Вірність присязі

 Олексієнко Тетяна, 14 р.,ЗОШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,смт. Шевченкове, Черкаська обл.

(курсантський погляд на події, що відбулися в Академії ВМС
ім. П. С. Нахімова в лютому-березні 2014 року)

Вашій увазі я хочу надати матеріали мого земляка, в минулому випускника нашої школи, на якого завжди рівнялися всі учні в школі, адже він відмінник, чудовий співбесідник, з бездоганною поведінкою та вишуканими манерами.

Доля підкинула йому випробування, які він теж склав «на відмінно». Серед багатьох подій, які безумовно увійдуть до новітньої історії України, анексія Криму завжди буде особливо помітною та важливою. З часом українські вчені проведуть свої ґрунтовні дослідження, але надзвичайно важливими історичними джерелами залишатимуться спогади очевидців, серед яких офіцери, курсанти, матроси Військово-МорськихСил України. Мова саме про тих, хто не зрадив і дотримався присяги Україні. їх діяльністю та вчинками «написана» історія захисту суверінітету та незалежності України.
У публікації викладені лише деякі матеріали, власні спогади, що найбільше відклалися в пам'яті очевидця, уродженця с. Боровикового Олександра Красюка, тоді курсанта 2-го курсу АВМС їм, П. С. Нахімова, який залишився вірним присязі.
22. 02. 14. коли повертався увечері зі звільнення, стало відомо, що "майданівці" почали штурм Адміністрації Президента і в нашій академії оголошено "особливий період". Надійшла неоднозначна інформація, що в Києві державний переворот, відразу було посилено наряди, видано зброю і боєприпаси, до несення нарядів задіяно 80% особового складу.
Слід звернути увагу на основні завдання ВМС ЗС України у мирний час та особливий період, що визначаються Воєнною доктриною України. "... . Основними завданнями ВМС ЗС України є: підтримка оперативного режиму в операційній зоні; забезпечення захисту об'єктів ВМС та проведення антитерористичних операцій; ведення протиповітряної, протичовнової, протикорабельної, протидесантної та протипідводно-диверсійної оборони морського узбережжя й прибережної зони як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами ЗС України; оборона районів базування і морських комунікацій; захист морської ділянки державного кордону, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України; ведення територіальної оборони Кримського півострова".
24.02.14. В Севастополі вибрали «народного мера», який заявив про бажання приєднатися до Росії. Поширювались різні чутки про те, що до Криму і, зокрема, до Севастополя направляються загони Правого сектору. На площі Нахімова відбувся мітинг з російськими триколорами. У місто заборонили виходити "по формі", щоб не провокувати місцеве населення, яке було агресивно налаштоване, особливо пенсіонери, проти військовослужбовців в українській формі. Інформаційна війна, яка, як ми зрозуміли потім, тривала останні роки, велась задовго до цих подій, тривалий час "зомбувала" пасивних глядачів телевізора, відбиваючи бажання свідомо оцінювати ситуацію.
25.02.14. Поширилися розмови про можливість оформлення паспорта РФ. На цей момент здавалося, що все тільки починається.
27.02.14. В цей час проходило нарощування сил Росії і, відповідно, США в Середземному морі. Ракетний крейсер ЧФ РФ "Москва" припинив дружній візит до Венесуели і попрямував у Середземне море. З Тихого океану також у Середземне море пішов інший однотипний ракетний крейсер ТОФ РФ "Варяг".
З Північного флоту РФ до Сирії, під приводом забезпечення перевезення хімічної зброї для знищення, направлялися атомний ракетний крейсер "Петр Великий" та важкий авіанесучий крейсер "Адмирал Кузнецов".
Через Гібралтар пройшла авіаносна ударна група №2, яка направлялася до Егейського моря, під керівництвом контр-адмірала De Wolfe H. Miller III, до складу якої входили: авіаносець ВМС США "Джорж Буш" (CVN-77USS George H. W. Bush) з 8-м авіакрилом на борту (Carrier Air Wing №8), яке перебувало під орудою капітана 1 рангу Daniel Cheever в охороні крейсерсько-міноносного з'єднання (Destroyer Squadron 22) до якого входили крейсер "Філіппін Сі" (С658 USS Philippine Sea – Ticonderoga class) та есмінці "Рузвелт" (DD680 USS Roosevelt) та "Тракстан" (DD103 USS Truxtun), обидва типу (Arleigh Burke class).
Через чорноморські протоки у Чорне море увійшло постійне міжнародне з'єднання НАТО, яке спостерігав Олександр Калініченко з борту цивільного вантажного судна "SABRINA".
28.02.14. О 12.00 до воріт АВМС приїхала російська військова машина, з якої вийшли озброєні військові. Представник росіян вирушив у напрямку нашого контрольно-пропускного пункту для переговорів. Відразу на третьому поверсі житлового корпусу СБУ "Альфа" почала створювати вогневі позиції. Для переговорів на КПП вийшов начальник академії, який взявся до переговорів. Російською стороною було зачитано наказ командуючого ЧФ про те, щоб взяти АВМС під охорону для недопущення "терактів". Наш начальник відмовився від "російської охорони" і сказав, що "... академія сама зможе забезпечити свою безпеку і не допустити ніяких терактів".
У цей же час ворогом було захоплено аеродром "Бельбек", почалося введення додаткових російських військ.
01.03.14. Оголошено бойову готовність, казармений режим. Всі військовослужбовці АВМС були викликані до місця служби. На шикуванні начальник академії сказав: "... Якщо хтось розпочне панікувати, буде намагатися покинути територію, відмовиться виконувати накази чи здасться в полон, розстріляю власноруч!". Проводячи паралелі, можна припустити, що моряки дотрималися вікових традицій козацького війська: "Смерті не треба боятися, бо від неї все рівно не вбережешся".
Важливою для мене була інформація відносно правомірного чи неправомірного вводу військ РФ на територію Криму. Протягом багатьох століть російська влада створювала все для формування на українських землях сепаратистських настроїв «... воєнна й адміністративна влада цілими стадами переганяла москвинів на Слобожанщину, над Чорне море, Бесарабію і Крим, щоб хоч трохи обмежити натуральну експансію українців».
По-справжньому відчувалося військове напруження, страшна втома виснажувала тіло і душу, відчувалося пригнічення і нерозуміння, не було офіційних заяв з Києва, нас залишили сам на сам з ворогом, який прикривався, здавалося б, шляхетними намірами – захистити народ від Правого сектору, який, за інформацією російських ЗМІ, вбивав і знущався над російськомовним населенням.
Близько 22:00 на контрольно-пропускний пункт академії приїхали представники окупаційних військ РФ і вперше запропонували здатися, щоб уникнути жертв. Але начальник Академії впевнено і безбоязно відмовив їм у цій пропозиції. Моральний дух підірвало те, що щойно призначений командувач ВМС України контр-адмірал Д. В. Березовський прийняв присягу на вірність народу Криму.
2.03.14. 3 пропозицією здатися приїхав командувач Чорноморського флоту Російської Федерації контр-адмірал А. В. Витко, але також отримав відмову. Протягом дня панувала похмура погода, йшов дрібний дощ, після зміни з добового наряду від перевтоми я вирішив відпочити і незчувся, як проспав три години. Прокинувся вже в іншій академії, за наказом командування, вся зброя, яка перебувала на території, підлягала негайному опису і запечатуванню. На вечірньому шикуванні начальник академії підтвердив, що зброю здали, щоб уникнути жертв, при можливому штурмі академії.
Було також сказано, що, відповідно до наказу командувача Військово-Морських Сил, завтра курсантам буде запропоновано прийняти присягу народові Криму і захищати Крим від Правого сектору, або можливість вільно покинути територію Криму. Зовсім молоді курсанти стали перед вибором. Також було сказано, що після півночі можливий штурм, вантажними машинами перекрили всі в'їзди до академії, поставлено повністю беззбройний патруль, який, в разі штурму, повинен був доповідати по рації черговому по академії.
03.03.14. День був напрочуд сонячний і відносно спокійний, навколо Академії постійно перебували в полі зору 10-15 російських кораблів, які постійно патрулювали акваторію севастопольських бухт. Судна забезпечення РФ перегородили Стрілецьку бухту, яка з південного заходу прилягає до академії. Частина кораблів наших ВМС була заблокована там, а на виході з бухти стояв російський корвет проекту 1124...
Надвечір росіяни поставили. ультиматум: здати академію до 5 год. ранку наступного дня. Всі були в очікуванні, надійшла інформація, що до академії вже виїхали машини з військових частин Російської Федерації, які базувалися на півострові. Близько 23:00 до огорожі, яку ми охороняли, підійшов дідусь, який виглядав досить солідно, почав розповідати, що він живе біля академії і вийшов на нічну прогулянку, де наткнувся на російських військових, які стоять біля господарчих воріт академії. Почувши ці слова, ми терміново зв'язалися з черговим по академії і доповіли про отриману інформацію. Зателефонували своїм товаришам, які стояли на цьому посту, вони відповіли, що патрулювання минуло без зауважень, нічого надзвичайно не сталося. Це нас насторожило. Після цього було відправлено розвідника, який доповів, що дійсно за 100-200м за новобудовою стоїть 3-4 російських машини, інформація підтвердилася. Напруга зросла. Спало на думку "Якщо помирати, то з музикою". Певно, що не мені одному та думка прийшла в голову, бо невдовзі біля контрольно-пропускного пункту було вишикувано військовий оркестр академії. Коли ти готуєшся взяти об'єкт штурмом, а тебе зустрічають музикою – це дуже сильний хід, який ще раз підтвердив, що військові так просто не здаються і готові оборонятися до останнього, як не зброєю, то музикою.
03.03.14. Близько 24:00 вся академія була піднята за сигналом "бойова тривога", місце шикування – великий плац. Весь особовий склад протягом десяти хвилин уже стояв на плацу в очікуванні. Доречним буде порівняння сучасних моряків з козаками-мореплавцями, які завжди боролися з ворогом, незважаючи на всю складність ситуації: "Достеменне диво, – як можна протистояти на такому маленькому судні, оплетеному хмизом, розлютованому морю... тут же вони знову вишикувались в ряди і продовжили рухатись дотеперішним ладом".
Після десятихвилинного очікування вийшов начальник академії, який сказав, що зараз буде відпрацьовано план дій з оборони академії. Всі курсанти були порівну розподілені і вишикувані біля головних входів до житлового і навчального корпусів. Було створено живий ланцюг в три-чотири шеренги, який мав захищати входи до корпусів. Після відпрацювання цих елементів і попереднього інструктажу, особовий склад пішов відпочивати. Але все ж таки штурму не відбулося, ми витримали ще одну ніч.
08.03.14Весь час проходили постійні перевірки бойової готовності, контрольні шикування, на яких доводилися плани стосовно подальших дій, особовий склад академії перебував на території і ніс службу у відведених районах. 35, 4 гектара – немаленька площа, яка потребує великих людських затрат. В кримському весняному небі кружляли російські бойові гелікоптери.
16.03.14. День референдуму в Криму. Голосування проходило спокійно, без інцидентів. Хто бажав віддати свій голос, ішов і голосував, хто не хотів, просто ігнорував референдум. Курсантам-кримчанам було дозволено голосувати. Незважаючи на низьку явку на виборчі дільниці, були оголошені неприйнятні для української держави результати, які підтвердили бажання жителів Криму приєднатися до Російської Федерації. По всьому Севастополю було вивішено російські прапори, проведений святковий салют за приєднання Криму до Росії.
18.03.14. Цього дня також приїжджали і пропонували здатися. Але отримали відмову. Нарешті почувся голос Києва – дали дозвіл використовувати зброю для самозахисту, але всю зброю ми склали і наказу про видачу зброї не було. "Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу... для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об'єктів у разі захоплення... ". Увечері пройшла інформація, що неподалік, у районі "зупинки №6" збирається "самооборона Криму", яка готується для штурму академії. Нам дали дозвіл захищатися підручними засобами "бильцями від ліжок", весь особовий склад поділено навпіл і по півночі охороняли академію.
19.03.14. Штаб Військово-Морсь-ких Сил захоплено і піднято російський прапор. Командувача ВМС України контр-адмірала Гайдука заарештовано російської владою.
На території академії ведуться переговори з російською стороною стосовно подальших дій. Зібрано викладачів, офіцерів і батьків місцевих курсантів для проведення переговорів. Призначено дату підняття в академії російського прапору. В цей час із кімнат зберігання зброї виносять зброю і вантажать на машини. Відбулася розмова між курсантами і начальником академії, в якій він пояснив, що буде далі.
20.03.14 Відбулося останнє урочисте підняття прапора Військово-Морських Сил і вперше розділено особовий склад на групи:
1. Не бажають продовжувати навчання під російським прапором – 40 чоловік.
2. Бажають довчитися до кінця навчального року – 80 чоловік.
3. Зрадники, які будуть служити Російській Федерації, – 150 чоловік.
Військово-морський прапор Збройних сил України, піднятий на кораблі Військово-Морських Сил, одночасно є його Бойовим прапором. Він символізує державну приналежність, недоторканність і готовність корабля захищати державні інтереси України на морі. Бойовий прапор не може бути спущений перед ворогом чи захоплений ним.
21.03.14. В академії піднято російський прапор. На знак протесту частина курсантів академії, після урочистостей, на вході до житлового корпусу виконали Державний Гімн України. "Такі були наші пращури •– мореплавці-вояки, сміливі, хоробрі, безстрашні й справедливі люди. Вони передали і "гени волі" і неприйняття рабства, бойові та морально – психологічні якості запорожцям, а ті – наступним поколінням українців... ".
03.04.14. Курсанти провели "власний ритуал прощання з академією", залишивши на згадку про себе кашкет з прізвищами і підписами.
05.04.14. Курсанти та офіцери академії приїхали до міста Одеси, де зупинилися у Військовій академії. Розпочалася нова сторінка історії Військово-Морських Сил України.
Уперше за 23 роки незалежності громадяни України зрозуміли, що за незалежність треба боротись і віддавати іноді вкрай дорогу ціну. Козацтво за всю свою історію ніколи не прагнуло загарбати чужу землю, підкорити інші народи, а використовувало військову міць лише для захисту України, для визволення української землі від чужоземного панування, виконуючи другу покладену на нього історичну місію.
Події, які відбулися в Академії військово-морських сил імені П. С. Нахімова, ще раз продемонстрували українському народові, що в Україні є патріоти, які до останнього вірні своїй державі та її народові. Якщо під час оборони до 90% готові були боротися до кінця, то після підняття російських прапорів близько 60-70% зрадили український народ, прикриваючись "інформаційними пастками" російських ЗМІ. Принизили честь не тільки особисту, але й честь всіх Збройних сил України. І, як результат, 70% відсотків ВМС залишилися в Криму під тавром "зрадник". Нерішучість і неготовність національних Збройних сил вести війну проти, здавалося, мирного сусіда, братського народу, створило дуже багато проблем. В ЗСУ техніка і озброєння вже давно застаріли і потребують модернізації. Фінансування армії проводилось за залишковим принципом.
Прослідковуючи історичний аспект цього негативного явища, слід згадати також, що: "З початку роботи помітним було слабке виховання особового складу на героїчних традиціях українського народу і його війська. Багато зусиль треба було докласти до організації соціально-правового захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей. На жаль, механізм повного і своєчасного захисту людей не був відпрацьований, починаючи з верховної влади".
Втрата Криму відродила в українцях почуття патріотизму до рідного краю, до своєї землі. Прогресивна частина громадян розуміла, що повалення режиму Януковича є історичною подією, яка дала поштовх для будівництва нової України, – такої, яку хочуть бачити молоді покоління українців – сильною європейською державою. Кожен свідомий українець бачить себе перспективним європейцем, який має всі можливості мирно працювати під синім, мирним українським небом.

Тобi, Україно
Моя ти рiдна Україно,
На прапорi твоїм блакить,
Багата й сильная країна,
Де жито в колосi шумить.
Пройшла страшний ти час розрухи,
Голодомору i вiйни,
Розправили величнi крила
Твої знедоленi сини.
Iз козакiв тi українцi,
Що пiдняли тебе з руїн,
Й поставили тебе, убогу,
На рiвень iнших всiх країн.
За нашу правду i свободу
Життя спокiйно вiддамо,
Як нашi предки воювали
За наше щастя i добро.
Здобудем волю i свободу
Ми для онукiв та дiтей,
Здобудем славу i майбутнє
Для України та людей!. .

Ось про таких молодих хлопців я хотіла розповісти. І цим прикладом ще раз підтвердити свою впевненість, що з моєю улюбленою Україною все буде добре, якщо така молодь стоїть на сторожі нашого спокою, якщо у нас є такі захисники.
«Слава Україні!» «Героям слава!»»