This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Тема УПА в поезії Михайла Іванюка

 Генкул Христина 18 р.,Буковинський державний медичний університет, м Чернівці


Михайло Васильович Іванюк (1929-2014) – відомий на Буковині краєзнавець, поет, просвітянин, громадський діяч. Непересічний громадянин, свідомий своєї нації діяч, який життя свого не пошкодував заради кращої долі України. За життя Михайло Іванюк зробив безліч добрих справ на теренах національно-патріотичного виховання.

Він був частим гостем нашої школи. Я не раз слухала його цікаві розповіді про діяльність Буковинського Куреня на теренах Буковини. Так, він умів цікаво розповісти, бо був свідком тих буремних подій. А от про діяльність УПА на теренах Вижниччини і Косівщини я дізналась на уроках літератури рідного краю, куди його запрошували вчителі школи.
Вперше витоки істини про УПА я почула саме від Михайла Васильовича. Будучи вчителем за професією, він дуже правильно і доступно розповідав, чому населення краю масово йшло в УПА. Їм же нічого іншого не лишалося, як оборонятися. І вони боронилися, як могли і чим могли. Як тільки почули про УПА, радо йшли в ліси Карпат, що були їм за рідну домівку. Сама ж УПА створилася на Сході України, щоб давати відсіч німцям, бо ж червона армія чимдуж утікала від ворогів. А фронти Сталін оголив ще з 1939 року, як була приєднана Західна Україна до складу так званого Радянського Союзу. Німці робили з України суцільну руїну, все знищуючи на своєму просуванні вперед, що звучало по – їхньому, «як натиск на Схід».

«Десь там на півночі Волині
зродилась армія УПА,
Щоби воскресли ми з руїни
І завітала свобода»

– співається в пісні про УПА. А коли червона армія повернула проти неї зброю, то УПА змушена була боротися на два фронти: і проти німців, і проти російських окупантів.
М. Іванюк оспівав справжніх вояків УПА, які залишили родини, батьків, сестер, наречених, дружин і йшли здобувати волю Україні.
В найважчі часи нашої історії доля нам дає талановитих провідників, полководців, митців, поетів, для боротьби на шляху до Свободи. Скільки талановитих людей було у лавах Січових Стрільців! Це і поети, і композитори, і вмілі воєначальники. Саме Січовими Стрільцями поповнились лави УПА, а також пластунами, членами ОУН, національно-свідомою молоддю.
Найбільше полюбив Михайло Іванюк історію як цікаву науку. Минуть роки – і він стане вчителем історії й української філології. Та йому випаде жити у важкий час комуністичної диктатури. Важко буде йому в житті, та не зрадить, він ні життєвим ідеалам, ні пластунській присязі. Потрібно було мати неабияку мужність аби в часи комуністичного свавілля писати про УПА. Та він писав і ховав, і лише в 1995р. зміг видати книжку «Невільнича поезія» у Вижниці накладом у тисячу примірників, які швидко розійшлися по людях. Маленька книжечка всього на 52 сторінки, але яке потужне у ній Слово Правди!
Цикл «Повстанська пісня» охоплює всього 22 поезії. Починається цикл віршем «Пластуни»:

Вража куля мчить назустріч,
Рве – шматує наш мундир.
– Налягайте, хлопці, сміло!-
Зве в бою нас командир.
– Гей вперед, на бій завзято,
Славних предків, козаки!
Затопили вражі шанці
Наші юні пластуни.

Що повстанська Армія несла людям воскресіння надії на спасіння, говориться в наступному вірші «На Поділлі і в Карпатах»:

На Поділлі і в Карпатах, -
Скрізь стоять полки на чатах.
Дулом кріса просто в ціль,
Хто несе у край наш біль!
Сурми грають, крок тактує
Наше військо марширує,
Сяє блиском грізна зброя,
Пестить груди ясна воля.

Армію-визволительку УПА називали весною людства. Скільки надій люди покладали на неї. І це дійсно так. УПА прагла кращої долі народу, якого століттями гнітили, чужоземні загарбники.
УПА – це армія безіменних героїв, що приймали псевдо з метою уберегти свої родини від розправи ворогів. Воював, у лавах УПА і боєць зі Слобожанщини на псевдо Сірий. Він повторював побратимам по зброї пророчі слова: «Порубаним краще бути, ніж бути в полоні». Про нього навіть пісні складали:

В лісі сніжно віти марять
Дуб сердито спочива,
Бо нема у краї рідним
Правди, волі і добра.
Україна стогне смертно,
Клекотить карпатський бір,
Слобожанщина ридає,
тюрмами кишить Сибір.
А під дубом Сірий всівся,
Втішно марить уві сні
Про щасливий вік родинний,
Про мир й волю на землі.

Вбивство вояків УПА енкаведистами було звичайною життєвою картиною тих жорстоких часів. Яке то горе матерям – ховати вбитих катами дітей… Ці злочини коїли на нашій землі російські зайди. Ось як про це пише Михайло Іванюк у вірші «Ой у лузі, у долинці»:

Ой у лузі, у долинці,
Вбили хлопця в мазепинці,
Плачуть батько, плаче ненька
Ще й сестричка маленька.
Там на лузі, у лозині
Спить повстанець у могилі,
Стоїть тиша в темнім Лузі,
Ціле село в тяжкій тузі.
Лише місяць над рікою
Водить хмари за собою.
І щовесни тужно тутки,
Бо голосять незабудки.

Коли випадали хвилини відпочинку, повстанці засинали, щоб перепочити, де прийдеться. Оце такі були упівські будні, про які вірш « Сон повстанця »:

Темний бір гомотить,
І струмочок дзюрчить.
У бору під дубком
Спить повстанець клубком.
На змарнілім лиці
Червоніють рубці.
У руках держить кріс,
Гомонить тихо ліс…

Запримітимо, що навіть ліс старається стерегти солодкий сон повстанця, завжди готового до бою, а тому з крісом у руці навіть спить.
Коли УПА змушена була перейти в підпілля, настали страшні часи для народу.

Тремтить ніч, тремтить ліс, тремтить час,
Понад нас.
Суне, суне тяжке лихо
Вже на нас.
Люта ніч, лютий ліс, лютий час,
Сумно в нас.
Люто, люто косять квіти
Кулі в нас.
Страшна ніч, страшний ліс, страшний час,
Вже у нас,
Мертво, мертво впав повстанець
Коло нас.
Чорна ніч, чорний ліс, чорний час,
Чорно в нас.
Чорні, чорні скрізь могили
Вкрили нас…

Трагедія розлуки і болю вірою звучить у вірші «Вишивала хусточку до бою», бо «не вернувся милий чорнобривий – сумно плаче росами розмай»…
Гинули сотнями в нерівних боях як з німецькими, так і з російськими окупантами відважні вояки УПА. За Незалежну Україну, яка була в їхніх серцях:

України сином був,
України не здобув,
За Вкраїну хоч поліг,
Та народ в серці зберіг.

Яка ж важка була повстанська доля, особливо коли рідним мстили за участь в УПА.
У вірші «Задзвонили дзвони» автор уславлює справжніх героїв-визволителів, а не надуманих:

Слава вам герої –
Борці за наш край,
Що лягли за неньки
Рідненький звичай…
І пророкує:
Не вмре ваша слава
У сивих віках,
Жити буде вічно
У наших серцях.

А оцей вірш варто було би помістити у всіх шкільних підручниках, де йдеться про важкі часи німецько-російської окупації, про стражденну долю України і її найкращих синів і доньок, які не пошкодували життя свого у боротьбі за волю.

Україно!
Скільки народу пропало,
Скільки людей упало,
Скільки сконало у горю –
За волю!
Змучені горем,
Струджені болем,
Котяться думи горою –
Про волю…
Мрія чекає,
Коли заграє
Віщая сурма на полю –
До бою!
І ми полинем.
Летом орлиним,
Там, де кують ту волю –
З тобою!
Як переможем,
Зброю відложим,
Ти не розлучна віками –
З нами.
В щасті і волі,
В родиннім колі,

Тішитись будем з тобою –
Собою!...

Вірш «Гірка доля» показує, як же самому авторові за жахливих умов недержавної України жилося:

Упали надії,
Лягли у гріб мрії,
Ховалося серце у землю сиру.
Затихло у гаю,
А доки – не знаю,
З розбитим талантом живу.
Чи вернеться, прийде
І знову всміхнеться
Заплакана кров’ю та слава гірка?
Мовчу не співаю,
А доки – не знаю,
Закута в кайдани душа.
Підсумовує цикл «Повстанська пісня» ось цей вірш:
Нам слава у битвах на крилах неслась
Нам слава у битвах на крилах неслась.
В пориві за волю кров сильно лилась.
Ми йшли, не спинялись в тяжкій боротьбі,
Щоб волю здобути, наш краю, тобі.
Ми прапор свободи гордо несли.
Палали на щитах вогні боротьби.
Ростили на славу надії живі,
Що виборем волю, наш краю, тобі.

Кольористика віршів, як видно з епітетів, – червоно-чорна, як і прапор ОУН-УПА. Багато крові пролито в боротьбі з поневолювачами, що шматували і грабували нашу землю. Земля наша рясно полита кров’ю найкращих синів і дочок України. У епітетах передано весь трагізм становища України в часи повстансько-визвольних змагань за її волю. Якими ж епітетами зображені воїни УПА і все, що пов’язане з ними?
«Сяє блиском ясна зброя»
« В бійців, що стомлені в боях»
«Юних стрільців»
«України сином зріс»
«Бродить повстанець, повний туги»
«Овіяна слава боїв»
Повстанська поезія Михайла Іванюка багата на метафори. З допомогою метафор автор оживляє природу, робить її очевидцем і навіть співучасником боїв, подій чи поразок.
«Плесо Прута зір голубить»
«Сміху чар на хвилях грає»
«Усміхнувся дуб ласкаво, листя заспівало»
«Котять гори дружно спів»
«Місяць водить хмари за собою»
«В синім небі сонце квітне,
жовтий промінь тьму розітне»
«Крокує щастя до дівчат»
В цих метафорах – хвала життю, радість, мир, надія. Крім метафор автор влучно використовує порівняння та топоніми.

Висновки

Настрій збірки в цілому та циклу «Повстанська пісня» сумний, пригнічений і одночасно закличний. Але справа воїнів УПА не пропала марно. Вони вторували нам шлях до Незалежності. Важкою ціною здобута Незалежність. Та московити знову хочуть її у нас відняти. Чи можемо ми це допустити? Ні в якому разі! Минулу славу вояків УПА потрібно піднімати. Про цих героїв потрібно говорити, писати книги, знімати фільми. Пам'ять про них золотими літерами повинна бути вписана навічно в нашу правдиву історію, а не в ту, що нам писали загарбники.
Наша країна – Україна, наші герої УПА – наша історія, і нікому нічого з цього у нас не забрати, якщо буде при нас історична пам'ять.
Михайло Іванюк теж прагнув, щоб ми пам’ятали і дітям своїм переказували, як важко приходилось здобувати волю, скільки тисяч життів віддали за волю безіменні герої – наші справжні воїни-визволителі. І ми мусимо бути їх гідними нащадками та ніколи не спаплюжити себе відступництвом від ідеалів боротьби за волю. Мусимо бути захисниками рідної землі і гарними господарями на ній.
Нехай і буде так в ім’я України навіки-віків.
Слава Україні! Героям слава!

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123