This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Приречені на подвиг

 Михайлов Влад, 13 р.,ЗОШ № 65, м. Маріуполь, Донецька обл.

Отже, Маріуполь живе мирним життям завдяки полку "Азов". Підготовка до 13 червня 2014 року, коли була здійснена спецоперація із знешкодження терористів, тривала півтора місяця.

Ініціатива проведення операції з визволення нашого міста належала насамперед командуванню "Азова". А автором плану із звільнення Маріуполя був радник міністра МВС Антон Геращенко. Ніхто з вищих посадовців з МВС, ЗСУ в секторі не планував операцію з повернення Маріуполя. На той момент вона вважалася неможливою, усі боялися брати на себе відповідальність щодо звільнення великого міста. Вважалося, що це неминуче призведе до великих жертв серед військових і мирного населення. Місто було заблоковано українською армією, блокаду забезпечували шість блокпостів на виїздах із міста. Втрата Маріуполя могла призвести до втрати усього Азовського узбережжя, вихід на Бердянськ і Запорізьку область.
План операції із звільнення міста розроблявся на базі в Бердянську. Білецький, Троян, Боцман, Палій, Душман і Черкес провели дуже багато попередніх підготовчих заходів. Цілий травень під керівництвом Андрія Білецького проводилося планування та ретельна підготовка бійців. Постійно здійснювалася розвідка місцевості, завдяки агентам було відомо про місцезнаходження бронетехніки і бойовиків противника. Також інформацію отримували від захоплених бійців ворога та шпигунів. На момент проведення операції батальйон складався приблизно з 250 осіб. Бійців було розподілено на групи, перед кожною стояла певна задача. Наприклад, воїни під командуванням Черкеса мали здійснити відволікаючий маневр, а штурмова група Боцмана, яка налічувала близько 40 бійців, у цей час повинна була підійти ближче до позицій ворога.
На всю цю кількість людей не вистачало зброї, її було близько 200 одиниць. Бійці мали винятково легке стрілецьке озброєння: автомати Калашникова, кулемети., снайперські гвинтівки СВД. На той момент противнику вже готували сюрприз – знаменитий азовський "Пряник". Хлопці у три зміни, не спиняючись ні на годину, готували броньований КамАЗ, який був озброєний важким кулеметом "Утьос " НСВТ 12, 7 мм. Він зіграв визначну роль у тому бою. Це було все озброєння "Азова " на той момент, жодного гранатомета, жодного АГС, ані міномета чи якої-небудь примітивної бронетехніки. Супротивник, навпаки, був озброєний стрілецькою зброєю, "Утьосом" і важким кулеметом, також сепаратисти мали мисливську зброю і снайперські гвинтівки.
Незважаючи на важкі умови під час проведення операції, а саме, витік інформації, штурм відбувся. Для підтримки штурмових груп «азовців» у Маріуполь була направлена одна з рот добровольчого батальйону «Дніпр-1» Юрія Берези. Загальне керування операцією здійснював командувач сектором «М» генерал Нацгвардії Микола Клімчук. Чітко розроблений план штурму барикад, розроблений Душманом і Боцманом, передбачав все: хто де повинен бути, хто має замикати кільце. Командири намагались звести до мінімуму ризик. Вулицю Грецьку для початку спецоперації обрали тому, що від неї була найменша відстань до барикад.
Група Андрія Білецького та Черкеса мала пройти близько 200 метрів до барикад під вогнем, подвір'я будинків були заміновані. Було тяжко поранено двох бійців. Але вони відпрацювали з надзвичайною сміливістю і мужністю. Бійці викликали на себе вогонь і йшли вперед. «Азовці» стріляли чітко розуміючи, що вони роблять. Тільки туди, куди потрібно було. У результаті жоден із цивільних не постраждав. Це дуже важливе досягнення цього штурму. Практично не постраждала інфраструктура міста. Після бою «азовцям» довелось прочісувати територію. Потрібно було знайти втікачів. Маріуполь – старе місто, там є складні підвальні лабіринти, тому прочісування місцевості зайняло декілька годин після бою. Шукали в сараях, на горищах, в підвалах. Витягували, виловлювали сепаратистів у всьому середмісті. З підвалів вивели бойовиків, поранених і купу зброї. Було захоплено більше 30 полонених.
Паралельно з зачисткою місцевості довелось провести штурм недобудованого укріпрайону, котрий знаходився вбік від вулиці Грецької – його центром був колишній УБОП. Навколо нього терористи створили фортифікаційні споруди, там був політичний штаб, у сусідній будівлі – шпиталь.
Місцева міліція, на чолі з начальником, уклали «пакт про ненапад» з бойовиками, лише декілька співробітників дали відсіч сепаратистам 9 травня 2014 року (саме тоді сталася найбільша трагедія революційного Маріуполя). Міліціонери заявили, що вони структура – аполітична, котра абстрактно «підтримує порядок». Для них не було важливо, хто володіє містом – українські сили чи російсько-терористичні, чи прибульці. Міліція, на жаль, займала позицію повного нейтралітету.
Під час штурму УБОП ворог не жалів вогню. Незважаючи на закинуті під ноги бійцям гранати, тяжке поранення одного з "азовців" (це був Руслан із позивним «Легіонер»), операція не припинялась. Бійці під обстрілами, перебіжками, пішли на штурм. Коли приміщення було взято під контроль, сепаратисти почали втікати.
Деякі місцеві жителі підходили й показували місця схованок ворогів. В будівлі УБОПу було знайдено зброю, мінні пастки. Заміновані по периметру кімнати, на щастя, були не під'єднані до детонаторів. Незважаючи на те, що умови операції тримали в суворій таємниці, група бандитів покинула місто. Масштабність операції, напевно, призвела до певного витоку інформації.
До речі, ця операція стала бойовим хрещенням чоловіка відомої української журналістки, громадського діяча та народного депутата Тетяни Чорновол – Миколи Березового, який трагічно загинув у серпні 2014 року під Іловайськом. І сама Тетяна брала участь у звільненні нашого міста.
Операція "Азова" була успішною. Мотивація "азовців" була незрівнянно вищою, ніж у ворога, українські бійці переграли його на вольових якостях. Бійці повертались у стрій навіть після важких поранень, щоб з побратимами виконати свою роботу. Після того, як усі об'єкти зачистили, місто повністю опинилося в руках батальйону «Азов». Маріуполь можна було передавати українській міліції. На жаль, дії бійців ніяк не підтримувалися з боку влади. Однак вона приписала цю перемогу собі. Добре, що "азовцям" не потрібно приписувати чужі перемоги, достатньо своїх. Хлопці падали від втоми після бою, але з гідністю завершили операцію. Страшно було всім, але ніхто не виявився боягузом. Тоді стало остаточно зрозуміло, що "Азов " – дійсно героїчний батальйон. Кожен з 154 бійців, що брав участь в операції, був відзначений і оцінений. Вони – справжні герої. На думку багатьох, хто був обізнаний із ситуацією щодо боєздатності ЗСУ, саме після звільнення Маріуполя добровольчими батальйонами, офіцери Збройних сил України почали брати за приклад імпровізацію вчорашніх хлопців з Майдану та відчули в собі сили боронити рідний край.
Мер Маріуполя Юрій Хотлубей вручив посвідчення та медалі Почесним громадянам Маріуполя – захисникам міста із полку «Азов»: Андрію Білецькому, Вадиму Трояну, Володимиру Шпарі, Данилу Михайленку, Ігорю Михайленку, Вадиму Зінківському.
Маріуполь став символом "Азова". Це місто, з яким полк дуже зріднився і котре він вважає своїм святим обов'язком захищати. Маріуполь – це півмільйона українських громадян. Це практично 1, 5% населення країни. Також наше місто – ключовий порт Азовського узбережжя, важливий як правий фланг України, що впирається в море, його треба утримувати будь-якою ціною. Утративши Маріуполь, країна ризикувала отримати страшну демографічну й соціальну катастрофу. Утратити Маріуполь – це в багатьох значеннях утратити Україну. Жодне неокуповане місто в Донецькій та Луганській області не має навіть половини значення, яке має наше місто. Отже, майже два роки тому чиста жага до перемоги, героїзм перших "азовців" дали можливість очистити Маріуполь від сепаратистів, зробити його знову українським. Маріупольці вірять, що самою долею бійцям "Азова" призначено зберегти наше місто. Ми віримо в "Азов" і в Україну.
Закінчити літопис про славних воїнів хочемо молитвою, з якою «азовці» вирушають на бойові позиції навколо нашого міста. Автором слів є Йосиф Мащак – один з лідерів ОУН. За даними Вікіпедії, слова тексту були написані на стіні радянської в’язниці кров’ю Мащака після його арешту в результаті Львівського процесу 1936 року.
"Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти, Пресвята, все життя моє, бо Ти все моє щастя. Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць в понурі ранки, принеси мені зойки закатованих в льохах, в тюрмах і на засланнях, щоб віра моя була гранітом, щоб зросла завзяття міць, щоб сміло йшов я в бій так, як ішли Герої за Тебе, Свята. За Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих дітей твоїх, величну смерть Героїв української Нації і тисяч інших незнаних нам, що їхні кості порозкидані або тайком поховані. Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, в серці замешкай моєму! Зрости мене до ясних чинів. У тих чинах хай знайду я смерть, солодку смерть у муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я та вічно житиму в Тобі! Відвічна Україно, Свята, Могутня, Соборна! Слава Україні! Слава нації! Україна понад усе!"

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123