This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Роде наш красний – роде наш прекрасний

 Циганок Марія, 12 р.,Запорізький Січовий Колегіум, м. Запоріжжя


Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна,
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна

Вступ

Без знання історії своєї країни неможливо любити Батьківщину по-справжньому. Але не менш важливим є зберігання пам’яті про найважливіші сторінки історії своєї родини. Саме коріння робить нас такими, якими ми є, тому повага к минулому – це шлях в майбутнє.


Будь-яка людина унікальна. Її вклад в історію країни безцінний. Дізнаватися про те, як саме жили наші рідні, як вони будували свої родини, який вклад внесли в життя свого краю – справа честі кожного з нас.
Родовід – це походження, послідовність, історія поколінь певного роду. Свою роботу я робила, спираючись на розповіді рідних та документи, що зберігалися в нашій родині. На жаль мені вдалося дослідити лише кілька поколінь родини, але в майбутньому я сподіваюсь, що поглиблю свої знання.

Історія роду моєї мами

Коли ми з мамою почали робити цю роботу, то вона намагалась згадати найменші деталі, які їй були відомі про своїх рідних. Її прабабуся з материнської лінії, моя прапрабабуся, Зоя Опанасівна, народилась у Сінельниково Дніпропетровської області 26 квітня 1911 року. Вона походила з родини священика, який за сумісництвом завідував приходською школою. За часів становлення радянської влади дід Опанас, як і багато інших священиків, підвергся гонінням. Його подальша доля мені не відома. Окрім прапрабабусі в родині було ще четверо дівчат.
Зоя Опанасівна померла, коли моєї мамі було 15 років, тому вона встигла розповісти їй багато цікавих моментів. Наприклад, як Махно пригощав її маленьку цукерками, як вони переживали голод 33 року, які нещастя спіткали родину в час війни. 30 грудня 1930 року у Зої та її чоловіка Серафіма народилася донька Нінель – моя прабабуся.
Коли їй виповнилося 9 років почалася Велика Вітчизняна війна. На самому початку війни дід Серафім, що працював на залізниці, зник без вісті. Бабуся Зоя залишилася вдвох з донькою. Важкі часи заставили жінку рятувати себе і дитину. Вони залишили квартиру та пішли шукати більш безпечне місце, таким чином опинившись у Запоріжжі, де жили їх родичі.
Після війни Зоя Опанасівна знов вийшла заміж за Ткачова Степана Яремійовича. Вони щасливо прожили майже 30 років. Бабуся Нінель стала хіміком і багато років пропрацювала за професію. У 1950 році Нінель вийшла заміж за Бистриніна Володимира Нікандровича – мого прадідуся. В них народилося дві доньки – Ірина та Алла (20 квітня 1957 року) – моя бабуся.
Володимир Нікандрович народився у місті Мелітополь, Запорізької області 25 вересня 1925 року у родині службовців. Його мати, Любов Альтеровна, народилася у місті Сталіно, жила в Красноярську, а потім переїхала до Мелітополя, де і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Нікандр Валентинович народився у 1896 році в Мелітополі. Його батько Бистренін Валентин був художником та згодом став священиком у Саратові. На його честь навіть була перейменована церква. Окрім мого прадіда Володимира у пари народився і молодший син – Михайло.
У 1929 році родина переїхала до Черкас, а за чотири роки – у Харків. У 1940 році родина Бистриніних знов переїжджає. На цей раз у моє рідне Запоріжжя. Але за рік почалася війна і родину евакуювали у Георгівськ Ставропольського краю, звідки мій дід і пішов на фронт. Так як родина була євреями, вони були змушені міняти деякі документи. Навіть прізвища у всіх членів родини були трішки різними. А дід так хотів до армії, що підробив своє свідоцтво про народження. Насправді, він йшов на війну не 18-річним, а 17 річним хлопцем.
Прадідусь прослужив у Радянській армії 6 років. Бачив всі жахи війни, отримав інвалідність, був нагороджений медаллю «За перемогу над Германією». Він був дуже цікавою та різносторонньою людиною. Працював на заводі на різних посадах, а після виходу на пенсію став керувати базою відпочинку у Кирилівці, де моя маленька мама проводила канікули.
На жаль ані прабабусі, ані прадідуся давно немає в живих, тому про них мені розповідала мама та старі фотографії.
Мамин батько, Соловйов В’ячеслав Геннадійович, народився 10 січня 1957 року у місті Інта Комі СРСР. Окрім нього у родині був старший на 5 років син Сергій. Його мати – Євгенія Іванівна, розійшлась з чоловіком, коли батько був зовсім маленький, тому про прапрадідуся Геннадія мені нічого не відомо. Потім Євгенія Іванівна вдруге вийшла заміж за улюбленого дідуся моєї мами – Іванова Олександра Івановича. До Запоріжжя з суворого краю родина батька переїхала, коли він вже закінчував школу. На жаль батьки мого дідуся трагічно загинули.
Бабуся Алла та дідусь Слава познайомилися, коли їм було по 23 роки і майже одразу одружилися. В них народилася моя мама Ольга – єдина дитина в родині. Дід Слава – колишній військовий, тому 5 років свого дитинства мама з родиною прожила у Германії, де він служив.
Наразі і у бабусі Алли, і у дідуся Слави інші сім’ї. Але таким чином у мене з’явилася ще одна бабуся – Віта, та дідусь Володимир, яких я теж дуже люблю, та вважаю рідними.

Історія роду мого батька

Бабуся мого батька по материнській лінії Гниляк Катерина Іллівна народилася 10 січня 1926 року в с. Гюновка Великобіло-зерського району Запорізької області. Гюнівка – село, центр сільської Ради, розташоване за 45 км на південний схід від районного центру і за 68 км від залізничної станції Пришиб. Сільській Раді підпорядковані села Зелена Балка і Садове. Її батько був головою колгоспу.
Прабабуся Катерина у війну важко працювала на тракторі. Після її закінчення отримала статус учасника війни. Вийшла заміж. У 1952 році вона розлучилася та з маленьким сином на руках переїхала до Запоріжжя, де у другому шлюбі в неї народилося ще двоє дітей, в тому числі моя бабуся Волотко Лідія Миколаївна.
Її чоловік – Волотко Микола Іванович, також родом з Гюнівки, пройшов війну, отримав поранення.
Батько мого тата – Циганок Микола Дмитрович народився 01 серпня 1952 року в селі Розумовка Запорізького району Запорізької області в багатодітній родині. Все життя він пропрацював водієм, загинув, коли я тільки народилася.
Мама – Лідія Миколаївна народилася 04 грудня 1958 року у Запоріжжі. Працювала майстром у Водоканалі.
В мого тата є три сестри – Альона, Оксана та Юлія. Я дуже схожа на молодшу сестру свого батька. Родина Циганок дуже велика. В мене багато тіток, дядьків, двоюрідних сестер та братів.

Мої батьки

Мій тато – Циганок Олександр Миколайович – народився 05. 01. 1978 року. В дитинстві він активно займався спортом плаванням та стрибками у воду, навчаючись у спортивній школі. Після школи він отримав професію електрогазозварювальника, відслужив у армії та пішов працювати на завод.
Пізніше тато зрозумів, що його цікавить інший напрямок розвитку кар’єри. Він пішов працювати менеджером з продажу. В березні 2015 року тато був мобілізований до лав Нацгвардії України. Наразі мій тато захищає нашу Батьківщину в зоні АТО. Я дуже хвилююся за нього, та вірю, що все буде добре і він повернеться додому неушкодженим.
Моя мама – Циганок Ольга Вячеславівна (в дівоцтві – Соловйова) – народилася 05. 09. 1981 року. У школу вона пішла у Німеччині (м. Еберсвальде), куди її батька направили служити. Перші три класи мама навчалася в школі, в якій свого часу навчався Володимир Висоцький.
Після закінчення школи мама поступила до Запорізької державної інженерної академії на факультет адміністративного менеджменту. Потім навчалася у Комп’ютерній академії «Шаг». Вже 15 років мама працює у будівельній компанії секретарем та помічником бухгалтера.
Познайомилися мої батьки 14 лютого 2000 року. Тому для нас День Святого Валентина – подвійне свято.

Сторінки про мене

Я, Циганок Марія Олександрівна, народилася 4 лютого 2005 року. Коли батьки обирали мені ім’я, то приділяли увагу не тільки його звучанню, але й значенню. Ось таку інформацію про моє ім’я знайшла мама:
«Ім'я має давньоєврейське походження. Існує кілька значень імені – гірка, улюблена, уперта.
Маша – добра, ніжна, спокійна дівчинка. У неї улюблене заняття – побути нянькою для маленьких дітей. Дуже вразлива, важко переживає навіть невелике зауваження на свою адресу. У той же час у її характері присутні твердість, достоїнство, здатність постояти за себе.
Дії її іноді носять імпульсивний характер. Відповідально ставиться до навчання в школі й завжди старанно виконує домашні обов'язки. Однолітки цінують її за працьовитість, здатність виявити співчуття.
Доросла Марія випромінює навколо себе тепло, пещення, увагу. Вона завжди готова допомогти людині, що потрапила в лихо. У шлюбі вірна, але, щоб відносини із чоловіком були більше теплими і щирими, необхідно мати в родині хоча б одну дитину. Марія – дуже віддана мати, віддає всю себе дітям. Діти відповідають їй взаємністю, завжди виступають на її боці. »
Мені здається, що моє ім’я дуже співпадає з моїм характером. Цікава історія походження мого прізвища. Одна з моїх бабусь з батьківської лінія розповіла, що колись давно один з моїх родичів без тями закохався в циганку та втік до табору. Родина не прийняла вибір сина, та всі стали кликати його Циганком.
На сьогоднішній день в мене є справа, яка приносить мені найбільше задоволення. Це теніс. Займатися я почала ще у першому класі і з тих пір не уявляю свого життя без улюбленого заняття.
До того як вступити до Січового колегіуму я навчалася в ЗЗОШ №92 та була відмінницею. В мене залишилося багато друзів та вчителі, з якими я досі спілкуюся.
Я люблю читати, подорожувати, та спілкуватися з друзями. В майбутньому я планую стати організатором свят. Для цього я «тренуюсь» – всі свята в моїй родині проходять весело та яскраво.

Висновок

Працюючи над родоводом, я упевнилася в тому, що знати своє коріння дуже важливо для кожної людини. Сімейна історія іноді цікавіша за світову, тому що стосується безпосередньо рідних та близьких людей. Вони робили історію – жили, працювали, створювали сім'ї та виховували дітей.
Незважаючи на те, що я народилася в місті Запоріжжя, я можу впевнено називати себе донькою всієї країни. Адже моє коріння походить з різних куточків України. Це Запорізька, Дніпропетровська області, Россія (м. Сталіно та Саратов). Серед моїх предків – українці, руські, євреї та навіть – цигани).
Моє ім’я значить – «кохана» та «гірка». Прізвище, згідно слів моїх родичів, виникло за цікавою легендою. Прапрадідусь по батьківській лінії закохався у циганку та втік до табору. Саме тому його почали кликати Циганком.
Мої прадідусі та прабабусі пройшли війну, пережили часи становлення у мирні часи. Дідусі, бабусі та батьки все життя працювали, бажаючи зробити життя України кращим. Я завжди зберігатиму пам’ять про про це в своєму серці.
Мої батьки прагнуть зробити все можливе, щоб я частіше спілкувалася зі своїми близькими та далекими родичами. Ми часто збираємось на сімені свята, відвідуємо один одного. Сьогодні мій тато в АТО. Ми з мамою чекаємо на нього та сподіваємося на краще.
Я зрозуміла наскільки різноманітним та різнобарвним було життя моїх предків. Як важко жилося їм в страшні роки війні. Як будувалась країна для того, щоб моє життя було щасливим та радісним. В майбутньому я буду продовжувати свої пошуки цікавих фактів з життя моєї родини.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123