Особливості населення Шполянщини

 Ремінний Богдан, 15 р.,ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, м. Шпола, Черкаська обл.

Вступ

«Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе!»

В. Симоненко

…Людство завжди цікавила історія виникнення та розвитку свого народу. Доля визначила для України унікальне географічне положення на перехресті шляхів руху основних європейських народів. Українська нація увібрала в себе риси адріатичного і вірменського, нордичного і слов’янського расових типів, вона розмаїта і водночас цілісна.

Звідси і своєрідність ментальності українців, їх терпимість до інших націй.

Українці – дуже давня нація хліборобів, яка живе на своїй землі багато тисяч років. Вчені вважають українців однією з найдавніших націй світу, давнішою, ніж поляки, німці, росіяни чи тюркські народи. Тисячі років у надзвичайно сприятливих природних умовах Правобережної України жили мільйони наших предків. Коли їх ставало дуже багато, частина з них залишала рідну землю, яка вже не могла вмістити таку кількість людей, і на возах мандрувала на північ і південь, захід і схід. Засновуючи свої держави, українці поступово змішувалися з аборигенами і створювали нові нації. Ядро ж власне української нації ніколи Україну не покидало, а завжди залишалося на рідній землі.

Неймовірно багата і розмаїта природа України породила феноменальні особливості української нації, явище людської цивілізації: скрізь на Землі, де є чорнозем (Україна, Молдова, Росія, Казахстан, Киргизстан, Канада, США, Аргентина, Бразилія), живуть і обробляють землю українці, одна з найдавніших хліборобських націй світу. Нині генетично українською, трипільською пшеницею, що її завезли переселенці з України до Росії, Казахстану, Аргентини, США та Канади, годується увесь світ.

Століттями українці створювали чудові народні пісні. Чи є ще така нація в світі, в якої стільки мелодійних, задушевних, ліричних та героїчних пісень?

Особливістю української нації є нездоланна тяга до вивчення Всесвіту. Для втілення мрії людства про зоряні польоти українці зробили більше, ніж усі нації разом узяті. Теорію космічних польотів розробили та втілили в життя українці О. Засядько, М. Кибальчич, К. Ціолковський, Ю. Кондратюк, С. Корольов, В. Глушко, В. Челомей, М. Яримович, М. Янгель, Г. Лозино-Лозинський, І. Сікорський. Один із останніх керівників НАСА (Національного аерокосмічного агенства) у США був С. Дудчак, українець за походженням. Наша нація дала людству крила.

Я пишаюсь тим, що я – українець. Моєму народу довелось пережити багато трагічних сторінок на своїй Богом обраній землі. Та попри все – він вижив і гідний того, аби жити у цивілізованому світі. Проте людська пам’ять повинна зберегти у свідомості прийдешніх поколінь всі події. Адже чітко уявляючи минуле, можна передбачити не лише сьогодення, але й майбутнє…

Розділ І. Коротка довідка про Шполянський район

Шполя́нський райо́н – адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області. Утворений у 1923 році. Площа – 1 105 км² (5, 29 % від площі області). Адміністративний центр – місто Шпола.

Район розташований на півдні області, в центрі України.

Межує на сході з Смілянським, на півночі – з Городищенським, на заході – із Звенигородським та Катеринопільським районами Черкаської області та з Кіровоградською областю – на півдні.

Відстань до обласного центру м. Черкаси – 80 км, залізницею – 87 км, до столиці України – Києва – 200 км. Через Шполу пролягає залізнична колія Львів-Донецьк, Львів-Запоріжжя, що з'єднує наш район із заходом, сходом і півднем країни.

Район засновано в 1923 році у складі Київської області.

З січня 1954 року і донині Шполянський район входить до складу Черкаської області.

Статус міста Шпола отримала у 1938 році.

День району – остання субота березня щорічно.

Шполянський район розташований у лісостеповій фізико-географічній зоні.

Найбільшими річками району є: Шполка довжиною 24,2 км, Велика Вись – 23,0 км, Гнилий Ташлик – 27,8 км, Гнилий Товмач – 24,0 км.

Станом на 2015 рік на території району налічується 37 населених пунктів: 1 місто, 35 сіл і одне селище, що підпорядковані одній міській і 27 сільським радам.

У червні 2002 року проводила свою роботу науково-практична експедиція «Географічні центри України» за маршрутом «Київ-Добровеличківка-Кіровоград-Олександрія-Шпола-Ватутіне-Київ», в результаті якої було визначено, що географічний центр України розташований у нашому районі.

У липні 2004 року за результатами діяльності робочої групи науковців Київського науково-дослідного інституту геодезії та картографії було встановлено, що географічний центр України як центр ваги її території міститься на околиці с. Мар'янівка Шполянського району Черкаської області і має координати: 49˚ 01′ північної широти; 31˚ 29′ східної довготи.

Ці дані підтверджено Державним комітетом природних ресурсів України, Національною академією наук України та Державною службою геодезії, картографії та кадастру.

23 липня 2004 року відбулося офіційне винесення на місцевість географічного центру України: в полі біля с. Мар'янівка закопано капсулу та встановлено спеціальний репер, обладнаний відповідною передавальною апаратурою.

24 серпня 2004 року при в'їзді в м. Шполу урочисто відкрито пам'ятний знак, який символізував географічний центр території України, і який замінено на інший у травні 2008 року.

Розділ ІІ. Особливості географії та етнографії нашої землі

Середня Наддніпрянщина – це край, де знаходиться моя мала батьківщина. Це територія, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців та котра завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України. Здавна ці терени були густо заселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі ґрунти, повноводі ріки.

Моя земля здавна відзначалася особливою самобутністю та багатим колоритом місцевих народно-ужиткових промислів. На саморобних ткацьких верстатах ткалі виготовляли різноманітні ткані вироби, килими, рядна. Традиційними тут були й розписні скрині, в яких зберігали святковий одяг та цінні речі. З давніх-давен своїм посудом славилися гончарі. На Черкащині широко побутував настінний розпис, який прикрашав оселі місцевих жителів. Орнаментами підкреслювались деталі та виступи печі: призьба, припічок, лежанка, комин. Дерев'яні деталі інтер'єру часто прикрашалися різьбленням, особливо сволок. На сволоках найчастіше вирізьблювалися обереги у вигляді хрестів та сварґи – сонячного знаку, котрий сприяв добробуту родини і оберігав хату від нечистої сили.

Коротка історія та динаміка заселення України

Україна – одна із найбільш густонаселених територій Європи. Це зумовлено природними, історичними й економічними особливостями освоєння українських земель. Історія заселення території України сягає в глибину віків. Середнє Подніпров'я (сучасні Київська та Черкаська області) було центром перших державних утворень східних слов'ян. Північна частина Лісостепу і південне Полісся належали до найбільш заселених і освоєних територій з часів Київської Русі до XIX століття. Південна частина лісостепової зони і степова зона до XVIII століття були малозаселеними. Інтенсивне заселення їх почалося у другій половині XIX століття у зв'язку з швидким розширенням торговельного землеробства.

За оцінками станом на 1719 рік на території, яка зараз входить до складу України, мешкало приблизно 5,7 мільйона населення. Зокрема на Правобережній Україні, яка входила до складу Польщі 3,6 мільйона (63,5%), на Лівобережній, яка входила до складу Росії, – 1,9 мільйона (33,3%). Загальна кількість населення Закарпаття і Північної Буковини оцінювалося у 185-190 тисяч осіб (3,2%).

У другій половині XVIII століття внаслідок змін кордонів у східній Європі територія України опинилася розділеною між Російською та Австрійською імперіями. Більша частина території (Лівобережжя, Причорномор'я, Київщина, Поділля, Волинь) увійшли до складу Російської імперії, населення цих регіонів у 1795 році оцінювалося у 7,95 мільйона осіб, або 76,3% населення українських земель. У Австрійській частині (Галичина, Буковина, Закарпаття) мешкало 2,47 мільйона осіб, або 23,7% населення. Загальне населення українських земель станом на 1795 рік оцінювалося у 10,4 мільйона осіб.

Австрійські території західної України були більш густонаселені і раніше відчули проблему аграрного перенаселення. Це призводило до зниження природного приросту населення, який був основним фактором, що впливав на динаміку його чисельності. Іншою була ситуація на території підросійської України, де існували слабозаселені регіони Причорномор'я і куди спрямовувалася міграція «надлишкового» населення з густонаселених регіонів центральної України. Внаслідок цього українські землі у складі Російської імперії протягом ХІХ століття характеризувалися дуже високими темпами приросту населення. З 1795 до 1897 чисельність їх населення збільшилася втричі, до 23, 78 мільйона, тоді як населення австрійської частини – лише вдвічі, до 5, 02 мільйона за переписом 1900 року. Загальна чисельність населення українських земель на початку ХХ століття становило близько 29 мільйонів осіб.

Починаючи з другої половини ХІХ століття все більшу роль почали грати міграційні процеси. В австрійській частині це була еміграція, основними її напрямками були США (українці, євреї), Канада і Бразилія (українці). Для російської частини були характерні як еміграція так і імміграція. Основними еміграційними процесами було переселення українського населення на малозаселені території Сибіру та Далекого Сходу, а також еміграція євреїв до Північної Америки. Натомість відбувалося переселення на українські території інших народів, особливо росіян та німців.

У 1913 році населення українських земель становило 38, 59 мільйона, зокрема у складі Росії – 32,24 мільйона (83,5%), у складі Австро-Угорщини – у 6,35 мільйона (16,5%). У містах мешкало лише 15% населення. 85% населення були сільськими жителями, а густота сільського населення перевищувала 54 осіб/км². У багатьох повітах Галичини, Поділля та Київщини густота сільського населення перевищувала 100 осіб/км².

Багатомільйонними були втрати населення України від військових дій, епідемій, еміграції, погіршення економічного становища під час Першої світової, громадянської війни та Голоду 20-х років призвели до різкого скорочення чисельності населення у 1917-1922 рр. Лише у другій половині 1920-х років чисельність населення перевищила рівень 1913 року. За даними перепису 1926 року в УРСР мешкало 28 995 тисяч осіб, у Криму – 707 тисяч. У Східній Галичині та Волині за переписом 1931 року мешкало 6,83 мільйона осіб. На Північній Буковині проживало 0,64 мільйона осіб, у Південній Бесарабії 0,29 мільйона за румунським переписом 1930 року.

На Закарпатті мешкало 0,73 мільйона за даними чехословацького перепису 1930 року. На всій території України наприкінці 1920-х років мешкало близько 38,6 мільйона осіб.

У 1939 році на території України мешкало близько 41,3 мільйона осіб. Населення УРСР у кордонах до 1939 року становило 31,3 мільйона, що лише на 7,3% більше ніж за переписом 1926 року. Високі темпи природного приросту населення (від 2,4% на рік у 1925-1927 рр. до 1,5% на рік наприкінці 1930-х) та активний міграційний приплив населення у східні промислові регіони (понад 2 мільйони осіб) змогли компенсувати багатомільйонні втрати населення від голоду, колективізації та репресій. Скорочення чисельності населення за 1926-1939 рр. було зафіксоване у всіх центральних та деяких південних областях, приріст – у східних, особливо Донецькій, чиє населення збільшилося на 1,5 мільйона осіб (89%). На території західних областей, які увійшли у 1939-1945 рр. до складу УРСР у 1939 році проживало близько 8,9 мільйона осіб, на Кримському півострові 1,1 млн.

У роки Другої світової війни втрати населення України становили за різними оцінками від 5 до 7 мільйонів осіб. У 1950 році в Україні мешкало 36,6 мільна оіб. Довоєнної чисельності населення було досягнуто тільки наприкінці 1950-х років. За переписом 1959 року в Україні мешкало 41,9 мільйона осіб, що на 1% більше, ніж у 1939 року. Динаміка була нерівномірною, зростання чисельності населення відносно довоєнного періоду було зафіксовано у Києві (29,8%), східних (17,9%) і південних (4,2%) областях. Зменшення чисельності населення за 1939-1959 рр. спостерігалося у західних (-12,3%) та центральних (-6,8%) областях.

У 1970 році населення України становило 47,1 мільйона осіб, у 1979 р. – 49,8 мільйона, у 1989 році – 51,7 мільйона осіб. Найшвидші темпи приросту населення у повоєнний період були у південно-східних та деяких західних областях. Так населення Криму збільшилося за 1959-1989 рр. на 104%, Херсонської області на 50%. Значне збільшення чисельності населення у цей період спостерігалося також у Дніпропетровській (44%), Запорізькій (42%) та Закарпатській (36%) областях. Натомість у більшості центральних областей України було зафіксовано стагнацію зменшення чисельності населення.

У 1993 році чисельність населення України досягла історичного максимуму, – 52,24 мільйона осіб, і далі почала невпинно скорочуватися. За переписом 2001 року в Україні мешкало 48,46 мільйона осіб. За даними держкомстату 1 січня 2014 року чисельність населення України становила 45,43 мільйона, порівняно з 1989 роком вона скоротилося на 12,5%.

За офіційними даними держкомстату 1 січня 2015 року чисельність населення України становила 42 928,9 тис. осіб (у кордонах без окупованого Криму), втім ця цифра може бути неточною через недосконалість обліку, пов'язаного з подіями на Донбасі.

Розділ ІІІ. Кількість населення України, його динаміка та структура

Загальна кількість населення України, за наближеними оцінками, на кінець XVIII століття становила 7,9 млн чоловік. До середини XIX ст. вона зросла до 12,1 млн чоловік. Друга половина XIX – початок XX століття (період швидкого розвитку капіталізму) характеризується інтенсивнішим, ніж у попередній час зростанням населення. Загальна його кількість у 1913 році становила 35,2 мільйона чоловік. Події, що відбувалися в суспільному житті України після революції 1917 року значно позначилися на динаміці кількості її населення. Багато людей загинуло в період громадянської війни. Сталінська політика суцільної колективізації сільського господарства і розкуркулення супроводжувалася виселенням сотень тисяч людей до Сибіру та північних районів Росії. У 1932 -1933 рр. сталінський режим організував штучний голод в Україні. У селян було підібрано весь хліб. Від голоду за цей період померли мільйони людей. За офіційними даними Черкаського обласного архіву від Голодомору 1932-1933 років на Шполянщині загинула 7 321 особа.

Ще донедавна заборонялося згадувати про цей небачений в Україні голодомор. Мільйони безневинних людей загинули у в'язницях і таборах під час репресій у 30-х роках.

Величезних втрат зазнало населення України у роки Другої світової війни. Багато синів і дочок України загинуло на фронті, у полоні, у фашистській неволі.

Сталінські репресії продовжувалися і в 40-х і на початку 50-х років. Втрати населення за ці роки досягають майже 10 мільйонів чоловік. Загальні втрати України за період страшних лихоліть 1929-1959 рр. становили майже 16 мільйонів осіб. Розорення українського селянства, надмірна урбанізація, освоєння східних районів Росії викликали значні міграції населення за межі України. На динаміку кількості населення істотно вплинули не лише міграційні процеси, а й зменшення народжуваності та природного приросту. Всі ці причини призвели до того, що загальна кількість населення в Україні в цілому зростала дуже повільно, а в окремі періоди навіть різко зменшувалася.

З 50-х років почалося повільне збільшення кількості жителів України. При цьому треба врахувати значне переселення людей в Україну з інших республік, особливо в післявоєнні роки, за рахунок чого механічний приріст збільшувався. Без цього чинника зростання кількості населення (якщо враховувати тільки природний приріст) було б ще повільнішим. Приріст населення в Україні за 1979-1989 рр. становив тільки 4%. З-поміж республік колишнього СРСР Україна за приростом населення посідала останнє місце. За цей час у семи її областях (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська) кількість населення навіть зменшилася. В більшості названих областей переважало сільське населення.

Повільне зростання кількості населення великою мірою було пов'язане з тим, що народжуваність і природний приріст за радянський період з кожним десятиріччям неухильно знижувались. Природний приріст особливо знижувався після 1965 року, а з 1991 року набув від'ємних величин

Зміни за попередні десятиліття у народжуваності, смертності й природному прирості населення України безпосередньо впливали і впливають на його вікову структуру. Загальна тенденція така: приріст населення супроводжувався його прискореним старінням. Так в Україні частка осіб молодшого та працездатний вік (до 16 років) знизилася із 25,6% в 1970 р. до 21,5 у 1995 році, а частка осіб старшого за працездатній вік (чоловіки 60, жінки 55 років) збільшилася відповідно із 17,8 до 22,7%.

Загальне старіння населення України пояснюється зниженням народжуваності, а в сільській місцевості ще й масовим відпливом молоді в міста. В результаті частка дітей і підлітків у сільській місцевості у 1996 році становила 22% (у 1970 р. – 28,9), а осіб пенсійного віку – 29,1% (у 1970 р. – 21,4). Найвідчутніше процес старіння торкнувся сіл Чернігівської, Сумської, Полтавської, Хмельницької, Черкаської, Вінницької областей, де частка людей похилого віку перевищувала 33%.

У статево-віковій структурі населення України переважають жінки. За переписом населення 1989 року вони становили 27,8 мільйона (54 % усього населення), чоловіки – 23,9 мільйона (46%). Перевищення кількості жінок викликане великими втратами чоловіків у роки Другої світової війни й характерне переважно для старших вікових груп. У 50-ті роки ця різниця була ще більшою. Так у 1959 році чоловіків у республіці нараховувалось на 4,7 мільйона менше, ніж жінок. У 70-80-х роках цей розрив поступово скорочувався. У 1990 році співвідношення чоловіків і жінок віком до 46 років в основному зрівнявся.

Істотні зміни відбулися в розміщенні населення України. Вони зумовлені переміщенням його в промислові райони і центри, індустріалізацією колишніх аграрних районів, розвитком міст. Середня густота населення дещо зменшилася (до 50 осіб/км²), а частка українців збільшилась (20 %), що свідчить про ослаблення етнічних мотивів еміграції.

Економічна криза в Україні, чорнобильський чинник, що негативно впливають на умови проживання, дали поштовх у 1992-1993 рр. новому витку еміграційного відпливу.

Зовнішні еміграційні втрати України становили 45 тисяч чоловік переважно з Київської, Житомирської та Чернігівської областей, які найбільше постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС. Незважаючи на політику українського уряду, спрямовану на підтримку національних меншин, серед емігрантів, що виїхали в останні роки з України, є чимало громадян некорінної національності (євреї, чехи, поляки).

Україна також є регіоном активного припливу імігрантів. У середньому за рік у міста нашої країни прибувало з Росії і Молдови до 600 тисяч чоловік.

У результаті міграційний приріст населення за 1986-1992 рр. збільшився в 4-7 разів і помітно впливає на демографічну ситуацію в Україні. Наприклад, у 1992 р. він досяг 288,1 тисяч чоловік і повністю компенсував природне зменшення населення. Тісні міграційні зв'язки з Україною протягом останніх років мали жителі практично всіх республік колишнього Радянського Союзу. Найглибші зрушення у міграційному поповненні населення України відбулися за рахунок Росії, а також країн Центральної Азії та Закавказзя. Більшість з прибулих оселилися у східних промислово розвинутих областях України.

Наприкінці 80-х років почалося повернення депортованих народів на свою історичну батьківщину, і насамперед кримських татар в Автономну Республіку Крим.

На 1 січня 1994 року повернулося 254 тисяч чоловік, внаслідок чого вже є певні зміни у статево-віковій структурі населення, етнокультурній ситуації.

Проте у зв’язку із захопленням і відторгненням Криму Російською Федерацією, практичного позбавлення економічних прав і свобод кримсько-татарського населення, починаючи із 2014 року посилилась міграція татар та українського населення на материкову Україну.

В Україні за попередні десятиліття відбулися великі внутрішні міграції (внутрішньореспубліканські, внутрішньообласні, міжобласні). Вони пов'язані насамперед з інтенсивним переміщенням населення (переважно сільського) до промислових районів і центрів з великим індустріальним будівництвом і розвитком промисловості. Внутрішні міграційні потоки нерозривно пов'язані із зростанням міського населення. Наприклад, у 60-70-ті роки у середньому за рік до міст України прибувало близько 600 тисяч чоловік. Більшу частину з них становило сільське населення.

Міграційні переїзди сільського населення в міські поселення на постійне проживання призвели до демографічної деградації сіл та їх депопуляції, ускладнення житлово-транспортної та інших проблем у містах. Так, частка сільських жителів скротилася до 32% (у повоєнний період – більше 50%), а відповідно міських жителів – зросла до 68%.

Наймасовішими є трудові маятникові міграції. Вони охоплюють від 10 до 25% жителів приміських районів. Наприклад, до Києва з приміської зони в 70-80-ті роки приїздило щоденно понад 200 тисяч чоловік, до Харкова – понад 150 тисяч, Львова -135 тисяч чоловік.

Трудові маятникові міграції на невеликі відстані не викликають помітних негативних економічних та соціальних наслідків. Вони посилюють територіальну концентрацію промисловості та інших галузей економіки і в минулі десятиріччя були важливим джерелом систематичного покриття дефіциту робочої сили у містах.

Поїздки робітників на великі відстані – це транспортні перевантаження, значні втрати часу, який можна було б використати на розвиток особистості, підвищення кваліфікації, виховання і догляд за дітьми. До того ж, масове залучення жителів заміської зони негативно відбивається на забезпеченості трудовими ресурсами приміських районів, посилює концентрацію господарської діяльності у великих містах.

Розділ IV. Кількість населення Шполянського району,

його динаміка та структура

Чисельність населення, його динаміка та статево-вікова структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.

За даними Головного управління статистики у Черкаській області населення Шполянського району на 1 січня 2015 року становило 43 942 особи.

Досить помітним є той факт, що за останнє десятиліття (2006-2015рр.) спостерігається зменшення населення з 49 038 осіб (2006 р.) до 43 942 осіб (2015 р.), що становить 5 096 осіб або 10,4 %. Я вважаю, що такі процеси зумовлені різними чинниками:

• низький рівень життя;
• екологічна криза;
• соціально-економічні проблеми тощо.

Як бачимо, кількість населення Шполянщини за десятиліття скоротилося майже на 10%! Що ж так вплинуло на кількість жителів? Звісно, що в першу чергу, – це показники природного руху: народжуваність, смертність та природний приріст.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення є його природний рух.

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту, позначається на нестачі трудових ресурсів, особливо в уже недалекому майбутньому. «Старіння нації» призводить до економічного навантаження на працездатних, до створення труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства економічно активним населенням.

Крім населення, яке працює в різних галузях господарства (економічно зайнятого), у Шполянському районі є ще й безробітні. Для того, щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, у Шполі створено районний центр зайнятості населення.

Розподіл населення за окремими віковими групами станом на 01. 01. 2015 р.

У статевій структурі населення Шполянського району, як і в цілому по Україні, більшу частку становлять жінки – 54,9 %, а чоловіки, відповідно, – 45,1%. На тисячу чоловіків припадає 1219 жінок (станом на 01. 01. 2015 року).

На 1000 чоловіків припадає жінок: (на перше січня кожного року):

На Шполянщині проживають представники багатьох національностей. Українці – корінне населення району. Їх частка в усьому населенні становить більш як 90 %! На другому місці – росіяни, далі – євреї, є білоруси, поляки, цигани. На території району проживають також вихідці з Кавказького регіону, особливо багато вірмен.

Населення Шполянщини сьогодні

На території району розташовано 37 населених пунктів: 1 місто і 36 сіл, проживає 46,0 тисяч населення. В тому числі:

• сільського – 27,9 тисяч (60,6%);
• міського – 18,1 тисяч (39,4%);
• працездатного – 21 852 тисяч (46,6%);
• молодь до 18 років – 8 900 осіб (18,97%);
• пенсіонери – 16 148 осіб (34,43%)

Адміністративний склад Шполянського району та його населення:

№ п/п	Населений пункт	Населення (осіб)
1	Шпола	18 112
2	Антонівка	606
3	Бурти	905
4	Васильків	2 356
5	Веселий Кут	251
6	Водяне	996
7	Іскрене	928
8	Журавка	1 515
9	Кавунівка	230
10	Капустине	668
11	Кримки	959
12	Лебедин	4 611
13	Липянка	1 190
14	Лозуватка	1 256
15	Мар’янівка	1 315
16	Маслове	328
17	Матусів	4507
18	Надточаївка	724
19	Нечаєве	503
20	Сердегівка	331
21	Сигнаївка	1 990
22	Скотареве	785
23	Соболівка	759
24	Станіславчик	643
25	Терешки	897
26	Товмач	982
27	Топильна	925
28	Ярославка	466

Розділ V. Видатні постаті Шполянщини

Шполянщина дала Україні та людству в цілому цілу плеяду видатних людей. Це скульптори і архітектори, художники і кіномитці, письменники, медики і філософи та багато інших знаменитих постатей.

Серед найяскравіших зірок на небосхилі знаменитостей шполянської землі – ім’я Івана Макаровича Гончара – українського скульптора, заслуженого діяча мистецтв, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, народного художника України. Народився І. Гончару с. Лип’янка 14.11.1911 року. На превеликий жаль, цього уславленого митця уже більше немає з нами. Він пішов із життя в 1993 році. Син Івана Гончара – Петро – чоловік Ніни Матвієнко, народної артистки України, сьогодні є директором музею відомого скульптора І. Гончара у Києві.

Сергій Андрійович Подолинський (19 липня 1850р. – 30 червня 1891р.) – учений, лікар, філософ. Народився у с. Ярославка у сім’ї камергера царського двору А. І. Подолинського, поета пушкінської плеяди і його дружини Марії Сергіївни, уродженої княгині Кудашової.

Отримавши блискучу освіту медика спочатку у імператорському університеті Києва, потім університетів Цюриха та Парижа, С. А. Подолинський займається науковою діяльністю. Там, за кордоном, видає свою першу наукову працю у 1879 році «Життя та здоров’я людей на Україні». Це перша наукова праця з особистої та громадської гігієни. Крім цього, автору належить ще й роботи «Парова машина», «Про бідність», «Ремесла і фабрики на Україні», «Людська праця і її відношення до розподілу енергії». Заслуга Подолинського ще й у тому, що він заклав основи нового підходу до розвитку людства, пов’язавши його із збереженням та нагромадженням енергії.

Похований у Києві на Аскольдовій могилі.

Катерина Вакулівна Мотрич – народилась 30 листопада 1947 року у с. Васильків Шполянського району у сім’ї колгоспників – відома українська письменниця. Перша книжка Катерини Мотрич називалась «Соняхи». Сьогодні твори відомої землячки вивчають діти в школах України.

Іван Юліанович Кулик (1897 -1937 рр.) – уродженець м. Шполи, письменник, поет, дипломат, перекладач. Деякий час разом з батьками жив у США, Канаді. У 1917 році повернувся назад, на батьківщину. У 1934 році очолював Спілку письменників України. За сфальсифікованим доносом Іван Кулик був заарештований і розстріляний у 1937 році. У 60-х роках його було посмертно реабілітовано.

Іцик Фефер (23 вересня 1900 р. -12 серпня 1952 р.) – відомий єврейський поет, письменник, журналіст, уродженець м. Шпола. До 1939 року побачило світ 13 збірок поета. Іцик Фефер також перекладав єврейською мовою вірші Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана. Це йому належать ці рядки:

Біля верб, де кінчається поле,

На семи а чи більше горбах

Притулилась малесенька Шпола

Із дворами, з хатами в садах.

Мали ми від дідівського спадку

Край закуреного шляху

Невеличку похилену хатку

З мирним бусликом на даху.

А у вересні теплім, духмянім

В надвечір’я багряно-сумне

На чистенькім рядні самотканім

Народила мати мене.

В роки війни Іцик Фефер служить у лавах армії. Працював і кореспондентом у інформбюро у Москві. Єврейський антифашистський комітет у 1943 році відрядив його і Соломона Міхоелса до США за допомогою. Американські євреї у Нью-Йорку здали коштовностей на $1 мільйон для допомоги у боротьбі проти фашизму. Цю поїздку пізніше беріївські кати інкримінують йому як шпигунство та зрадництво. 12 серпня 1952 року за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР за сфабрикованим звинуваченням у зрадництві і шпигунстві Іцик Фефер був розстріляний. У 60-х роках його було посмертно реабілітовано.

Олекса Влизько (17. 02. 1908 р. -1934 р.). Дитячі та юнацькі роки пройшли в с. Сигнаївці, Лебедині, Шполі. Це талановитий поет, чиє ім’я ставили поряд із корифеями українського слова – М. Бажаном, М. Рильським, Є. Плужником, М. Терещенком. Був розстріляний, коли йому було лише 26 років, у 1934 році за наклепом разом із Г. Косинкою, Д. Фальківським та іншими поетами – жертвами сталінських репресій. Ім’я поета зникло з літератури аж до початку 60-х років.

Михайло Федотович Слабошпицький народився 28 липня 1946 року у с. Мар’янівка Шполянського району, – один із найвідоміших письменників сучасності. Автор творів: «Марія Башкирцева», «Тодось Осьмачка», «Никифор Дворняк із Криниці», «Українець, який відмовився бути бідним», «Українська мрія, або просто Галина». М. Ф. Слабошпицький є виконавчим директором Ліги українських меценатів, проживає у Києві.

В. С. Васильєв – справжнє прізвище Миляєв (1893-1972рр.). Народний артист СРСР. Народився у с. Бурти. З 1918 року працював у «Молодому театрі», а пізніше був актором і одним із режисерів театру «Березіль». Автор багатьох праць з теорії та історії українського національного театру.

С. Ф. Бен (Бендюженко) – 1900-1937рр. – український поет, письменник. Народився у с. Лозуватка. На будинку, де він жив, встановлена меморіальна дошка.

О. М. Бaгач (1965 р.) – майстер спорту міжнародного класу, бронзовий призер олімпійських ігор у Атланті у 1986 році, дворазовий чемпіон Європи, призер чемпіонатів світу. Родом із с. Матусів Шполянського району.

Харитина (Рита) Петрівна Нещадименко (1890-1926 рр.) – актриса. Народилась у с. Сердегівка. У 1914-1915 роках навчалась у театральній студії

Ф. Комісаржевського у Москві. У 1918 році вступила до театру імені Шевченка. У 1922-1926 роках працювала у творчому колективі «Березіль».

В. М. Оберемок – заслужений тренер України, м. Шпола. Помер у 2015 році.

Коломійченко Михайло Сидорович – заслужений діяч науки УРСР, професор, двічі нагороджений орденом Леніна, м. Шпола.

Коломійченко Олексій Сидорович – заслужений діяч науки УРСР, професор, лауреат Ленінської премії, нагороджений орденом Леніна, м. Шпола.

Супрунов В’ячеслав Іванович, народний артист УРСР, м. Шпола.

Канівець Микола Васильович – чемпіон Європи з кік-боксингу, м. Шпола.

Чернявський Іван Єфремович, чемпіон України з легкої атлетики, с. Товмач.

І це далеко не повний перелік всіх видатних людей Шполянщини.

Висновок

Людина – творець матеріальних та духовних благ суспільства. Тому знання про кількість населення, його розміщення, темпи приросту, закономірність відтворення і переміщення, віковий та статевий склад є дуже важливими.

Моє дослідження систематизувало отримані теоретичні знання із демографічної ситуації по країні та в нашій місцевості зокрема. Я прийшов до висновку, що на кількість населення Шполянщини, як і України, впливали постійні війни, що їх вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками. Особливих втрат населення України зазнало в роки радянської влади. Починаючи з 1917 року було вбито та закатовано понад 25 мільйонів українців. Це найбільший із відомих геноцидів, що їх зазнала історія людства: громадянська війна 1917-1920 рр., голодомори 1020-1922 рр., 1932-1933 рр., масові репресії 1937-1939 рр., Друга світова війна 1939-1945 рр., голод 1947-1948 рр. За час освоєння цілинних та перелогових земель з України переселилося в східні райони колишнього СРСР понад 1,5 мільйона осіб. Чорнобильська трагедія 1986 року призвела до міграцій сотні тисяч людей і перетворила багато районів нашої країни на безлюдні території. А подальша економічна нестабільність ще більш посилила переміщення населення за межі нашої держави. А тепер ще й військові дії на Сході…

Становище приблизно 800 000 людей, які проживають по обидва боки лінії зіткнення, є особливо тяжким.

Від початку конфлікту на сході України загинуло більше дев'яти тисяч людей. Про це йдеться у дванадцятій доповіді Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Отже, постійні війни, голодомори, репресії, депортації, екологічні катастрофи, еміграції призвели до підриву життєвих сил населення та здатності його до самовідтворення.

Тому я вважаю, що демографічну кризу в Україні, яка вже набула ознак демографічної катастрофи, можна подолати лише на державному рівні. Необхідна розробка та реалізація програми підвищення народжуваності за допомогою стимулюючих соціально-економічних заходів.

Я пропоную розробити та реалізувати для всіх жителів країни єдину базу даних, що дозволяє здійснювати моніторинг політики населення, важливим напрямом якої виступає політика в області сім'ї і народжуваності.

Першочергові заходи, які слід здійснити:

І. Фінансова допомога сім'ям: 1) сімейна допомога; 2) збільшення коштів на освіту; 3) субсидії на житло, спеціальні цільові позики певним категоріям сімей; 4) податкові пільги сім'ям з дітьми.

ІІ. Політика допомоги жінкам в здійсненні їх подвійної ролі: 1) відпустки матерям і батькам у зв'язку з народженням і вихованням дітей; 2) спеціальні пільги жінкам в області зайнятості (робота вдома, неповний робочий день, гнучкий графік роботи і так далі); 3) розвиток системи дошкільної освіти.

ІІІ. Політика допомоги самотнім батькам: 1) особливі пільги в забезпеченні дитячими дошкільними установами; 2) фінансова допомога.

IV. Політика підвищення стабільності сімей: 1) регулювання мінімального віку вступу до шлюбу; 2) законодавче регулювання розлучень.

V. Політика планування сім'ї: медичним працівникам, педагогам проводити роз’яснювальну роботу серед молоді по створенню та плануванню сім’ї.