This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Амазонки: міф чи реальність

 Ларфі Даніелла, 13 р.,ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,с. Шевченкове, Черкаська обл.

Звідки така назва?

Звідки взялося в нашій мові це слово? Перше, що спадає на думку – абсолютна співзвучність назви грецьких войовниць із річкою Амазонка в Південній Америці.
Найбільшу повноводну річку на планеті відкрив конкістадор Франсіско де Орельяна. Він же першим із європейців перетнув Південну Америку в найширшій її частині.

Влітку 1542 року загін першопрохідців нібито побачив легендарних амазонок, з якими вступив у бій. Сьогодні, вважається, що це були або індіанські жінки, що боролися пліч-о-пліч зі своїми чоловіками, або просто довговолосі індіанці, яких іспанці прийняли за жінок. Спочатку де Орельяна хотів назвати річку своїм ім’ям, та після цієї сутички він зупинився на варіанті «Амазонка».
Та найбільш поширеною є думка, що слово «амазонка» походить від грецького «атагоз» із негативною часткою «а», що значить «без грудей».
Існує чимало інших варіантів походження слова «амазонки». Наприклад, «а таззо» (від «таззо» – чіпати, торкатися) могло б означати «ті, що не торкаються» (чоловіків).

Нація, де панують жінки

Амазонки фігурують у безлічі відверто чоловічих легенд. Згідно з переказами, вони успішно воювали із Фрігією та Лівією, нападали й на Лікію, але були переможені давньогрецьким героєм Беллерофонтом, приборкувачем легендарного Пегаса. У бій із амазонками молодого героя послав лікійський цар Іббат, потайки сподіваючись, що Беллерофонт загине. Однак задумам віроломного правителя не судилося збутися. Для древніх греків амазонки були не менш реальні, ніж будь-які інші мешканці «північних земель». Джерела тих часів містять чимало відомостей про амазонок, зрозуміло, здебільшого вигаданих. У деяких із них стверджується, що амазонки нібито жили на узбережжі Понта Евксинського (Чорного моря) у власній державі під керуванням цариці Іполіти (за іншою версією -Антіопи). Остання увійшла в легенди завдяки Гераклу: саме в неї він мав украсти чарівний пояс, здійснюючи свій дев’ятий подвиг.
Амазонок ставало все більше, і поступово вони розселилися на просторій території від Малої Азії до Причорномор’я й Південного Приуралля, де жили скіфські племена. Геродот (V століття до н. е.) у своїй «Історії» повідомляє, що столиця амазонок називалася Феміскіра, і стояла вона на березі річки Фермодон (південь Чорного моря, сучасна Туреччина). У нього є цікавий опис скіфських амазонок, які, на його думку, походять від савроматів і амазонок, що прибули з Азії. Також, як і їхні прародительки, скіфські амазонки жили відокремлено від чоловіків і залишали при собі тільки дівчаток, віддаючи хлопчиків савроматам. Ці амазонки теж дотримувалися звичаю видаляти груди (але не ліву, а праву), проте не настільки варварським чином, як амазонки Малої Азії. Груди вони з дитинства натирали порошком із зеленого каменя, який нібито затримував їхній ріст, а потім і зовсім зводив його нанівець. Існує версія, згідно з якою амазонки прийшли до Греції з Меотійського озера, тобто з Азовського моря. Звідти вони здійснювали військові походи по всій Малій Азії, добираючись навіть до Сирії й Єгипту. За легендами, амазонки заснували такі міста, як Ефес, Смірна (нині – турецький Ізмір), Синоп і Пафос. Давньогрецький історик Додор Сіцилійський вважав, що амазонки жили на річці Танаїс (сучасний Дон). Її назвали так на честь сина амазонки Лісіпи, який закохався у свою матір і кинувся в річку, щоб уникнути злочинного кровозмішення.
Ці жінки жили на межах населеного світу – писав про них Діодор Сицилійський. Їхні чоловіки переймалися клопотами по домашньому господарству, виконуючи розпорядження своїх дружин амазонок, але не беручи участі у військових кампаніях або управлінні, як вільні громадяни. Коли народжувалися діти, турботу про них передавали чоловікам, які вирощували їх на молоці і рідкій їжі. Дівчатам припікали груди, тому що вони заважали під час битви... Усі легенди сходяться на думці, що суспільство амазонок було «ethnos gynaikokratoumenoii» нацією, де панують жінки і де немає місця чоловікам. В «Іліаді» Гомер називав амазонок «антіанейрамі» (ті, хто бореться, як чоловіки). Геродот іменував їх «андроктонамі» (убивцями чоловіків). Знаменитий грецький географ Страбон писав, що один раз на рік амазонки робили набіг на кавказьке плем’я гаргарейців (предків інгушів і чеченців) з дуже специфічною метою: зачати від них дітей. Народжених від такого «союзу» хлопчиків у кращому випадку, повертали батькам, у гіршому – убивали. Дівчаток учили працювати в полі, полювати і воювати. Таким чином з’являлися на світ нові представниці племені войовничих жінок.
Із плином часу згадок про амазонок стає все менше й менше. За життя Олександра Македонського ходили чутки про те, як одного разу в табір великого полководця прибула цариця амазонок Талестріс із трьома сотнями одноплемінниць. Нібито Талестріс хотіла запропонувати весь цей чималий «гарем» Олександру, щоб отримати від іменитого правителя якомога більше нащадків-дівчаток, таких же сильних і розумних, як батько.

Що кажуть історики

Звідки з’явилися легенди про амазонок? Що це – туманні спогади про ті архаїчні часи, коли люди жили за умов матріархату, чи реально існуючі «жіночі» народи античної епохи?. На цей рахунок висувається безліч теорій.
Однак останнє слово залишається все ж таки за археологами. І завдяки їхнім відкриттям у XX столітті погляд на міфи про амазонок сильно змінився.

Придніпровські амазонки

У міру збільшення числа розкопаних курганів в Україні все частіше стали виявляти поховання жінок із зброєю в Запорізькій, Дніпропетровській і Херсонській областях. В основному, це були поховання сарматів – племен, які нібито змінили скіфів, що раніше мешкали тут приблизно 2300 років тому. Однак амазонок знаходили, в більш ранніх скіфських шарах. Але, що примітно, у похованнях придніпровських войовниць набір зброї не вирізнявся ані багатством, ані різноманіттям: традиційні луки, стріли, дротики, камені для метання із пращі. Дуже рідко – бойові набірні пояси, ще рідше – мечі. І жодних обладунків.
Історики дійшли висновку, що амазонки з берегів Борисфена-Дніпра значно відрізнялися від описаних античними авторами. Перш за все, тим, що вони явно не належали до знатного стану. Не було серед них ні цариць, ні жриць, інакше в похованні неодмінно виявилися б не тільки прості луки зі стрілами, а й спеціально убиті раби і рабині, конюхи і коні. Нічого цього немає, могили зазвичай містять одне поховання. Лише деякі жительки причорноморських степів покинули цей світ у супроводі власних немовлят або служниці.
При розкопках чітко позначилися три райони скупчення поховань. Найбільший займає землі між Запоріжжям, Нікополем, Енергодаром і Кам’янкою-Дніпровською. Другий відзначений в пониззі річки Молочної і вздовж західного узбережжя Молочного лиману (Мелітополь). Третій розташувався в пониззі Дніпра.

Живі нащадки амазонок

Напрошується питання, яке звучало досі занадто фантастично: чи можуть нащадки «справжніх амазонок», існувати сьогодні?
В університеті міста Майнц (Німеччина) фахівець із ДНК доктор Йоахім Бургер і його команда протягом шести місяців встановлювали в лабораторії генетичний код воїнів степів. У 14 із 15 проб кісток учені змогли підтвердити бажану ДНК.
Йоахім Бургер так характеризує позитивний результат: «Перший хороший результат нашого дослідження – ідеться справді про жінок-воїнів, які дали, можливо, підгрунття для міфу про амазонок. З досліджень видно, що генокод містить тільки Х-хромосому».
У десятках тисяч так званих ДНК-баз Бургер знаходив особливий «Haplotyp» – украй рідкісну спадкову інформацію, яка була знайдена досі тільки чотири рази в усьому світі... Неповторний слід кочових амазонок.
Останній етап у пошуках дочок амазонок проходив на висоті майже 4000 метрів над рівнем моря. Монголія, юрта поблизу китайського кордону. Сім'я кочівників живе сама – тут більше немає великого табору. Вони – не монголи, називають себе казахами. Століттями вони змішувалися з іншими племенами. І трапляється, як каже мати, що час від часу в них народжується дитина, яка виділяються на тлі інших.
Білява дівчинка. Чи несе вона в собі той доказ, який шукає археолог Жанін Девіс-Кімбел? Чи є вона нащадком кочових амазонок? Майрамгуль, 9 років, провела все своє життя у степу. І вона навчилася вже багато чому з того, що необхідно для виживання. Жанін Девіс-Кімбел так говорить про незвичний вигляд маленької кочівниці: «Її очі мають скоріше горіховий колір, не настільки глибоко-чорний, як у монголів. Хоча, у загальному, її обличчя має монгольські риси. Її біляве волосся нагадує про європейський тип походження, можливо, навіть від воїнів степів 2500 років тому. Цей зовнішній вигляд дійсно «дивовижний».
Усе ж таки зовнішній вигляд сам по собі не є доказом. Генетичний зв’язок між Майрамгуль і амазонками має довести аналіз ДНК. Хоча дочка і мати виглядають дуже різними, вони несуть у собі одну й ту ж спадкову інформацію. Жіноча лінія несе ДНК із покоління в покоління через тисячоліття.
Проби слини дівчинки та її матері стали більш ніж достатнім матеріалом для проведення дослідження. Через кілька днів група починає оцінку складних генних кодів. Результат навіть для такого досвідченого фахівця, як Йоахім Бургер, є приголомшливою науковою сенсацією: «Це майже неймовірно, те, що ми знайшли – ДНК дівчинки з Монголії ідентична ДНК амазонки. Вони мають спільних предків. А це означає, що не тільки культура, ай гени амазонок продовжують жити в цих людях».
Амазонка живе! Майрамгуль – живий нащадок воїнів-жінок. Вони існували – ті жінки-воїни, які заслужили це ім’я, – й існують сьогодні. Ця дівчинка робить історію амазонок живою...

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123