Фестиваль «Червона рута» як символ збереження національної культури крізь призму глобалізаційних процесів

Надвірнянський Юліан м. Вижниця, Чернівецька обл.

Створення фестивалю «Червона рута» почалося із написанням однойменної пісні Буковинського композитора В. Івасюка. «Червона рута» була завершена у 1968 р., коли він був уже студентом Чернівецького медичного інституту. Саму пісню вперше презентували на загал 13 вересня 1970 р. на Театральній площі у Чернівцях. В. Івасюк та Олена Кузнецова, під час зйомок Телепрограми «Камертон доброго настрою».

На площі й сусідніх вулицях зупинився транспорт… Після цього виступу мільйони людей вбачатимуть у піснях Івасюка вираз своїх почуттів та можливо, початок розуміння власної національної гідності у важких умовах тоталітарного режиму.
Пізніше самодіяльний ВІА «Смерічка» дав цій пісні ті крила, на яких вона полетіла до людей. «Червону руту» вперше на сцені Чернівецької філармонії у жовтні 1970 року виконали солісти самодіяльного ансамблю «Смерічка» Н. Яремчук та В. Зінкевич під час творчого звіту обласної спілки композиторів.
У 1971 році в Яремчі був знятий перший в Україні музичний фільм «Червона рута», який додав пісні популярності.
А коли із ансамблем «Смерічка» в 1971 році Володимир Івасюк вийшов на сцену концертної студії «Останкіно», щоб разом із Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком виконати «Червону руту», їх зустріли неймовірні оплески.
1972 року у Радянському Союзі була популярною телепередача «Алло, ми шукаємо таланти» (диктор А. Масляков), назва якої відповідала спрямуванню її засновників на пошук творчих талантів. Після прослуховування було прийняте рішення провести зйомки пісенного колективу у Мармуровій залі Чернівецького університету. «Смерічка» отримала мистецьке визнання, а пісня опинилася в серці кожного.
Ідея організації фестивалю належить журналісту Іванові Лепші. Її він висловив у статті «То є чистая вода…», вміщеній у часописі «Молодь України» від 27 грудня 1987 р. Журналіст аналізував той факт, що окремих авторів пісень, які з часом навіть стають народними, поблажливо називають аматорами. І зауважив, що саме так трапилося з В. Івасюком. Його називали аматором, бо він не був членом Спілки композиторів СРСР. Далі І. Лепша вніс пропозицію проводити щорічний конкурс-фестиваль «Червона рута», на якому звучали б у виконанні професійних ВІА та солістів естради нові твори як композиторів-професіоналів, так і композиторів-аматорів. За його задумом у рамках конкурсу-фестивалю «Червона рута», присвяченому В. Івасюку, могла б відбуватися творча співпраця професіоналів з аматорами.
Після публікації цієї статті до редакції газети «Молодь України» почали надходити листи з підтримкою такої пропозиції. Ідею створення фестивалю, присвяченого видатному буковинцеві, підтримали відомі митці: Станіслав Тельнюк, Дмитро Гнатюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Дмитро Павличко, Ніна Матвієнко.
Згодом цю ідею своїм конкретним рішенням одобрив і легалізував ЦК ЛКСМУ. Було створено робочу групу по підготовці і проведенню Першого республіканського фестивалю української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».
У 1988 р. музиканти Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Анатолій Калениченко та поет Іван Малкович розробили концепцію фестивалю. Значну роль в організації фестивалю зіграло «СП Кобза (Україна-Канада)». У квітні 1989 року головний директор Кобзи Олег Репецький пропонував організовувати фестиваль разом із Міністерством культури та комсомолом. Однак, ні комсомол, ні Міністерство культури не змогли знайти коштів для оплати звукового обладнання для фестивалю. Комітет з підготовки фестивалю очолив працівник фірми СП Кобза Т. Мельник.
Попередні відбіркові конкурси відбувалися 1988 року у кількох містах, не обов’язково обласних центрах. Так, відбірковий конкурс по Черкаській області проходив у міському будинку культури м. Умань Черкаської області. А у Чернівецькій у м. Кіцмані (Це було не випадково, оскільки В. Івасюк тут народився) Перемогу в цьому відбірковому конкурсі, а заодно і путівку до м. Чернівці, отримали черкащани Едуард Драч, Кость Павляк, рок-гурт «Екологія» (керівник – Генадій Осипенко), а також гордість всього тодішнього українського андерграунду Андрій Миколайчук з піснею «Піду втоплюся».
У м. Кіцмані, Чернівецької обл. з 26 червня по 3липня проходив відбірковий тур до фестивалю «Червона рута – 89». У фестивалі брали участь кращі колективи художньої самодіяльності Буковини, Івано-Франківщини. Відбувся гала-концерт естрадних колективів Чернівецької філармонії за участю народного артиста УРСР Назарія Яремчука, заслуженої артистки УРСР Лілії Сандулеси, лауреата республіканського конкурсу ансамблю «Черемош» за участю Лідії та Євгена Ротару.
Перший фестиваль «Червона Рута» відбувся 17-24 вересня 1989 року у м. Чернівцях. У час фестивалю був спеціально запрошений мольфар з Карпат Михайло Нечай для розгону дощових хмар, а також для участі у дискусійному клубі «Червоної рути», де обговорювалося питання «Народна міфотворчість і сучасна культура». На фестивалі «Червона рута-89» у Чернівцях Іван Лепша був почесним гостем.
За результатами конкурсу-фестивалю учасники нагороджувались різноманітними призами, серед яких були й «рухомі призи», які надав Львівський мотозавод. А загалом спонсори фестивалю та інші організації розщедрилися і встановили аж вісімнадцять призів.
Підчас фестивалю проходив вечір пам’яті В. Івасюка, куди потрапити можна було за допомогою перепусток, що знайшло досить негативний відгук у редакторів вісника фестивалю «Червона рута». Вони зазначали, що «Івасюкова пісня прийшла і оселилася в наших душах без жодних віз».
У Чернівцях конкурсні програми у жанрах поп- та рок-музики проходили у Літньому театрі, а конкурс авторської (бардівської) пісні та співаної поезії організатори винесли далеко від центру міста, у низину парку, де практично не було глядачів, крім самих учасників та журі.
Учасників-фіналістів було чимало, що перевершило очікування організаторів. Так, концерти рок-музикантів проходили замість одного аж два дні, починаючись об 11. 00 і закінчуючись пізно увечері.
Цікаво, що у фестивалі брала участь Ірина Білик, яка, виступаючи в українському стилізованому костюмі, відспівала невдало і, не очікуючи результатів, поїхала додому (це був її останній конкурс, далі вона виступала як сформована зірка естради). Під час конкурсного виконання власних творів у Костя Павляка раптово вимкнулася електрика, і він, не зупиняючись, доспівав у темноті, без мікрофона під акомпанемент гітари.
Тисячі глядачів ще раз пересвідчилися, яка багата наша земля пісенними талантами та як свято бережуть пісні рідного народу вихідці з України в різних куточках планети. Всіх вразив виступ соліста ансамблю «Смерічка» Чернівецької обласної філармонії Павла Дворського. Гарячими оплесками зустрічали присутні виступи бандуриста Юліана Китастого із США, Марини Музики-Беджанової з Оренбурга, ансамблю «Роса» з Нового Саду (Югославія), а також багато інших ансамблів і окремих виконавців, серед яких – лауреати фестивалю. Кіровоградець Олександр Сікорський виконував обов’язки помічника керівника служби зв’язків із закордонними українцями. Це свідчило, що до фестивалю долучилися українці з діаспори.
Протягом тижня проходив фестиваль на центральному стадіоні Чернівців. Під час заключного концерту фестивалю м. Чернівці називали пісенною столицею України. І це закономірно. Адже саме тут батьківщина автора славнозвісної «Червоної рути» Володимира Івасюка. І коли цю прекрасну пісню почала співати Клаудія-Еліса Полотнянка з Аргентини, її підхопив увесь стадіон.
Місцева міліція переслідувала будь-які прояви «націоналізму», затримувала молодих дівчат (багато було молоді із «Товариства Лева»), вдягнених у жовті кофтинки та блакитні спідниці. Їх силоміць виводили за межі стадіону. На знак протесту міліцейського свавілля просто під час концерту виступили Марійка Бурмака та Василь Жданкін. Жовто-блакитні прапори тоді ще були під забороною, і представники правопорядку намагались відібрати і пошматувати його. Рок-групи виступали за дротяною сіткою на стадіоні, куди не могли потрапити глядачі.
Протягом фестивалю оргкомітет випускав щоденну газету «Червона рута. Вісник фестивалю». 19 вересня у вівторок, побачив світ перший номер фестивальної газети. Всього вийшло сім чисел газети. Останній накладом 5 тис. примірників вийшов 24 вересня 1989 р. за ціною 30 радянських копійок. До співробітництва в ній були запрошені крім буковинських, ще й журналісти з різних областей України. Над газетою працювали: редактор Мирослав Лазарук, журналісти Галина Бойчук, Василь Ворон, Василь Гриб, Еммануїл Друкман, Ольга Клейменова, Лариса Королевська, Юрій Луканов, Василь Теремко, Алла Федорина.
Художню модель вісника розробляв відомий український графік чернівчанин Орест Криворучко. За пропозицією обласного управління культури він подав до оргкомітету «Червоної рути» свої варіанти фестивальної емблеми та афіші.
У Чернівцях цим вікопомним дійством опікувався також Назарій Яремчук, який змушений був «утримувати пісенне небо без Володимира Івасюка». Він був у складі журі фестивалю.
У рамках фестивалю 20 вересня у Чернівецькому обласному драматичному театрі імені О. Кобилянської відбувся показ моделей сучасного українського одягу за участю народних ансамблів «Покуття» (м. Коломия), та «Смеречина» (м. Вижниця), що додало «українськості» у проведенні фестивалю.
Бюджет фестивалю складав 300 тис. крб., які надійшли від спонсорів та засновників. Головний спонсор – фірма «Кобза», забезпечила звукоапаратурою. На це пішло 4 тис. доларів. Серед спонсорів були: Івано-Франківська фірма «Прут», Львівське ВО «Кінескоп», Тернопільське НВО «Ватра», Смілянське машинобудівне об’єднання, Львівське ВО «Іскра», Луцьке виробництво, Прикарпатський меблевий комбінат», Луцький картонно-рубероїдний завод, Житомирське ОЕМП, Львівський фізико-механічний інститут ім. Карпенка, Львівське ВО «Електрон», Чернівецьке обласне управління держстраху, Львівський НДІ, Хмельницька взуттєва фабрика, Одеська кіностудія художніх фільмів, Колгосп «17вересня» Івано-Франківської області, Івано-Франківська фабрика імені Рози Люксембург, Українська асоціація «Зелений цвіт», Кооператив «Експрес-комфорт» (м. Київ), Львівське ВО ім. 50-річчя Жовтня та ін.
Враховуючи український національний дух «Червоної рути», мали місце різні оцінки першого фестивалю, особливо негативне ставлення до фестивалю було у влади, що знайшло відображення на шпальтах періодики. Зокрема, сьогодні цікаво читати такі відгуки: «Підбурюючи глядачів, які прибули з Тернополя, Івано-Франківська, Львова, володар гран-прі фестивалю В. Жданкін виконав гімн буржуазних націоналістів «Ще не вмерла Україна!», а В. Морозов проголосив провокаційну відозву, протест проти дії місцевих радянських органів... » А група колгоспників Хотинського району, що побувала на заключному концерті, заявила: «Ми приїхали на свято, щоб послухати українську пісню, отримати справжню насолоду, а насправді побачили ганьбу нашого мистецтва і культури. Просимо повідомити в ЦК Компартії України про нашу недовіру республіканським органам Комсомолу та культури, які допустили перетворення фестивалю у антирадянський мітинг». Копія зазначеного документа виставлена у матеріалах експозиції, присвяченої 20-річчю «Червоної Рути» у Меморіальному музеї Володимира Івасюка в Чернівцях.
Журналістів телебачення змушували «розшифровувати» тексти пісень Панчишина, Сестрички Віки і навіть «Розритої могили», авторство якої належить Т. Г. Шевченку. Голова ж обласного оргкомітету тов. Цуркан взагалі запропонував позбавити лауреатів звань і нагород. Дипломанти першої «Червоної Рути» так і не отримали від Дирекції та Оргкомітету своїх дипломів. І це ще не все: за розпорядженням тодішнього першого секретаря обкому Нівалова були «заарештовані» всі записи, зроблені на фестивалі Чернівецьким телебаченням. Досліджуючи інформацію про відеоматеріали фестивалю «Червона рута-89», було ініційоване звернення в архів Буковинської державної телерадіокомпанії та отримано інформацію про те, що цей матеріал знаходиться на кіноплівках і ще не від цифрований, оскільки його досить недавно «розконсервували», як і інші заборонені радянською владою матеріали.
Перед закриттям фестивалю батько автора «Червоної рути» Михайло Івасюк сказав: «Усе своє коротке життя Володя служив цій землі, був закоханий у рідний край, у свій народ. Хай святиться ім’я тих, хто віддавна служить українській пісні». На жаль, закриття фестивалю було обірвано на півслові.
Зауважимо, що на фестивалі «Червона рута» Володимир Івасюк розкрився не лише як пісняр, а ще як композитор надзвичайно самобутніх інструментальних творів. Було знищено міф про «неспроможність конкуренції» української естради.
Щодо подальшого місця проведення фестивалю-конкурсу «Червона рута», мала місце гостра дискусія. З самого початку було дві точки зору з приводу того, де проводити фестиваль. Перша – це повернення до його витоків у
м. Чернівці, друга – культурно-просвітницька місія фестивалю. Хоча існував певний позитив від проведення україномовного фестивалю сучасної пісні та популярної музики в тих містах України, де ще небагато знали про українську музичну культуру з елементами поєднання народно-пісенної мелодики із сучасними ритмами.
Червона рута стала найбільшим і найпрестижнішим в Україні україномовним фестивалем сучасної молодіжної музики. Фестиваль відбувається щодва роки, і від 1989 року Дирекцією проведено дванадцять фестивалів: у Чернівцях (1989 р., 2009 р.), Запоріжжі (1991 р.), Донецьку
(1993 р.) та Криму (Севастополь-Сімферополь 1995 р.), Харкові (1997 р.), Дніпропетровську (1999 р.), Києві (2001 р., 2003 р., 2005 р., 2007 р., 2011 р.).
Проведення наступного ХІІІ Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» заплановано у вересні 2013р. у м. Києві.
Вже зараз відомо списки переможців відбіркових турів кількох областей України, які проходили у 2012 р.
Варто зазначити, що «Червона рута» підтримувала молодих музикантів після фестивалю. Переможцям Дирекція допомагала зробити музичну кар’єру: надавала можливість виступити з концертами в Україні та за кордоном (чим підтримувала матеріально). Зусиллями Дирекції фестивалю 50 його лауреатів щороку можуть пропагувати українську молодіжну музику в світі, зокрема 25 із них здійснили у 1989 р. велике турне по Західній Європі – 10 концертів у Парижі, Брюсселі, Мюнхені та інших містах, у 1990 р. – з концертами – у Канаді; допомагала створювати і записувати нові пісні, здійснюючи грамплатівкові записи під час фестивалю.
Це була популяризація української музики…
Фестиваль стоїть на сторожі українського. Майже всі учасники фестивалю продовжили пісенну творчість. Вони провокували появу нової української молодіжної музики, яка була б конкурентно спроможною на міжнародній арені, модної і відповідної до потреб молодого покоління, здійснивши справжній переворот, естетичний прорив у культурі України, внісши нові музичні жанри: фольк-рок, рок-готику, етно-рок, шокуючо-циркові, язичницький поп, магічно-заклинальний рок, козацький метал, думний рок, гуцульський нью-ейдж, коломийковий джаз-рок, пародійно-гротескові моменти, українську дискотечну музику, кабареткові жанри, в умовах радянізації та глобалізації українського суспільства.
18 вересня 2009 р. на площі Філармонії було презентовано диск «Володимир Івасюк. Камерно-інструментальна музика», що вмістив 8 композицій («Сюїта-варіації для камерного оркестру», «Варіації для фортепіано на тему старовинної буковинської пісні «Сухая верба», які виконує камерний оркестр філармонії, мініатюра для фортепіано: «Осіння картинка», «Маленька токата», «П’єса №3к» і «Marciale marcatissimo», виконує соліст філармонії Ярослав Колотило, «Імповізацію скарцандо для віолончелі та фортепіано» зіграли Ярослав Колотило та Ігор Кадюк, «Мелодію» виконало сімейне тріо – П. Чоботов, Л. Шапко та їхня донька Олена), виданий у пам’ять про брата сестрою В. Івасюка Оксаною Івасюк з чоловіком Віктором Павлюком. У передмові до диска, на обкладинці якого вміщена репродукція картини художника Івана Марчука «Розірвана мелодія», народний артист України, композитор Мирослав Скорик зауважує до вибраного: «... ці твори забарвлені яскравим національним колоритом, що споріднює інструментальну музику Івасюка з його піснями».
У голубій залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича організатори фестивалю і преса та студенти – головні «споживачі» сучасної музики – за «круглим столом» обговорили стан української музичної культури та вплив на неї фестивалю, констатували також збільшення українського україномовного пісенного доробку, однак озвучили добре і давно відомі всім бездіяльність влади, безпорадність українського телебачення, яке мінімально присутнє в українському медійному просторі, отже майже всі комерційні телеканали в країні «розкручують» не українських, а російських співаків, мову і культуру сусідньої держави.
Ведучий концерту Сашко Положинський з гурту «Тартак» радив конкурсантам «стежити за закономірностями сучасної музики», оновлюватися, «не втрачати свого власного стилю, бо робота на сцені – це не тільки музика, має бути шоу», видовищність.
Кожен фестиваль «Червона рута» унікальний по своєму і мав свої труднощі які в подальшому були враховані. Фестиваль «Червона рута – 89», був Першим фестивалем який виник у 1989 р. – у році найбільшої демократизації суспільства, і став його епогеєм. «Червона рута – 91», був Першим фестивалем який почав втілювати в життя культурно-просвітницьку місію фестивалю і дедалі більше розвивався процес зростання національної самосвідомості. На фестивалі «Червона рута – 93» почала відбуватися творча співпраця між конкурсантами, незважаючи на запеклу боротьбу. Переможці фестивалю подорожуючи до Західної Європи масово почали пропагувати українську пісню. На «Червоній руті–95» вперше заявила про себе українська сучасна танцювальна музика. У її жанрі переможцями стали Олександр Коновалов, «Шао? Бао!», EL Кравчук, «Зе Вйо». «Червона рута – 97» відзначилась тим, що на повну запрацював Продюсерський центр та Фестивальна школа. З конкурсантами вперше працювала ціла армія стилістів, продюсерів, хореографів, вокалістів. «Червона рута – 99» підтверджує культурно-просвітницьку місію фестивалю та відбувається переосмислення молодих митців. Нажаль популяризація фестивалю спричинила втрату мистецького рівня на «Червоній руті – 2001». Оскільки переможці конкурсу імені В. Івасюка не дуже переобтяжують себе виконанням його пісень. І починає втрачатися зв’язок з «Червоною рутою – 89». «Червона Рута – 2003» вимальовується як суто робочий конкурс. «Червона Рута – 2005» відзначилася проведенням відбіркових конкурсів які стали масовим, широкомасштабним загальнодержавним заходом. «Червона Рута – 2007» показала непідготовленість організаторів фестивалю прослуховувати велику кількість учасників, що в подальших «Рутах» було враховано. У рамках фестивалю, Ювілейна «Червона рута – 2009», окрім конкурсних змагань, організовували літературно-музичні вечори, книжкові ярмарки, показ українських документальних і художніх фільмів, вистави вуличного театру, концерт фольклорних колективів, виставки-ярмарки народних ремесел, виставку сучасного образотворчого мистецтва. «Червона рута – 2011» особливу увагу привертає появою нового жанру – українського автентичного фольклору.
Сестра Володимира Івасюка, Оксана Івасюк, у інтерв’ю згадала слова батька, Михайла Івасюка про те, що «народжений у Чернівцях фестиваль потрібно і виплекати у Чернівцях, створити міцну традицію і звідси показувати його світові. Пересувний характер фестивалю може принести шкоду, оскільки для утвердження мистецького явища потрібна статичність». І дійсно, практика світових фестивалів свідчить, що люди оберігають подібні пісенні змагання від розосередження.
У 2002 році, аналізуючи проведення фестивалів у різних містах України, Оксана Івасюк зазначала: «Я, звичайно, за те, щоб «Червона рута» проходила у Чернівцях. Що дивує у фестивалі, так це його непослідовність. Адже на сьогодні залишилася лише назва «Червона рута» – єдине, що пов’язує фестиваль з Івасюком…».
Чимало позитивного чекали від ювілейного фестивалю «Червона рута» (2009), який проводився знову в Чернівцях. Під час проведення фестивалю та святкування його двадцятої річниці, буковинські чиновники на радощах обіцяли зробити все, щоб «Червона рута» прописалася у Чернівцях назавжди. Але... в наступному фестиваль сучасної пісні та популярної музики повернувся до Києва. На думку Мирослав Мельника, на це є вагомі причини: «Все змінилося. І хай би як банально це не звучало, але просто не вистачає грошей, щоб везти з Києва до Чернівців апаратуру, сценічне обладнання, людей. Порахували всі витрати і вийшла така сума, що волосся на голові може посивіти. Тож фестиваль залишився у Києві».
Начальник управління культури міської ради Георгій Волинець теж зазначив, що це непосильний для Чернівців фестиваль. А начальник управління культури ОДА Іван Петрусяк уточнив: «Коштів, які виділило Міністерство культури для проведення фестивалю у Чернівцях, було замало (близько двох мільйонів гривень). Щоб «Червона рута» відбулася у Чернівцях, необхідно було б виділити з обласного бюджету ще близько 600 тисяч гривень. Ми таких коштів надати не змогли. Тож вирішили, що економніше провести фестиваль у Києві».
Проте, усвідомлюючи усі фінансові труднощі цього питання, поставлено запитання: Якщо в країні знаходяться кошти «на все» – починаючи зі змагань «маленьких принцес», то мають знайтися і на українську пісню! Аналізуючи матеріали періодики, знаходимо чимало відгуків і думок буковинців щодо зміни чернівецької прописки «Червоної рути». Зокрема, «якщо нинішнім організаторам «Рута» «не дає належної віддачі», якщо їм можуть зіпсувати роботу українські телерадіоканали, які «в справі просування нових імен у вітчизняній музиці не проявляють значного ентузіазму», якщо дирекції фестивалю «набридло бути злітним майданчиком» тощо, то Чернівці готові допомогти. І хай живе «Червона рута»!
Ось як прокоментував, дізнавшись про сумне сьогодення «Червоної рути», не байдужий до її долі, Володимир Антонюк, автор призу для конкурсу, який уже багато років мешкає за межами України: «Я цілком поділяю думку про те, що фестиваль обов’язково мусить мати постійне місце «прописки». Візьмімо найвідоміші конкурси та фестивалі світового рівня (наприклад, Каннський кінофестиваль, або фестиваль пісні у Сан-Ремо) – вони проходять в одному і тому ж місті, це формує публіку, дає їй можливість бути максимально поінформованою. За інших умов публіка не лише непоінформована, а й часто дезінформована, що спричиняє втрату інтересу до події. Оскільки досвід першої «Червоної Рути» продемонстрував, що в Чернівцях вона була прийнята дуже тепло, здобула величезну прихильність буковинців, до неї була прикута увага всієї України, то, безсумнівно, фестиваль повинен був залишитися чернівецьким. І якщо подальші експерименти з місцями його проведення не стали успішними – ініціаторам «мандрівної ідеї» треба визнати помилку і повернути фестиваль у Чернівці».
Ми впевнені, що наше бажання, як і бажання всіх небайдужих українців, допоможе повернути «Червону руту» в Чернівці й відновити авторитет найпотужнішого за енергетикою фестивалю «Червона рута-89». У цьому контексті певним заповітом є слова члена журі фестивалю «Червона рута-89» народного артиста України Назарія Яремчука: «Сподіваюсь, що постійним місцем прописки фестивалю стануть Чернівці».
На завершення своєрідної дискусії щодо необхідності та важливості проведення фестивалю «Червона рута» саме на його батьківщині – у Чернівцях, зауважимо, що було проведено соцопитування у мережі Інтернет. Станом на 01. 04. 2013 р., вагома більшість респондентів відповіли позитивно саме на питання щодо постійної прописки фестивалю «Червона рута» у Чернівцях.
Таким чином, оскільки на проведення фестивалю у різних містах України недостатньо коштів і з 2001 року (окрім 2009), фестиваль проходив у столиці України – м. Києві. Проте, враховуючи не лише всі аргументи щодо фінансової сторони питання, а й думку відомих культурних діячів та представників молодої генерації, респондентів соцопитування, дійшли до висновку, що фестиваль повинен проходити на його батьківщині, таким чином повернувшись до своїх витоків: до відомої пісні «Червона рута», виплеканої буковинським автором В. Івасюком, яка стала національним символом України.
У поступальному розвитку будь-якого суспільства важливу роль відіграє духовна культура. У цьому контексті значна роль відводиться здобуткам музичного мистецтва, адже, не секрет, що будь-який музичний твір, а особливо, пісня має властивість об’єднувати людей.
Фестиваль виконує важливу державотворчу функцію в Україні і має всеукраїнський масштаб, формує сучасну естрадну і молодіжну школу вітчизняної музики. Він допомагає не лише сформувати сучасну естрадну й молодіжну школу вітчизняної музики, а й виробити нове бачення сучасної української культури з метою інтегрування у світовий культурний простір.