Леся Українка та Климент Квітка

Волик Анна, 15 р.,Мала академія наук учнівської молоді,м. Ромни, Сумська обл.

Для жителів Сумщини, напевно, цікаво знати, що людиною, яка від першої зустрічі до останніх днів Лесі Українки стане її однодумцем, вірним другом і товаришем, був виходець з Роменщини, Климент Васильович Квітка (Леся називала його Кльонею). Народився він в селі Хмелів під Ромнами в козацькій родині.

Ісидора Косач (сестра поетеси) вважала життя К.Квітки своєрідним подвигом: адже, близько товаришуючи зі смертельно хворою жінкою, він брав на себе тяжку моральну і матеріальну відповідальність. Але він, писала Косач, розумів значення Лесі для української культури і свідомо обирав свою долю.
«…Сиджу так і медитую, аж тут надходить Квітка, я дивлюсь на нього і якось несподівано «думаю вголос»: «Чи не ви се зрадили мене?». Його раптом мов хто окропом полив, зробився такий, що аж у мене вже не стало жорстокості напастися на нього так, як би варт було» (З листа Лесі Українки до М.П.Косача та О.П.Косач (сестри) від 22 червня 1901 р.).
З студентом юридичного факультету Климентом Квіткою Леся познайомилася восени 1898 року на одному з вечорів університетського літературно-артистичного товариства. Зустріч так би й зосталась непоміченою, якби поетесу враз не привернуло замилування юнака українською народною піснею. Леся пречудово розуміла, яке величезне значення має робота по запису і вивченню перлин народної творчості, з болем усвідомлювала, наскільки мало в цьому напрямку на Україні робиться, і той щирий інтерес до музичного фольклору, який вона спостерігала у новому знайомому, зворушив, схвилював її. Молодий чоловік (йому було тоді 19 років) цікавився українською народною музикою, і Леся пообіцяла, що наспіває йому всіх пісень, котрих знає.
Однією з перших вона проспівала свою найулюбленішу:

Ой, на горі пшениченька,
А в долині овес,
Гей! А в долині овес.

Потому було багато інших пісень, а згодом – міцна дружба і шлюб, закріплений у липні 1907 року, спільні радощі, вболівання і подвиг, здійсненний Климентом Квіткою по збереженню фольклорних скарбів, які містила пам'ять поетеси, які містила пам'ять і народу, подвиг, що нині вияскравлюється як ціла доба в українській фольклористиці.

Біографія Климента Васильовича Квітки

Народився Климент Васильович Квітка в селі Хмелові під Ромнами в козацькій родині. Квітка рано залишився без догляду рідних. Батько його помер, мати захворіла і не могла утримувати дітей, тому прийняла рішення віддати 5-річного Климента на виховання в чужу сім'ю. Хлопчика всиновила родина Олександра Антоновича та Феоктисти Семенівни Карпових.
Незважаючи на те, що хлопчик ріс у чужих людей, його дитинство можна назвати щасливим. Коли йому було 7, Карпови почали наймати вчителів для навчання музиці. Пізніше він продовжив музичну освіту в училищі Київського відділення Російського музичного товариства по класу фортепіано. Там же Климент почав збирати народні пісні.
Крім того, Квітка навчався у Київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю в 1897 році. Під час навчання у гімназії вчився музиці у відомого піаніста і композитора Григорія Ходоровського, його потяг до фольклору підтримав сам Микола Віталійович Лисенко. Потім Климент продовжив освіту в Київському університеті Святого Володимира, де одночасно був якийсь час концертмейстером хору.
Коли хлопцеві було 22 роки, він закінчив юридичний факультет Київського університету. Тоді ж підготував і видав перший збірник записаних ним народних пісень.
Незважаючи на те, що Климент був відданий матір'ю зовсім маленьким, він не забув рідних. Будучи дитиною, він часто листувався з сестрою Параскою. Подорослішавши ж, Квітка почав приїжджати до неї в гості в Ромни, куди Паша переїхала після заміжжя.
Він отримав освіту юриста, але за покликанням був музикантом, талановитим дослідником фольклору.

Дружба з Лесею Українкою

У Чернівці Квітка заїхав по дорозі до Швейцарії. Але в Швейцарію він вже не потрапив. Залишився біля Лесі на Буковині.
Їхня творча співпраця поступово переросла в дружбу. В цей час Леся Українка доглядала за своїм смертельно хворим другом Сергієм Мержинським, якому віддавала всю свою любов і час. Коли Сергій помер, Квітка своєю щирою приязню врятував Лесю від «апогею смутку», як вона сама визначила свій тодішній стан.
Батьки Лесині від такого повороту подій були не в захваті.
Мама Лесі Українки - Олена Пчілка - була проти відносин дочки «з якимсь жебраком», як вона презирливо називала Климента. І навіть пригрозила Лесі позбавити її спадщини, якщо пара буде продовжувати жити разом. Леся, незважаючи на те, що вже тоді була хвора на туберкульоз, повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.
3 жовтня 1903 року у Харкові помер Лесин старший брат Михайло. Климент Квітка підтримав Лесю, для неї він став надійною опорою.
«Десь після 11 жовтня, ледве Леся поправилася після приїзду до Тифлісу, як одержала звістку про смерть брата Михайла і та звістка знов її прибила. Вона буда «душею хвора». Коли б була сама, то може б і не витримала, але в Тифлісі була тоді давня товаришка Лесина, Марія Биковська-Біляєва, та К.Квітка, то вони помогли Лесі жити».
Через деякий час Леся та Климент зрозуміли, що більше не зможуть жити один без одного. 25 липня 1907 року у Вознесенській церкві на Деміївці в Києві вони обвінчались.
Після одруження молоді деякий час жили у квартирі Карпових на Велико-Підвальній, 32, кв. 11, готувалися до поїздки в Крим, потім в Європу.
На тлі постійної напруги Квітка і сам тяжко захворів. Нервовий розлад змусив його залишити заняття музикою. Крім усього, у нього також виявили відкриту форму туберкульозу. Після закінчення університету він отримав посаду чиновника в судовому відомстві. Вона давала мізерні кошти для існування і буквально грабувала час, так необхідний для наукових занять. Добре, що поряд уже була Леся. Її мужність, нескореність світила йому дорогу, і підтримувала. Допомагала долати і матеріальну скруту. "Кленя", як називала чоловіка Леся, спродав своє майно, розуміючи, що хвороба дружини прогресує, і щоб врятувати її, необхідно диво. Незадовго до смерті Леся Українка писала: «Кльоня мусив оддати за довги зненацька 100 р., так що з його платні лишилось всього 10 р., тим часом треба платити за квартиру, треба їсти-пити та ще й хоч трохи ліків купувати, бо я нездужаю. Речі продовжуємо продавати, але не завжди на них є покупці...» На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати...»
Постійно переїжджаючи, Климент не втрачав надію врятувати Лесю. Їхній маршрут пролягав з Криму на Берлін, з Європи знову в Крим, в Ялту, а потім Грузія, Тифліс, Телаві, Єгипет. Покращання здоров’я не було.
1 серпня 1913 р. поетеса померла в місті Сурамі. Їй було 42, йому – 33. Климент тяжко переживав смерть дружини. За даними істориків, на похоронах, коли вже всі розійшлися, він ще довго стояв над її могилою, заплаканий і вбитий горем.
І хоча він пережив Лесю на 40 років, однак до кінця життя не забув її.
Їх поєднала любов до пісні, до етнографічної спадщини українського народу, згодом їх поєднала міцна дружба і шлюб, закріплений у липні 1907 року, спільні радощі, боротьба з тяжкою хворобою, вболівання і подвиг, здійсненний Климентом Квіткою по збереженню фольклорних скарбів, які містила пам'ять поетеси, які містила пам'ять і народу, подвиг, що нині вияскравлюється як ціла доба в українській фольклористиці. Після смерті дружини невтішний Климент Квітка видав книгу у двох томах "Мелодії з голосу Лесі Українки".
Роменщина може по праву пишатися своїм сином, який здійснив справжній подвиг: близько товаришуючи зі смертельно хворою жінкою, він брав на себе тяжку моральну і матеріальну відповідальність. До кінця Лесиного життя він був поруч з нею, а після її смерті зберіг про неї пам'ять, став її першим глибокоправдивим біографом.