This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Андрей Шептицький про значення молитви в житті сучасної людини. Молитва Митрополита

 Винничук Ольга, 16 р.,гімназія ім. Володимира Великого,м. Рогатин, Івано-Франквська обл.

Вступ

Нерідко буває так, що, наближаючись до великої харизматичної духовної особистості, ім'я якої – в ореолі святої недоторканності національної легенди та величної історії Церкви, якоїсь миті відчуваємо, що через отой німб святості та особливої значущості вона є недосяжною для нас.

Поряд із нею почуваємося такими мізерними, малими, незначними, негідними… Але трохи згодом, щораз більше пізнаючи її, починаємо розуміти, що насправді вона незвичайна, Богом вибрана особа є нам дуже близькою. Бо усіма своїми великими християнськими діяннями завжди була разом з нами, зі своїм народом, жила тільки для нього і по смерті своїй теж залишилась у ньому… І ми можемо осягнути її мудрість, пізнати діла, перейняти той духовний спадок як найдорожчий скарб, схиляючись перед її духовною довершеністю, прагнути досягти її також і через неї по-справжньому прийти до Бога.
Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична постать – святий приклад для наслідування. Адже його заповіти – вчення справжньої віри та любові до ближнього, свідомого християнства й національного патріотизму – заповіти на всі віки для всіх прийдешніх поколінь.
Свій шлях обрав свідомо. Прагнув скромним пастирем-ченцем служити Богові та людям. Та Господові цього було замало, вимагав від нього ще визначніших і масштабніших діянь, ще ревнішого служіння, бо знав, що він здатен на більше. А тому обрав і покликав цього шляхетного серцем та сильного духом чоловіка, щоби в той суворий час перемін і непевності, в час занепаду, страшних випробовувань та страждань, що випали на долю нашої нації, він став її духовним Батьком та Провідником. Господь вказав йому тернистий, звивистий шлях, поклавши на його плечі важку ношу, і він поніс її, благословенний та смиренний, з великої любові до свого народу, з усвідомлення великої відповідальності перед його теперішнім та майбуттям.
Звичайно, для нас, українців, це був не хто інший, як “Велетень Свято-Юрської гори”, Митрополит, слуга Божий – Андрей Шептицький. Він не тільки провідник народу, дороговказ владі, патріот та державний Муж, найбільший меценат України, дипломат і політик, але перш за все, за словами Блаженнішого Святослава, митрополит Андрей Шептицький є свята особа, учитель і свідок Христової віри та взірець досконалого християнського життя.
У житті сучасних християн досі залишається актуальним питання молитви, як особливого контакту з Богом. Таким чином, актуальність дослідження на тему «Андрей Шептицький про значення молитви в житті сучасної людини. Молитва Митрополита» визначається тим, що дане дослідження дає можливість з’ясувати яку роль відіграє молитва в житті християнина на думку Митрополита.
Отже, метою дослідження є встановлення особливостей молитви на основі богословсько-аскетичних, духовних творів Андрея Шептицького, зібрання та систематизація головних молитов Митрополита.

Розділ 1. Загальна характеристика молитов Митрополита

У зв’язку з групою богословсько-аскетичних, духовних творів треба ще окремо згадати, що митрополит Андрей був також автором молитов. Загально відома є його молитва «За український народ». Дуже глибока є вже зреферована молитва «Прохання про мудрість». Митрополит уложив ще більше текстів різних молитов, наприклад, до Пресвятої Богородиці, про покликання добрих священиків, про покликання до чернечого життя, про покаяння та інші. Ці молитви розсіяні в різних творах Митрополита і їх треба щойно визбирати. Добре було б зробити це якраз тепер, коли проходить його беатифікаційний процес, щоб ми могли його власними словами прославляти Бога і просити про змилування.
Щоб ці молитви загально схарактеризувати, треба відмітити, що в них сильно підкреслена наперед прослава Господа Бога, а далі момент терпіння, жертви аж до мучеництва, як також суспільний момент. Митрополит просить Господа Бога про добро для душі, про долю для народу, про його провідників, а щойно опісля про інші дочасні потреби. Коли ж би загальні справи були правильно поставлені, наприклад, якщо б мир Христовий запанував у світі, тоді й багато наших особистих, національних, як взагалі і вселюдських справ були б розв’язані самі собою. Тому й треба в цих загальних наміреннях молитися.
На першому місці має бути прослава Бога. Про такий наш підхід у молитві пише між іншим у «Божій Мудрості» (з 1932 р.): «Коли молимося про наші потреби, або про потреби наших найближчих, або цілого народу, ми певно добре робимо, але хто ж з нас може знати скільки в тих його молитвах самолюбства? Бо ж навіть у любові найближчих, у любові народу може міститися много любови власної і не знаємо, чи при таких молитвах не заслуговуємо на закид Христа – «… і грішники і митарі те саме роблять» (Мат. 5, 46, Лук. 6, 32). І вони ж люблять своїх дітей, і вони дбають про здоров’я і добра дочасні. Але якщо в молитві зуміємо бодай на хвильку про себе, про своїх забути і Богові во Тройці Єдиному поклонитися із-за Нього Самого – для того, чим є, така хвиля в молитві може мати без міри більше і вище значення. Така хвиля може бути одною з тих, у яких сам Божий Дух у душах, у серцях наших молиться. »

Розділ 2. Вчення митрополита Андрея Шептицького про молитву
Молитва – як зв'язок людини зі Всевишнім Богом

Християнська релігія, подібно як і кожна інша, становить важливий вимір життя її ісповідників. У християнській вірі, серед різноманітних релігійних зобов’язань, особливим обов’язком віруючих є молитва. Тому і митрополит Шептицький, як Пастир духовного стада, займається цією темою спеціально. Він хоче поглибити значення молитви, наблизити її до віруючих, помогти їм у науці молитви. З цього огляду митрополит не може обмежитись тільки до молитви як обов’язку. Погляньмо, від чого виходить митрополит Андрей у своїх роздумах про молитву.
Перш за все, молитва виявляється, як основна потреба в житті людини, як у порядку природному, так і надприродному. Людська істота вже за самою своєю природою домагається віднесення до чогось вищого за себе. Розум людини і воля, як інші властивості душі, підказують їй спрямовуватись до свого Сотворителя. Саме таке спрямування людської душі на свого Сотворителя і Господа становить природну підставу для молитви. Отже, по-іншому висловлюючись, Господь Бог створив людину, яка за природою своєю є «єством потребуючим молитви і склонним до молитви».
Однак, крім природного спрямування людини до молитви, Господь Бог дає їй ще «якусь вищу природу». Завдяки цьому надприродному вимірові людська істота відчуває внутрішню потребу звертатися молитвою до Бога. Саме ця молитва стає своєрідним зв’язком між сотворінням і Сотворителем, між людиною і Богом. Лише вона може дати людині це повне і найвище віднесення її прагнень до Бога – висловити цей зв’язок з Ним.
З цих роздумів випливає, що молитва є не тільки релігійним обов’язком. Вона є основною потребою людського існування, потребою, необхідною для повної самореалізації людини. Правда про людину, головним виміром якої є її зв’язок з Богом, становить підставу для багатьох закликів Святого Письма до молитви, а в цьому – і до безнастанної молитви.

Суть молитви

Слуга Божий Андрей, зосереджуючи свої роздуми на молитві, старається дати відповідь на питання: чим є молитва у своїй суті. Для цього він використовує вже відомі вислови таких отців Церкви, як св. Йоана Золотоустого, св. Діонізія, св. Августина та св. Йоана Дамаскина.
Однак цікаво буде приглянутись, у чому саме митрополит бачить суть молитви, як її розуміє. У Новому Завіті є опис оздоровлення недужої жінки через доторкання Христових риз. Саме цим євангельським образом послужився митрополит для висловлення правди, що молитва у своїй суті є таким «доторкненням». Твердження, що в молитві людина доторкається до самого Бога, має свій стисло богословський характер.
Висловлена думка про «доторкання» Бога в молитві вимагає точнішого пояснення. Насамперед треба зазначити, що це доторкання зовсім не має просторового характеру. Неможливо уявити собі, що душа має такі властивості, щоб виходити з людини і торкатися Бога. Для зображення суттєвої дії «доторкання» Бога в молитві нам частково може послужити опис пізнавання речей людським розумом. Отже, розум пізнає даний предмет. Цей предмет стає доступний для людського розуму настільки, що стає немов присутній у ньому. Однак «доторкання» Бога людською душею не має лише одностороннього характеру. Те, що людська душа може пізнавати Бога, доторкатися до Нього, стає можливим завдяки надприродному Божому дарові. Через цей дар Бог уділюється людській душі так, що сам стає в ній присутнім. Така присутнісь Бога у людській душі, таке доторкання до неї з боку Господа Бога є прямо назване «фізичним доторканням Бога». Однак Боже доторкання в молитві дає людині зцілення, подібне до оздоровлення з євангельського опису про недужу жінку.

Необхідність молитви

Вище було згадано, що митрополит розглядає молитву як природну потребу людини у піднесенні її до свого Сотворителя. Ця потреба молитви стає щораз виразнішою разом із розвитком розуміння Божого об’явлення і Божого провидіння.

Правда про черпання людиною з дарів Христового спасіння знаходить своє відображення в євангельському описі про виноградину і гілки. Так, як гілка для свого зростання вимагає належності до виноградини, так і людське життя залежатиме від зв’язку з Ісусом Христом, що є джерелом благодаті спасіння.
Одна з головних правд християнської віри говорить, що Божа благодать необхідна для спасіння. Беручи за основу цю правду, митрополит Андрей прямо висловлюється, що Божа благодать є для всього потрібна. Звичайно, крім молитви, особливим джерелом є св. Таїнства та добрі вчинки. Однак і при св. Таїнствах потрібна молитва, без якої вони лишилися б некорисними. Те саме стосується також добрих справ, до виконання яких потрібна молитва.

Заохота до молитви

Доволі часто зустрічаємо в митрополита Шептицького такі вислови і твердження, що «в молитві маємо ключ до всіх скарбів неба і певний непомильний спосіб їх набути». Мало того, він додає, що молитва є також ключем і до всіх скарбів цього світу, тобто до цього всього, що в ньому є найкраще і найцінніше. Оскільки вагомість молитви така велика, виникає питання, як користуватись молитвою, як застосовувати її. Із цим питанням тісно пов’язана також і заохота до молитви. Перш за все зустрічаємо численні спонуки до молитви саме у Св. Письмі, а зокрема в Новому Завіті. Це постійне запрошування до молитви ще більш посилюється обітницею самого Ісуса Христа вислухати її. Він прямо наполягає у своєму благовістуванні словами: «Просіть, і дасться вам, шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам» (Мт. 7, 7; також див. Лк. 11, 9; Мк. 22, 23-25; Мт. 21, 22; Йо. 15, 7). Ця правда ще більш радикально звучить в іншому Христовому вислові: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в моє ім’я, Він дасть вам» (Йо. 16, 23; див. також Йо. 15, 16; 14, 13).
Маючи на увазі вищесказане, доречно буде ще запитати: чому для молитви людині потрібно стільки заохочень і обітниць? Чому віруюча людина, маючи такий дорогоцінний ключ до скарбів неба і землі – молитву – не користується ним спонтанно? Без сумніву, причиною такої ненормальності є ослаблення людської природи через первородний гріх. Ще раз треба сказати, що гріховній людині нелегко звертатися до Бога. Вона, хоч тепер спасенна, вимагає «довгої й усильної праці», щоб молитись. Тепер, отже, від віруючої людини вимагається дослівно боротьби за молитву. У боротьбі за це вміння орудувати ключем-молитвою людині стає в пригоді школа молитви. Від неї залежатиме великою мірою те, чи навчиться людина молитись: чи буде вона молитися і як вона буде це робити. Від школи молитви залежатиме також і успіх молитви – її вислухання.

Незвичайність Господньої молитви

Усе, що митрополит Шептицький говорить про молитву, а зокрема про те, яку вартість становить вона для віруючої людини, одночасно вказує і на існування можливості її навчитись. Звичайно, таку можливість становить саме відповідна школа молитви. Він сам згадує про такі школи, як проповідь св. Євангелія, навчання правд віри, книжка про молитву, школа молитви святих чи навіть школа Йоана Хрестителя, що навчав своїх учнів молитися. Коли йдеться про самого митрополита, то він вказує на ще одну школу – на школу Господньої молитви. У цій школі, яка по суті є школою Христовою, він хоче бути лише смиренним учителем.

Здійснюючи своє післанництво, як відзначає св. Євангеліє, сам Ісус Христос не забував про молитву. Одного разу під час молитви приступив до нього один з учнів, кажучи: «Господи, навчи нас молитись» (Лк. 11, 1). Саме тоді учні Христові, а через них і Церква Христова, одержали молитву «Отче наш». Перш за все отримана молитва – це, звичайно, текст даної молитви, формула для відмовляння. Крім цього, однак, Ісус Христос подав людям у цій молитві спосіб, або зразок молитви. Отже, спираючись на цю Господню молитву, віруюча людина може навчитися молитись. Саме завдяки універсальності цієї молитви митрополит може твердити, що «... ми нічого іншого не можемо сказати, як те, що міститься в Господній молитві».
Крім глибини і всеохопності змісту, Господня молитва ще містить у собі інший вимір. Йдеться тут про могутність сили кожного слова молитви «Отче наш». Вона, вимовлена Ісусом Христом, що явився у людській природі, ні на хвилину не перестала бути молитвою самого Бога і Сотворителя. Отже, всі слова молитви «Отче наш», будучи глибиною світла і святості, навіть для ангелів – глибиною глибини – надають цій молитві характеру нескінченності.
Такий погляд митрополита на Господню молитву схиляє його бачити в молитві «Отче наш» не лише вид молитви в ряді інших. У ній він бачить святу установу молитви, яка своєю вартістю дорівнює іншим установам Ісуса Христа. Ця інституція молитви є одночасно Божою школою молитви, школою навчання молитви. Така школа може виховувати людей і цілі народи, може – як твердить слуга Божий Андрей – з не-народу чинити Божий народ.

Господня молитва – наука особливих станів людської душі

У своїх роздумах про Господню молитву та про її роль митрополит дуже свідомий твердження, що ця молитва має характер інституції, установи молитви. Віруюча людина, приступаючи до неї, немовби входить у своєрідний храм молитви, вступає у новий світ, у святиню примирення людини з Богом. Таке сприйняття Господньої молитви наче створює у людській душі відчуття близькості до Господа Бога. Цей стан наближення душі до «нового світу» молитви «Отче наш» сам вже може бути певною мірою молитвою.
Однак для сповнення ролі молитви «Отче наш» дуже суттєвим є факт, що ця молитва носить на собі знамення Христової молитви. Це значить, що вона є молитвою Ісуса Христа, якою сам він молився. Тому дарована людям молитва вимагає від них, щоб вони творили її у з’єднанні з Ісусом Христом. Щоб віруючі, єднаючись з Ним у молитві, єднались «з Його бажаннями, з бажаннями й намірами Його Серця». Саме завдяки цій причетності до Ісуса Христа людина може приступити до цієї установи молитви, щоб у ній вчитися молитись, щоб у ній могти «прийняти святе Причастя молитви».
Особа Ісуса Христа є «наріжним каменем», на якому базується установа молитви «Отче наш». Через нього довершилось спасіння, і в ньому всі люди одержали дар усиновлення (Гл. 4, 5). Свята установа Господньої молитви, очевидно, є доступна для всіх людей. Так як Христове спасіння має характер вселюдський, так і молитва «Отче наш» дарована всім людям, усій людській родині. Тому ця свята молитва, вводячи в людську душу стан синівської любові до Господа Бога, одночасно створює в ній атмосферу братньої, родинної любові. Небесний Отець полюбив людей настільки, що всі можуть зватися дітьми Божими. У цій школі молитви «Отче наш» людина в поєднанні з Христом немов переходить від смерті до життя, коли, називаючи інших братами, любить їх. Уводячи в людську душу стан братньої любові, Господня молитва навчає: якщо Ісус Христос, у якому так щедро явилась до людей Отча любов, поклав за них своє життя, то і люди повинні задля цієї любові класти за братів душі свої. Тому таке благородне почуття, яке випливає з молитви «Отче наш», може ще більше скріпити в християнській душі настанову безупинної молитви.

Навчання молитви – навчання Господнього страху

Присутність зла та його наслідків у світі і в людському житті, звичайно, утруднює різною мірою зв’язок людини з Господом Богом. Саме гріх людини становить для неї головну загрозу для збереження цього зв’язку – молитви із Всевишнім Богом. Наслідком поповненого гріха є різного роду терпіння та нужда, не виключаючи також небезпеки вічного засуду. Тому сам Ісус Христос перестерігає, щоб у цьому світі, повному терпіння і всякого насильства, не боятись тих, що вбивають тіло, але боятись радше того, «хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт. 10, 28). Однак людська істота, змагаючись з дияволом – батьком усякого лиха – неспроможна перемогти ворога, спираючись тільки на свої сили. Також з цього приводу установа Господньої молитви навчає віруючих Церкви Христової звертатись до Небесного Отця з проханням про допомогу в цій нерівній боротьбі зі злом і спокусами лукавого.
Насправді, установа молитви «Отче наш», нагадуючи про Господній страх, вчить тих, хто молиться, вже заздалегідь бути обережними і далекоглядними до наступів лукавого. Християнин, керований Божим страхом, є свідомий постійної небезпеки та необхідності боротьби зі злом. Через це він уже наперед старається – із Божою допомогою та зусиллям своєї волі – виробити в собі прикмети і чесноти, які могли б оберегти його від гріховного поневолення. Отже, таке підготування може втримати непорушеним молитовний зв’язок людини з Господом Богом, а також зміцнити його.
Звичайно, треба сказати, що перемога людини в боротьбі зі злом, яка довершується в різних обставинах за спонукою Господнього страху, є, по суті, перемогою Христовою. Кожна людська перемога над гріхом є, отже, участю в єдиній перемозі Христа над дияволом. І Божий страх, що веде до цієї перемоги над світом зла, спирається на слова Ісуса Христа: «... бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо. 16, 33). При цьому, так досягнена перемога є перемогою в молитві, а одночасно перемогою молитви – дорогою до кращої і повнішої реалізації життя молитви.

Єднальний характер Господньої молитви

У своїх роздумах про значення і потребу молитви взагалі Митрополит Андрей перш за все вказує на молитву «Отче наш», на її глибину та її повчальність. У своїй досконалості молитва «Отче наш» відображає в собі всі інші молитви, всі інші богослужіння. Це значить, що кожна молитва є, отже, справді молитвою тоді, коли є поясненням або повторенням «Отче наш» – синтезу всіх молитов.
Молитва Господня, дарована Христовій Церкві, також містить у собі, по суті, цілу євангельську проповідь Ісуса Христа – Месії. Так, як Христова проповідь насамперед є благовістю найбільшої заповіді любові, так само ця єдина заповідь є головним змістом молитви «Отче наш». На цій же заповіді любові, яка складається з двох вимірів: вертикального – любов до Бога, і горизонтального – любов до ближнього, конституюється ця ж Господня молитва. Саме вона є молитовним висловом тієї любові, є молитвою за цю любов, а також вона сповнюється через любов – прямо домагаючись її. Любов є основним принципом єдності людського роду та підставою перебування його в поєднанні з Господом Богом.

Розділ 2. Роль молитви в житті сучасної людини
Мудрість молитви

Між усіма ласками й небесними дарами, які можемо собі випросити порученою нам св. Яковом молитвою, ласкою найважнішою, даром найціннішим та найближче зв’язаним з Божою мудрістю, буде без сумніву дар молитви. Бо молитва є не тільки нашим обов’язком, не тільки нашим правом і привілеєм, не тільки нашою першою потребою, але й найціннішим даром, який можна, який треба з неба собі випросити.
Ще за життя Андрей Шептицький писав послання до свого народу з різними розважаннями, в тому числі і про молитву. Для нас, людей XXI ст., ця наука є актуальною і досі.
Наприклад, у посланні до дітей Митрополит звертається з проханням: “Можете помогти своїми щирими молитвами до Бога в тих намірах, які сам Святий Отець має. Святому отцеві йде про Ваші, дорогі діти, молитви тому, бо молитви невинних дітей мають перед Богом більшу силу і більшу вагу, ніж молитви людей, які сплямили свою душу якимсь тяжким гріхом. Привикайте так молитися, привикайте у своїх молитвах думати, що молитви “Отче наш” чи “Богородице Діво”, які відмовляєте, хочете жертвувати Всевишньому Богові в тих намірах, які Святий отець має для цілого християнського світа, для цілої Церкви, для цілого людства. А коли молитесь, дорогі Діти, і будете виконувати це моє прохання отсього листа, і будете відмовляти молитви у наміренні Святого отця, подумайте і про цілу Церкву, і про ввесь Український Народ, і про ціле село чи місто, у якому живете, і просіть для всіх Божої ласки з неба. А щоб Ви мали коротку молитву, яка висказувала б те широке бажання добра для всіх людей, подаю Вам ось тут кілька коротеньких молитов, які Вам легко буде пам’ятати і бодай від часу до часу з доброї волі висказувати. Зі слів молитви зрозумієте, що вона вибрана з Отченашу, бо кожне прохання Отченашу є молитвою, що її можна й окремо говорити: Кожне з цих речень є окремою молитвою, бо не треба багато слів, аби молитися, – одне слово, а важне і святе, таке, як слова в Отченаші, стане за довгі молитви. ”
У пастирському посланні до духовенства та вірних митрополит Андрей зазначає: “Християнська молитва – це великий, могутній середник до осягнення багатьох дібр із неба, яких не можна осягнути без молитви. Зрозумійте одне: що молитва – це велика річ, велике добро, великий обов’язок і великий спосіб випросити собі те, чого треба.”

Потреба молитви

Християнське почуття склонює кожного в трудних і тяжких часах більше горнутися до Бога; в Ньому шукати потіхи, помочі й сили. Воно майже несвідомо будиться в душі кожного християнина, воно склонює й мене в цих таких незвичайно тяжких часах звернутися до Вас з гарячим і усильним покликом, – тим усильніше, тим частіше, тим покірніше звертатися до Всемогучого Бога в молитвах, чим прикріше й трудніше з кожним днем стає життя.
Сьогодні для українського народу життя стало ще важчим. Про значення та потребу молитви в цей час згадує у своєму Пастирському посланні Блаженніший Святослав:

Учасникам ненасильницького протесту на Майдані не раз здавалося, що митрополит Андрей є поміж ними. Чому? Та тому, що Майдан молився. Українська Революція гідності не була б такою успішною, якби не молитва. Про це значення молитви нам треба пам’ятати і сьогодні, коли на Cході України точиться війна з російськими військовими угрупованнями. Ось чому ті з нас, хто самовіддано формував молитовний Майдан, напевно, відчують свою душевну суголосність із такими висновками Андрея Шептицького:
Ми є свідками історичних подій, які на всі часи стануть ясним доказом, чим є молитва для людства (Пастирське послання до духовенства про церковне правило та розпорядження для духовенства про обов’язок священика відмовлювати церковне правило).
Все те, – що видавалося неможливе і нездійсниме, виявилось можливе, бо й найбільші перешкоди усуваються тоді, коли Бог якесь діло благословить і хоче його довести до кінця (Звернення з приводу завершення ІV Архиєпархіяльного Собору).
Більш за все Митрополит бажає навчити молитися свій народ: “Тому хочу нинішнім посланням і пригадати і повторити ці так усильні й гарячі поклики Святого Духа в св. Письмі, що радить, заохочує і пригадує конечність, важність і хосен молитви, а також ствердити цю нашу більшу тепер потребу та злучити вас усіх, за яких перед Богом відповідаю, повторенням цеї правди віри й виконанням її, скупити вас усіх коло Христового хреста. Думаю, що я не міг би знайти відповіднішого на наші часи предмету, ані більше вам помогти у ваших трудностях. І наколи би Бог дав мені ту велику, хоч незаслужену благодать, щоби оголошенням Божого Слова я міг переконати вас про всі безконечні користі, які можете в молитві находити й загріти ваші серця до тих безконечних дарів і небесних ласк, які без найменшого сумніву на тій дорозі вас ждуть; як би я міг піднести недостойними моїми словами рівень вашого життя молитви, поправити ваш спосіб молитви, навчити молитися тих, що недосить моляться та заохотити до ліпшої молитви тих, що моляться але без достаточної любови, я дякував би Богу як за найбільший дар, даний мені та й вам. Я не міг би навіть бажати більше для вас зробити, більше вам передати…”

Висновки

Слуга Божий Андрей впродовж усього часу свого служіння завжди старався навчати молитви. Він мав до цього, особливе право, передусім тому, що сам був, перш за все, людиною молитви. У своїх роздумах про молитву митрополит Андрей намагається схопити її в цілісній перспективі християнської релігії. У такому поданні молитви вона явиться міцно вміщеною в контексті Божого об’явлення – сотворения, економії спасіння, еклезіології й есхатології. Дивлячись у вимірі екзистенціальному, молитва становить немов синтез Божих чеснот: віри, надії і любові, задля яких саме вона і може творитись. При цьому можна запримітити, яку велику роль у навчанні митрополита про молитву виконує Святе Письмо. Воно є як постійною заохотою, так і вчителем аскези, вчителем чеснот, що їх домагається молитва. Саме в такій широкій перспективі молитва представляється як справжня дорога до святості – до досконалого здійснення любові Бога і любові ближнього.
Без сумніву, митрополит Шептицький став людиною, яка гідно виконала завдання, які ставила Церква його доби. Своїми думками, ініціативами, своїм творчим духом він часто випереджував свій час. Думки митрополита нерідко знаходили відповідний ґрунт щойно після його смерті. Тому ми можемо вважати, що він є справді людиною наших часів. Про вдалість його ідей, його навчання свідчить їх сьогоднішня актуальність. Це, мабуть, зокрема стосується його вчення про молитву. Він, як учитель у школі молитви «Отче наш», усім зусиллям старався наново відкрити Христа своїм вірним. Немов за апостолом Павлом, митрополит Андрей бажав молитвою народжувати своїх духовних дітей доти, доки в них не «вообразиться» Христос (Гл. 4, 19). На закінчення сміливо можна твердити, що у світлі писань про молитву слуга Божий Андрей Шептицький є справжнім мужем молитви і зразковою моделлю святості для наших часів.

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123