This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені…»

 Асатрян Сусанна, 18 р.,Національний університет, м. Запоріжжя


Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воло золотеє?
Ні ж бо, не злоте: зрівнявши все злото
Проти свободи воно лиш болото.
Г. Сковорода

Моє серце не раз стискалося від болю за Україну, за її долю, історію, за безперервні намагання стати незалежною та вільною. Я надзвичайно пишаюсь своїм народом, який, не раз підводячись з колін, доводив, що ми не просто народ, ми – нація, а нація – це вища стадія розвитку етносу, на основі якої твориться національна держава.

Українці – це уособлення волі, звитяги, мужності та нездоланності. На сьогодні значно збільшилась кількість людей патріотично налаштованих і відданих своїй державі.
У патріотизмі знаходить вираження любов людей до своєї країни, повага до її минулого і сучасного, збереження історії та культури. За будь-яких суспільно-політичних умов знаходились люди патріотичні, які мали свої специфічні інтереси, і цим визначалось їхнє розуміння патріотизму. Зокрема для українців, це було здобуття незалежності та державності.
Зовсім недавно ми стали свідками великої історичної події – Революції Гідності, яка відбувалась з 21 листопада 2013 до лютого 2014. Вона стала певним вибухом непокори та намагань народу звільнитись від кайданів, у які був закований вже не одне століття. Люди повірили, що цей крок стане вирішальним у боротьбі за волю та свободу.
Нині цим подіям дають таке визначення: «Революція Гідності (Євромайдан) – масові народні виступи проти корумпованої олігархічної влади, які призвели до повалення діючого політичного режиму», але мені здається, що є набагато глибший у цьому сенс, ніж просто подолання влади. Перш за все, люди йшли на Майдан, бо зростав натиск на демократію, не враховувалось бажання народу та все менше враховувались права людини, саме це призвело до спонтанного народного протесту, який переріс у революцію. Це стало революцією за людську та національну гідність.
Для кожного Майдан став чимось своїм, чимось особистим. Я вважаю, що в цей час у душі кожного українця відбувався свій Майдан… Майдан, який перевернув уявлення про те, для чого ти прийшов у цей світ, і чому досі корився чиїмось забаганкам. У людях прокинулась свідомість, розкрились очі, і більше ніхто не захотів мовчати та прогинатись під чиюсь думку. Люди зривались із місць і їхали до Києва, затьмарені ідеєю свободи та вірою в те, що країна зробить великий крок уперед, звільнившись від московського гніту і зробивши крок у європейське майбутнє. Пізніше це стало не просто Євромайданом, це стало національним вибухом країни, яка прокинулась і готова діяти. А потім сталося жахливе…Мітинги та акції перетворились у криваве протистояння народу проти уряду, який руками беркутівців знищував людей, безжально та жорстоко.
Цей момент найкраще символізують рядки Василя Симоненка:

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Першою жертвою революції став Сергій Нігоян, Герой України та Герой Небесної Сотні. Для мене героїзм цієї людини є чимось особливим, бо він, як і я, є вірменином за національністю та патріотом України, який, незважаючи ні на що, намагався захистити свою країну, яку, як мені здається, дуже любив.
Нині ми вважаємо Сергія Нігояна Героєм України, але, я впевнена, що майже ніхто не знає про життя цієї людини, його історію, захоплення, родину. Мені здається, що це жахливо нічого не знати про людину, яка поклала життя за свободу своєї країни. Тому я хотіла б детальніше звернутися до біографії Сергія.
Сергій Гагікович Нігоян народився 2 серпня 1993 року в селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати – вірмени, був єдиною дитиною в сім’ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область із прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.
За словами Нігояна-старшого, Сергій народився в Україні і ніколи не був на Батьківщині, також не був у Карабасі, проте дуже любив Вірменію. Його однокласниця розповідала, що він з дитинства запам’ятався своїми патріотичними налаштуваннями. Спочатку дуже захоплювався Вірменією, навіть ходив з вірменським прапором у школу, вивчав мову, культуру, традиції свого народу. А потім неабиякий патріотизм прокинувся й до України.
Хлопець у селі користувався повагою, вважався спокійним, працьовитим і справедливим. Сергій дуже любив вірші Тараса Шевченка, деякі з них знав напам’ять. Сказані Нігояном рядки з поеми «Кавказ»: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая», мабуть, надовго закарбувалися в пам’яті українців і стали своєрідним гімном свободи.
Ті, хто знав Нігояна, часто говорили, що він був щирим патріотом і Вірменії, й України. Сергій навчався в Березнуватівської середній школі. Іще в роки навчання йому пророкували кар’єру політичного діяча – настільки запально хлопець переймався подіями в державі.
Також у шкільні роки Сергій захоплювався спортом, брав участь у найрізноманітніших змаганнях. Пізніше зайнявся карате. Після школи вступив до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, навчався за фахом «вчитель фізкультури» й неабияк пишався цим. Сергій, активно займаючись карате, у 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська з карате. Захоплювався радіотехнікою. Мріяв вступити до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу та вчитися на актора.
Коли розпочався Майдан, Сергій не зміг залишитись осторонь цих подій, і тому вже в перші дні революції приїхав до Києва. Про своє перебування на майдані Сергій розповів у одному з інтерв’ю: «Приїхав сам. Сусід довіз мене до Дніпропетровська, а там я сів у місцеву маршрутку. Годину-півтори їздив містом, шукав, де збирається Майдан, де збираються люди. Ходив, шукав, шукав – і нікого не знайшов. Вирішив підійти на залізничний вокзал. Подумав: чого чекати? Купив квиток. Через пару годин сів і поїхав до Києва. А вже з Майдану передзвонив батькові. Він цікавиться: “Де ти?” Відповідаю: “На Майдані”. Батько запитує “У Дніпропетровську?” Я кажу: “У якому Дніпропетровську? В Києві!. .
Прибувши на Майдан, знайшов людей, які йому допомогли та дали притулок. Нігоян не хотів перебувати в радикально налаштованих організаціях, і тому пішов охоронцем. Коли люди питали в дивного хлопця вірменської зовнішності, навіщо він тут, то відповідав: «Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні!».
Вірменський прапор складається з червоного кольору, який позначає боротьбу вірменського народу за існування, християнську віру, свободу та незалежність, синього – прагнення народу жити під мирним небом, помаранчевого – творчий талант та працьовитість. На щоках Нігояна дуже часто був намальований вірменський прапор, але він складається з червоного, синього та жовтого. І мені здається, що це не випадково, що Сергій вкладав у це свій зміст: наш український прапор, але оповитий боротьбою вірменина за незалежність та свободу України.
Сергій Нігоян загинув 22 січня 2014 року від поранень в шию, голову та груди. Сергія було застрелено о шостій ранку, під час перемир’я між мітингувальниками та беркутівцями. Лікарі довго намагались урятувати йому життя, але все виявилось марним.
Музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук прокоментував смерть Нігояна так: «Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України». Україно, пишайся своїм сином, він взяв твій біль на себе!
У пам’яті зринають рядки Василя Стуса, також борця за свободу та незалежність: « Народе мій, до тебе я ще верну, хоч в смерті обернуся до буття».
Сергій Нігоян став символом боротьби за українську демократію та свободу. Він точно знав і не на хвилину не сумнівався, що в той момент повинен був бути там…бути на Майдані. Він часто казав: «Я стою не за Євромайдан, я стою за єдину Україну», бо національну ідею щодня пропускав через душу і серце.
Сергій Нігоян, для мене, це уособлення, перш за все, справжньої людини, патріота, який залишився ним до останніх хвилин свого життя. Я дуже вірю в те, що в душі кожного свідомого українця живе той патріотизм, який був в українця вірменського походження Сергія Нігояна. Саме тому я хочу присвятити цій людині вірш:

Цавет танем за тебе!
Я душу віддам свою,
Але не осягнеш небо
І руку не спиниш в бою.
Ти серце своє смолоскипом
Приніс на юрмливий Майдан,
Ти мріяв лише тільки криком
Підняти людей океан.
Ти душу віддав за діло
За рідну країну мою.
Я болі візьму на себе
І правду твою понесу.
Вірменине, славний козаче,
Ти славу країні приніс –
І вся Україна плаче,
Своїх не ховає сліз.
Герої ж бо не вмирають,
Віддавши своє життя,
А душу свою предрікають
На чесне і вічне буття.

Слава героям! Душа їх хай живе вічно!
І на останок хочеться згадати рядки Василя Шкляра: «Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто.»

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123