This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Лишайся живим

Іванченко Сніжанна, 13 р.,ЗОШ І-ІІІ ступенів №27, м. Київ

Вступ

Зараз Україна проживає одні із найважчих часів. саме в ці дні можна показати який ти патріот своєї країни. Ми українці, пережили Євромайдан, а тепер переживаємо війну, війну на Сході, жорстоку, несправедливу.


Знайомтесь з татом – це мій герой!
Я хочу розповісти про свого тата, Іванченка Олексія Сергійовича, який служив в армії і пішов на війну за соборність України. Отож, познайомимось із моїм героєм-татом. Олексій Сергійович пішов до армії. Під час проходження служби отримав травму голови (після такої травми не всі люди можуть вижити, але мій тато сильний, він вижив) Після повернення додому до моєї бабусі на згадку про свій батальйон "Змій" він набив татуаж – меч на якому висить череп по якому сповзає змія. Після цього тато зустрів маму, потім з'явилася я.

Скрутні часи для України

У 2013 році почався Майдан. Незважаючи на те, що там гинуло багато людей, мій тато був там кожного вечора. Він брав маму із собою, ні, навіть, мама йшла з ним тому, що хвилювалася за нього. Мене ж вони не брали, тому я зоставалась приглядати за молодшим братиком, Сергійком. На Майдані завжди було багато людей, там мої батьки познайомилися із відомою співачкою Русланою та боксером Віталієм Кличко, який зараз є мером міста Києва та знайшли багато нових. Вони із усіма будували барикади й зігрівалися танцюючи під пісні, які співали разом. А в цей час я з моїм братиком дивилися програму "Новини" і хвилювалися за батьків. Але все закінчилося, але розпочалися ще складніші та важчі часи. Почалася війна на Сході.

Війна на Сході

У нас з Сергійком був звичайний день, але у наших батьків дуже схвильований та збентежений. Ми не розуміли у чому справа, чому вони такі. Пізніше я дізналась, що тата направили в АТО. Він був командиром машини БМП. Спочатку звідти йшли вістки від тата, що йому в ночі дуже холодно спати, тому що не було теплого одягу та спальників. Коли ці спальники привезли, то виявилось, що в обмеженій кількості (тільки командирам). Хоча ночі були дуже холодні але тато віддав свій спальник своїм підлеглим. Потім татуся перевели у "гарячу точку" – село Піски. Там залишалося чимало місцевих жителів, які не захотіли або не було куди виїжджати із небезпечного місця, які не мали продуктів харчування та одягу, тому волонтерську допомогу тато виділяв їм також. Із слів Олексія Сергійовича: "Кожен день в зоні АТО – це подвиг. Ти вижив – ти герой".

Притулок для кицьки

Коли тато приїхав до села Піски, він знайшов чотирьох котів, в одного з них були перебиті усі лапи. Люди які жили там сказали, що перед татовою бригадою тут була інша і цей кіт був її улюбленцем. Одного разу командир бригади підірвався на міні з цим котиком, тому його лапи неправильно зрослися. Він ходив перебираючи з однієї лапи на іншу, наче крутив педалі на велосипеді тому його назвали Велосипед. Тато дуже любив цьго котика (він став тепер його улюбленцем) тому під час відпустки він привіз його додому. Ми дізналися, що це не кіт, а кішка тому ми її назвали Лісою від слова велосипед.

Не його вина, що вони померли!

Тато із своїми підлеглими роздивлялися будинок, у якому повинні були жити. Коли спустилися до підвалу то знайшли цікаву знахідку – малі кошенята з мамою кішкою. Але кішка була вже мертва, її прибило каменем, мабуть, під час обстрілу. Кошенята гралися цілими днями, тато навіть хотів їх забрати додому, але у нас уже було дві кішки. Так як котики були замурзані, тому що весь час знаходились у підвалі, то один із воїнів вирішив їх помити. він не знав, що кошенят в малому віці не можна мити, їх вилизує мати кішка і зігріває своїм теплом. Отже, після того, як їх було вимито, вдалося вижити лише двом, решта – замерзли.

Повернення додому

Батько повинен був приїхати додому вже давно, але не дивлячись на обіцянки його не відпускали. Одного дня разом із механіком-водієм та ще з трьома воїнами поїхали перевіряти пости. Ось вже майже підїхали до блок-посту і тут "Ба-бах!" – міна взірвалася, машину почало кидати з боку в бік і тато, як досвідчений водій став крутити кермо і зміг врятувати життя своїм пасажирам. Але кожен з них отримав певні травми. Тато пожертвував своєю спиною, тому тепер йому дуже важко ходити і не можна підіймати важкий ватнаж.
Зараз татусь із сім'єю, але ніколи не забуває про своїх підлеглих, відвідує і допомагає їм. А до тих, хто вже на тому світі (таких було дуже мало) приходить на могилу і віддає свою пошану.
Я вважаю свого тата хорошим командиром, тому що в його бригаді більшість лишилися живими. Він врятував життя і людям і тваринам. Мій тато справжній герой нашого часу.

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123