This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Сакральна дерев’яна архітектура України у світовій спадщині та проблеми її існування і збереження

 Теліженко Наталія, 16 р.,ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,смт. Шевченкове, Черкаська обл.

Дерев’яна сакральна архітектура займає визначне місце в історії світової культури. Україна на початок ХХІ ст. володіє унікальним скарбом – творіннями традиційного дерев’яного церковного зодчества, аналогів яким нема у світі. В Україні збереглося понад 2, 5 тисячі дерев’яних церков, з яких близько 1000 відносяться до ХV-ХVІІІ ст.

На прилеглих етнічних українських землях їх є ще близько 500. Однак на облік та під охорону держави взято тільки 18, 3% (469). Незважаючи на непоправні втрати в царині дерев’яного зодчества протягом ХХ ст., Україна все ще тримає першість в Європі за кількістю пам’яток сакральної дерев’яної архітектури. Самобутнім витворам народного мистецтва притаманна вражаюча образність, втілена в красі просторів, винятковій єдності конструкцій і форм, пластиці ліній і барв. Видатний дослідник архітектури часів Київської Русі І. Грабар у фундаментальній праці "Церковное зодчество Прикарпатской Руси" (1911р.) зазначав, що саме на Бойківщині дерев’яна сакральна архітектура досягла свого найбільшого розквіту, створивши "дивовижні храми-казки". Згідно з Міжнародною хартією про народну архітектуру (Пловдивська хартія), "пам’ятки народної архітектури несуть у собі закодовану інформацію, що знайомить нас не лише з концепціями і технічними, художніми, естетичними методами будівництва тієї епохи, коли вони були створені, але й із життєвим рівнем народу та його звичаями. Ось чому вони є живими свідками епохи не тільки в архітектурному і художньому плані, але й у плані історичному". У ній же наголошено, що "передача пам’яток народної архітектури у музеї просто неба є винятковим заходом, що викликано надзвичайними обставинами, коли всі можливості, спрямовані на її збереження, вичерпані".

Дерев’яні церкви України – це витончена краса, яка може поринути у небуття, неначе пелюстки яблуні. Тільки природні явища щороку повторюють свій цикл, а ось сакральна дерев’яна архітектура, якщо про неї вчасно не потурбуватися, вже ніколи не милуватиме око наших нащадків. У Японії збереглись дерев’яні храми ХІ ст. Віджиті дерев’яні деталі традиційно замінюють автентичним матеріалом, поступово. У нас же, якщо не можуть позбутись старої церкви, то спотворюють її до невпізнання. На фотографії – церковця без жодного цвяха, яка стояла колись на схилі Підгорецького замку. Одного дня вона згоріла.
З такої дещо сумної ноти починаємо розповідати про українські дерев’яні церкви, тому, що процес зникнення і руйнації нашого дерев’яного багатства прискорюється у геометричній прогресії. Невблаганна статистика свідчить про те, що за останні 20 років згоріло та було зруйновано від недбальства величезну кількість цих споруд – значно більше, аніж за попередні сто років! Інші ж храми – замокають, чи потихеньку гниють, вкриті бляхою чи вагонкою, або ж їхню красу – дерево – замальовують кольоровими фарбами чи облицьовують штукатуркою!
Інформація для роздумів – вартість встановлення протипожежної і протизламної сигналізації у дерев’яній церкві – близько 5-6 тисяч грн. А скільки коштує втрачена назавжди пам’ятка?
Багато дерев’яних церков в Україні зазнало подібної долі, і досі невідомо, чи було це випадковістю, або чиїмось злим умислом. Зрештою, майже усі випадки, коли "червоний півень" за кілька годин залишав купку попелу від святого замислу, багаторічної праці та історичної цінності храму, не призводять до повноцінного розслідування і покарання винних.
"У Яворові підпалили стару церкву. Обласна рада постановила – відбудувати її. Приїхали через місяць, а там уже закладено фундамент під нову муровану церкву", – з болем розповідав ще у 2009 році світлої пам'яті Борис Возницький, Герой України, директор Львівської картинної галереї.
Церква Св. Василія Великого в м. Косові, побудована в 1895 року, згоріла у 2009 році. Вона пережила Австрію, Польщу, СРСР… "Так, у Західній Україні за радянських часів згоріло менше церков, ніж за роки незалежності. Рахунок іде не на десятки, а на сотні – понад 200 дерев’яних церков уже знищено. У 1920-30-ті роки за повального атеїзму в Україні було загублено 15 тисяч церков і півмільйона ікон. Однак уже в 70-ті наша свідома інтелігенція, щоб зберегти храми, відкривала в них музеї. А що сьогодні християнам заважає об’єднатися й розв’язати цю проблему?", – продовжив розповідь Борис Возницький. За останні роки в Україні, на жаль, мало що змінилося – дерев’яні шедеври продовжують зникати.
Особливої ваги в сучасному суспільстві набирає проблема збереження пам’яток народної архітектури. Щоб не зруйнувати історичної пам’яті, не згубити власного генотипу, не знищити закодованої інформації про нас самих для наступних поколінь – треба зберегти народну культуру. Адже людина без історичного досвіду не здатна працювати на перспективу.
Національна спілка краєзнавців України одним із основних завдань своєї діяльності вважає пам’яткоохоронну роботу. З метою збереження унікальних пам’яток сакральної дерев’яної архітектури і привернення уваги органів державної влади здійснюються науково-краєзнавчі експедиції. Музеєзнавці занепокоєно порушували питання про спотворення унікальних пам’яток невідповідними матеріалами внаслідок ремонтів. Це призводить до втрати автентичного вигляду, а в подальшому – до їх руйнування. Використовуючи досвід Австрії чи Польщі необхідно забезпечити юридичну недоторканість пам’яток культури. У Словаччині держава особливо піклується про свої дерев’яні дива.
Українські дерев’яні пам’ятки – це прекрасна автентична архітектура, яка несе в собі національні риси народу і водночас належить до найкращої архітектурної та історичної спадщини світу. Вісім дерев’яних церков України включені до світового спадку ЮНЕСКО: Церква св. Юра у Дрогобичі, XV-XVIII ст. ; Церква Святої Трійці у Жовкві, 1720; Церква Собору Пресв. Богородиці у Маткові, 1838; Церква Зішестя Св. Духа у Потеличі, XVI ст. ; Церква св. арх. Михаїла в Ужку, 1745; Церква Вознесіння Господнього (Струківська), 1824, i дзвiниця, 1813 в Ясіні; Церква Святого Духа у Рогатині, 1598; Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі, 1808.
Піднімається питання проблеми зникнення унікальних витворів традиційної архітектури, наголошується на необхідності розвивати в суспільстві традицію збереження культурної спадщини, виховувати у громадян почуття відповідальності за національні надбання.
Актуальним залишається проблема виконання державними органами Закону України "Про охорону культурної спадщини". У його 43-й статті зазначається: "Незаконні дії (пошкодження, руйнування, знищення), вчинені фізичною особою, що призвели до істотних змін пам’яток, їхніх територій, охоронюваних археологічних територій, а також їхніх частин, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом". Проте вбільшості відповідальні установи положень цього закону не дотримуються. Під впливом природних атмосферних та біологічних чинників руйнуються церкви, збудовані з недовговічного матеріалу, яким є дерево. Останнім часом набуло популярності спотворення унікальних дерев’яних церков невідповідними матеріалами – бляхою, пластиковою "вагонкою", металочерепицею тощо. Це призводить до втрати храмами їх автентичного вигляду та появи руйнівних процесів. Дуже часто самі церковні громади розбирають старі дерев’яні церкви, щоби на їх місці зводити нові муровані. Систематичними стали пожежі церков, що переважно призводить до їх повного знищення. Причини займань можуть бути різними. Низку реліквій можна було зберегти завдяки системі пожежогасіння. В інших країнах Європи кожна сакральна споруда обладнана системою пожежогасіння. Вартість такої протипожежної системи, за словами О. Демідонта, складає близько 80 тисяч гривень. Стільки коштує лише одна історична ікона. Потрібно інвестувати кошти в систему захисту пам’яток, як це робиться в Польщі. У справі охорони сакрального будівництва необхідно об’єднати зусилля влади, громадськості та релігійних діячів. Влада і самі церковні громади не завжди усвідомлюють, що пам’ятки дерев’яного зодчества є не тягарем для місцевого бюджету, а особливими архітектурними спорудами і принадами для туристів. Цим варто пишатися і берегти, активно популяризуючи в засобах масової інформації. Слід зазначити, що більшість унікальних пам’яток дерев’яної архітектури знаходяться переважно в незадовільному стані. Потрібно інвентаризувати дерев’яні церкви в Україні та на українських етнічних землях зі складанням уніфікованого індивідуального пам’ятко-охоронного паспорта. Крім того, актуальним є проведення ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт сакральних дерев’яних споруд, їхнього стінопису та ікон виключно із залученням фахових спеціалістів. Особливу увагу варто приділити і включенню рідкісних пам’яток зодчества до туристичних маршрутів України, сприяти широкому висвітленню їх унікальності засобами масової інформації, виробництву науково-документальних та популярних фільмів, щоб подолати інформаційний вакуум навколо святинь. Власне, на це і спрямована наша робота з пошуку та поширення інформації щодо пам’яток дерев’яної архітектури.
Загибель найоригінальнішої частини нашої національної культури – ще не усвідомлена суспільством катастрофа. Уже понад два десятиліття існує держава Україна, однак ніяк вона не може визначитися з напрямком свого розвитку. Постійні баталії на надзвичайно гострі політичні теми, періодичні фінансові та господарські кризи не дають змоги приділити увагу чи не найосновнішому – спадщині віків і предків, тому потенціалові, який міг би привернути в Україну маси зацікавлених осіб, а відповідно – і дати кошти на подальший розвиток держави.
Тема збереження національної спадщини проскакує інколи на перші сторінки преси чи миготить на телеекранах, однак переважно тоді, коли ми втрачаємо чергову пам’ятку. Хоча ще 2001 року Верховна Рада прийняла "Закон про охорону пам’яток", але він і донині не діє. Відсутня чітка державна структура, яка б займалася цими проблемами.
Нині в Україні пам’ятками "опікуються" два міністерства – Міністерство реґіонального розвитку і будівництва та Міністерство культури і туризму, але чиновники одного не знають, що роблять чиновники в другому.
Хто з нами буде рахуватися, якщо ми самі не вміємо поцінувати своєї спадщини? Щоправда, треба признати – в останні роки появилися поодинокі позитивні випадки. Так що надія на порятунок деяких пам’яток є.
Фахівці пропонують чимало "рецептів" порятунку дерев'яних церков України. Та поки самі українці не почнуть цінувати свого успадкованого від предків сакрального архітектурного багатства – храми зникатимуть і надалі…
Я вважаю, що для порятунку залишків дерев'яного зодчества в нашій країні необхідно:
 Рекомендувати державним пам'яткоохоронним органам опрацювати пропозицію про включення дерев'яних храмів з унікальним стінописом до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
 Необхідно на державному рівні упродовж 2016 року опрацювати "Програму збереження, використання та належного утримання унікальних пам'яток дерев'яної архітектури", які потребують невідкладних охоронних заходів, а також документи, які б вирішили питання залучення інвестицій, встановлення пільг на оподаткування коштів, вкладених у збереження унікальних пам'яток національної спадщини.
 Широко у ЗМІ подавати різноманітну інформацію про стан збереження традиційної народної спадщини.
Програма охорони та популяризації дерев'яних церков має бути загальноукраїнською.
Українське дерев’яне будівництво досягло найвищого рівня технічної і мистецької досконалості в дерев’яних церквах, які розсіяні по всій Україні. Вони викликають подив і захоплення не лише українців, але і наших гостей. Чеський дослідник Ф. Заплетал висловився, що українські дерев’яні церкви можуть бути славою, гордістю й радістю кожного народу. А це примушує вклонитися глибокому творчому генієві українського простолюду, який столітньою напруженою працею цілих поколінь створив дорогоцінний, на жаль, досі не пізнаний і не оцінений скарб світової культури – дерев’яний храм. У сакральній дерев’яній архітектурі України збережена духовна культура народу, через художнє мислення зодчих розкривається самобутній і неповторний світ українців. Створені шедеври не мають аналогів у світі, вони потужно репрезентують українську культуру як невід’ємну складову світової спадщини.
Формування культури підростаючого покоління неможливе без звернення до художніх цінностей накопичених суспільством в процесі свого існування.
Таким чином, стає очевидна необхідність вивчення основ історії мистецтв. Архітектура серед них займає особливе місце.
Вважаю, що в роботі з дітьми потрібно приділяти велику увагу вихованню почуття патріотизму і відданості своїй землі, щоб підростаюче покоління знало історію її, вміло поціновувати успадковане від предків багатство, мало бажання працювати над його збереженням.

Христова Церкво! Будь на гору схожа,
Хоч вітер дме страшенно і шумить,
І хоч повстали сили всі ворожі,
Та ти не здайся вітрові й на мить.
Здаватись церкві Божій, ой, не можна!
Тримайсь Христа! Він сильний помогти!
Богдан Кравчук

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123