This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Звенигородка – південне порубіжжя Українських земель

Левко Олександр, 15 р.,ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,с. ШевченковеЧеркаська обл

Починаючи з IX ст. нова слов’янська держава з центром у Києві починає стрімко збільшуватись і зміцнюватись. Вона розвивалась як потенціальна імперія: мирним або збройним шляхом підкорювала (об’єднувала) всі навколишні племена. Кордони держави стрімко розширювались в усіх напрямках, крім півдня. Там були кочівники, які не вели осілий спосіб життя і нікому не хотіли підкорятися.

До того ж вони постійно грабували південні поселення.
Київська Русь, як і інші імперії потребувала оборонної системи. Цим серйозно почали займатись такі київські князі як Володимир Великий та Ярослав Мудрий. Найнапруженішою ситуація була біля південних кордонів, які проходили через Середню Наддніпрянщину. Володимир Великий, а особливо Ярослав Мудрий вкладали величезні кошти й ресурси в оборону південно-східних земель, про які Л.Похилевич писав: «В лесу, принадлежащем селу Моринцам, есть вал, поросший огромными деревьями». Так тільки в Воїнську фортецю, за підрахунками, вклали приблизно 150 тисяч людино-днів, а подібні фортеці зводились вздовж всього кордону. Наприклад на Сулі було 18, на Росі 13, на Дніпрі від Києва до Росі – 12. Вони зводились на всіх важкодоступних скелях та пагорбах. Також інтенсивно будувались змійові вали, залишки яких є в лісі біля сіл Моринці (Звенигородського району), Жужинці і Хиженці (Лисянського району). Їх висота понад 10 метрів і тягнуться вони на 8 кілометрів. З південного заходу, з лівого берегу ріки Стугни, також була низка валів. Зрозуміло, що всі ці споруди належать до однієї системи. В літописах тих часів зазначено, що земляні вали інтенсивно використовувалися князями в військово-стратегічних цілях, в основному проти половців.
Але й цього, мабуть, було замало: у літописах зафіксовано понад 46 нападів половців тільки з 1061 по 1210 роки. Місто-фортецю Воїнь було спалено ханом Кончаком у 1184 році, постійних нападів зазнавали і Родень, Пісочен, Желді, Канів та інші міста, але їх також застала трагічна доля. Так, протягом декількох століть, утворилася Надсупіївська оборонна лінія.
Звенигородський район лежить саме на цій лінії. Більшість теперішніх поселень, таких як Звенигородка, Гудзівка, Озірна, Тарасівка і т.д. лежать на найвищих точках в своїх округах.
Враховуючи минуле цього краю, сама собою випливає думка, що всі ці населені пункти мають давнє минуле, яке пов’язане з південними кордонами Київської Русі. На це вказують і їх назви: Озірна – можливо від слова озирати, оглядати місцевість; Тарасівка – від давньої назви дерев’яного зрубу для частоколів – тарас, а легенду про Звенигору й Звенигород напевне знають всі. Можливо ці поселення є залишками укріплень для сигнальних вогнищ, які за наказом Володимира зводились на всіх стратегічних висотах. До того ж вони знаходились трішки південніше від валів.
Тут можна погодитись з Агатангелом Кримським, що назва Звенигородки походить не від гори Звенигори, а від річки Звенигородки, що бере початок біля Звенигори. Адже відстань між Звенигородкою і Гудзівкою майже 8 кілометрів, і в обох цих пунктах були свої оборонні укріплення. Про наявність такого укріплення на Звенигорі свідчать розкопки на ній в 1983 році та численні знахідки, датовані періодом Київської Русі.
Враховуючи таке минуле краю і географічне розташування Звенигородки, можна припустити, що наше місто набагато древніше, ніж вважають. Можливо, час його заснування належить до періоду розквіту Київської Русі.

Стратегічне значення Звенигородського замку
в період монголо-татарської навали

Початок XIII століття був далеко не найкращим періодом для Київської Русі. Її, як такої вже й не існувало: вона складалася з окремих ворогуючих князівств, в яких не було спільної дієздатної армії. На політичній арені країна стала надзвичайно вразливою. Тим часом, підкорював собі Азію внук Чингізхана Батий. Він скористався політичним становищем Київської Русі і вже з 1223 року починає відвойовувати землі руських князів. В 1240 році руйнує Південно-Східну оборонну систему. Того ж року впав і Київ. Укріплення на сусідній нам Звенигорі було зруйноване, Звенигородський замок був зруйнований. Не маючи навиків державотворення, ординські баскаки на території підкорених земель розповсюджували грабунки й терор. Всі фортеці були знищені, народ придавлений, обтяжений податками. В ці часи народні маси все більше починають думати про позбавлення національного гніту, про незалежність.

Литовський період.

Але вже з XIV ст.. позиція Золотої Орди починає похитуватись: постійні повстання підкорених народів та загроза з Заходу. Взагалі то, литовці починають робити свої наїзди на Полісся, Волинь, та Київщину відразу ж після монголо–татарської навали. Про це згадував Плано Карпіні. Він писав, що по дорозі на переговори до ординського хана, він був у постійній небезпеці від литовців. Але вже в XIV ст.. вони починають діяти досить відкрито. З 40-х років Литва поширює свій вплив на Волинь, потім на Чернігово–Сіверське князівство, з 1362 року – на Київщину, Поділля, Переяславщину. Цього ж року відбулася дуже фатальна подія для Золотої Орди. Великий литовський князь Ольгерд, за підтримкою місцевих князів під Синіми Водами (річкою Синюхою) розгромив ординців. Цією подією можна вважати кінець володінню українськими землями Золотою Ордою.
В наступні роки Литва захопила більшість Руських земель, знову ж таки все руйнуючи й грабуючи. Коли вже в 1394 році князь Вітовт взяв Київ, то наказав Скиригайлу піти на Черкаси та Звенигород. «З Божою поміччю і за велінням князя Вітовта», було взято й Звенигород. Про цю подію детально згадується в Супрасльському літописі, це і є перша літописна згадка про наше місто. Але цікаво не це. Відомо, що ординці фортець не зводили, а тільки руйнували й грабували їх. Цей факт також є доказом про набагато древнішу історію Звенигородки.
Адже якщо Вітовт в першу чергу наказав взяти ці два замки, а не інші, то вони, мабуть, становили певну загрозу для литовців і були відбудовані, а відбудувати їх могли тільки за наказом тамтешньої влади, тобто намісників Золотої Орди. Отже можна зробити ще один висновок, що Звенигородка була важливим стратегічним об’єктом і для монголо-татар.
Зруйнування Звенигородського замку Менглі–Гіреєм (1482). Отже, литовці захопили майже всю територію Київської Русі, витіснивши монголо-татар. Тільки на півдні вони дійшли аж до Чорного моря, заснувавши там фортецю Дашів (нині Очаків). Тим часом на Кримському півострові татарська знать добилася незалежності від Золотої Орди і заснувала там Кримське ханство. Загони кримських татар починають регулярно грабувати сусідні землі. Особливо в цьому відзначився хан Менглі-Гірей. У 1482 році він зруйнував усі замки на шляху до Києва, в тому числі й Звенигородський замок. Пограбували й самий Київ. І вже у 1498 році звенигородська „пустиня” перейшла у володіння волинського князя Константина Острозького.
З ХVI ст.. Звенигородка знову стає важливим стратегічним об’єктом. У 1506 році Менглі-Гірей віддав великому князю литовському Сигізмунду більшість захоплених земель, і, відповідно, й Звенигородку. Це було важливо для Литви тому що через Звенигородку проходив шлях з Брацлавщини на Черкаси та до Києва. Замок захищав цей шлях та давав певну безпечність. Також в Звенигородці надавались підводи та верхові коні урядовцям, які користувались цим шляхом. Зважаючи на це та й на вигідну оборонну позицію, литовський уряд був змушений відновити фортецю після руйнування його Менглі-Гіреєм. Цього також добивались й брацлавські міщани.

Будівництво оборонних споруд за часів Речі Посполитої
(XVI – поч. XVII ст.)

В 1541 році Звенигородщина знову піддалась нападу татар, які пограбували місто й навколишні села.
1545 року великий князь литовський Зиґмунд ІІ Август віддав наказ про відновлення Звенигородського замку. Згодом за подібною схемою, для укріплення східної оборони Речі Посполитої, почав відновлюватися замок і в Чигирині, в 1592 році - заснувався в Лисянці і т.д. Отже, кінець XVI ст. знову стає важливим для середнього Подніпров’я.
Відновлення Звенигородського замку стало важливою подією як для жителів фортеці, так і для Литви. Він був важливим опорним пунктом на Брацлавському шляху. Після відновлення замку, навколо нього розбудувалося місто, яке отримало стару назву Звенигород (Статистичиское описание Киевской губернии). Отже, починаючи з 1545 року, можна вважати, що для Звенигородки почався новий період.

„Козацька Звенигородка”.

Епоха козаччини – один з найдраматичніших періодів історії краю. Протягом трьох століть ця територія то переживала період бурхливого підйому, то перетворювалася на пустку. Наш край, як і раніше відігравав роль оборонного рубежу держави.
З кін. XVI - поч. XVIІ ст. Звенигородка набула нового стратегічного значення, не менш важливого, ніж при Київській Русі. Звенигородські „грунти” простягались аж до Умані і Жашкова, в ній несли службу козаки й лицарі.
Козаки в Звенигородці вели не тільки військову службу, а й господарську діяльність. Багато з них осіли в околицях замчища. Вільховець, Водяники, Тарасівка – всі ці села були заселені козаками.
Найвідомішим в Звенигородці був рід Базановичів. Два брати: Степан та Федір Базановичі заснували багато окрісних міст і хуторів. Наприклад, місто Буки, заснував Федір. В 1592 році володіння більшої частини Звенигородщини перейшло від Базановичів – Струсям, потім Калиновським.
Приблизно з XVIІ ст.. в Звенигородці росте кількість шинків. Це було пов’язано з збільшенням населення нашого міста і великою кількістю в ньому гінців, купців і т.д., які зупинялися в замку через його географічне розташування. Це підтверджують численні знахідки в районі розташування замчища.
Замок був розташований між струмком Смердячим та річкою Гнилим Тікичем. Тут було найбільш важкодоступне місце, і звідси беруть початок одні з найдовших вулиць міста.
В 1989 році Вадим Мицик на території Будинку школяра віднайшов цілком поєднувальні уламки глиняних кахлів, а саме кахлі вказують на козацьку епоху. В ті часи більшість людей обкладали такими кахлями припічки й груби. Там же й до сьогоднішніх днів досить часто трапляються уламки кераміки. Також було знайдено частину мідного хреста XVII ст.. В 1992 році, при копанні котловану для приміщення районного суду, натрапили на козацьке захоронення. В ньому було знайдено уламки кераміки та козацьку люльку XVII ст.. При ритті газової траншеї по проспекту ім. Шевченка, було піднято на поверхню близько ста керамічних чарочок, понад три десятки фрагментів чайників, біля двадцяти фрагментів скляних келихів. Більшість з знахідок є окремими частинами, але є й цілі. Влітку 2007 року на проспекті Шевченка 19 – 21 (на місці дитячого садка „Ялинка” ) почав копатися котлован для приватної будівлі. Під – час земляних робіт також був порушений шар козацьких часів. У піднятих земляних масах мені та працівнику краєзнавчого музею С.С.Лячинському вдалося найти безліч уламків кераміки (в основному глечики та миски), велику кількість частин від розламаних екскаватором скляного посуду, різної форми й величини, глиняне прясельце та дві козацькі люльки. В одному з глечиків я знайшов навіть залишки якоїсь крупи і іншої їжі. По скляних виробах можна судити, що їм не менше трьохсот років. На це вказує те, що верхній шар скла почав розкладатися, утворюючи блискучу плівку. Пізніше, я також віднайшов уламок кахлю з певним візерунком. По примітивному виготовленню скляного й глиняного посуду можна зробити висновок, що їх могли виготовляти в навколишніх селах та лісах на замовлення власників шинків в Звенигородці. Про це можна судити по тому, що в давнину багато сіл, які находяться в районі Звенигородки, в своїй назві мали приставку „гута”, що означає скло, скловарня. Всі знахідки підтверджують те, що в козацькій Звенигородці було багато корчм та шинків.
Будучи маленьким містечком в серці України, Звенигородка була важливим оборонним форпостом в усі періоди історії - з найдавніших часів, адже на території міста знайдені поселення, які належать ще аж до доби скіфів та Черняхівської культури, і аж до подій Великої Вітчизняної війни.

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123