This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Місце, народжене любов’ю: Софіївський парк в Умані

Колотило Аміна, 13 р.,ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,с. Шевченкове, Черкаська обл.

Можливо, ви здивуєтеся, але цього чарівного парку могло б і не бути, якби не кохання одного з найбагатших посольських магнатів Станіслава Потоцького до чарівної Софії Глявоне (у першому шлюбі – Вітт)
Із стародавніх хронік відомо, що починалося все так: граф Станіслав Щенсний (Фелікс) Потоцький, нащадок великого гетьмана, один із найбагатших людей того часу, зустрів у Варшаві жінку дивовижної краси і незвичайної долі – Софію, і закохався.

Про цю жінку можна писати романи, здатні затьмарити пригоди знаменитої літературної героїні Анжеліки. «Прекрасна гречанка», що за однією з версій претендує на походження від старовинного грецького роду, побувала за своє життя куртизанкою, звідницею, дружиною і коханкою декількох шляхетних дворян, включаючи Григорія Потьомкіна. Розумниця, красуня, вона, за чутками, не цуралася політичних і шпигунських ігрищ та інтриг. Софія народилася 11 січня 1760 року в далекому Константинополі (Царгород), та незабаром її вже вітали при дворах Марії-Антуанети і Людовика XVI у Парижі. Катерини ІІ у Петербурзі.
Сучасник Софії писав про неї так: «Гарна, як скандинавська богиня Грида. Одягалася то по-грецьки, то по-французьки. Де з’являлася, усіх полонила; натовпи ходили за нею, деякі підіймалися на стільці, щоб тільки побачити її».
А ось вона бачила тільки Станіслава Потоцького. До весілля йшли довго, оскільки обоє вже були одруженими, а розлучатися в ті часи було справою складною. Та, врешті-решт, 17 квітня 1798 року у Тульчині, у своєму родовому маєтку, граф Потоцький обвінчався з Софією Вітт, і з тих пір вони вже як сімейна пара жили в Умані.
Саме Софія, зачарована парком Аркадія, що розташований неподалік від Неборова, Польща, тонко натякнула закоханому Потоцькому, що, наприклад, у Криму було б непогано влаштувати щось подібне, благо, клімат там підходящий.
Однак Софія не знала, що здійснення її романтичної мрії про парк у Криму на той час для Потоцького було просто нереальним: його розпорядник довів фінансовий стан до банкрутства. Але чого не зробить чоловік заради коханої жінки?! Любов виявилася сильнішою за фінансові труднощі, й Потоцький починає шукати місце і гроші для майбутнього парку. Найбільше приваблювала графа північна околиця Умані, оскільки такого загадкового і неповторного місця, створеного самою природою, він ніде не зустрічав. Цей відокремлений куточок дикого пейзажу був дивовижно своєрідним і найкраще пасував для втілення його задумки – закласти для коханої жінки парк казкової краси, щоб була у ньому і часточка Еллади, батьківщини Софії, і Єлисейські поля, і чудові рослини, і скульптури – словом, все, що розвіяло б у душі коханої тугу за батьківщиною. У Софіївському парку все – мальовничі скелі, грайливі водоспади, фонтани, прохолодні гроти, чудові статуї – усе зроблено заради кохання жінки неземної краси.
Так почалася історія Софіївського парку.
Потім у цієї пари було багато і хорошого, і поганого, але свою роль для історії вони відіграли сповна. Уже в 1796 році, за два роки до одруження, на прохання Потоцького бельгійський військовий інженер, архітектор і ландшафтний дизайнер Людвіг Метцель розпочинає будівництво уже в парку, присвяченого Софії Глявоне. Звучали вибухи, стукали кирки робітників, що вирубували в природних скелях майбутні гроти Діани і Каліпсо, закладалася водна система, проривалися ставки, висаджувалися дерева і чагарники. Загалом, тут трудилося більше 800 кріпосних селян, а витрати на будівництво склали 2 млн. 250 тис. рублів сріблом. Та вже у травні 1802 р. Софія прогулювалася алеями свого «подарунка до дня народження», точніше, іменин-парку, названого її ім’ям.
Власницею Софіївки, крім Потоцької, побувала ще одна важлива особа. У 1832р., після повстання у Польщі й конфіскації всіх володінь Потоцьких, імператор Микола I подарував парк своїй дружині – Олександрі Федорівні.

Повернення в античні часи 

З якого боку ви не увійшли в парк, він-прекрасний!

Головний вхід нагадує вхід у Афінський ринок. Його прикрашають дві кам’яні сторожові вежі, вінець яких запозичений із хрому давньоримської богині домівки і вогню Вести у місті Тіволі, Італія. Усі наречені намагаються привести сюди своїх женихів, адже, за переказами, сама Веста благословить вас і вашого супутника, коли ви пройдете під її вінцем.
Головна композиція парку проходить по руслу річки Кам’янка, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів, а також водоспади, один з яких 14 метрів заввишки, шлюзи, каскади, і навіть підземну річку Ахеронт.
Парк прикрашають скелі – Лавкадська, Тарпейська, гроти-Венери, «Горішок», «Страху і сумнівів» та павільйони-Флори, Рожевий, а також альтанки і скульптури.
Від входу в парк йде головна алея, обсаджена з обох боків віковими каштани і дубами, тополями. Схили долини Кам’янки направлені до групи каменів, що називаються Тарпейскою скелею.
За переказами, в стародавньому Римі так називали стрімку скелю Капітолійського храму, з якого скидали засуджених на смерть.
Головна алея приводить до павільйону Флори-надзвичайно красивого архітектурного спорудження з білою колонадою в доісторичному стилі.
Праворуч від павільйону Флори привертає увагу виконаний із гранітних клиноподібних каменів арочний звід так званого Венеціанського мосту. У народі називають це місто просто – Міст закоханих, побачень тощо. Уже більше двох століть закохані призначають зустріч на цьому мосту й потім, за переказами, живуть довго і щасливо.
У просвітах між колонами відкриваються чарівні пейзажі Нижнього ставу та фонтан Змія, висота якого складаю 18 метрів. Примітно, що вода надходить у фонтан по підземному водопроводу самопливом завдяки невеликій різниці у висоті між стовпом фонтану і рівнем Верхнього озера.
Над Нижнім ставом нависає Левкадська скеля. Ну, а якщо дивитися на Левкадську скелю збоку, вгадується профіль людини, вже дуже схожої на самого графа Потоцького. На скелі споруджено майданчик – Бельведер, а внизу лежить величезна гранітна брила, яку називають каменем смерті.
Брилу цю передбачалося підняти вище Бельведера, але, за переказами, під час установки вона обрушилась, покалічивши та навіки поховавши під собою багато кріпаків. За Тарпейською скелею, проминувши Громовий грот і грот Венери, можна піднятися до Верхнього ставу, у центрі якого насипаний штучний острів Любові з Рожевим павільйоном.
Тут можна помилуватися Амстердамським шлюзом і зробити подорож в абсолютній темряві на човні по підземній річці Ахеронт, що веде до Мертвого озера.
У кінці Нижньої алеї знаходиться на високому гранітному п’єдесталі двометрова статуя давньогрецького поета-драматурга Еврипіда. Він зображений у повний зріст із сувоєм у правій руці і зв’язкою рукописів біля ніг. Скульптура Еврипіда – єдина в парку, яку не переставляли в інше місце з часу її встановлення у 1800 році. У 1996році всі оригінали мармурованих скульптур перенесли в музей, а на їхні місце встановили копії з гіпсу та оргскла.
На півострові овальної форми знаходиться Площа зборів, обрамлена дерев’яними лавками.
У центрі Площі знаходиться басейн, посеред якого розташована велика гранітна ваза. Біля басейну встановлена статую Приса.
Зліва від Площі знаходиться Грот страху і сумнівів: велика гранітна брила вагою більше 300 тон, що зависла без опори і тримається тільки на трьох точках. Надійність цієї споруди перевірила сама природа. У 1838, 1976, 1986 роках, коли в Умані сталися значні землетруси, грот залишився неушкодженим.
Для алеї розташований міст через русло ріки Кам’янки, веде до Темпейської долини. Тут росли 9 беріз, які алегорично відображують дев’ятьох синів Потоцького. Двоє з них померли у ранньому віці, як і дочка Потоцьких Гелена. У пам’ять про їхню ранню смерть у долині встановлений гранітний обеліск, що має назву «Усічена колона». Біля обеліска встановлений надмогильний гранітний камінь, який нагадує лева, що спить. Поруч протікає струмок річки Кам’янка, розбитий на три окремі маленькі водоспади. Називаються вони «Три сльози» й алегорично виражають смуток матері за трьома померлими дітьми.

Забудь тут пам’ять про нещастя…

Наступна частина парку називається Єлисейськими полями. Біля входу на Єлисейські поля лежить гранітний валун природної форми, а поряд із ним – тесана чотиригранна шліфована гранітна колона. Ці два камені випадково опинилися у «Софіївці» поруч і з часом почали називатися композицією «Природа і мистецтво».
На схід від Єлисейських полів знаходиться найбільший висічений у природній скелі грот. Він називається Левовий або Громовий (первинна назва – грот Каліпсо). Неподалік від входу на правій стіні залишилися видовбані у стіні два рядки польською мовою, які належать графу Станіславу Потоцькому: «Забудь тут пам’ять про нещастя і прийми щастя з неба; якщо ж ти щасливий, так будь ще щасливішим».
Підземна річка Ахеронт була споруджена у перший період будівництва парку, її довжина під землею – 211м, а починаючи від Верхнього озера – більше 233 м, ширина 3 м і висота 3м.
Глибина води в каналі досягає 1м. Протягом усього підземного каналу встановлено 4 люки (які теж мають свої назви – Дитинство, Юність, Зрілість, Старість), за допомогою яких частково забезпечується його освітлення, а також здійснюється аерація.
На схилі, західніше від Нижнього озера, розташована природна діброва, яка називається Дубинка. На цьому місті колись був дубовий ліс, але від нього зберігся тільки один старий дуб – на поляні біля Китайської альтанки. З народних переказів відомо, що саме під цим дубом зустрічалися герої селянського антифеодального повстання 1768 році Максим Залізняк та Іван Гонта.

Туристам на замітку

Парк відкритий для відвідування щодня з 9:00, але після 18 годин вхід у парк безкоштовний. До послуг відвідувачі численні екскурсоводи.
Крім екскурсій, у парку можна поплавати на поромі, гондолі, пропливти на човні по підземній річці Ахеронт, покататися на конях, як верхи, так і в екіпажі, сфотографуватися у вбранні XIXст. покататися на катамаранах та човнах.
Найкраще приїздити у парк навесні, коли всіма можливими кольорами буяє розмаїття квітів, або восени, коли дерева одягаються в шати неймовірних кольорів і відтінків. Головне, щоб вам на все вистачало часу. А його цілком може не вистачати, адже площа парку становить 179, 2 га, і, крім рослинності, ще треба оглянути величезну кількість усього цікавого, створеного руками людини у співавторстві з великою природою.
Кажуть, якщо тут загадати бажання, воно обов’язково збудиться.

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123