This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Народна майстриня Шаргородщини

Шейгець Марина, 14 р.,багатопрофільна гімназія, м. Шаргород, Вінницька обл.

А Жінка – скарб, а Жінка – мить і вічність,
Вона, мов міф, то є, а то нема.
Вона свята і безкінечно грішна,
Та, до смішного, щира і проста…
Маргарита Наварська

Краса! Без цього людині було б тяжко жити. "А з чого саме складається краса?" – запитуєте ви себе. Природа, яка навколо нас, яка допомагає відчути себе наодинці, є красою. Відчути смак живої природи.

Випити з річки живлючої води. Покуштувати розмаїття ягід, яке дарує нам природа. Мені подобається доглядати за квітами. Догляд за ними поліпшує мені настрій.
Красою є також музика, яка може когось заспокоїти, когось збентежити. Коли чуєш яку-небудь музику, завжди з'являється якийсь образ, пов'язаний із цією мелодією. Людей багато і тому у всіх різні уподобання в музиці. Нашим бабусям та дідусям подобається ніжна, повільна, м'яка музика, бо вона нагадує їм молодість. Під музику, яка нагадує війну, вони плачуть. Коли ми гуляємо в лісі, ми можемо насолоджуватись мелодійним співом птахів.
Красою ми називаємо також живопис. Якщо ми потрапляємо до художнього музею, особливо до картинної галереї, то можемо побачити, як чітко художник передає настрій і внутрішній світ людини. Не кожна людина має такий талант.
Всю цю красу нашого життя я все ж таки ставлю на друге місце, тому що на першому місці для мене завжди буде духовна краса людини. Така краса притаманна моїй родині і близьким мені людям.
Ось про одну таку людину – чудову, чуйну та щиру жінку я і хочу вам розповісти. Тютюнник Гелена Степанівна.
Гостинно зустрічає майстриня у себе вдома. Дім її справжній музей вишивки. Я із захопленням роздивляюся вишивки, задаю безліч питань. Уся кімната прикрашена вишиванками, всю цю красу створили золоті руки майстрині та її чарівна голка.
Народилася Гелена Степанівна 28 лютого 1937 року у мальовничому селі Шостаківка, тепер місто Шаргород, що на Вінниччині в сім’ї теслі Степана Михайловича. Окрім неї в сім’ї було ще четверо братів. Матір Гелі працювала ланковою.
У 1939 році дівчинка захворіла на поліомієліт. Через важку хворобу у неї відмовила нога. Їй не змогли допомогти ні лікарі, ні відомі знахарі. Гелена згадує: «У віці трьох років батько зробив мені костилика, щоб я хоч трохи пересувалась по дому. Уже надійшли шкільні роки і я мріяла, дуже мріяла, піти до школи та не змогла. Одного разу прибігають мої подруги, просять, щоб я пішла з ними до школи:
- Ну пішли, Геленко, пішли, тобі там дуже сподобається.
Ну я й погодилася. Зібравши усі свої сили, з допомогою того костилика все ж якось я туди дісталася. Всім учням у класі стало дуже цікаво, що з моєю ногою. Хлопці почали придивлятись до костилика. А сусідський хлопець, вреднющий такий, забрав його у мене і втік. Це дуже вразило мене, тому й гірко розплакалася. До мене підійшли дівчатка, побачивши мій розпач, допомогли відібрати мою опору. Це був мій перший та останній похід до школи – навчалася уже сама удома».
Гелена мала певну перевагу над однолітками. Ще до шкільних років вона, вже вміла писати і читати, а ще малювати,. Перший свій малюнок вона подарувала своїй вчительці Надії Яківні. Найчастіше дівчинка малювала на печі, адже тоді були повоєнні роки і папір було важко дістати.
У 1944 році, у віці 7 років, Геля проявила інтереси до вишивки і попросила матір навчити її вишивати, романтична душа прагнула творити взявши в руки голку, поринула у світ вишивки.
З часом дівчинка зрозуміла, що саме вишивка – це для неї. Впродовж багатьох років вона багато вишивала, використовуючи різні техніки, занурювалася у світ вишивки.
Хоча ще й уміла шити, в'язати гачком та плести спицями, але вишивка була для неї справжньою радістю. Немов живими були квіти, птахи, візерунки на сорочках, скатертинах, простирадлах, серветках та рушниках.
Безперечно, що ще з дитинства Боже благословення супроводжує майстриню, надихає на створення нових шедеврів. Це не перебільшення, кожна вишивка Гелени Степанівни – шедевр. Людина з вишуканим естетичним смаком, вона самостійно підбирає кольори, маючи досвідчене око художника, гармонійно поєднує світло і тінь. Напевно, саме тому її роботи, які випромінюють багатий внутрішній світ майстрині, неодмінно привертають увагу шанувальників прекрасного, милують зір, дарують душевну насолоду.

Бачу житнє поле, батьківське село –
Від вишиванок слово в казку повело.
Мова вишиванки…Хто її зустрів,
Той кохати буде до останніх днів.
До грудей притиснеш ніжне полотно –
І тебе підтрима, надихне воно.
Щоб оселя квітла, щастя щоб було –
Вишиванку простелю людям на добро.

Вишивала й дарувала рідним, знайомим. Навіть, одну картину продала в Канаду за невеликі гроші.
Важка доля випала маленькій Гелені. У воєнні роки пішов воювати батько; Тютюнник Степан Миколайович, 1891року народження, та так і не повернувся, скільки не писали, відповідь одна – невідомо (пропав безвісти); брати Кароль 1921року народження та Петро1924 року також пішли воювати і звісточки немає і донині – невідомо (пропали безвісти). Мати Тютюнник Юзефа Лаврентіївна 1902 року народження тяжко переживала, сподівалася, що її хлопчики живі, що ось-ось відкриється хвіртка і зайдуть на подвір’я її соколики і скажуть: «Доброго дня!», – та так і не діждалася. У 1978році мати не стало. Важко це згадувати.
Дякувати Богові залишився брат Іван, 1926 року народження, він також воював на фронті, дослужився до звання полковника, зараз живе неподалік, йому уже 90 років – Ветеран Другої Світової війни. Не забуває він своєї рідної сестрички, своєї рідної кровиночки, разом зі своєю родиною допомагає Гелені Степанівні в усьому, адже своєї сім’ї так і не було у неї.
Микола – найменший із братів загинув у 1952 році, сильно вдарившись головою, то так і помер, та спасибі його дітям та онукам, які провідують тітку та бабусю.
Та як не було б важко, ніколи не переставала вишивати, закохана в красу рідного краю – Поділля.
В хаті, небагатій статками, яскравіють майстерно гаптовані подушки, рушники, серветки, скатертини. Цілі картини вишиває вона небайдужою рукою. Її теплих робіт хочеться торкнутися руками, погладити. Ось деякі з них, кожна з цих робіт це витвір мистецтва.
Багато робіт майстрині зберігаються в односельчан, зберігаються в районному музеї, у музеї Шаргородської районної гімназії, експонувалися у місті Вінниці.
Завдяки своїй творчості Гелена Степанівна увійшла до першої книги на теренах Подільського краю під назвою «Народні майстри Вінниччини».
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що своїми невтомними руками Гелена Степанівна здобула титул працьовитої, терплячої жінки, яка не покидала роботу ні на хвилину. Вона йшла своїми шляхами, незважаючи на труднощі. Вона – сильна та наполеглива особистість, яка претендує на звання «Людина із великої літери. »
Здоров’я Вам, люба наша Гелено Степанівно, на довгі роки, вправності невтомним рукам вишивальниці. Хай береже Вас Господь!

… Хрестик до хрестика стелить думки.
Я вишиваю, тому що люблю
Дотик тканини, шелест ниток.
Далі від буднів, проблем і жалю
Наче повітря гірського ковток.
Я вишиваю, тому що живу!...

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123