись), який виявлявся у дисидентстві, порушенні численних ідеологічних табу, і сповнені волелюбних мотивів вірші, частина яких друкувалася в закордонних виданнях, і просто – незалежна вдача поетеси, її яскравий талант, що дратував різних чиновних “людей у футлярі”. Вона відчайдушно захищала своє право бути самою собою, не визнавала свавільного втручання в рукописи своїх збірок з боку цензури й редакторів. Це все й призвело до затяжного мовчання, тривалістю у 16 років, але мовчання буває красномовнішим за слова. Присутність Ліни Костенко відчувалася в духовній атмосфері українського суспільства всупереч усьому. Раніше чи пізніше її слово мало прорвати загати й перепони”.
“Рубіконом для Ліни Василівни став Чорнобиль.
Чорнобиль – це межа, трагічний знак, фатум. Людство звідтоді почало нагадувати метелика, який летить на світло, щоб згоріти. І яка сила може зупинити той його самовбивчий лет? Іронія в останніх поезіях Ліни Костенко стає дедалі уїдливішою, гострішою. Вона замішана на трагічних відчуттях. Слово поетеси тяжіє до крайнього лаконізму й афористичності. Колишнє лукавство й кепкування над недолугими сучасниками змінилося тоном трагічної іронії. Голос поетеси долинає вже мовби з прийдешнього –її уява побувала там, зафіксувавши безум зникання життя. Це її апокаліпсис, її contra spem spero”.
Тематичне розмаїття берегині української літератури не оминає й сторінку любові. У житті сильної, та, водночас, вразливої Ліни Василівни було два чоловіки, поряд з якими вона відчувала себе справжньою жінкою: ніжною, відкритою та коханою – це Ян-Єжи Пахльовський та Цвіркунов Василь. Літературознавці вважають, що події, пов’язані саме із цими двома постатями на шляху поетеси неабияк вплинуло на її творчість. “Кохання в ліриці Ліни Костенко – це кристал із безліччю граней, свято, полон, шаленство, наслання, хвороба, сон, чаклунство... Це самозреченість і відчай, втіха і смуток, беззахисність і сила; це поразка раціо та безмежжя ніжності, викликаної співзвучністю двох душ, які озиваються назустріч одна одній”.
Динамічний та насичений життєвий шлях Ліни Василівни Костенко дає вагомий поштовх до написання нею таких ж динамічних та насичених віршів, поглиблює чутливість поетичних рядків, створює особливий естетичний ефект зв’язку із зовнішнім світом.

Архітектоніко-критична рецепція видання

У анотації до збірки Ліни Костенко “Мадонна Перехресть”, на основі якої побудована наша науково-дослідницька робота, зазначено: “До цієї книжки Ліни Костенко увійшли нові, а також раніше не друковані поезії різних років. Це книжка дуже особиста: вона присвячена коханій доньці – Оксані. З великою довірою до свого читача автор відкриває родинний альбом – ніби запрошує на вогник земного дому всіх подорожніх на шляхах і перехрестях буття». У книзі спартанка Києва, як називають Ліну Василівну на сторінках періодичних видань, утверджує тривкість духовних вартощів, у екзистенційній перспективі «синтезує і перетинає найважливіші думки і досягнення, які здатні погодити драму плинності з непроминальністю, любов зі смертю, слово на папері з живою пам'яттю, сміх і плач, гармонію і гротеск, історію і щоденність”. “Збірка поезій “Мадонна Перехресть” − видання камерне, в якому поетеса з довірою до читача розгортає окремі сторінки особистого життя. Однак, коли осягаєш глибинні смисли поетичних мініатюр Ліни Костенко з цієї книги, усвідомлюєш, що українська поетеса торкається загальнолюдських вічних питань буття”. “Мадонну Перехресть” не варто аналізувати з позиції тривіального, буденного психологізму. Перед читачем не просто наново програне життя, не лише ретроспекція пам’яті, а й простір майбутнього, яке, проте, видається сумним. Ця книжка ставить іншу важливу проблему: чи можуть поєднатися християнський лінійний час та антично-міфологічний час, циклічний?”
До видання увійшло 74 вірші, що супроводжуються 18-ма фотографіями із особистого архіву поетеси. Найдавніший вірш “У марафона вломилась нога” у цій збірці був написаний ще у далекому 1963 році, а найсвіжіший “Біжутерія з магми” 5-го липня 2011 року (збірка видана у 2011 році). Створені у різні періоди (датування під кожним текстом допомагає провести дослідження ретельніше, звернувши увагу на життєві аспекти авторки) твори доторкаються найрізноманітніших сторінок долі Ліни Василівни. Звідси й багатогранна тематика лірики: пейзажна (“Дерева йшли над річкою додому”, “Сніги в снігах”), філософська (“Хто я?”, “Біжутерія з магми”, “Дон Піппо Лірозі”, “Наомі Уемура”, “Люди з Табулена”, “У наших лісах блукають вже інші люди”, “Я думала, – це так, а то була вже Доля”, “У анти-світі”), любовна (“Навшпиньки повертаюся в ті дні”, “Ліс був жвавий”, “Усе було – і сум, і самота”, “Малює степ мені твоє обличчя”), екологічна проблематика (лісові пожежі, зникнення цілих видів тварин чи забруднення океанів) і тема Чорнобиля (вже додано й рефлексії над нещодавньою трагедією Фукусіми) (“Я лісу не впізнала”, “Жаби ганяють ряску над нуклідами”, “Сайгак, тарпан…”, “Біжутерія з магми”, “Коли ганяли голку патефони”).
“Остання збірка «Мадонна Перехресть» – це справжнє одкровення. Сповідь людини, що багато пережила, багато побачила.
Є книжки, написані людиною у 20 років, вони бувають хороші, цікаві, навіть корисні, але вони ніколи не відкриють вам таємниць світу. Тих таємниць, які ховає у собі час.
Чим довше життя проживає людина, тим частіше вона повертається у своїх спогадах назад. Пам'ять – єдина річ, яку ніхто не може відібрати.
Збірка «Мадонна Перехресть» – це невимовна туга серця, яке болить за втраченим щастям, але читача вона просить не сумувати, а зупинитися і зрозуміти, що життя – швидкоплинне і варто прожити його, відчуваючи.
Тільки вона так уміє: лише одна строфа, а в ній усе її велике серце… Це глибока поезія. Поезія, яка западає в душу, залишаючи там, подібно до комети, гарячі відбитки…”.
Традиційні теми у збірці увиразнені формою вірша − класичною силабо-тонікою з несподіваними оксиморонами (“гріх щасливості”), глибокими поетичними метафорами (“Ліси стоять в концтаборі. Осотом / заткало землю. І, мабуть, навік”) риторичними питаннями (“Яким він буде, наш наступний дзвін?!”). До найболючіших тем Ліна Василівна застосовує форму верлібру (вірш “Сьогодні Всесвітній День Океанів”). Своєрідний, пошматований ритм вірша, в якому йдеться про порушення гармонії у природі, неначе підсилює головну думку твору: “Якби тепер Афродіта / вийшла з морської піни, / її довелося б відмивати зі шланга”.
Найвидатнішою рисою індивідуального стилю Ліни Костенко є уміння надати глибокій думці оригінальної афористичної форми: “За цим тимчасовим фасадом, / де стільки любові й тепла, − / людиною, річкою, садом / я тільки у слові жила”; “Вдова – це тінь серед людей, / свіча, що догорає”; “Тут не можна пройти, не поранивши душу. / Тут свобода не сходить, тут сходять хрести”; “А дощ шепочеться із листям, / як я з тобою уночі; “Поет не може бути привселюдним”.
Таким чином, у збірці віршів “Мадонна Перехресть” Ліна Костенко подарувала співвітчизникам ґроно гарної поезії, тепла, мудрості й благословення від Мадонни, священного символа-оберігу для тих, хто обирає дорогу на перехресті, торує шляхи “серед скверн”, несе у світ “високовольтну лінію духу”.
“Збірка “Мадонна Перехресть” знакова ще й тому, що в ній представлено просто-таки зразкові вірші, які майстерно та органічно поєднують звукову довершеність і символічний зміст. Це поезія, що являє собою саму сутність «поетичного», якій могли б позаздрити й такі поціновувачі поетичної естетики, як Стефан Малларме й Сен-Жон Перс. Що прикметно, поезія майже цілком пройнята – більшою чи меншою мірою – тугою за прекрасним.
“Мадонна Перехресть” – символ-назва і провідний образ книжки. Ми існуємо в постійних перехрестях. Але в центрі художнього світу поетки Мадонна – образ сакрального й жіночного водночас, образ усебачення та всепрощення, страждання й спокути, смирення й францисканської любові, покарання й заступництва. В Західній Україні часто можна бачити скульптури Богородиці на перехрестях, особливо на Закарпатті. В тих місцях, на роздоріжжях, збирається нечиста сила. А хрест чи образ Матері Божої оберігає подорожніх, мандрівників від зустрічі з нечистим. В осерді свого художнього простору, який, певно, також складається з перехресть, Ліна Костенко вбачає образ Мадонни, захисниці людської. Збірка в такий спосіб прагне явити поезію, яка наближає нас до сакрального. І хоч на тому шляху буде багато непростих перехресть, усе одно в центрі того світу – Мадонна.
Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у поетиці, Микола Ільницький відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного “я” і ліричного героя. Цей процес він окреслює як “шлях від парадоксу до драматизму”. Драматизму внутрішньої діалектики, який є основним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: “Ця діалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму". Протилежності можуть зберігати власну суверенність і навіть співтворити з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним основам життя і не будують світу за згори апріорно прийнятою тезою, яка завжди буде невистачальною, податливою на історичну і психологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coіnsіdentіa opposіtorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспекти екзистенційного явища. Напруга між ними виявляється сутністю буття і перемін”.
Герої лірики, що увійшла до збірки “Мадонна Перехресть”, щедрі на душевні зізнання й відкриття, відверті та глибокі. У більшості творів мисткиня не створює якихось побічних героїв, що виступали б у ролі провідних образів, а пише від власного внутрішнього «я», використовує займенники у першій особі однини чи множини, чим проникливо заворожує читача та вимальовує атмосферу інтимної приватної бесіди, своєрідної сповіді у формі відвертого монологу, сповненого численними алюзіями, про наболіле (“ Але я…Але я…Але ні!”, “Химерна, важка, вибухова”, “На перевалі, там, на перевалі”, “Нечутно ходить вітер по землі”, “Я нахиляюсь над безоднею”, “У анти-світі”, “Але – якщо ви хочете страви”, “У марафона вломилась нога”, “Подаруй мені, доле, у вікнах березу”, “І все. І ніц”, “Ми хочем тиші, хочем храмів”, “Я думала, – це так, а то була вже Доля”, “Хто я?”, “Ліс був живий”, ‘За гріх щасливості в неслушний час”, “Коти, зайці, ведмедики, лисиці”, “Коли замовкли менуети”). «Ліричний суб’єкт прагне вирватися за межі лінійності у світ космосу, Всесвіту, де час розгортається за іншими законами. Можна припустити, що в авторській свідомості минуле буде асоціюватися (що, зрештою, природно) з періодом вічної молодості, краси й досконалості. Проте іноді ліричний герой відчуває свою величезну самотність і навіть бездомність. Лунають і певні мотиви есхатологічності, лінеарного приреченого трагізму та вмирання.
У вірші “Не жарт, не шоу, не реприза” надибуємо певні прояви декадансу.
“Найбільше гармонії та душевної злагоди – у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою, хоч і їх не назвеш ідилічними картинками. Відчуття гармонії – від абсолютного взаєморозуміння й взаємодовіри природи та розкритої навстіж душі ліричної героїні. Звідси – гостре відчуття причетності до чогось первозданно-буйного, віковічного, власне – до “душі тисячоліть”. Але тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю”, яка є безповоротною, адже “ніхто не мав ковчега про запас”.
Лірична героїня, тобто, власне, сама поетеса глибоко цим стурбована. Вона доторкається і теми Чорнобильської трагедії у віршах “Дерева йшли над річкою додому” (“І альфа-часточки, як ельфи, / над бур’янами пурхають в полях”) та “Не половіють в полі колоски” (“Не половіють в полі колоски. / Не ходять люди. М’ячики не скачуть. / В Чорнобиль повертаються казки. / Самі себе розказують і плачуть.”). Героїня у цих творах не становить елемент сюжету, вона виступає оповідачем, котрий залишає послання для читача, спонукає та застерігає на основі власного життєвого досвіду. За допомогою використання різноманітних літературних тропів даний ліричний “оповідач” гіперболізує картину подальшого майбутнього, якщо не зупинитися та не вдатися до вірних дій. Як-от наприклад у творі “Я лісу не впізнала”.
У вірші “Жаби ганяють ряску над нуклідами” у героїні опускаються руки, риторично ставить запитання до своєї землі, цікавиться кому ж та земля ще дорога. Вона розгублена серед безвиході та безсилості: “…тепер все всім до лампочки, / до фені, / до фіґа. / І страшно, і не віриться, – невже не спам’ятаються? / А часом вже і думаєш, – а може, люди віруси, / от просто собі віруси на цій живій Землі?!”.
“Пейзажна лірика Ліни Костенко – це своєрідна мистецька концепція українського пантеїзму. Художниця-поетеса створює свій світ гармонійних взаємин усього живого з усім, налагоджує емоційний контакт з навколишнім. Слово поетеси пронизане непозірною турботою про долю всього живого, активним творчим прагненням захистити й зберегти духовні цінності, котрі роблять людину людиною. Шлях наближення до істини через спілкування з природою допомагає авторці мобілізувати власне аналітичне мислення до такої густоти, що естетична сутність природи визначає етичний тембр її творчості.
Зв'язок із природою рідного краю у поетеси багатоаспектний, розгалужений спорідненими мотивами "людина – час", "людина – природа – духовність", "дух – матерія". Поетеса стверджує своїм словом, що буття індивіда в просторі цивілізаційних деформацій загрожене відсутністю етичної основи модерного діалогу, котрий вона намагається відлагодити власним мистецтвом, створюючи гармонію неперебутнього”.
“Ліричний суб’єкт поезії існує в трьох часах, він має здатність випереджати хід історії, робити припущення на основі століть і навіть тисячоліть. Ліричний суб’єкт може дивитися крізь віки, це своєрідний Вергілій, який готовий допомогти нації не втратити остаточно “золоту добу”.
“Поезія Ліни Костенко надзвичайно м'яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали мені дуже близькими. Її поезія – це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати, вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання. Ліна Костенко – тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру.
Кохання, на думку поетеси, – це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, – значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло”. Отож окрема сторінка лірики Ліни Василівни присвячена коханню:
Душа ліричних героїнь поезій Ліни Костенко, як і поетеси, відкрита життю, коханню, щастю. “Любов є прагненням до вдосконалення, Абсолюту, Вічності. Ліна Костенко виводить такий ідеальний образ кохання, який відкриває можливість залишитися у віках. Любов – це устремління чоловічого й жіночого начала до здобуття цілісності у Вічності”. Героїня віршів порушує одвічну тему конфлікту думки та почуттів, її цікавить минуле у паралелі з сучасним. Такий парадоксальний зв’язок давньої любові, від якої залишилася лише благотворна сила, що освячує душу за іронією долі вже у сьогоднішньому дні, зосереджений у вірші “Ліс був живий”.
Багаторівневе світовідчуття та світовідображення ліричної героїні охоплює не просто любов як одне з поривань душі, а любов у контексті гуманістичних естетично-філософських аспектів буття людини у сучасному світі, де ментальна сторона життя потроху втрачає свою вагомість.
Збірка «Мадонна Перехресть» є подарунком Ліни Василівни своїй “коханій доньці”. Вона вчить доньку, як мову іноземну, як знаки, зашифровані в гербі, тож кожен вірш дбайливо підібраний, а ліричні герої поезії у цьому випадку відіграють значно вагомішу роль, аніж зазвичай у пересічних творах. Адже їхня мета – розповісти, поділитися таїнами буття, навчити, передати досвід та дати настанови для натхнення у подальшому шляху в житті. Гама емоційного малюнка ліричного героя насичена, сповнена відтінків та напівтонів. Характеру образу притаманне домінування глибокої думки та жіночої емоційності, що надає йому витонченої метафоричності та бездоганної простоти. Найвагоміша окраса образів у творах Ліни Костенко – це духовність та багатство внутрішнього світу. Ліричні герої світлі і прекрасні, вони вміють любити, прощати і розлучатися, знають ціну життю, можуть бути безкорисливими, ніжними, але, водночас, сильними духом та стійкими, їм болить і про моральний занепад людства, і про екологічний стан планети. Поетеса піднесла своїх персонажів до високого рівня проблем сучасного життя, за допомогою їхньої безпосередньої участі у віршах Ліна Василівна розповідає, застерігає, пророкує та дає настанови на світле майбутнє.
З концепцією творення образу ліричної героїні та з її детальнішою характеристикою можна ознайомитися у Додатку А та Додатку Б відповідно.

Висновки

Творчий здобуток Ліни Костенко настільки обширний, що його дослідженнями можна займатися як у макромасштабі, у площині великих процесів і формацій літератури, так і у мікромасштабі, всередині тексту, вивчаючи його окремі елементи.
Очікуваний ефект аналізованої нами теми й поставленої мети забезпечили усі зазначені у вступі завдання та комплексний аналіз матеріалу й об’єктивність отриманих результатів за допомогою методів і прийомів дослідження.
Поезія своєрідного пілігрима вічності, як називають поетесу на сторінках преси, окреслює комунікативні та діалогові аспекти між автором та читачем, перебуваючи у самому тексті, а не десь у хмарах загальноісторичності й загальнокультурності. Внутрішньо суперечливі, проте, водночас, прозорі твори захоплюють креативністю способу викладення думки, творення персонажів та образів, концепцією поетичної мови. Досліджувані нами вірші є дечим більшим, аніж простим мовним комунікатом, що реалізується у загальних механізмах висловлювання. “Ім’я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах – єдність характеру і слова”. Осмислення творчого феномена мисткині розширює та розпросторює буттєвий, естетичний, образотворчий ареал здобутків-перлин української літератури.
Багатогранність таємничості провідних образів наштовхнула нас на дослідження ліричного героя у інтимній ліриці поетеси у збірці “Мадонна Перехресть”. Студіювання життєвого шляху берегині української літератури, як називають Ліну Костенко, та попереднє дослідження трактування ліричних героїв у поезії полегшило аналіз віршів та виокремлення значимості провідних образів.
“Все життя Ліни Костенко можна прочитати у віршах”. Так, насичене минуле сформувало тривку та всесторонню точку зору, а часто і далекоглядність, базовану на багатому досвіді, мисткині. “Ліна Костенко – це не тільки чесний, а й безстрашно цікавий й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона “збурунює” ці жанри з середини”. Отож ми з’ясували, що гама емоційного малюнка ліричної героїні насичена, сповнена відтінків та напівтонів, її характеру притаманне домінування глибокої думки та жіночої емоційності, що надає витонченої метафоричності та бездоганної простоти.