This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Син Поліської землі

 Любчик Аліна, 14 р., НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІ ст., с. Малятин, Рівненська обл. 


Я поставила собі за мету розповісти про лікаря – захисника Вітчизни.
Сьогодні я познайомлю вас із портретними замальовками і гарним життям мого односельця.


Син поліської землі з Малятина, а нині львів’янин, полковник медичної служби, начальник клініки урології та гінекології, головний уролог західного регіонального медичного управління Поліщук Микола Григорович, військовий хірург в зоні АТО, завдяки наполегливій праці в царині медицини увійшов до книги «Львівщина та львів’яни» в рубриці «Нові імена».
У гарному, обвитому пишним вічнозеленим вінком соснового лісу, селі пройшло босоноге дитинство маленького Колі. Саме звідси пішов він у широкий світ і став «великою Людиною». Яка то радість була батькам, коли збулась заповітна мрія їх сина… Він студент медичного училища міста Рівне. Вчився наполегливо, завжди хвалили його викладачі, тішилися сином батьки. Перший запис в його трудовій: фельдшер на швидкій кареті. З перших днів роботи сказав мамі: «Я вже дід. Прийняв роди в швидкій, і маленьку крихітку тато назвав моїм іменем». Щоб стати хірургом, мріяв вчитись у виші. Далі два інститути: Тернопільський медичний і Саратовський військово – медичний. Девіз Миколи: «Вчитись, вчитись, щоб людям вертати здоров’я, продовжувати вік». За відмінні успіхи в навчанні – Золота медаль, а прізвище викарбовано у вестибюлі інституту золотими літерами. Отримав вільний диплом. Їде у Венгрію. За викликом старенького хірурга вертається знову у Саратов, щоб продовжити ординатуру на кафедрі військово – польової хірургії і продовжити його справу. Недоспані ночі, праця без вихідних, уважне спостереження за роботою висококваліфікованих хірургів дало можливість піднятись йому на високий щабель професіоналізму.
90-і роки… Україна незалежна… І Микола намагається із сім’єю повернутись на Батьківщину, щоб лікувати своїх людей. Не цього чекали від нього хірурги в Саратові. Та Григорович твердо стояв на своєму.
Вже понад 20 років другою батьківщиною для сім’ї Поліщуків стало горде вишукане місто Львів, а клініка неврології, урології – другою домівкою, з якої діти неодноразово довгими вечорами чекали трудолюбивого та турботливого татуся з роботи. Складні операції, виступи з доповідями і лекціями на конференціях хірургів, засідання науково урологічного товариства в Україні та за її межами в країнах Західної Європи – все це забирає багато часу і клопіткої підготовки. Та все це під силу лікарю – професіоналу. Ось так день за днем в напруженій праці з скальпелем у руках проходять дні, ночі, роки… бо, як сказав один Мудрець: « Живи, добро звершай!»
У час, коли наша країна, її державність, незалежність і суверенітет перебувають у смертельній небезпеці, коли кращі сини України кладуть свої голови на вівтар перемоги над російською агресією й тероризмом, усім нам треба діяти за законами воєнного часу. Без огляду на те, хто ти, ким є у мирному житті, яку займаєш посаду. Коли ти істинний патріот, ти маєш бути там, куди кличе тебе Вітчизна, де гинуть кращі з кращих – цвіт нашої нації.
За наказом вищого керівництва міста Києва полковник – хірург Поліщук Микола Григорович цього літа їде в зону АТО в найгарячішу точку, в 66 мобілізований госпіталь (бо й там дуже потрібні люди в білих халатах). Плач дружини, дітей не змогли зупинити лікаря. Життя людині дається лише один раз і його необхідно зберегти за всяку ціну і продовжити. Цьому ж зобов’язує клятва Гіппократа і велика професійна відповідальність.
66-й мобільний госпіталь зі Львова знаходиться буквально в епіцентрі подій. Тут поранені з району Пісок, Дебальцевого…Першу допомогу хлопці отримують на передовій. Далі, «крила янголів» (так в АТО називають швидкі медичні допомоги) привозять бійців сюди, у військовий польовий шпиталь. «Важких» просто на руках заносять до намету, де знаходиться евакуаційне відділення. Не рідко трапляється так, що солдатів на ношах відразу несуть в операційну. Бо здається, лікарі буквально фізично відчувають, як з кожною секундою витікає життя з тіла бійця. І з полегшенням зустрічають хірурга – рятівника після вдалої операції. За словами старшого хірурга Миколи Григоровича їх персонал має дуже високу кваліфікацію. Вони не мають права на помилку. Відверто кажучи, кожний день робочий, працюють цілодобово, втрачаючи лік дням. За сумлінну працю невтомних трудівників находять нагороди. Віталій – водій нагороджений орденом «За мужність», а медична сестра Оксана – орденом «Княгині Ольги». Дехто вже не раз виконував свою місію в АТО. «Я радий, – каже досвідчений хірург Микола, – що життя і здоров’я наших пацієнтів бережуть такі чудові спеціалісти».
Але на превеликий жаль, війна без жертв не буває. Болить душа, коли приходиться ампутувати солдату ногу, – іншого виходу немає, коли молодій, вродливій дівчині – волонтерці снарядом відірвало обидві ноги. Це нестерпно боляче хворим і лікарям.
А патріотизму, власної честі і гідності вистачить і у наших безстрашних захисників, і у кваліфікованих лікарів, і небайдужих волонтерів. Вони готові йти хоч до чорта в пекло, аби швидше закінчилась ця гібридна війна.
Людям, яким не байдужа доля рідного краю, Батьківщини, відкрита сторінка в нашому етнографічно – краєзнавчому музеї імені Валентини Григорівни Герасимчук. Відвідувачів музею привертає увагу стенд «Ними пишається школа, родина, батьківщина». Серед світлин, розміщених на ньому, є фотографії і цікаві матеріали про роботу полковника – хірурга Миколи Григоровича Поліщука.
Пишаємося! Саме з цієї школи пішов він у світ, пробиваючись «крізь терни до зірок». Понад 7 тисяч людських життів врятовано його золотими руками. Жителі нашого краю часто звертаються за консультаціями, порадами і, навіть, на оперування.
Я щиро захоплююся людьми, які за своє життя жертвують частинку себе на порятунок життя інших. Мені здається, якщо лікар врятував чиєсь життя, то йому Бог продовжить вік.
І хоч наш поліський говір відрізняється від львівського, по-іншому розмовляють на Сході, а як приємно, що лікар розуміє мову і Сходу, і Заходу, бо життя людини – це мить. І ця мить часто залежить від професійного підходу, умінь і навичок лікаря.
Життя рухається вперед, і нам, молодим, потрібно вчитися у таких людей мужності, мудрості, витримки, наполегливості, відваги, терпіння, вміння любити себе та своїх людей. На мій погляд, якщо кожний з нас зробить хоч одну гарну справу і пам’ятатиме 9 слів майбутнього: любов, доброта, співчуття, щедрість, щастя, доброзичливість, здоров’я, чесність, правда, то військові дії можна попередити, і світ стане яскравішим, добрішим.
Спасибі, низький уклін таким лікарям, як Микола Григорович. Тішились успіхами сина батьки, пишаються сестри, що мають такого брата – порадника. Втішаюся і я, що маю такого земляка.
Вір у нас, Україно! Ми з мужністю пройдемо тернисті шляхи, які подарує нам доля. Нам є з кого брати приклад. Ми продовжимо їх справу! Нехай Бог буде милостивим до людей у білих халатах і збереже нашу Україну для нас і наших нащадків.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123