This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Воїни АТО Новоодещини: загиблі герої, воїни на службі, відзначення, волонтерство, соціальний захист

 Коваль Олексій, 17 р., ЗОШ І-ІІІ ступенів,Коваль Руслан, бібліотекар,с. Новосафронівка, Миколаївської обл.

Україна обов’язково вистоїть у страшній боротьбі із агресором. Наші воїни, що загинули в АТО, здійснили крок у безсмертя, вони вже на небі в раю. У Вікіпедії, в газетах пишуть некрологи, про них говорять, згадують, плачуть. Людське горе не зміряєш нічим.

Ніколи не змиряться із втратою своєї кровиночки мами, батьки, рідні, близькі, знайомі. Про них будемо згадувати, думати, писати, але вони вже ніколи не обіймуть коханих, батьків, діточок. Це – війна. Вона жорстока, вона забирає найкращих. На обороні рідної України, на передовій, стоять сотні тисяч воїнів, титанічну роботу робить керівництво Новоодеського району та всі учасники волонтерського руху, щоб забезпечити воїнів всім необхідним. Автори хочуть в цій статті розповісти про страшні втрати, воїнів на передовій, волонтерство, відзначення та соціальний захист наших воїнів АТО. Вічна слава Героям! Герої не вмирають!
Перший із перших – Новицький Анатолій Олегович – сержант Збройних сил України. Старший оператор протитанкового взводу 1-го батальйону 79-а окрема аеромобільна бригада. Загинув під час обстрілу з установки «Град» бойовиками близько 4: 30 ранку 11 липня 2014 року біля Зеленопілля. 8 вересня 2014 року – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України під час російсько-української війни, відзначений – нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Страшна звістка в середині липня 2014 року сколихнула Нову Одесу – в ході антитерористичної операції на Сході країни загинув житель нашого міста Анатолій Новицький. До останнього його рідні й друзі не вірили в це, сподівалися, що сталася жахлива й прикра помилка. А Толя, їхній Толя – такий енергійний, завжди оптимістично налаштований. Добрий, турботливий – живий. Адже йому тільки 22 роки… Ще жити й жити… Горе увійшло не лише у родину, де втратили сина, брата, внука, біль стискає серця всіх, хто знав, любив Анатолія. А таких людей дуже багато. Найближчі з них, котрі були поруч з юнаком у різні періоди його життя, згадуючи про нього, допомогли зрозуміти, яким він був. І лаконічні рядки біографії хлопця «Народився… Вчився… Вступив…» наповнилися фактами, іноді несподіваними та радісними, а подекуди – тривожними.
М. М. Михальченко, класний керівник: – Учителі завжди пам’ятають своїх вихованців, хоч скільки б їх не було. А таких як Толя – хороших і світлих – забути просто неможливо. Знала його з 1 класу. Пам’ятаю скромне, допитливе, привітне хлоп’я з рум’янцем. Я тоді займалася з ним як логопед. Пізніше стала для Толі класним керівником.
Він дуже любив свою маму, допомагав їй по господарству, не цурався ніякої роботи. Був надією і опорою для неї. Я не раз говорила дівчатам: «дивіться, який господар буде!» Толя завжди опікувався молодшою сестрою. А ще любив і поважав свого вітчима Юрія Миколайовича Ткачова, який не просто замінив йому батька, а став наставником і старшим другом.
Доля ніби вела його до військової справи. Спочатку вступив в університет, потім пішов до лав армії. Він мріяв працювати в міліції, але щось не склалося. Обрав службу за контрактом. Без перебільшення, він став справжнім воїном. Спілкуючись із ним останнім часом у соціальних мережах, запитувала, чи далеко він від небезпечних подій? На що отримувала відповідь: «У самому пеклі…! «А мама знає про це?! «Їй про це знати не треба» І завжди додавав смайлика. Майже перед тим, як отримала звістку, що його не стало, він «В контакте» поставив новий статус: «Ушел и больше не вернусь». Я попросила його негайно прибрати ці слова. Він поміняв їх на більш оптимістичні. 7 липня з ним спілкувалася, а 11 липня дізналася, що він пропав. Приголомшені, ми разом з його однокласниками зібралися в парку й не могли повірити, що це правда. Були різні припущення. Крім одного, що він міг утекти. Тому що такі, як Анатолій Новицький, не ховаються, сховатися можна було тільки за його спиною. Доля посилає такі складні випробовування тільки сильним людям. Таким був і Толя. Він справжній герой нашого часу і дуже жаль, що покинув цей світ так рано.
Коли хоронили Толю, я вперше в житті побачив, як плаче бойовий офіцер. З гордістю за свого учня слухав його командира, який назвав сержанта А. Новицького одним із найкращих бійців (Толя і в бригаді став бронзовим призером України у спортивних змаганнях десантників). Він не раз рятував свій батальйон, влучно вражаючи супротивника, як це було в боях під Ямполем та Слов’янськом. Його загибель – велика втрата для товаришів по службі.
Спілкуючись в останні місяці, я завжди чув від нього: «Не турбуйтеся, все буде добре! Я обов’язково повернуся» Такі, як він, не мають права гинути. І я до цих пір вірю, що він живий, бо можна вбити тіло, та не можна вбити душу, поки жива пам'ять людська. А пам'ять ми збережемо, друзі – баскетболісти, спортивна громадськість, депутатський корпус вирішили започаткувати баскетбольний турнір на честь Анатолія Новицького.
30 липня 2014 року провести в останню путь палкого патріота, молодого та енергійного хлопця прийшли близькі, друзі, представники влади, громадськість. Кажуть, Господь забирає найкращих, А нам залишається тільки згадувати їх. Твій вічний сон – наш вічний сум, Анатолію.
Чекають живими і здоровими своїх синів, коханих, братів і у новоодеських родинах. На жаль, дочекалися їх не всі… У сім’ї Нетребків сумна подія – півроку від дня загибелі їхнього Олега. Його серце перестало битися, але пам'ять про нього продовжує жити в серцях тих, хто його знав і любив, а ще – у спогадах. Саме вони повертають у ті часи, коли він був живий. – Тільки – но хлоп’я з’явилося на світ, як йому напророчили: «Буде солдатом!» – розповідає мама Олега Людмила Миколаївна. – Народився він якраз, коли транслювали популярну на той час програму «Служу Радянському Союзу». В усіх, хто знаходився зі мною в палаті, були дівчатка, а у мене – справжній богатир (забігаючи наперед, скажу, що Олег став дійсно богатирем – мав зріст 195 см!). Ріс дуже допитливим, особливо тягнувся до всього живого. Яка тільки живність у нас не мешкала! То гадючку чи вужика принесе, то якогось чудернацького метелика або жучка. Колись кинулася до ванни прати, а там – черепашка. А про котів та собак взагалі говорити нічого.
Запитую у Людмили Миколаївни, як син сприйняв новину, що прийшла повістка. Про пошук шляхів, як ухилитися від того, що вважав чоловічим обов’язком, навіть не йшлося. Мав за плечима службу в армії, досвід служби у спецпідрозділі «Спрут» м. Києва. Говорив: «Як я не піду, то хто?
Про те, що Олег у самому пеклі – в Іловайську – рідні не знали. Він був гранатометником механізованого батальйону в/ ч В 2830. Телефонував нечасто, бо не завжди випадала така нагода. Щоразу попереджав, коли дзвонитиме. Як скаже: «Зателефоную через три дні», то поки ці дні тяглися, якось жили, а якщо й пізніше не чули його голос, то в голові була лише одна думка: «Аби був живий… Аби з ним нічого не сталося…»
В екстремальних умовах людська сутність проявляється якнайкраще.
О. Нетребка його друзі – побратими називали опорою у всьому.
Під час обстрілів ніколи не було такого, щоб він ховався, панікував. Людмила Миколаївна іншими очима побачила Олега, коли її почали телефонувати матері його товаришів по службі. Дякували, що допоміг уціліти їхнім синам. Після Іловайського «котла» він побував удома. Привіз прапор, прострілений, увесь у мазуті. Передав знамено своєї частини – як святиню. Щоб винести його з-під ворожого вогню, обв’язався ним. Про війну розповідав мало, щоб не ятрити зайвий раз і так зранені душі рідних. Правда, обмовлявся про звірства ворога. Говорив, що краще бути вбитим, аніж потрапити в полон. Неймовірна туга за домівкою не вплинула на його прагнення знову повернутися до бойових товаришів, аби продовжити важливу справу. Тож короткий відпочинок – і знову «гаряча» точка – село Піски. Востаннє побував удома 19 листопада. Мати згадує, що в нього було передчуття – побувати втретє вдома може й не пощастити. І воно молодого чоловіка не підвело. З Олегом мати востаннє говорила по телефону 26 листопада. Він тоді був у Донецькому аеропорту, заступав у наряд. Пізніше його друзі повідомили, що Олег зайняв місце вбитого кулеметника, щоб прикрити інших. 29 листопада його не стало. Сім’я отримала повідомлення, що їх син О. В. Нетребко залишався вірним військовій присязі під час участі в антитерористичній операції, виявивши стійкість і мужність…
Відтоді для Людмили Миколаївни почався чи не найстрашніший період. З любов’ю жінка зберігає його речі, ділиться спогадами про нього. Згадує його слова: «герой – це той, хто знає відповідь на запитання: навіщо я живу». Він знав, навіщо – щоб мир був на нашій землі.
Указом Президента України від 4 червня 2015 року Нетребко Олег Володимирович нагороджений орденом «За мужність» – посмертно. Мама бійця Людмила Михайлівна тремтячими руками приймає нагороду від військового комісара О. І. Голубєва. А син посміхається журно з небес: «Пробач мені, мамо, за чорну хустину».
15 червня, під час виконання бойового завдання в зоні АТО, загинув наш земляк – молодший сержант, командир відділення гаубичного самохідно – артилерійського дивізіону військової частини А2802 Масний Сергій Анатолійович. Він віддав своє життя, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України. Сергій народився 29 жовтня 1992 року в селі Новопетрівському. 27 серпня 2014-го був мобілізований. Його земний шлях обірвався завчасно, та пам'ять про славного воїна, захисника Вітчизни назавжди залишиться в серцях земляків!
Любимий син для своєї мами, любимий брат для своїх сестер. Привітний хлопець із відкритою душею, хороший друг, оптиміст, життєлюб, який створював навколо атмосферу позитиву.
Сергій відслужив строкову службу, влаштувався на роботу. Та думка про те, що йог друзі воюють на Сході без нього, не давала спокою. І за мобілізацією в серпні 2014-го він вирушив у зону бойових дій. У телефонних розмовах втішав матір, що скоро протистояння закінчиться й він приїде додому. За можливості листувався в соцмережах з однокласниками, друзями. А потім від нього перестали надходити SMS-повідомлення… Він загинув… Залишилися тільки фотографії, спогади, і невимовна печаль. Тому що пішов із життя хороший друг, і ніколи такого вже не буде. 29 жовтня 2015 року йому мало виповнитися 23 роки.
7 липня 2015 року під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО загинув наш земляк, стрілець – помічник гранатометника 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону солдат Кваша Олексій Дмитрович. Він віддав своє життя, захищаючи суверенітет і територіальні цілісність України. Олексій народився 30 вересня 1977 року в м. Миколаєві. Торік 5 вересня був мобілізований. Його земний шлях обірвався завчасно, але пам'ять про славного воїна, захисника Батьківщини назавжди залишиться в наших серцях. Вічна слава Героям! Справжнім пам’ятником собі він залишив прекрасну книгу для дітей про тварин.
Коротко розкажемо про ще двох героїв, які загинули в АТО. Решетняк Василь Васильович народився 8 березня 1967 року у селі Новопетрівське. Там же був похований 18 листопада 2014 року. Між цими датами життя простого чоловіка, який став героєм. В зоні АТО стрілок відділення взводу охорони. Загинув 14 листопада 2014 року при виконанні бойових завдань в зоні АТО в селі Орлово – Іванівка Шахтарського району Донецької області.
Котєшевський Дмитро Іванович народився 27 жовтня 1977 року. З 1985 по 1991 рр. навчався в Новопетрівській ЗОШ, по закінченню 9-ти класів вступив до Новоодеського СПТУ № 16. Тут він навчався професії «тракторист – машиніст». В 1995 році був призваний до армії. Деякий час працював за професією в Миколаєві. Навесні 2014 року пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Загинув 13 жовтня 2014 року при виконанні бойового завдання в зоні АТО.
Випускники 1995 року планували організувати зустріч з нагоди 20-річчя закінчення школи. Але довелося всім разом зібратися раніше, щоб провести нашого Діму в останню путь… Кожен із однокласників згадував його добрим словом, і я впевнений, що світла пам'ять про нього житиме довго. У шкільному музеї зібрано матеріали про випускників закладу – учасників АТО. У тому числі й про тих, хто вже ніколи не прийде до школи – Дмитра Котєшевського, Василя Решетняка, Сергія Масного. В пам'ять про них встановлена меморіальна дошка, щоб і наступні покоління учнів знали про відважних захисників України. Відкрити пам’ятну дошку в Новопетрівській ЗОШ в листопаді 2015 року на честь Д. І. Котєшевського, В. В. Решетняка, С. А. Масного надали право випускникам школи – учасникам АТО Олексію Миколайовичу Фасію, нагородженому орденом «За мужність» ІІ ступеня, та Андрію Миколайовичу Соменку.
Ми знову схиляємо голови у скорботі – наш земляк Петро Олександрович Попов віддав своє життя, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України. Петро народився 14 березня 1984 року в селі Зелений Гай Великоолександрівського району Херсонської області. У 2000 році закінчив Новопетрівську ЗОШ. Призваний за мобілізацією, молодший сержант Попов Петро військову службу проходив на посаді стрільця – помічника гранатометника 2-ої механізованої роти, 1-го механізованого батальйону військової частини В 0849.
15 лютого, під час бойового зіткнення з диверсійно-розвідувальною групою противника поблизу сіл Новотроїцьке та Миколаївка Волноваського району Донецької області, боєць героїчно загинув.
Щодня ми прокидаємося з надією: а раптом війна на Сході вже скінчилася? І не гримлять більше вибухи, не дзижчать кулі, сіючи смерть, забираючи життя українських патріотів, які захищають рідну землю… Та, на жаль, війна триває. Ми, як можемо, допомагаємо захисникам і підтримуємо їх. Разом з тим, уже тепер слід замислитися – нащадки мають знати правду про події в зоні проведення анти терористичної операції. А правда живе в музеях. Ідея створення музею пам’яті в АТО виникла у працівників Новоодеської райдержадміністрації після того, як військові спец підрозділу «Морські котики» міста Очакова передали деякі речі, обпалені війною. Новоодеська райдержадміністрація звертається до мешканців Новоодещини із проханням долучитися до втілення цієї ідеї в життя. Прохання надавати фотографії (учасників АТО, їх нагород, місць, де їм доводилося воювати); предмети ужитку, які разом із господарями були в зоні бойових дій.
Ніхто не забутий, ніщо не забуто! Наш святий обов’язок захищати рідну Україні від ворогів та пам’ятати всіх герої, які загинули захищаючи її та всіх воїнів – захисників Вітчизни, що боронять її від ворога. Слава Україні! Героям слава! Герої не вмирають! Вони йдуть на небо й там захищають нас грішних перед Господом Богом.
У переддень свята 97-ї річниці Дня Соборності, коли Акт Злуки об’єднав Українську та Західноукраїнську Народні Республіки, і утворилася єдина соборна Українська держава, 21 січня 2016 року в Новій Одесі представники трудових колективів Новоодещини зібралися, щоб відзначити це свято. Під звуки державного Гімну розпочали урочистості. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих земляків, які ціною власного життя зробили свій внесок у нову історію країни.
Щомісяця в зону АТО активісти волонтерського центру «Перевізник» Сергій Протченко та Ігор Мухарський, з якими співпрацюють новоодесити, доставляють гуманітарну допомогу. Днями знову волонтери відправили частку цінного вантажу. Були в цій посилці продукти харчування, білизна, шкарпетки, засоби особистої гігієни. Це внесок небайдужих наших земляків – О. А. Ващенка, підприємців, учнів Троїцької ЗОШ. Завжди бійцям стають у нагоді маскувальні сітки. Чекають захисники також зворушливих дитячих подарунків.
Благодійна допомога військовослужбовцям, волонтерська діяльність залишаються актуальними. Ще, на жаль, не настав той найбажаніший час, коли не чути стрільби й вибухів. А допоки продовжуються бойові дії, доти воїни і мирні жителі в небезпеці. Вони потребують нашої підтримки.
Наприкінці 2015 року підбито підсумки акції «Зігрій солдата», що вже вчетверте пройшла на Миколаївщині. Школярі та студенти Миколаївської області провели благодійні ярмарки, концерти, флешмоби, щоб зібрати кошти для придбання необхідних речей для військових. «Акція була оголошена на початку осені й триває дотепер. Школярі молодшого віку намагаються передати частинку свого тепла військовослужбовцям. Зібрано теплі речі, спальні мішки, маскувальні сітки і багато дитячих саморобних листівок, янголів-охоронців, малюнків, оберегів, різних смаколиків, – розповіла заступник голови Миколаївської облдержадміністрації Оксана Янішевська.
Ми всі дуже хочемо, щоб на Сході запанувала нарешті благословенна тиша, яка б сповістила: війна скінчилася!
У Миколаївській області на обліку в органах соціального захисту населення перебувають 4982 учасників АТО, демобілізованих – 2498. Із числа демобілізованих встановлено статуси: учасника бойових дій – 2097 особам, інваліда війни – 64, члена сім’ї загиблого – 190 особам. Зараз ми чекаємо на нову хвилю демобілізованих. Найактуальніші питання, які ми опрацювали впродовж року, – це звільнення від оплати за житлово – комунальні послуги, видача земельних ділянок, санаторно – курортне оздоровлення, виплата підприємствами компенсації мобілізованим працівникам, забезпечення засобами реабілітації людей, які отримали інвалідність.
Координаційний центр допомоги учасникам АТО при Новоодеській райдержадміністрації створено за розпорядження голови райдержадміністрації № 313 – р від 21 жовтня 2015 року. До його складу ввійшли 12 досвічених і компетентних спеціалістів.
Головними завданнями координаційного центру є надання соціально-психологічної підтримки демобілізованим військовослужбовцям, членам їх сімей, а також організація відпочинку й оздоровлення в санаторно – курортних закладах інвалідів та поранених.
Члени громадської організації учасників АТО, нещодавно створеної в районі, ставлять за мету тримати в полі зору проблеми своїх побратимів і сприяти їх розв’язанню. Багатий досвід такої роботи має районна організація ветеранів. Її голова О. І. Байбарак порадила лідерам молодої організації учасників АТО частіше цікавитися здоров’ям, життєвими справами демобілізованих. Люди повинні знати, що про них пам’ятають, і громаді не байдужі. Було запропоновано підтримати ініціативу департаменту соціального захисту обласної державної адміністрації щодо створення в населених пунктах груп самодопомоги демобілізованим учасникам АТО, до складу яких входитимуть сільський голова, соціальний працівник, усі бажаючі небайдужі жителі. Адже люди, котрі живуть поруч, краще знають, яку потрібно надати допомогу родині військовослужбовця.
Районним центром зайнятості ведеться робота з працевлаштування демобілізованих учасників АТО.Наразі на обліку перебувають 52 особи, яким призначено виплати по безробіттю. Троє працевлаштовано, також пропонується перенавчання. Зокрема, невдовзі працюватимуть курси професійної підготовки трактористів, організовані районним центром зайнятості. Не втрачає актуальності надання військовослужбовцям земельних ділянок згідно із законодавством. Захисникам територіальної цілісності України, які стримують агресію на Сході, ми завдячуємо своїм спокоєм, можливістю мирно жити і працювати, Тому маємо зробити все, щоб полегшити життя цим хлопцям, щоб вони почувалися потрібними і захищеними».
Сказати хочу «Ні!» війні, Я хочу миру всій землі.
Єднайтесь, браття, Ми – рідня, І Батьківщина в нас одна! ».

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123