This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Класифікація афоризмів у романі Ліни Костенко “Записки українського самашедшого”

 Скляр Тетяна, 16 р.,НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІІ ступенів»,с. Васильків, Черкаська обл.


Обожнюю творчість Ліни Костенко. Її ім’я є символом мудрості на нашій землі. Вона змогла сказати про людину таке, що не сказали інші, вчить людину жити так, як не вчили інші, а найголовніше – сама живе, як вчить.


А ще я обожнюю афоризми. «Що таке афоризм? Немає нічого простішого: це фраза, яка повинна відразу вражати своєю ясністю, лаконізмом, повчальністю і новизною. Як бачите, немає нічого простішого!», – писав Адріан Декурсель.
Не можна не повторити за Габріелем Лаубом: «Афоризм цінний вже тому, що містить половину правди. А це надзвичайно високий відсоток.»
Так у лаконічній формі афоризму постає мудра цілісність нашого світу. У всі часи афористика осягає “вічні питання” важливі для людини.
«Афоризм – це алгебра думок», – писав Георгій Александров.
Вільгельм Швебельне раз наголошував, що хороші афоризми – гіркі ліки в приємній оболонці, які лікують, не ображаючи смаку.
І коли прочитала тему творчої роботи, загорілася: «Моє!Як можна не писати!»
Ліна Костенко в своєму романі «Записки українського самашедшого» говорить про істину та справедливість, щастя та нещастя, про життя і смерть, про швидкоплинний час, про світ і тьму, про тлінне й вічне, про внутрішній світ людини, про тіло й душу людську. Визначальною рисою творчості Костенко є особлива увага до Людини та живого світу.
Тематика афоризмів, дібраних з роману Ліни Костенко «Записки самашедшого», дуже різноманітна.
Я виділила сім основних тем афоризмів у романі Ліни Костенко:

1. Вибори та влада

 Влада ж, як плазма, вона двигтить, розтікається, міняє обриси й кольори, обволікає, всмоктує і знову набуває тих самих форм.
 Я боюсь. Отак внесемо їх у владу на своїх плечах, а що, як вони не борці, не герої, а всього лише «оранжевые дяди, оранжевые тети»? Потім вони полиняють або перефарбуються, а я так і залишусь «оранжевим верблюдом».
 А це не держава винна, це ті, кого вони обрали за своєю подобою
 У нас же вибори починаються задовго до виборів. Заздалегідь готують електоральне поле, засівають його гречкою і обіцянками
 Горіховий наш інтелект. Вибираємо тих самих і тих самих, а потім жахаємось – що це за чудовиська у нас при владі?
 Огидне явище – депутатська линька. В’їхали на одній партії, злиняли в іншу.
 У кожної влади в генах – знищити журналіста, придушити письменника, перехапати всіх, хто бачить її наскрізь
 Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.
 І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
 Десять років державі, стільки депутатів і партій, патріотів і лідерів, а ні засад, ні цінностей, ні ідеології. Я не знаю, це якийсь диявольський план чи просто так вийшло?
 І як це ми обираємо – може, колода мічена? Ті ж самі тузи і ті ж самі шістки. Тусуються, тасуються. Ділять портфелі, сплять на засіданнях, давлять кнопки.
На мою думку, Ліна Костенко говорить про те, що якщо наша влада така, то краще б її не було зовсім. Якби ці слова не були правдивими надалі…

2. Жінка

 Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах.
 Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана.
 Жінка інструмент, а чоловік – прилад. Навіть найдосконаліший прилад поступається інструменту.
 Бог дав жінці розум, щоб було два полюси правди
 Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено
 Втім, жінка – як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.
 Мені потрібен космос її очей.

3. Мова, культура, мистецтво

 Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.
 Коли починається смерть культури, починається культура смерті.
 У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст
 У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження.
 Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.
 Але ж якщо мова – це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?!
 І хоч би ж російською говорили по-людськи, а то ж якийсь волапюк.
 Україна – це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.
 Тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу. Масі не треба мистецтва, масі не треба культури.
Ліна Костенко повідомляє про важливість української мови. І якщо ми народ український, нам дано говорити саме своєю мовою.
3. Світ людей, українська нація
 Нова форма свободи слова – що хто хоче, те й лопоче.
 Люди вимагають правди – їм сервірують брехню.
 Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
 Якщо тебе хтось душить – його треба адекватно вкусити
 Проблеми – як божевільня. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік.
 Цілковите розуміння того, що від тебе нічого не залежить, звільняє від відповідальності.
 Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний.
 Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна
 Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.
 Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.
 І у мене таке враження, що люди скучили за собою.
 Не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду.
 Іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить"
 Доля не усміхається рабам. Доля усміхається людям.
 Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.
 У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України".
 Живеш, переймаєшся, на все реагуєш, а згодом озирнешся – уже й не згадаєш, що коли було і чи взагалі було?
 Іноді почуваюся роботом, у якого механічне серце. Найбільше боюся приниження, цей страх мене теж принижує.
 Трагедії стають буднями людства.
 Сторінку можна видерти. Історію – ні.
 Я втомився тут жити. У мене відняли Батьківщину.
 Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
 У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама
 Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити.
 Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.
 Але така властивість моєї пам’яті: пам’ятаю бозна-що, забуваю елементарні речі.
 Фронт національної гідності теж тримають мертві. Коли вже його триматимуть живі?
 Скоро людство, як той святий Діонісій, ітиме з власною головою в руках, а на плечах у нього буде віртуальна голова, набахтурена абсурдом безвиході
 Тісно робиться на планеті, людство витісняє саме себе

 Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.
 Будні роблять людей буденними.
 Нам усім не вистачає кисневих масок. Кожен узяв би свою висоту.
 У нас же завжди, віками – остання надія, останній шанс, потім виявляється, що все-таки передостанній, і все починається спочатку.
 У кожній нації є від чого збожеволіти. В різних обставинах, в різні епохи. Але є національна специфіка божевілля.
 Людина для людини закритий світ
 На жаль, у нашому випадку це різні речі – честь президента і честь України
 Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя
 Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?
 Хочуть збудувати державу. Так державу ж треба будувати з підмурка, щоб кожен свою цеглинку поклав. А з того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.
 Така наша українська Феміда – у грецької зав’язані очі, у нашої заплющені.
 У нас обпатрані всі. Це ще метода з радянських часів – щоб всі були у підвішеному стані. Ось ви думаєте, що ви люди, а щомиті вас можуть підсмажити.
 Я ніхто. Я виборець. Я одиниця електорату. Я такий-то номер у списку. «Світ належить першим». Я стонадцятий.
 На мою думку, авторка осуджує, висміює проблеми нашого життя, нашого суспільства, наших людей. Гірко на душі, пече в серці…

4. Чоловіки, мужчини

 Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч.
 Це ж не мужчини. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню. Але вони ніколи не схопляться за зброю.
 Мужчина повинен чутися переможцем, тоді він цікавий для жінки.
 Мудрість мужчини промовчати, коли говорять стихії.
 Мужчини зникають як явище. Їхнє місце посіли круті – ерзац, замінник, гібрид гамадрила й Шварценеґера
 Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи
 Не руйнуйте мужчин, бо й вони вас не збудують.
 Кожен мужчина, крім своєї домашньої Єви, має в уяві свою недосяжну Ліліт
Багато повчального для жінок, для чоловіків. Для себе я взяла про переможця. Хай почувається переможцем, я буду його цінувати!

5. Інформаційний простір

 Інформація була нашою здобиччю. Тепер ми – здобич інформації.
 Є такий вид самотності – сидіти перед телевізором, не вмикаючи світла
 В Iнтернетi всi перебувають на вiдстанi витягнутої руки. Треба лише знати як цю руку простягнути.
 А так принаймні знаєш, що в світі робиться. Там вулкан. Там землетрус. Там садист з’їв мазохіста.
 Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.
 Питання в тому, чим краще бути «нагруженим» – трагедіями чи сміттям.
 Навіщо я слухаю цей балаган, навіщо читаю газети, навіщо дивлюся всю цю чортівню, якщо можна слухати музику Паґаніні?!
ЗМІ не завжди грають велику роль. На мій погляд, письменниця осуджує нашу залежність від телебачення, Інтернету, і правильно робить. Давайте слухати музику Паґаніні!
6. Україна
 А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни
 Колись Довженко писав "Україна у вогні". Пора вже писати "Україна у багні".
 Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути
З цих рядків зрозуміло, що Україна – найкраща, незважаючи на те, що вона пройшла і що зараз проходить. Герой Ліни Костенко не їде до Америки, Канади. Він любить рідну землю. Не покине рідні стіни, найдорожчих людей. І я полюбила ще більше свою Україну.

7. Література

 Естетика нуворишів. Диктат грошових мішків. Моральний ексгібіціонізм придурків. На цьому постане література нового часу. На цьому розквітне шоу-бізнес. На цьому нові покоління втрачатимуть сенс життя.
 Свобода справді є. Пиши, що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть вбити
 Звичайно ж, Гоголь – це російський письменник, але це – український геній
 Підхопили постмодернізм, як вітрянку, розчухали до крові, ну, і яке тепер обличчя літератури?
 Це ж треба так скористатися свободою, щоб напродукувати стільки сміття!
 Потрібен якийсь літературознавчий Фройд, щоб поставив діагноз цій шизофренічній продукції.
 Література зробилася, як блошиний ринок – хто що має, несе на продаж. Книга – це хроніка новітньої України.
 Наше хронічне в її хронологічному.
 Задокументована історія хвороби з періодичними ремісіями.
Література втрачає сенс для суспільства, вона вже не така, як була раніше. В цих афоризмах Ліна Василівна хотіла донести важливість книги, літератури.
Ось перегорнута остання сторінка, немов перегорнуті сторінки не такого далекого минулого. Авторка примусила замислитись над долею України та нашого народу.
Можливо хтось скаже, що забагато афоризмів, адже афоризми, як воду в спекотний день, треба споживати малими дозами.
Та вони настільки вражають своєю філософією, що перечитую їх вголос.
Як сказав Габріель Лауб:»Майбутнє літератури – в афоризмі. Його не можна екранізувати. »
Ліна Костенко – це взагалі геній світового літературного жанру! Кожна думка несе в собі неповторну істину, а кожний рядок неповторний!
Тані Кусс писав, що ми всі захоплюємося розумними висловами, рідко намагаючись слідувати хоча б одному. Так хочеться, щоб люди задумалися над правдивими словами поетеси, взяли для себе уроки, не повторювали помилок. Адже сама Ліна Костенко просить:»Люди, станьмо кращими!»
Такі пізнавальні афоризми допомогли мені почерпнути знань і стати більш обізнаною в деяких питаннях. Коли я читаю ці великі і могутні афоризми, то усвідомлюю своє призначення в цьому світі, що допомагає мені легше ставитися до втрат, невдач і зовсім по – іншому сприймати навколишній світ.
Спасибі за мудрість, дорога Ліно Василівно!

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123