Злітають в світи журавлята…

 Романенко Юлія, 14 р., сзош-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, с. Шевченкове, Черкаська обл.

З любов'ю до рідного краю

Рідна хата, сім'я... Дороге і любе серцю село, де ти народився, виріс, прожив свої найкращі роки. Наше село Журавка має свою неповторну історію, яка маленьким струмком, беручи початок з глибини віків, плавно і впевнено тече аж до сьогоднішнього часу.

В історії нашого села віддзеркалюється історія всієї Батьківщини, всього українського народу. Одне село, таке, як Журавка, це лише невеличка піщинка у великому морі сіл і міст України. Але разом вони одне ціле, одна велика історія, одна велика родина, а ім'я їй – Україна.
Кожна людина, яка поважає себе та інших людей, повинна знати, цінувати і примножувати історію рідного краю, духовні та матеріальні здобутки його людей, бути не байдужою до долі рідної землі.

З історії села

На карті України є кілька сіл з назвою Журавка. Одне з них знаходиться у Городищенському районі та є географічним центром Черкаської області. Саме про це мальовниче село наша розповідь. Отже, Журавка – село Городищенського району Черкаської області, центр сільської Ради, якій підпорядкований ще й хутір Тихі Верби. Розташоване за 8 км на північний захід від містечка Вільшани та за 30 км на захід від нинішнього районного центру міста Городища. Село розташоване поміж верхів'ями річок Права та Ліва Журавки і простягається з півдня на північ на 3 км. Рельєф сільської території являє собою підвищену полого-хвилясту рівнину, сильно розчленовану долинами річок Права та Ліва Журавки, їх кількома верховими витоками, а також значною кількістю ярів та балок.
На час селянської реформи 1861 року село, у якому тоді проживало 1216 жителів, належало одному з представників роду Енгельгардтів – Петру Павловичу, управління маєтностями якого знаходилося в селі Будищах.
В адміністративному відношенні, починаючи з 1866 року і аж до початку 20-х років XX століття, Журавка входила до складу Пединівської волості Звенигородського повіту.
Власне у самому селі тоді було 461 господарство та мешкало 2105 жителів, з них чоловіків – 975, жінок – 1130.
Під час Великої Вітчизняної війни 427 жителів села брало участь у бойових діях, з яких 158 загинуло на її фронтах.
Після розформування Вільшанського району, наприкінці 1959 року, Журавка впродовж 1960-1962 років перебувала у складі Городищенського району, а після його ліквідації, впродовж 1963-1966 років, входила до складу Звенигородського району, а з відновленням у січні 1967 року Городищенського району знову знаходиться у його складі.
Впродовж багатьох років Радянської влади, починаючи з 1930 і аж до початку 90-их, у селі діяло багатогалузеве колективне господарство, що спершу, від часу заснування і до кінця 50-х років, мало назву «Прапор комунізму», а потім імені Горького. У користуванні колгоспу знаходилося 2276 га земельних угідь, у тому числі 1646 га ріллі.
На початок XXІ століття у селі діяло сільськогосподарське товариство «Журавське», працювали сільська Рада, поштове відділення, неповносередня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека, дві крамниці.
У 1971 році чисельність населення Журавки становила 1204 чоловіки, в 1989 р. – 790, а за переписом 2001 року – 730.
Перша письмова згадка про село датується 1726 роком. Тоді у Журавці була збудована церква на честь мучениці Параскеви. Тому можна з упевненістю сказати, що село засноване раніше. Про перші письмові згадки довідуємося зі звітів Смілянського деканату за 1741 та 1746 роки. У 1864 році в друкарні Києво-Печерської Лаври була видана книга Л.Похилевича
«Сказания о населенных пунктах Киевской губернии или статистическия, историческия и церковныя заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах в пределах губернии находящихся». Там зокрема говориться: «Журавка, село при безіменному струмкові, що впадає у річку Вільшанку, в лісистій частині повіту. Мешканців обох статей 1216. У минулому столітті (1740 року) село належало до маєтку князів Яблоновських.
Церква во ім'я мучениці Параскеви, дерев'яна, дуже стара; відносно штатів віднесена до 5-го класу, землі має 36 десятин. З візиту Смілянського деканату за 1741 та 1746 роки видно, що церква ця зведена у 1726 році, що під час цього візиту прихід налічував 30 дворів у Журавці і 30 дворів у Сегединцях, що тодішній священик Григорій Мовчаненко, висвячений у Волощині (Молдавії) єпископом Гедеоном, молився за Російський Синод та Імператрицю, за що від уніатського візитатора отримав догану».
Але археологічні знахідки та легенди говорять про те, що село засноване значно раніше. Знайдені археологічні пам'ятки (ранньослов'янське поселення та могильник черняхівської культури) свідчать про давнє заселення території села, яке сягає 6-7-го століття до нашої ери.
Журавка належала у XVІІ-XІX століттях наступним поміщикам-власникам. Як зазначено вище, село належало у 1740 році Яблоновським. Далі журавським маєтком володів Ксаверій Аюбомирський. Після нього Журавка у власності Надії Шепелєвої. Вона передала частину маєтку, в тому числі і Журавку, у спадок своїй родичці Браницькій, а пізніше продала і Журавку, і навколишні села, що належали їй, своєму братові Василію Енгельгардту. Отже, з 1801 року село у власності Енгельгардтів. І Шепелева, і Браницькі, і Енгельгардти були родичами Григорія Потьомкіна. Напевно, завдяки цьому вони стали багатими землевласниками. З часу входження Правобережної України до складу Росії Журавка потрапила у кріпацьку залежність до поміщицького роду Енгельгардтів, залишаючись у їх власності впродовж багатьох наступних років.
На час селянської реформи 1861 року село належало одному з представників цього роду Петру Павловичу Енгельгардту, управління маєтностями якого знаходилося в селі Будищах, а господарство в маєтку вів орендатор Іосиф Францевич Кулицький.

Тут живе пам'ять про Кобзаря

Відомий український письменник Є.М.Кротевич неодноразово згадує про Журавку у своїх творах.
«Народивсь я на Шевченківщині ще в першій половині 80-х років минулого.століття – в січні 1884 року... в колишньому Звенигородському повіті, Київської губернії, в селі Журавці, яке було на відстані десяти-дванадцяти кілометрів од сіл Моринець і Кирилівки, де змалку поневірявся у кріпацькій неволі наш великий поет, Великий Кобзар Тарас Григорович Шевченко.
Звенигородський повіт – пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина! Пишна Шевченкова пісня вилинула з розкішного краю, убраного в чудові старі сади!» – так писав у своєму творі «Бурлачка» Іван Семенович Нечуй-Левицький. У цьому ж творі було дуже мальовничо зображено моє рідне село Журавку, яке разом з Моринцями й Кирилівкою та ще п'ятнадцятьма селами Звенигородщини належало нащадкам того ж Павла Енгельгардта, кріпаком якого був Шевченко.
Взагалі у всій навколишній місцевості та й у Журавці якось гостро відчувалась близькість великого поета. Навіть назви навколишніх містечок і сіл – Вільшанка, Гнилець, Тарасівка, Лисянка, Гибалів Хутір тощо, згадувані в Шевченковій поемі «Гайдамаки», завжди так яскраво нагадували про творця поеми, ніби наближали до наших часів його життя.
«... А в ставку на Гибаловому Хуторі я не раз купався. Зустрічався тут також малим (це було на початку90-х років) з людьми, які бачили самого Тараса Григоровича, коли він приїжджав незадовго до смерті в Кирилівку до своєї рідні. В Журавці жив тоді псаломщик Азарій Климович Прудковський, який бачив поета і охоче розповідав про це. Тож після смерті Шевченка минуло тоді 32-35 років. Тому чимало людей було живих, що бачили й добре пам'ятали Тараса Григоровича.»
З вищезазначених відомостей дізнаємося, що землями Петра Павловича Енгельгардта, що дісталися поміщику в спадок від батька, до яких належала Журавка, подорожував юний Тарас Шевченко, коли він був кріпаком Павла Васильовича Енгельгардта і шукав учителів художнього образотворчого мистецтва. За свідченням Євгена Кротевича, який спілкувався із журавськими людьми, бував тут поет і в зрілому віці. Іван Нечуй-Левицький у повісті «Бурлачка» теж описує красу нашого рідного краю. Ось що читаємо в його літературних творах:
«Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт межується з Звенигородським, починається такий рай, якого трудно знайти на Україні. Дрібні та круті гори од самої Росі йдуть ніби крутими хвилями. Саме такі природно-географічні ландшафти в Журавці та прилеглих до Корсунь-Шевченківського селах. По крутих горах, по глибоких долинах подекуди зеленіють дубові та грабові старі ліси. Усі села ніби залиті старими садками.... Село Керелівка, де жив і бідував Тарас Шевченко, все потонуло в старих садках, неначе у здоровому лісі.
...Недалеко од Керелівки стоїть маленьке село Комарівка.
Через два тижні економ оповістив, щоб робітники приходили до посесора за платою. В неділю по обіді Василина з хлопцями та дівчатами пішла в Журавку до пана за грішми.
В Журавці панський двір стояв край села над ставком. Просторний панський двір виступав однією половиною в широкий двір, а другою ховався в розкішний старий садок....В тому домі жив посесор Станіслав Ястшембський».
Маємо історичні дослідження про участь в гайдамацькому русі – Коліївщині – також і жителів Журавки. А в 1768 році під час вибуху гайдамацького руху під проводом Залізняка і Ґонти, що стало темою Шевченкової поеми «Гайдамаки», Максим Залізняк бував і на території Журавки, свідками чого є козацькі дуби – спостережні пункти козаків визвольного повстання, що тепер охорняються як пам'ятки.
У 1972 році населення Журавки становило 1204 мешканці, а зараз у селі проживає 650 жителів.

Легенди про назву нашого села

Одна з легенд говорить, що у давнину територією села протікала повноводна річка, яка спочатку носила назву Жур, що в перекладі звучить як «брудна вода». Полянське слово «жул» – мул і готське слово «ака», що означає річка, злились в єдину назву «Журака» – річка брудної води, а поселення, яке розмістилося на берегах цієї річки, стало називатись Журавка.
За іншою легендою, у давнину навколишні урочища села Видумка, Байрак, Підмети, Висока Гребля були багаті водоймами і болотами. Були тут густі зарості очерету та верболозу, а у водоймах водилося багато риби. На весну в ці місця прилітали великі зграї журавлів. Вони вили гнізда на узвишші, саме там, де знаходиться зараз село.
Одного року в житті журавлиної зграї сталася трагічна подія. Восени несподівано рано випав сніг, мороз скував водойми. Одна журавлиха, маючи ще малих пташенят, не полетіла у вирій. Це помітили люди, забрали журавлят до себе, обігріли, нагодували й доглядали їх. Звідси і назва Журавка.
Ще одна легенда говорить про те, що старожили пов'язували назву села з чумаками та словом «журитися». Село було засноване на пагорбі, і коли чумаки проїжджали цим шляхом, то часто журилися, дивлячись на схил, – чи воли витягнуть на таку крутизну чумацькі вози, що були навантажені мішками з сіллю?
В основі ще однієї легенди антропонім-прізвище Журавель, яке мав козак-першопоселенець. За переказами, він залишив по собі добру згадку – криницю з джерельною водою.