This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Герої нашого часу: генерал Момот

 Миргородський Євгеній, 13 р.,ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю,смт. Шевченкове, Черкаської обл

Ігор Момот з'явився на світ у сім'ї кадрового офіцера в молдавському Тирасполі 18 серпня 1965 року. Вважається, що ім'я Ігор походить від скандинавського Інгвар й у вікінгів означало «войовничий».

Козацьке прізвище Момот можна зустріти ще в давніх реєстрах Запорізької Січі. Чи то ім'я, чи прізвище, чи приклад батька-офіцера, чи все це разом так вплинуло на хлопця, але вже змалечку він любив зброю, військову форму й техніку. Невдовзі після народження сина командування відправило Федора Якимовича Момота служити в Угорщину – у 19-у гвардійську танкову дивізію, нещодавно оснащену новими танками Т-62. В угорському містечку Комаром на кордоні зі Словаччиною Ігор Момот пішов у школу до першого класу. Уже в цей час улюбленим його одягом були перешиті мамою батькові військові сорочки захисного кольору. У такій сорочці любив ходити і до школи, одягнув її навіть коли їхали на екскурсію до столичного Будапешту, в угорський парламент – і місцеві політики були вражені відважним виглядом малого гостя в ідеально випрасуваній військовій сорочці.

Після чотирьох років в Угорщині, восени 1976 року родина переїхала в Україну, Поруч з будинком стояла щойно збудована школа №26 – тут Ігор Момот і продовжив навчання – звісно ж, навіть не підозрюючи, що ця школа з часом буде названа його ім'ям... Він надзвичайно захоплювався історією і літературою – не просто уроками, а всім, що міг знайти у бібліотеках і книжкових магазинах. Мама, Марія Іванівна, згадує: «Любив фантастичні оповідання, міфологію давніх народів, історичні розвідки на тему видатних особистостей і подій минулого, особливо ж – книги про визначні битви й полководців. Якщо захоплювався інтригуючим сюжетом, а книга була товстою – тихцем дочитував її серед ночі з ліхтариком під ковдрою – аби лише не відриватися від цікавого чтива».
Не на свої роки начитаний однокласник видавався школярам просто неймовірним знавцем усього, що стосувалося міфів і війни. Хтось із них підмітив, що ініціали Момота Ігоря Федоровича – «М. І. Ф. » – відтоді його так і називали. Коли Ігору було всього 15 років, сталася непоправна втрата: його батько, майор Федір Момот загинув під час бойових навчань. Мине час, і, коли загине від ворожого ракетного обстрілу Ігор Момот, його доньці Маші буде теж лише 15 років...
Випускник черкаської школи мав практично ідеальну спортивно-військову підготовку, був відмінником допризовної підготовки, «розрядником» зі стрільби. Питання, куди вступатиме після школи, не стояло – бачив себе лише військовим, як і батько. Ігор Момот був зарахований курсантом Свердловського вищого військово-політичного танково-артилерійського училища. Довгі чотири роки юний Ігор вивчав військову справу. У 1986 році за власним бажанням пішов воювати в Афганістан.
25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання «інтернаціонального обов’язку». Для тисяч солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Ця війна розтяглася на довгих 9 років. Через неї протягом 1979-1989 років пройшло понад 160 тисяч юнаків, призваних до лав Радянської армії з України. Це становить близько 30% від загальної кількості. Не повернулося додому близько 4 тисяч, 3280 з них загинули та зниклі безвісти, 3 560 стали інвалідами. Уже після закінчення війни померло від ран, захворювань понад 7 тисяч воїнів-афганців.
15 лютого 1989 року останній солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день і є закінченням афганської війни. Перестали йти похоронки з Кандагара, Гардеза, Джалалабада і Кабула – основних військових баз радянського контингенту в Афганістані.
Афганістан… в ті роки гірким тавром впеклося це лунке, як постріл із-за рогу, слово. Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменом біди, символом невимовних душевних мук і невтішного горя.

Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти наш неспокій,
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.

Дев’ять років, один місяць і 18 днів тривала жорстока афганська війна. В той час всі знали про «чорний тюльпан» – так називали літак, який щодоби вивозив загиблих до Союзу.

Ідем вперед, чи вернемось назад,
Мабуть, не знає навіть наш комбат.
Комбат не Бог, і ми не гурт пророків.
Хтозна, що трапиться за кілька кроків,
Комбат також виконує наказ.
Наказ – закон. Для нього і для нас.
Комбат – не Бог, та віримо ми в нього,
Як релігійні люди вірять в Бога.
А він іде, тримається за бік,
Комбат – звичайний, смертний чоловік.

«Афган», яким цей край найчастіше називають ветерани війни, означає «мовчання». Так у сиву давнину персидські племена прозвали ту частину своїх родичів, яка переселилася в гори, аби їхні оселі стали максимально неприступними для завойовників, Афганістан, край, де за декілька тисячоліть до появи головних релігій світу жив знаменитий жрець і пророк Заратустра, був окутаний таємничістю і сповнений небезпеки для чужинців, які осмілювалися ступити на його землю…«Заступник командира мінометної батареї 1-ї мотоманеврової групи 47-го прикордонного загону» – такою довгою була назва першої посади Ігоря Момота в прикордонних військах. І такою ж довгою була служба в Афганістані – три роки, j причому найтяжчі і «найгарячіші» три останні роки перебування там радянських військ.
У Момота на службі були підлеглі, поза службою – друзі. До солдатів і офіцерів, які починали працювати, ставився як до рідних дітей. Якось на кордоні молдавські контрабандисти намагалися втекти від прикордонників. Наші влаштували їм справжню погоню, причому зі стріляниною по колесах порушника. Зрештою, усе закінчилося добре, проте розгарячілий і щасливий від успіху молодий офіцер, який керував ризикованою погонею, на все життя закарбував для себе твердо сказані Момотом слова: «Запам'ятай: ніщо не варте людського життя!»Як виявилося, цю фразу любив говорити ще його батько. Обидва Момоти скільки й жили, вважали, що і командир має зробити все, аби вберегти життя своїх солдат. А от власним життям Ігор Момот ризикував не раз – і в Афганістані, і в «гарячих точках» СРСР, і в останній своїй війні на Сході рідної України...
Відмірявши офіцеру багато життєвих подій і випробувань, доля наостанок знову привела його в місто, де жила мама й був похований батько – у Черкаси. Він був одним з найкращих і найдосвідченіших командирів Держприкордонслужби, тож тепер мав навчати нові кадри для прикордонних застав і загонів усієї України – керувати Навчальним центром «Оршанець». Син офіцера-танкіста, який служив у Черкасах, відтепер очолював підрозділ, який був прямим спадкоємцем 761-го «Оршанського» гвардійського танкового полку... Про Центр під керівництвом Момота зовсім скоро дізналася не лише вся Україна, а й світ. На базі «Оршанця» почали проводитися спільні з ОБСЄ, ООН та іншими міжнародними організаціями курси, на яких досвідом ділилися не тільки українські прикордонники, а й силовики із США, Польщі, Швеції, Німеччини, Молдови, Білорусі та інших держав. Іноземці дивувалися військовій виправці та знанням офіцерів і курсантів Центру.
2012 року на території «Оршанця» за ініціативою Ігоря Момота, коштом благодійників зведена каплиця небесного покровителя прикордонників – Преподобного Іллі Муромця, і освячена Митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм. До речі, мало хто знає, що «казковий» богатир часів Київської Русі Ілля Муромець був реальною людиною, уродженцем Чернігівщини. Його мощі й зараз можна побачити в Києво-Печерському монастирі, де Муромець був ченцем в останні роки свого життя.
Загинув він під час набігу половців на Київ 1204 року. Легендарний хранитель кордонів Русі став у свій останній бій і отримав удар списом у серце. Того ж 2012 року з ініціативи Ігоря Момота, в Черкасах, у парку Перемоги встановили пам'ятний знак «Прикордонникам усіх поколінь». Скульптор Іван Фізер висік з каменю фігуру дружинника Київської Русі з мечем в одній руці і щитом із зображенням сонця – в іншій...
15 березня 2014 року, коли до «референдуму», після якого окупують Крим, залишалося всього два дні, було вже зрозуміло, що не уникнути спалаху сепаратизму й на Донбасі. Цього дня на посилення кордону з Росією з «Оршанця» вирушила колона прикордонників, очолювана особисто начальником Центру підготовки прикордонників полковником Момотом.
Цілком би міг не поїхати – для подібних речей достатньо відправити когось із заступників, проте знову спрацювало залізне для нього правило: вимушені ризикувати твої бійці – ризикуй і ти з ними. Окрім того знав, що ніхто не має більшого бойового досвіду, аніж він сам. 16 березня в селі Олексіївське Амвросіївського району Донеччини вже було розгорнуте наметове містечко прикордонників, а на чотирьох флагштоках урочисто підняли державний прапор України. Задіював для табору все, що колись вивчив з підручників, почув від іноземних колег-силовиків або ж застосовував у Афганістані. На найближчі місяці ворог отримав серйозну перешкоду. Чужаки швидко вивчили ім'я українського полковника – як не дивно, про нього не вигадували звичних для Донбасу страшилок як про «тирана-карателя», а говорили навіть з тінню поваги: «К сожалению, этот укр – слишком хороший воин!» А він продовжував опікуватися своїми солдатами, які так і прозвали його – «Батя»...
На Донбасі ж полковник, знову почавши жити, як в часи Афгану, війною, дав ім'я... своєму автоматові. Той, кого в дитинстві називали Міфом, згадав давні традиції римлян і. вікінгів давати імена зброї – і назвав автомат «Голіафом»... Спочатку-думалося, що Ігор Федорович назвав – так свою зброю тому, що Голіаф був біблійним персонажем – велетнем, який вважався непереможним. Зрештою, французи колись так назвали один із різновидів своїх літаків, а німці – самохідну міну на гусеницях, яка під'їжджала під ворожу техніку чи оборонну будівлю і підривалася... Очевидно, саме цю спробу Голіафа власним прикладом і самопожертвою спробувати звести все до мінімального кровопролиття і мав на увазі, називаючи свій автомат, той, кого однокласники називали МІФом, а солдати – «Батя»...
Бої прикордонників з бойовиками в районі Дмитрівки, Маринівки, Амвросіївки тривали. А прикордонники «Оршанця» так і ходили по лезу ножа, вигулькуючи з ранкових сутінків чи з туману там, де їх зовсім не очікував ворог. За бойові подвиги в зоні АТО полковник Момот був нагороджений іменною зброєю та орденом Богдана Хмельницького. Причому ще 31 травня наказом Держприкордонслужби він був призначений на високу посаду заступника начальника Східного регіонального управління ДПСУ. Але до тихого Харкова не поспішав: в одному з листів до своєї сестри Ольги написав, що вийти звідси совість йому дозволить лише разом з кількома сотнями «дітей», за яких він відповідає – так називав своїх солдатів... Заступник начальника Держприкордонслужби України Анатолій Ковалевський, який побував на місці підступно розстріляної бази прикордонників, відгукнувся на це так: «Зеленопілля. Базовий табір тактичного угруповання «Кордон». Я знаю, який вигляд має пекло – в ніч з 10 на 11 липня воно було там... » Зеленопілля, переоране залпами установок масового знищення, очевидці відтоді називають Чорним. Із того поля полковник Момот пішов у вічність...
Тіло загиблого офіцера вивозили із зони АТО бронетранспортером. 12 липня побратим Ігоря Момота, який особисто взявся доставити тіло командира, майор Ігор Петров, повертався разом з іншими назад в частину. Його бронетранспортер наїхав на «фугас» – і уродженець російської Карелії майор Петров загинув... Під час похоронної церемонії у рідному «Оршанці» ридали не стримуючи сліз не тільки жінки, а й мужні чоловіки, солдати... Посмертно Ігор Момот отримав звання генерал-майора.
Навчальний центр «Оршанець», який Ігор Момот очолював сім років, тепер носить його ім'я, а біля КПП Центру встановлено погруддя генерала.
Під час церемонії прощання з бойовим офіцером звучала тужлива українська пісня «Пливе кача по Тисині», яку співали ще бійці УПА і яка стала традиційною для прощання з Героями – спочатку Небесної Сотні Майдану, а потім – бійців АТО. Окрім того, лунала пісня, яку він просив виконати, якщо загине – «Журавлі» часів Другої світової, коли наші предки захищали землю від інших окупантів... Над плацом звучали слова:

Мне кажется порою, что солдаты
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей...

А ще – пролунав голос... самого Ігоря Момота – з телепроекту «Наш Шевченко» (того ж, де востаннє можна було бачити живим і першого з Небесної Сотні Майдану – Сергія Нігояна). Ігор Момот вибрав для себе сказати на всю країну пророчі слова Тараса Шевченка.
Своїм життям і загибеллю офіцер-прикордонник Ігор Момот довів небайдужість до України, зробивши крок у вічність історії держави.
І поки на землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

Нехай поетів родить не війна,
Нехай черпають фарби тільки з миру,
Кохання, барви квітів і весна
Натхненням напувають їхню ліру.
Та світом править, мабуть, сатана,
І викликає гнів, і мутить розум,
І на планшеті ще жива війна,
І юне покоління люто косить.
Хтось нові приміряє ордени,
А інший набива в кишені гроші,
І знову мати віщі бачить сни,
І знов – відправа в серці за усопших.
І вчиться необстріляний солдат
Ремеслам різним на війні відразу:
В людину направляти автомат
І одягати в рифми свої фрази.

7 жовтня 2014 року указом Президента України Петра Порошенка Навчальному гвардійському Оршанському орденів Суворова, Кутузова і Олександра Невського центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України присвоєно ім'я генерал-майора Ігоря Момота.
25 вересня 2015 року в Черкаській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №26 імені І. Ф. Момота відбулося урочисте відкриття музейної кімнати мужності та відваги, пам’яті героя – захисника кордонів нашої держави генерала-майора Ігоря Федоровича Момота.
У селі Руська Поляна, Черкаської області, на честь Ігоря Момота назвали вулицю. Відтепер вона називається «Вулиця Генерал-майора Момота».
Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо до них розуміння. Вони пройшли крізь війну, і для них вона триває й досі у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123