This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Роде наш красний – роде наш прекрасний

 Ільющенкова Вероніка, 12 р.,Запорізький Січовий Колегіум, м. Запоріжжя


"…Ми творці життя – батьки і діти, невмирущий, мужній родовід"

Щасливі ми, що народились і живемо на чудовій, зеленій, багатій і славній Україні. Тут жили наші прадіди, тут корінь роду українського.
Рід – це низка поколінь, які походять від одного предка.
Родовід – це історія поколінь певного роду, перелік, запис, що виявляють й ілюструють походження, послідовність поколінь.


Родовідна пам'ять – явище в українському побуті унікальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов'язок знати поіменно свій родовід від п'ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам'ять про своїх предків була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов'язком.
Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам'яттю, зневажливо називали людьми без роду-племені.

"Якщо позабудеш стежину до хати,
Яку дитинчам навпростець протоптав,
І матір, і рід свій, і слово крилате,
То значить, чужинцем бездушним ти став. "
(Р. Братунь)

Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу України, до щирих і глибоких почуттів. У нашого народу живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати спільно родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття.
Знати свій родовід – зберігати про нього пам'ять – обов’язок перед минулим і майбутнім поколінням. Це пам'ять про того, кого немає і турбота про того, хто поряд.
Коли ми говоримо: "Мiй рiд, моя родина", то у кожного в душi народжується щось таке тепле, нiжне, таке рiдне i близьке. Бо ж це найрiднiшi люди: тато, мама, бабуся і дiдусь, брати та сестри.
Але якщо копнути глибше, до п’ятого коліна, можна дізнатись дуже багато цікавого.
Історія і походження мого роду також дуже цікава. Мій рід – це симбіоз різних національностей і культур.
Походження прізвища Ільющенков, крім того, що це російське прізвище, достовірно мої родичі не знають. Ми з мамою намагались знайти цю інформацію за допомогою мережі Інтернет і ось про що дізнались.
За однією з версій, основою прізвища Ільющенков послужило церковне ім'я Ілля. Ім'я Ільюша є похідною формою чоловічого хрестильного імені Ілля, яке сходить до біблейського імені Eliyahu. Це ім'я переводиться із староєврейської як "мій Бог – Господь", тобто "мій Бог – Бог істинний".
Одним з покровителів імені Ілля є Ілля-пророк – легендарна фігура в єврейській і християнській традиції, чудотворець і віщун, грізний викривач ідолопоклонництва. За прославляння слави Божої він був узятий на небо живим у вогняній колісниці. На Русі цей святий був особливо шанований. Саме він в народних язичницьких уявленнях замінив древнього бога-громовержця Перуна і став іменуватися Ілля Громоносний.
Швидше за все, засновник роду Ільющенкових був людиною з простого стану. Річ у тому, що прізвища, утворені від повної форми імені, мала в основному соціальна верхівка, знать, або сім'ї, що мали в цій місцевості великий авторитет, представників яких сусіди шанобливо звали повним ім'ям, на відміну від інших станів, що звалися, як правило, зменшувальними, похідними, повсякденними іменами. Ільюша, з часом отримав прізвище Ільющенков.
Моє ім'я Вероніка – російське жіноче ім’я грецького походження. Воно походить від імені Ференіка, яке надалі стало вимовлятися як Береніка. Саме так звали деяких античних правителів (жіночої статі). У перекладі воно означає "що приносить перемогу", "переможна" (від імені грецької богині перемоги Ніки).
Ім'я Вероніка, а точніше Береніка (Вереніка), згадується у Біблії. Саме ця жінка витерла піт з обличчя Ісуса, коли він йшов на Голгофу. Після цього на тканині віддрукувалося лице Христа, з'явилося "істинне зображення" (лат. "icona vera"). Таким чином, ім'я Вероніка можна перевести і як "чистий образ".
Крім того, в Італії ім'я Вероніка тлумачиться як «мешканка Верони».
В моїй родині, моєму роді я – перша і єдина (поки що) Вероніка. Це ім'я мені дала мама, а батько погодився. Мама каже, що ій здається, що ім'я Вероніка звучить дуже красиво, благородно і гордо. Крім того, воно дуже співзвучне з ім'ям по-батькові – Сергіївна. Вероніка Сергіївна.
Згідно характеристиці імені Вероніка, дівчина з таким ім’ям стає дуже відданим другом. Вона завжди надасть підтримку і дуже вдячна тому, хто з турботою ставиться до неї. Вероніка зазвичай приваблює своєю товариськістю, тонким почуттям гумору, безпосередністю. З нею легко і комфортно спілкуватися. У той же час, дівчина зовсім не вміє зберігати секрети. Якщо потрібно, щоб яку-небудь інформацію дізналися якомога більше людей, поділіться нею «по секрету» з Веронікою.
Вероніка дотримується занадто суворих моральних правил. У неї природжене почуття порядності, яке особливе яскраво проявляється в переломні моменти її життя.
Для Вероніки притаманне прагнення до комфорту, красивих речей. Але це ніколи не стає метою її життя. При необхідності вона може задовольнитися і зовсім малим.
Часто Вероніка обирає професію, яка пов’язана із спілкуванням. Для неї добре підходить спеціальність вчителя, вихователя в дошкільному закладі. Також вона може знайти своє покликання в медицині, літературі, музиці, живописі.

Зв'язок поколінь у слові

В цій роботі для мене однією з найцікавіших історій була історія моїх родичів-німців по материнській лінії. Я вже розказувала, що моя прапрапрабабуся і прапрапрадідусь Емма і Олександр Від – чистокровні німці. У Велику Вітчизняну війну, коли німецькі загарбники відступали із Запоріжжя, Емму Від, її доньку Ольгу Дітрієву з сім’єю та сина Олександра-Вільгельма Від також з сім’єю вивезли до Німеччини, як то мовити – на історичну Батьківщину, як етнічних німців. Надали їм у Німеччині ділянку землі і дім. Німці-сусіди дуже добре до них відносились, допомагали по господарству. Але мою прапрабабку Дмітрієву Ольгу тягнуло назад в Радянський Союз, бо вона вважала, що її Батьківщина там. Одного разу, під час бомбування, вона зі всією сім’єю втекла у назад у Радянський Союз. Але там їм, як німцям, були не раді. Брата прапрабабки Дмітрієвої Ольги Олександра-Вільгельма Від заслали у Сибір в м. Іскітим Новосибірської області. Вся родина переїхала з ним. Його жінку відправили у табори, де вона померла.
Всі члени родини були невиїзні, не мали права навчатися у ВИШах, технікумах та училищах. Донька Дмітрієвої Ольги Людмила, моя прабабка, хотіла поступити учитися в Новосибірський металургійний технікум, але їй було заборонено. Тоді вона написала листа генсеку Сталіну, в якому розказала їхню історію і просила дозволити навчатися в технікумі. Зрештою, їй дозволили.
Це приклад того, що не треба відступатися від мрії. Завжди потрібно знаходити шляхи, щоб дістатися мети.
А ще одна цікава історія про мого прадіда Давидова Валентина Улляновича. Коли він був підлітком і жив в Новосибірській області, пішли вони з другом на риболовлю до ставка, який знаходився за 5 кілометрів від домівки. Друг, перестрибуючи через калюжу, наступив на дуже отруйну змію. Змія його укусила за ногу. Отрута дуже швидко розповсюджувалась по організму. Друг став непритомніти, у нього підвищилася температура, нога дуже розпухла і посиніла. Йти він не міг. Мій прадід-підліток ніс його на собі 5 кілометрів! Бабка мого прадіда Акуліна була знахаркою. Прадід Валентин приніс свого непритомного друга до неї. Вона його лікувала травами 2 тижні, але врятувала від смерті. Я вважаю, що мій прадід Валентин поступив як справжній чоловік і друг!

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123