This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Через тернії до зірок

Мацала Юрій, 18 р.,професійний ліцей, смт Клевань, Рівненська обл.


Оживити давну світлу українську традицію в думанні і діянні! Важке завдання, та Божа Премудрість нехай просвічує нам шлях! Виходім з того дому Божого Премудрости на свої всеземські поселення ободрені і впевнені, що наша доля –недоля скінчиться і ясний день перед нами зазоріє.
Йосип Сліпий

Церква відіграє важливу роль в нашому житті. Ми багато про неї знаємо і віруємо. Це наше «святе місце», де немає нічого розпустницького, лукавого та злого. Різні сім’ї по-різному її відвідують.

Одні ходять до церкви кожну неділю, а інші, натомість, бувають у цьому місці не частіше двох разів в рік. Релігія, таким чином, тісно переплітається з нашим життям й тим самим впливає на нього.
Чи замислювались ви над тим, що було б, якби релігії і вірувань взагалі не було, або вони відійшли на задній план з приходом науки і техніки? Всі храми, церкви, всі витвори мистецтва, всі традиції, насамперед, все це відійшло б назад… Скільки всього ми б втратили… Особисто я в церкві буваю не часто, але все ж коли буваю, то дивуюсь всій красі традицій, архітектури, живопису. Я зразу усвідомлюю, що ті самі картини на стінах в церквах – це не фотографії, які зробили швидко і просто наклеїли, а справжні витвори мистецтва, що творилися дуже довго і клопітливо з великою майстерністю. Було б шкода, якби цього всього не було, або це все було б забутим. А ще той дух, що присутній в храмах. Він робить людину чистішою в своїх помислах, доброю, натхненною, возвеличеною. Це важко передати словами, це потрібно відчути кожному. І допомагають нам прилучитися до святості – священники, люди, що життя своє присвятили служінню Богу, молитвам за те, щоб Україна наша була справжнім квітучим раєм, за доброту, за мир на нашій землі і за суверенність України.
Багато відомих сьогодні імен на сторінкх історії, які внесли великий вклад у розвиток церков та храмів, Божого слова і віросповідань. Але сьогодні я хочу повідати про одну велику людину, відважного борця за права Христової Церкви та українського народу, святого символу незламного захисника людської гідності Йосипа Сліпого.
Протягом двох останніх десятиріч в історії нашої Батьківщини та Церкви відбулись визначні події – незалежність України та легалізація УГКЦ дозволили перевезення тлінних останків Блаженнійшого Йосипа Сліпого з Собору Святої Софії у Римі до Львова, що відбулось 1992 року, і тепер вони спочивають у крипті Собору Святого Юра.
Він був свідком подій майже цілого століття, адже помер архиєпископ і кардинал на дев’яносто другому році життя, але, одночасно, був він співтворцем цих подій. Блаженнійший кардинал Йосип Сліпий беззаперечно був причетний до розвитку Української Католицької Церкви та українського народу саме в ту пору, коли їхнє буття перебувало під найбільшою загрозою, і тим самим увійшов у їхню історію.
Як один із найвизначніших мужів Вселенської Церкви ХХ сторіччя, він увійшов в її історію і як мученик-ісповідник і в’язень заради віри і вірності своїм переконанням, він став однією з улюблених постатей сучасних поетів і письменників, увійшовши в світ літератури та мистецтва.
Життя Йосипа Сліпого можна поділити на чотири етапи: підготовка, пастирська діяльність в Україні, переслідування, несподіване звільнення і діяльність в діаспорі.
Патріарх і Кардинал Йосиф Сліпий-Кобернацький-Дичковський народився 17 лютого 1892 р. в чарівному селищі Заздрість, Теребовлянського повіту в Галичині. Вчився спочатку у початковій школі, а згодом і в гімназії у Тернополі, яку закінчив у 1911 р. Навчався на «відмінно» і закінчив навчання з відзнакою. Вступив до Львівської духовної семінарії того ж року. Там і зустрів митрополита Андрея Шептицького (на той час глава УГКЦ). Згодом митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум», де у 1916 році захистив докторську працю «Поняття про вічне життя в Євангелії і в І Посланні святого апостола Івана». Андрей Шептицький допоміг майбутньому кардиналові стати на духовний шлях. Святу тайну священства Йосип Сліпий приймає 30 вересня 1917 р. Він повернувся з навчання 1918 р. і отримав звання професора, а потім вирушив до Риму продовжувати навчання в Григоріанському університеті. Додому він повернувся 1922 року вже професором догматичного богослов’я, був викладачем Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові. 1929 року Йосипа Сліпого призначили ректором Львівської Богословської Академії, на цій посаді він залишався до 1944 року. В цей час пише праці на теологічні, філософські, літературні, історичні теми, а також про мистецтво і церковне право. Це був період, коли він працював, як священик і вчений.
Сліпий був редактором та керівником цілого ряду релігійних видань, брав участь у наукових конференціях та з’їздах. Цікавився українським мистецтвом, створив музей церковних мистецтв при Богословській академії. У 1930 обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. З 1926 Сліпий – член-куратор Українського національного музею у Львові, а з 1931 – заступник голови Українського католицького союзу. У 1935 митрополит А. Шептицький призначив його соборним крилошанином Архікатедрального собору святого Юра та архідияконом Львівської митрополичої капітули. У 1936 організував унійний з’їзд у Львові. Здійснив ряд подорожей країнами Західної Європи та паломництво до святої землі. Написав безліч праць з богослов’я. Йосип розвивався у двох напрямках – і як священник, і як вчений.
Зразу після смерті Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року Йосип стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу.
10 квітня 1945 року Йосипа Сліпого арештовує НКВД і садять за його віру до в’язниці. Протягом року велося слідство в тюрмах на вулиці Лонцького у Львові, Київській Лук’янівці та Московській Луб’янці. Вирок військового трибуналу виносили за закритими дверима – 8 років Сиблагу. Йосип Сліпий пригадує про етап Новосибірськ: «… їдуть на заслання… то триває місяцями заки каторжник приїде, то такий вимучений; при різних нагодах пересадки, різні сторожі, голод, холод… Приїде на етап страшно худий, виснажений, змучений; і до дощок, зимних, як лід, прикутий». Ув’язнення підірвало здоров’я, часто хворів.
Комуністи, тримаючи в повній ізоляції і виснажуючи тривалими допитами до пізньої ночі, «просили» його відділитися від Риму і пропонували йому місце митрополита Київського в Російській Церкві. Але він не здався. У цьому пекельному вигнанні він зазнав найбільшого болю від розуміння, що його Церкву знищують. Православні силою захоплювали парафії, бути католиком прирівнювалось злочину, всі єпархії, релігійні інститути та школи були закриті, половину духовенства було заарештовано, кожного п’ятого засудили до заслання.
Тільки через 18 років він був звільнений за клопотанням Папи Йоанна ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді.
Боротьба за українство, за традиції, за українську церкву. Цим займався патріарх Йосип Сліпий. Він приклав просто гігантську кількість зусиль, зробив титанічну роботу, аби Українська Греко-Католицька Церква «жила». Щоб про нас не забули, нас не поглинули, не знищили. Він попри всі відмови й заборони робив своє добре діло. Його життєвий шлях був не легким. Він 18 років був під арештом. Але його арешт не спинив. Він дав патріарху новий поштовх. Поштовх до боротьби. Після звільнення з арешту він прийнявся за дії: того ж року він закликав всіх українців «зберігати єдність за всяку ціну і хоч розкидані скрізь, то все ж об’єднані в Євхаристії і у Великодній вірі, вираженій словами «Христос Воскрес!». Виступав на ІІ Ватиканському Соборі у присутності 2500 делегатів з усього світу та закликав піднести Українську Греко-Католицьку Церкву до Патріаршої гідності. Його підтримали.
Видав грамоту про заснування Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія. Отримав титул Верховного Архиєпископа. Став четвертим кардиналом за всю історію України.
Це все за один рік, зразу після звільнення з арешту. Дивує чи не так?? Скільки ж людина може зробити в такому літньому віці зразу ж після тюремного звільнення. На мою думку він цілковито оцінив ситуацію з Греко-Католицькою Церквою в Україні. Знав, що у його рідній домівці не все прекрасно, що потрібно негайно діяти, незважаючи на все. Піднімати з колін УГКЦ. Але було ще надто рано….
Православна церква Росії надійно зайняла позиції і навіть не думала віддавати волю УГКЦ. Архиєпископ це знав, тому діяв по-іншому. Він будував і відновлював храми в Італії та створював в них українські греко-католицькі парафії. Це був тільки початок. В 1971 році на Папському Синоді єпископів кардинал виголосив доповідь «Церква мучеників» про переслідування Української Церкви і народу, тим самим заявив, що потрібна допомога. УГКЦ не могла протистояти наступові комунізму. Все ж він добився свого: через цілих 9 років на Синоді УГКЦ 1980 р. була ухвалена Декларація про неканонічність і недійсність рішення Львівського псевдособору 1946 р. про ліквідацію УГКЦ. Цим він відновив справедливість. Його боротьба дала плоди, дала результат. Він дійшов своєї цілі. На жаль, через 4 роки патріарх та кардинал Йосип Сліпий помирає, попередньо написавши «Завіщання», в якому роздумує про подальшу долю Церкви і різні аспекти церковного і суспільного життя.

7 вересня 1984 року, далеко від України, від княжого Львова, перестало битись серце Верховного Архиєпископа, кардинала Йосипа Сліпого, глави УГКЦ, який керував нею із каторги і на волі. Сам Христовий намісник Папа Іван Павло ІІ особисто прибув тоді до собору Святої Софії, щоб віддати великому покійникові останню шану і помолитись за упокій його душі. Йосипа Сліпого поховали в Римі.
Через кілька днів папа Римський побував у Канаді і під час своєї проповіді окремо згадав про сина української землі: «… не можу не згадати про великого мужа, ісповідника віри Верховного архиєпископа і кардинала Йосипа Сліпого, якого Господь покликав до вічності. Він був гідним наслідником праведного митрополита Андрея Шептицького. Однак, прийшли гіркі часи для української католицької Церкви. Перейшов він іще раз через хресне пережиття і терпіння, подібно, як Христос, на Голгофі. Не міг кардинал Сліпий виконати вказівок свого уряду і засудили його на 18 років заслання. Він не зломився, але як герой достойно витримав. Верховний архієпископ відвідував українські католицькі громади по всьому світі, дбав про науку, заснував університет, видавав документи.»
А 17 жовтня 1984 року, у 40-ий день після смерті Блаженнішого Йосипа Сліпого, у ватиканській базиліці Святого Петра, Папа Іван Павло ІІ очолив заупокійну Святу Літургію, під час якої виголосив проповідь італійською мовою, серед іншого, мовивши: «Пам’ять про нього ніколи не затреться, а залишиться в анналах цивільної й церковної історії. Ми ніколи не зможемо забути його постаті – аскета та ієрарха, суворого й величного; ніколи не зможемо забути тих повчань, які він дав усім своїм життям».
Український народ зберіг в пам'яті ті величні й зворушливі хвилини, коли 27 серпня 1992 року було виконано останню волю Блаженнішого кардинала Йосипа Сліпого – його тлінні останки урочисто перевезено до вже незалежного Львова. Перед його світлою пам'яттю молитовно схилилась вся Україна, безперервним потоком пройшло перед його домовиною в соборі святого Юра понад мільйон прочан, молячись за душу цього великого сина України – ісповідника святої віри.
А 7 вересня того ж 1992 року відбулось його урочисте поховання саме там, де він заповідав: «Як воплотиться наше видіння і восстане на волі наша Свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну українську землю, і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея».
Сьогодні славні початки Йосипа Сліпого на Україні продовжує архиєпископ Святослав Шевчук, який слідує заповітам свого наставника: «зробити своїми його ідеали… і намагатися ними жити і утверджувати їх у нашому українському народові. »
Особисто мене ця людина навчила: ніколи не здаватись, навіть, коли ти під арештом, навіть, коли на тебе тиснуть, навіть, коли здоров’я відмовляється працювати з тобою, попри все… Добиватись своєї цілі, завжди йти до кінця, не зупинятись. Особливо, якщо твоя ціль має добрий характер і не завадить боротьбі за добре діло.
Кардинал Йосип Сліпий назавжди залишиться для нас великою людиною, яка провела титанічну роботу, аби зберегти Українську Греко-Католицьку Церкву, зберегти культуру і славні українські традиції.

 

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123