This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Роде наш красний – роде наш прекрасний

Акчуріна Олена, 12 р.,Запорізький Січовий Колегіум, м. Запоріжжя


Де сонце засинає вечорами
Під тихі колискові давніх літ,
У спогадах живе разом з піснями
Родинного тепла безмежний світ.
Наталія Погребняк

Основним джерелом інформації про історію нашого роду стали представники старшого покоління нашої родини: моя прабабуся, бабусі та дідусі. І, звичайно, новітні засоби інформації – Інтернет, з якого я дізналася багато цікавої інформації про походження свого роду та прізвища. Мені вдалося дослідити свій родовід до четвертого коліна.


В нашій сім’ї об’єдналися два народи: український та татарський. Родина мого тата походить від татар, які тривалий час проживали в Пермській області (Росія). Мій прадід переїхав до Запоріжжя після другої світової війни. Тут народилася моя бабуся та мій тато.
Родина моєї мами корінні українці, більшість родичів проживають на території Чернігівської та Запорізької областей.
Коли я починала досліджувати свій родовід, то навіть не уявляла, що рід Акчуріних настільки давній, він відомий ще з XVI століття. Акчуріни – це татарський княжо-мурзінський рід, тобто в роду були князі та представники вищої татарської знаті. Але чи є мої родичі нащадками тих знатних сімей я не знаю, адже минуло стільки століть, але все може бути…
В нашій родині по татовій лінії були Акчуріни та Матказіни.
Дівоче прізвище моєї мами Погоріла, звідки походить ця гілка мого родового дерева мені достеменно дізнатися не вдалося. Але саме прізвище говорить, скоріш за все, про слов’янське походження, найімовірніше українське. За однією з версій прізвисько Погорілий давалося людям, які втратили дім або майно під час пожежі. Раніше казали: «Поїхав у Київ торгувати, на погоріле збирати. » Про справжнє походження роду Погорілих нам залишається тільки здогадуватися. Та в рідні моєї мами переважають прізвища суто українського походження: Породько, Петрик, Овдієнко та інші.
Детальніше про походження мого прізвища я розповім у наступних розділах, а зараз розкажу про більш близькі часи.
Наша родина досить велика, бо раніше більшість сімей, як України так і Росії, мали велику кількість дітей. Так в родині моєї бабусі Ліди було четверо дітей, так само і в родині дідуся Олександра. А у мого прадіда Фатіха було аж 8 сестер та братів. Але, на жаль, через певні причини багатьох своїх родичів я ніколи не бачила.
Чи були князі в моїй родині, я не впевнена, але були люди найрізноманітніших професій. Серед старшого покоління переважали сільські жителі, які працювали у колгоспі, але були й металурги та вчителі, машиністи тепловозів та медичні сестри, маляри-штукатури та економісти, шахтарі, кухарі та навіть цілителі.
Я досліджувала родовід по батьківській та материнській лінії. В результаті цієї роботи було створене генеалогічне дерево родини Акчуріних. І я познайомлю Вас з різними поколіннями нашої сім’ї.
Я та мій брат є найменшими представниками родини Акчуріни.
Я, Акчуріна Олена Дамірівна, народилася 23 лютого 2005 року у місті Запоріжжя. За знаком зодіаку я Риба, дуже люблю малювати та читати книжки. Я займаюся фітнесом і це мені дуже подобається.
Спочатку я ходила в дитячий садочок «Дзвіночок», де в мене було багато гарних друзів, а з першого по четвертий клас навчалася у школі № 106. Клас у нас був веселий та галасливий, ми завжди займали призові місця на всіх шкільних конкурсах та змаганнях. З цього навчального року я навчаюся у Січовому колегіумі і мені це дуже подобається. Тут у мене з’явилися справжні друзі.
Мій брат, Акчурін Владислав Дамірович, народився 15 листопада 2010 року. Йому всього 5 років, але він дуже рішучій та завзятий. Мріє займатися боксом та стати Супер-Героєм. Зараз він ходить до дитячого садка.
Мій тато, Акчурін Дамір Алієвич, народився у м. Запоріжжі 23 липня 1982 року.
Після школи, тато пішов навчатися у металургійний технікум, а по закінченню влаштувався на завод «Запоріжсталь» в мартенівський цех підручним сталевара, згодом сам став працювати сталеваром. Одночасно закінчив Інженерну академію.
Професія сталевара передбачає відповідальність, організованість, вміння концентрувати та розподіляти увагу, лідерські риси, фізичну витривалість. Складність роботи не тільки у важкій фізичній праці, але й величезному перепаді температур, у небезпеці роботи з розплавленим металом (температура металу в Мартенівській печі до 1800-2000°С). Сталевар керує процесом виплавки, йому підкорюється бригада підручних.
Ім’я Дамір означає «міцний» або «залізний» і це повністю співпадає з його роботою. Тато вже 15 років успішно виконує свою складну роботу, його поважають колеги. Про нього надрукована стаття в газеті «Дніпровський металург» від 26 липня 2015.

Мчить супутник в сині далі,
Де зірки – мов жар.
Для ракети хто дав сталі?
Сталевар.
Літаки летять в просторі
Вище білих хмар.
Хто дав сталі для моторів?
Сталевар.
Йдуть авто – співають шини,
Ллється світло з фар,
Хто дав сталі на машини?
Сталевар.
В дні, коли спіткав Вітчизну
Ворога удар,
Хто давав броню їй грізну?
Сталевар.
А коли вам друкували
Рідний ваш буквар,
Хто для літер дав металу?
Сталевар.
П. Ребро.

Моя мама, Акчуріна (Погоріла) Тетяна Олександрівна народилася 31 лютого 1979 року у м. Запоріжжя.
Коли мама перейшла до другого класу, вона з родиною переїхала до смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області. Там вона закінчила школу на відмінно.
Моя мама завжди хотіла бути вчителем, тому не дивно, що вона поступила до Запорізького педагогічного училища, яке закінчила в 2000 році з червоним дипломом. І в тому ж році продовжила своє навчання вже в Мелітопольському педагогічному університеті.
З 2004 року моя мама працює вчителем у Січовому колегіумі. Вона дуже любить свою роботу. Ця професія важка, натхненна і вимагає щоденної клопіткої праці. Бути вчителем в наш час – не завжди вдячна робота.
Мама творча людина, їй подобається робити вироби з різних матеріалів, у різних техніках. Звичайно це обумовлене її роботою, бо мама викладає в школі образотворче мистецтво.
Моя бабуся народилася 27 квітня 1961 року в м. Запоріжжя. Насправді бабусю звуть Акчуріна Санія Фатіхівна, але всі звикли називати її Світлана Федорівна. Прізвище Акчурін досить розповсюджене серед татар. Тому вийшло так, що моя бабуся та її майбутній чоловік (тобто мій майбутній дідусь) мали однакове прізвище. Їм навіть довелося довго доводити у РАГСі, що вони не родичі, бо їх не хотіли реєструвати.
За освітою моя бабуся вчитель початкових класів та вихователь дитячого садочка, закінчила педагогічне училище. Тривалий час вона працювала і в дитячому садочку і в школі, але в скрутні часи їй довелося попрацювати і продавцем, і комірником. Та бабусі дуже подобається працювати з дітьми, можливо, саме тому зараз вона знову працює з ними вихователем. Ми з бабусею гарні друзі.
Мій дідусь Акчурін Алі Якубович народився 3 грудня 1958 року. Так сталося, що бабуся з дідусем вже багато років не живуть разом, та на всі сімейні свята ми з дідусем завжди зустрічаємося.
Акчурін – прізвище розповсюджене переважно серед татар та башкир. Прізвище одержало певне розповсюдження в Російській імперії (Саратовська, Самарська, Пензенська та ін. губернії).
Існує декілька версій походження прізвища Акчурін, але найімовірніше прізвище пішло від тюрсько-булгарського «ак чура» – «білий богатир».
Прізвище має тюркське походження та належить давньому дворянському роду. В фондах Саровського монастиря, які зараз зберігаються в центральному державному архіві Мордовії, є родословні татарських князів, в тому числі і Акчуріних, які були складені на основі більш давніх родословних у XVIII столітті.
Визнанням Урядового Сенату від 15 лютого 1849 року та 24 березня 1851 року були затверджені в гідності князів татарських з занесенням в VI частину родословної книги 19 сімей князів Акчуріних. Але чи є серед них мої родичі, я на жаль не знаю.
Пошуки інформації про предків, опису їх життя, вирували в кожну з багатих на події епох – це процес цікавіший від будь-якого пригодницького роману! Спробуйте, і ви відчуєте всю важливість збереження минулого своєї родини, відчуєте, як переходить до вас у спадок вся накопичена мудрість і хоробрість поколінь вашого роду, станете з гордістю носити своє прізвище, що дісталася вам від цих все ще недосяжних, але які стали набагато ближче.
Ми це спробували. Написання родоводу стало для мене не тільки виконанням шкільного завдання, а пробудженням пам’яті моєї родини. Це була робота цілої сім’ї. Ми дзвонили представникам старшого покоління і питали у них про дальніх родичів, змушуючи їх згадувати те, що здавалося вже забутим.
Ця робота не буде лежати купою аркушів у шафі, я буду її доповнювати, дописувати новими відомостями. Час іде і, на жаль, від нас ідуть найближчі люди, але пам’ять про них залишить у нашому серці та в цій роботі. І я зможу передати ці скарби наступним поколінням нашої великої родини.

Я поринула в дивний, чудовий світ,
Коли заглибилася в свій РОДОВІД.
Знову й знову слухаю я залюбки,
Що про предків мені ще розкажуть батьки.
Бо, повірте, на всі сто впевнена я:
Найцінніша в житті – це родина моя!
Жук Валерія

Реліквії нашої родини

У нашій родині є дорогі для нас речі, серед них ордени та медалі моїх прадідусів Петра та Фатіха, які вони заслужили під час Великої Вітчизняної війни. Ці нагороди зберігаються у моїх бабусь.
У бабусі Світлани є годинник її діда тобто мого прапрадіда. Годинник вже не працює, але зберігається як пам’ять.
У бабусі Ліди залишилися ікони, які стояли в хаті її батьків.
Я хочу вам представити сорочку, яку моя прабабуся Марія вишивала майже 70 років тому, та корсетка в якій вона виходила заміж за мого прадіда у 1934 році, з того часу минув вже 81 рік.
Можливо ці речі не несуть великої матеріальної цінності, але вони зберігаються нашими родинами, як пам’ять про близьких та рідних нам людей.
І звичайно в кожній родині є сімейний фотоальбом, в якому вся історія родини. Такі фотографії є і в нашій сім’ї. Найдавніше це фото моєї прабабусі прапрабабусі Каміли зроблене приблизно у 1934-35 році та Марії зроблений приблизно в 1937 році.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123