Причини занепаду та загибелі Київської Русі

Походження східних слов’ян пов’язане з територією русичів і їхньою древньою столицею Києвом. Вивчення історичних документів і хронік дає підстави звернутися до найважливіших джерел, які вказують на те, що призвело до нашої біди. Хто ж спричинив глибокі соціальні, економічні, політичні та структурні катаклізми, які пронизують кожну частину нашого суспільства?

Від хазарських степів до Карпат слов’янські племена населяли територію, відому як Київська Русь. У їхніх землях проживали різні народи, починаючи від полян, древлян, дулібів, білих хорватів, уличів, тиверців, кривичів, в’ятичів і навіть до прип’ятських нетрів. Хто може зараз точно визначити кількість племен старослов’янської мови та діалекту?

Поява слов’янських племен на території сучасної України та згадування про них починаються з перших згадок про слов’ян-венедів античними авторами в І-ІІ столітті нашої ери до розквіту та падіння Київської Русі.

Східні слов’яни проживали на регіоні від озера Ільмень до Північного Причорномор’я в другій половині першої тисячоліття нашої ери. Вони створили кілька союзних родових об’єднань, відомих як «племінні князювання» або «літописні племена». Вони заклали основу для створення Київської Русі в IX столітті.

Археологічні артефакти показують, що культура слов’янських племен розділилася на великі території. Східнослов’янська культура характеризувалася наступним:

• будівництво старих поселень (міст, градів),
• виконання культових обрядів, поховання у вогні, тризна, будівлі з каменю та глини,
• родові закони та звичаї,
• мовна єдність,
• загальна культура писемності.

З іншого боку, кожна зі слов’янських груп мала свої особливості мови (діалекти), вишивки, керамічних форм тощо.

Східні слов’яни та їхня держава

Яка ж була соціальна структура древніх слов’ян і чому відносини в їхньому середовищі протягом багатьох тисячоліть базувалися на взаємних зв’язках, які пізніше загубилися?

Існує чудова особливість, яка відрізняла наших предків від інших суспільних полісів того часу, за словами істориків. Система управління на всіх рівнях базувалася на рішеннях старійшин родів, виборних князів і волхвів — давньослов’янських жерців, які були елітою суспільства. Однак основою була система громадської організації, відома як Рід.

Рід є суспільним самоврядуванням, яке вирішує важливі проблеми, які визначають взаємодію на всіх рівнях. Ввіче, унікальна система народного волевиявлення, скликалося для прийняття рішень і закріплення їхніх старійшинами.

Віче дало слов’янам, точніше кажучи, всім «родовичам», які брали участь у ньому, можливість висловлюватися і приймати спільні рішення. Глибокі принципи взаємодії між «родовичами» побудовані на основі чесності, щирості та непідкупної чистоти. Ця деталь є унікальною. Укладався «ряд» на віче між народом і обраними князями. Таким чином, були надані взаємні зобов’язання, які конкретизували структуру взаємодії, яку обидві сторони обрали добровільно.

Як віче, так і князь клялися беззаперечно виконувати свої обіцянки щодо конкретних питань, викладених у «ряді». Це дозволило довго шукати найкращі рішення. Літописне джерело «Велес Книга» було створено приблизно з 650 року до Різдва Христового і до 988 року, тобто дати прийняття християнства, що дозволило зберегти велику основу для унікальної слов’янської ментальності та традицій, які склалися протягом багатьох століть.

Крім того, представники східнослов’янського жрецького стану, безсумнівно, були хранителями законів суспільного самоврядування. Це нагадує їхню «Велесову книгу», яку вони написали, яка дає відповідь на надзвичайно складне питання: хто ми? Які батьки виховують ваших дітей?

Реформа князя Володимира

Повернемося до порядку подій, описаних вище. Легендарний давньоруський князь, зарахований до лику святих православною канонічною церквою, був прозваний другим Соломоном ще за життя за любов до красивих жінок. Великий князь Володимир, видатний політик, стратег і полководець Київської Русі, завершив об’єднання східної слов’янської держави та сміливо вийшов на завойовування європейських ринків.

Чи було це результатом політики Володимира Красне Сонечко, яка призвела до краху Київської Русі? У нашій історії, яка ще не повністю досліджена, народився, ріс і виховувався князь Володимир. Зміна суспільно-політичної формації, зміна релігійних поглядів, зміна й трансформація родоплемінних відносин і, зокрема, швидке формування нової еліти є «білими плямами» цього періоду.

Варяги, точніше, вікінги, яких на Русі називали нурманами (норманами), «допомогли» нашим предкам. Крім того, це не єдине. Поступово християнство та його філософія завойовували свідомість людей Європи, що призвело до розколу суспільства.

Християнізація Київської Русі відбулася в 988 році. У відомих давньоруських, точніше, церковно-слов’янських творах «Лаврентіївський» і «Іпатіївський» ця подія добре описана.

Хрещення Русі Аскольдом і Діром у 875 році є менш відомим фактом. Це може бути неповним хрещенням, яке охоплювало лише північно-західну та південну частини Русі, включаючи Новгород і Київ. Тим не менш, можливо, що літописець також приєднав ім’я Аскольда до імені Діра, оскільки імена цих правителів часто вживалися в однині.

875 рік. Василій Македонянин, імператор Візантії, запросив русів до переговорів. Імператор щедро роздавав золото, срібло та шовковий одяг на зустрічі. Тоді ж був укладений мирний договір, який переконав русів на чолі з Аскольдом хреститися. Їм показали Євангеліє, яке не спалюється. Аскольд прийняв хрещення, коли побачив «чудо». У зв’язку з тим, що його могила потім знаходилася в церкві Святого Миколи Доброго в Києві, прийнято вважати, що Аскольда нарекли Миколою. Після повернення до Києва після хрещення Аскольд убив Діра і «один зайняв його місце», згідно з книгою Велеса: «Аскольд силою розорив нашого князя і переміг його». Після смерті Діра Аскольд сів у нас як непрошений князь. І він почав керувати нами, ставши вождем самого Вогнебога, який охороняє вогнища....

Навчившись греками, Аскольд, якого називали слов’яни «темним воїном», стверджував, що руси були варварами. Спочатку його висміювали члени його родини. Після цього він розгромив слов’янські святилища, вигнав жерців із Києва та почав насильно хрестити киян. Так відбулося хрещення Русі Аскольдом. Після цього язичництво повернулося. Населення Русі, очевидно, не прийняло цей акт повсюдно і дало йому відповідну відсіч. Віщий Олег і Святослав відновили язичництво варязького типу на Русі. У цей період сформувалися нові зв’язки між Родом і населенням Русі, а також досить зміцнена нова еліта князівсько-варязьких князів. Народне віче вже не було необхідним для зміцнення князівсько-дружинної влади, яка базувалася на багатих купцях і боярах. Після цього князю Володимиру стало очевидно, що йому не доведеться вибирати між зміцненням своєї влади над усім іншим.

Як відомо, язичеська реформа Володимира передувала хрещенню Київської Русі. Ця реформа була невдалою спробою «реформувати» язичеські принципи в зручні методи управління державою. Нарешті рішення про хрещення Русі за візантійським обрядом прийшло завдяки цій невдалій спробі. План був завершений знаменитим походом на Корсунь (Херсонес) у 988 році.

Володимир намагався вирішити кілька надзвичайно важливих проблем. Зокрема, він хотів, щоб Київська Русь стала імперією з Великим Самодержцем. Він також хотів, щоб князівська влада набувала форми монархічного правління, що підвищило її престиж. З іншого боку, схема родового династичного успадкування здавалася досить зручною для збереження влади та покори в самій імперії.

Саме вона спричинила майбутню жахливу катастрофу з Київською Руссю.

Унітарне князювання було засноване на ідеї родового спадкування князівської влади, яка остаточно була закріплена і закріплена як неписаний закон. Основні елементи народовладдя, рід, віче та суспільна думка, стали незручною перешкодою для князівської влади.

У народі ім’я князя шанували як божество, оскільки воно означає «хоронитель». Крім того, князь Володимир, який залишався символом «охоронителя» Київської Русі, використовував як елементи попередньої системи, так і принципи, які дотепер не зустрічалися на Русі. Засади християнства складалися з людських поглядів і християнських заповідей, а також канонів і догм.

Наслідки того, як батьки християнства ставилися до того, що відбувалося на Русі, можна побачити на прикладі подій, пов’язаних із хрещенням жителів Києва та Новгорода. Відповідно до добре відомих Святих заповідей Христа, зокрема заповіді «... не убий...» Новгород був підданий страшному руйнуванню після того, як Добрина та Путята, які виконували волю Володимира, знищили своїх жителів. Але розвиток архітектури, живопису, книжкової справи та визнання рівності Русі іншими державами були стимульовані прийняттям християнства.

Що сталося з Руссю під час правління князя Володимира? Старший син Володимира Вишеслав був «посаджений» у Новгороді, Ізяслав у Полоцьку (він був прийнятий як свій, родовий, вотчинний князь на цій землі по матері Рогнеді), Святополк у Турові, Ярослав у Ростові, Мстислав «тримав» Тмутаракань, Святослав — Смоленськ, Судислав — Псков.

Князівство Новгорода вважалося найбільш шанованим після Києва. Після смерті Вишеслава Володимир повинен був відправити туди свого наступного сина, Святополка. Але буйний норов Святополка дратував батька. Отже, Володимир послав Ярослава до Новгорода, а Бориса до Ростова, а Муром дав Глібові. Володимир любив своїх двох наймолодших синів. Вони народилися від дочки константинопольського базилевса, останньої дружини Володимира. Не було закону про престолонаслідування, але старші сини мали перевагу. До кінця свого князювання Володимира Святополка тримали під наглядом батька в Києві. І його політика призвела до трагічних подій, які відбулися пізніше.

На Святій Русі протягом багатьох століть ніхто не зазіхав на руйнування родових засад — свята святих східних слов’ян. Володимир відмовився від цієї традиції. Слов’яни заплатили страшну ціну: створення князівств, боротьба за уділи, кров дружинників, які знищували один одного, захищаючи інтереси удільних князів, нехай і найвидатніших. У 1237–1241 роках монголо-татари знищили Київську Русь.

Чи вдалося Ярославу Мудрому уникнути розпаду єдиної держави?

Немає однозначної відповіді на це питання. Князь Ярослав був змушений вести міжусобні війни протягом значної частини свого правління, з 1015 по 1036 рік. Крім того, навіть досвід успішного політичного об’єднання, як-от дуумвірат 1026 року з чернігівським князем Мстиславом, рідним братом Ярослава, не допоміг вирішити цю проблему. У 1036 році Мстислав захворів і помер.

Ярослав Мудрий став єдиним володарем Русі. Зрозуміло, що збереження незалежності держави було його головним обов’язком.

Розглянемо, як він вирішив це завдання. Ярослав, як і його батько, більше покладався на дипломатію, ніж на зброю, коли йшлося про зовнішню політику. Він зміг підвищити авторитет і визнання Київської Русі на міжнародній арені. Династичні зв’язки визначали місце країни в середньовіччі. Іноземні правителі прагнули поріднитися з державами, чим сильнішими були вони. Королі західних країн вважали за честь бути родичами Ярослава Володимировича.

Ярослав оженився на Ірині, дочці норвезького короля Олафа Інгігердi. Засновник Осло, Гарольд Сміливий, який згодом став королем Норвегії, був одружений на дочці Ярослава, Єлизаветі. Король Франції Генріх I оженився на дочці Ярослава Анні. Після смерті свого чоловіка вона стала регентшею Філіпа I, його малолітнього сині. Один із синів Ярослава Всеволод оженився з візантійською царівною, що належала до роду Мономахів. Старший син Всеволода, Володимир, був названий на честь діда Мономаха.

Зміцнення економічних і культурних зв’язків між окремими частинами країни та розквіт «столичного граду» Києва були ознаками діяльності Ярослава Мудрого на внутрішньому устрої країни. Важливо пам’ятати про значення конституції, відомої як «Статут Ярослава», або найдавнішої «Руської правди», яка була надана Новгороду в 1016 році як зібрання правових правил суспільного життя. З іншого боку, Ярослав Володимирович не запровадив закону про престолонаслідування. Багато східнослов’янських князів продовжували прагнути отримати київський стіл. Знову летять стріли, ламаються списи, свистять мечі, і земля Київської Русі заливається братською кров’ю.

У 1054 році Ярослав Мудрий помер, залишивши синів і племінників, яким він поділив землі Київської Русі. Ізяслав отримав Київ, Новгород і Турово-Пінські землі від свого старшого сина Ізяслава. Святослав отримав Чернігів із Сіверською землею, а Переяславль з південним Лівобережжям від Всеволода. Ігор отримав Волинські землі, а Ростислав Володимирович отримав Галицьку землю. Полоцька земля належала троюрідному племіннику Всеволода Брячиславича. Ізяслав, старший син, очолив державу. Троє старших братів Ізяслав, Святослав і Всеволод об’єдналися, щоб керувати державою разом, цей союз протримався близько п’ятнадцяти років. Володимир Мономах був рішучим у захисті незалежності Київської Русі. Сила традицій не була єдиною причиною падіння Київської Русі. Князі дуже хвилювалися про те, щоб гарантувати продовження династичного правління, бо боялися втратити владу.

Польський історик XV століття Ян Длугош зазначив: «Після смерті Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їхні сини і племінники багато років панували у руських, поки спадщина не перейшла до двох рідних братів Аскольда та Діра». В хроніці Длугоша згадується те саме династичне спадкування, яке призвело до руйнування Русі. Що ж, протягом багатьох століть ніхто з князів не розумів або не хотів зрозуміти, до чого може призвести така політика? Чи можна звинувачувати княгиню Ольгу та її сина, князя Святослава, Володимира Красне Сонечко та Ярослава Мудрого, у недалекоглядності? Очевидно, як так, так і ні. Це не просто бажання зберегти владу або егоїзм держави.

Століттями ментальність народу базувалася на повазі та шануванні жерців, волхвів, князів і старійшин, яких вибирало віче. Прийшла ера безумовного лідерства сили. Князі не відчували турботи та любові до своїх ближніх, коли меч піднімався на брата. «Поледдя» є чудовим прикладом князівського деспотизму. Князі стали збирати данину для годування раті; «полюддя» перетворилося на найжорстокішу форму поневолення, при якій у населення вилучалася велика частина усього, що вони виробляли.

Основними причинами падіння Київської Русі були людський егоїзм, наївність, різка зміна духовно-релігійних поглядів, попрання старих законів суспільства та сліпа довіра народу до правителів.