Цілющі джерела Хмельниччини: історико-релігієзнавчий аспект

 Горячок Максим, 15 р.,технологічний багатопрофільний ліцей Артема Мазура, м. Хмельницький

Розділ І. Поняття святості (цілющості) води в науковій та релігійній літературі

За останніми науковими дослідженнями в багатьох країнах світу вода – основний носій біоенергоінформації у природі. Саме завдяки біоенергоінформаційним властивостям вода впливає на функціональний стан цілісної системи організму людини й окремих його органів і систем.

У природі безпосередній передавач, носій біоінформації – хвильові процеси, де вода відіграє основну роль. Вода має ”пам’ять”. Феномен структурної пам’яті води, яку експериментально вперше довів японський учений Масару Емото, полягає в тому, що вода “всмоктує“ в себе, зберігає й обмінюється з навколишнім “середовищем даними, які несе будь-яке фізичне поле, зокрема, звук, слово, думка, емоції тощо“.
Усе живе на планеті об‘єднує біоенергетика, яка дає змогу нам набиратися сил одне в одного і пам‘ятати одне про одного. Вода ніби читає наші думки і здатна допомогти у тяжку хвилину. Тому й не дивно, що вода – за давньоукраїнськими віруваннями, найвеличніший дар неба Матері-Землі, бо вона оживлює її та робить плодючою. Вода також виступає як спосіб магічного очищення.
Води, за первісними уявленнями, поділяються на чоловічі та жіночі. Чоловічі – це дощові й снігові, “небесні води“, а жіночі – “земні“, води криниць, колодязів, джерел. Саме небесні води здатні запліднювати землю, поєднавшись із земними водами. Як і вогонь вода нетерпима до всякої нечистої сили: вогонь спалює, а вода зливає і топить напасті злих духів. Вода у предків “була святою, вона обожнювалася“.
У народі кажуть: “Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода!“ Вода очищає людину від гріхів, більше того земна вода поєднана з небесною – є символом морального і духовного очищення. Щоб викликати вологу з небес, їй приносили у дар найсвятіше творіння Матері-Землі – хліб. Аби задобрити водну стихію (особливо при повенях), селяни приносили їй спеціальні жертви. Ще донедавна існувала віра в те, що річка, розлившись навесні, не спаде доти, доки не прийме офіру (жертву). Отож люди кидали в річку курку чи півня або хоча б мишу. Жертвоприношення часом бували й більші – топили коней, іншу домашню худобу. Водним демонам крім хліба, кидали грудкову сіль, варену рибу, мертвонароджених дітей, здохлих тварин. Бджолярі топили перший рій у жертву водяному.
Найстрашніша кара в українських козаків, це була страта водою – найбільш небезпечних ворогів православної віри, як-то отців-єзуїтів, ксьондзів, ясновельможних польських шляхтичів, крамарів або ж “своїх“ зрадників козаки не вішали, не рубали, не стріляли, а ладні були тягти по кілька десятків верст до першої калюжі або водойми й топили, а взимку вирубували ополонку й пускали до раків “пити воду“.
В українській народній традиції згадують дощову, зоряну, купальську, наговірну, непочату (джерельну), правдиву, мертву, йорданську та святу воду, яка наділена надзвичайними властивостями. Так, дощова вода вважається помічною від головного болю, при хворобах очей і при бородавках; особливо корисними вважаються крапельки першого дощу, які залишаються на городині. За повір’ям, якщо вмитися навесні під час першої грози, то та людина ніколи не хворітиме.
Зоряна вода найбільше допомагає корові, щоб прибувало молоко. Зоряна вода має перестояти де-небудь у захищеному місці до вечора, щоб бува хто не напився. Коли вже настане ніч зоряна, тоді виставляють ту воду на зорі, а ранком – тричі поливають корову і дають їм напитися.
Вода на Купала (купальська – авт.) має особливі цілющі властивості. Особливо хворим на шкірні хвороби радили в цей день до схід сонця скупатися в річці. Разом із купанням в Україні був звичай вмиватися водою з чотирьох криниць. Цілющі властивості приписувалися й зібраній до схід сонця на Купала росі, котру використовували при очних захворюваннях. Був також звичай занурювати хвору дитину у воду, настояну на “іванівських травах“. Таку “іванівську воду“ “черпали“, розстеливши в полі полотно, а коли воно намокало, видушували з нього вологу. Наговірна вода – та, над якою проказував замовляння знахар, її використовували при найрізноманітніших захворюваннях – пристріті, “вроках“ тощо, при “виливанні ляку“, вона також була необхідним атрибутом при лікуванні від укусу гадюки.
Непочата (джерельна) вода – та, що взята з криниці, річки, інших водойм до сходу сонця. При цьому воду черпали із заходу на схід, проти сонця, а повертаючись із нею додому, не оглядалися назад. За повір’ям, хворий сам до схід сонця повинен був принести води з дев’яти криниць або джерел. Знахар виливав її у дерев’яну миску, кидав три зубці часнику, йшов до печі, кланявся їй тричі, брав ніж і виголошував замовляння. За віруванням, числа три і дев’ять та часник здатні протидіяти нечистій силі.
Правдива вода повертає людині зір, молодість, виліковує різноманітні хвороби. Вода також буває жива й мертва, цілюща й безсила – додає сил або, навпаки, відбирає їх. Жива вода гоїть рани, наділяє міццю, примушує порубане тіло зростатися і повертає саме життя. Мертва вода зцілює тіло, залишаючи його мертвим, допоки жива вода не поверне йому життя. Молодильна вода повертає молодість та надає сили.
Свята вода – освячена богами, вважається символом творчості та божественної сили. Такою водою в давнину священнослужителі освячували як статуї богів, так і віруючих. Свята вода має властивість змивати з людини бруд, очищати від хвороб, зцілювати від усіляких недуг. Скрізь в Україні побутував звичай купатися або вмиватися у чистій воді у Великий четвер. У православній церкві існує тільки “благославення“ води.
До святої води відносять Йорданську (богоявленську) воду, адже вода на Водохреща убезпечує від недуг на цілий рік, а хворим повертає здоров’я. Водохрещенські купелі в давнину і тепер є досить частим явищем. Тому свята вода, за вченнями церкви, має здатність зцілювати хворих. Крім того, церква визнає, що святою (цілющою) вода може бути і в природному середовищі. Тому й не дивно, що популярними серед жителів України, в тому числі і подолян, стали “цілющі джерела“ і кринички, більшість з яких нині облагороджені людьми і визнані ними, як такі, що наділені надзвичайними властивостями. “Жива вода“ – так говорять про цілющі джерела, що дарують міцне здоров’я, повертають втрачені якості різних органів людини, нормалізують стан душі, надають душевного спокою. Саме про такі джерела, що існують на теренах Хмельниччини піде мова в нашому дослідженні.

Дем’янковецьке живоносне джерело

Це джерело знаходиться за Дунаївцями, в напрямку села Дем'янківці. Вода в джерелі цілюща, а місце вважають святим. Місцеві мешканці розповідають про подію, що сталася давним-давно, після якої це місце набуло слави на всю округу. Так це було чи ні, а йдеться про німого від народження Юрася, який десь років у 12 ходив на вигін із пастухом панської худоби. Якогось теплого сонячного дня, прилігши на пахучу траву у затінку самотнього дерева на пагорбі, хлопець не зоглядівся, як задрімав. Побачив він над низиною, зарослою чагарниками, світле сяйво з обрисами Матері Божої і голос тихий почув: "Сходи синку, до джерела і напийся води". Від несподіванки Юрась прокинувся, оглянувся навкруги, але нікого не побачив, лише стадо корів паслося неподалік. Юрась знав про невелике джерело в низині і пішов туди через густий чагарник. Вода в джерелі пробивалася крізь опале листя з-під кореня невеликого дуба і розтікалася між травою. Юрась вичистив криничку від листя, дочекався, щоб осіла каламуть і з долонь ковтнув цілющої прохолоди. Про свою пригоду Юрась розповів пастухові, а чутка про те полетіла далеко за село.
Час проминав, змінювалися люди. Джерело стало занедбаним і мало кому відомим. Досить крутим схилом до нього іноді спускалися лише ті, хто добре знав про його існування та чудодійні властивості. І дива продовжували траплятися. Одна жінка досить довго хворіла, а традиційне лікування мало чим їй допомагало. Та одного разу хтось порадив їй піти до того джерела – і зцілення таки настало. Перестали боліти очі і взагалі самопочуття набагато поліпшилося. Відтоді вузенька стежечка до джерела стала більш протоптаною і все частіше тут можна було зустріти людей. Відомо, що в 1980 р. джерело було відновлено, отримавши назву "Живоносне", а 21 вересня 2009 року (на Різдво Божої Матері) було відкрито купальню, яка функціонує до сьогоднішнього дня. Тепер кілька разів на рік у найбільш урочисті свята та на свято Живоносного джерела Ікони Божої Матері освячується вода. Щороку людей збирається все більше, приходять із інших конфесій, бо не має значення яку віру сповідує людина, адже Бог дав воду для всіх.

Цілюще джерело села Жилинці

Історія цілющої кринички, що в ліску поблизу Жилинець, дійшла до нас лише завдяки віруючим людям, які берегли пам’ять про неї ще з 1442 р. Якраз тоді, десятої п’ятниці після Великодня, люди, які працювали на полі, заглянули в криничку і побачили там образ Матінки Божої. Почали одне одному переказувати, їздити туди кіньми – волами і дуже скоро витовкли (затоптали – авт.) панські поля. Пан розсердився і засипав криничку, а в центр джерела наказав забити дубову палю, щоб перестало воно страшити, щоб забули про нього люди. Довго знущався пан над святинею та вдіяти нічого не міг. Маленьке джерельце виявилося сильнішим, його цілюща вода знову і знову пробивалась на поверхню. Минуло небагато часу, як осліпла його 22-річна дочка! Якраз тоді одному з його слуг наснився сон, в якому Матір Божа порадила: "Відкрий криничку – і панська дочка побачить світ!" Це дійшло до пана, він наказав відкрити доступ до води – і панночка незабаром прозріла. Давні перекази стверджують, що слава про джерело рознеслася ще раніше, ось що розповідає легенда про її виникнення. Це було в ті часи, коли село носило назву Баранівка і було розташоване на правому березі річки Вовчок. Це була горбиста місцевість, яка перетиналася болотистими низинами. Біля лісу пастухи випасали худобу. Один із них пішов до джерела, щоб набрати води. Коли пастух зігнувся до джерела, з поверхні води на нього дивилася ікона Божої Матері. З того часу джерело називали криничкою Божої Матері. Коли жителів села Жилинці накрила своїм крилом чума, то вони йшли до святої кринички, а хто не мав сили – до струмка, що витікав із неї, вони пили цілющу воду, омивали своє тіло з надією на зцілення, багато людей одужувало після цього. З того часу ще більше збиралося паломників біля кринички.
Так тривало аж до 70-х років минулого століття, доки «з району» не наказали ліквідовувати її і все, що мало стосунок до неї. «Дясятої п’ятниці після Великодня люди йшли сюди зі всього світу, води вже не вистачало, брали скаламучену, болото. Тоді на всіх дорогах та перехрестях поставили міліцію і людей завертали назад. Казали, що було 150 чоловік з Хмельницького і з району. Комсомольці ходили з фотоапаратами, фотографували тих, хто намагався набрати воду, ганьбили їх на роботі, в газетах!!!.
1976 року тодішній голова райвиконкому вирішив не чекати чергового паломництва і дав наказ засипати криничку. Як розповідали старожили, наколотили такого цементу, що розчин був зелений, і залили цілюще джерело. Правда люди розкопали його в іншому місті, про яке крім місцевих, не знав ніхто.
Минули роки і 1984 року про криничку знову згадали. Жителька Жилинець Анісія Вовк однієї ночі побачила видіння Матері Божої, яка звернулася до неї із словами: “Чого ти спиш? Завтра приходь, святу водичку треба добути”. Наступної ночі сон повторився. Тоді 70-літня Анісія Вовк ходила од хати до хати, просила допомогти знайти криничку, бо де вона, точно ніхто не знав. До того ж, коли розбирали ракетну місцину коло лісу, голова райвиконкому наказав усі відходи поскидати на те місце, де була криничка. Одно слово, діаметр території перевищував кілометр. На гроші, що наколядувала громада села найняли двох трактористів, які погодились розгорнути сміття. Працювали два дні, розчистили лише половину території, але місця джерела не знайшли. Оскільки гроші скінчилися, хлопці припинили роботу, вмилися, щоб іти додому. Анісія розплакалась із відчаю, промовляючи: “Я додому не поїду тут у лісі й залишуся”. А потім упала в купу сміття на коліна й почала молитися. Після чого встала і, благаючи, сказала: “Ще раз копніть отут, де я стою”. Вона так плакала, що хлопці погодилися. Зачерпнули ковшем, а на тому місці – мокра земля. Ще раз трактор пройшов – зблиснула іскра – бо ковшем зачепили цямрину… Того ж дня вже лопатами розчистили криничку. Невдовзі біля кринички була збудована капличка. І нині до кринички з цілющою водою, завдяки старанням хворої напівсліпої бабусі, йдуть люди з усією України.

Цілюща криничка села Москалівка

Жителі села Москалівка, що в Ярмолинецькому районі в 2011 році освятили власну криничку, яка з давніх – давен славиться своєю цілющою життєдайною силою та Божою благодаттю. Тепер уже, важко сказати, скільки часу б’є з-під землі джерело у видолинку Москалівки, що Панською долиною зветься. Одне відомо достеменно: цілющу силу воно таки має. Якщо, до прикладу, якась недуга очей – варто тричі до сходу сонця умитися цією водою. Будь-яку незагоєну рану зцілить, якщо шлунок болить – допоможе… А ще переконані, будь-які стихійні лиха, природні катаклізми чи страшенні воєнні лихоліття минали цю подільську глибинку стороною тому, що Матір Божа її охороняла.

Цілюще джерело “Казубок” (с. Іванківці Хмельницького району)

Виникненню у Іванковецькому лісі цілющого джерела селяни завдячують членові російського сенату Вікторові Левицькому, який одного прекрасного дня (коли це було, зараз достеменно вже ніхто не скаже, але десь між 1860-м -1870-м роками – авт.), прогулюючись в урочищі, яке називають Казубком, натрапив на цьому місці криницю. Левицький був не лише лікарем, а й сином священика, тому відразу “відчув”, що джерело це не просто цілюще, але незвичайне – тут благодать Божа. Місце облаштували за задумом самого Віктора Григоровича Левицького: вода набирається з трубки, виведеної зі зрубу, на землі настил з дубових дощок, на цямрині – кварта, щоб кожен подорожній міг утамувати спрагу, не шукаючи для цього посудини. Неподалік – ікона під дашком від дощу і намет із гілля для відпочинку. За спогадами людей, такою криниця була аж до 40-х років ХХ століття. Нині ж на її місці – невеликий синій будиночок замість намету, лавочки і хрест, турботливо обвішаний вишитими рушниками та квітами.
Воду в Казубку освячують кілька разів на рік. Найближчим часом тут планують зробити реконструкцію, обладнати купальню, поставити більше лавочок аби ще більша кількість бажаючих могла оздоровитися тілом і душею у цьому святому місці, скуштувавши трохи солодкуватої води зі смаком березового соку.

Цілюще джерело села Літки Деражнянського району

Село розкинулося за сім кілометрів від Деражні. Незадовго до Другої світової війни неподалік від нього збудували дерев’яну церкву, куди щонеділі та на свята сходилися прихожани з усіх довколишніх сіл. Проте, не довго навідувалися прихожани до дому Господнього… Невдовзі з якихось невідомих загадкових причин церква пішла під землю, а на її місці утворився глибокий яр. Кільки років тому з-під землі у тому місці, де колись стояла церква, вдарив струмок (2008 р. – авт.). Місце виникнення джерела селяни позначили дерев’яним хрестом і освятили. Вони кажуть, що це сам Бог послав їм цю воду, як допомогу від недуг, що вода в ньому має здатність не замерзати навіть у люті морози. Щороку в п’ятницю після Великодня біля цього чистого, як сльоза, джерела правиться служба Божа, а люди набирають водицю, яка стає ще більш цілющою. Саме на світлому тижні кілька років тому криничку було освячено на честь ікони Божої Матері “Живоносне джерело”.

Біла Криничка (с. Маків Дунаєвецього району)

У лісі біля с. Маків є цілющі джерела, які в народі називають Білою Криничкою. Хтось із хазяйновитих лісників свого часу розкопав у білій глині кілька джерел і з’єднав їх в одну криничку. З того часу до кринички прикріпилася назва “Біла”. Вона також, має цілющі властивості тому жителі села та його постійні гості набирають цієї води для духовного та фізичного зцілення.

Джерело села Слобідка – Шелехівська (Деражнянський район)

Ніхто точно не знає, звідки взялося це джерело, хоча цілющі властивості джерельної води відомі здавна. Кажуть, що ця вода лікує рани й очі, особливо, якщо набрати її до сходу сонця на святого Іллі Пророка (2 серпня). Однак, і набрана в будні дні, джерельна вода напрочуд чиста і має надзвичайні властивості. За радянських часів людям забороняли ходити до кринички. Голова місцевого колгоспу бульдозером розрив ту криничку, а місце, де вона була, завалив гіллям й нагорнув землі. Гадали, що криничка зникла, але вона пробилася нижче. Щороку 2 серпня біля кринички справжнє свято – з’їжджаються з усіх усюд люди, священики. Воду з кринички возили на аналізи до Санкт-Петербургу. І російські вчені зробили висновок, що ця вода справді лікує рани, бо вона проходить через шари срібла.

Цілющі джерела Бакотського печерного монастиря

Давній Бакотський печерний чоловічий монастир, перші згадки про який датуються ще ХIV століттям, видовбаний в самісінькій скелі, а неподалік від нього три джерела. Люди здавна вважали ці джерела святими, а воду в них, багату різноманітними мінералами – цілющою. Кажуть, якщо помолитися і подумки попрохати у Бога зцілення від хвороби – вона відступить назавжди. “Святе місце, омолене десятиліттями, з потужною енергетикою щороку відвідують тисячі людей. Молячись за здоров’я, кожен залишає біля джерела якусь дрібничку – іконку, монету, стрічку або хустинку”. А 14 серпня – на свято Маковея, хворі збирають довкола монастирських джерел квіти і трави. Вони зв’язують їх в пучечки та забирають додому, вірячи в цілющу силу зілля, яке захищатиме їхні оселі від негараздів увесь рік.

Джерело Святого Онуфрія (с. Головчинці Летичівського району)

Свято-Преображенський жіночий монастир, що в селі Головчинці торкається своїми коренями середньовіччя – XIV століття. Спочатку монастир був як чоловічий, але через обставини, що склалися, при клопотанні правлячого архієрея, указом Святійшого Синоду був перетворений у жіночий. Це місце справді унікальне: тиха обитель із древньою історією, відома серед паломників ще й своєю святинею – саме тут знаходиться джерело преподобного Онуфрія, до якого щороку приходять тисячі паломників в пошуках зцілення.
В обителі збудовано купальні: одна літня відкрита, інша – закрита, де можна зануритися в цілющу воду і в холод, а також каплицю біля джерела преподобного Онуфрія Великого, який за переказами є покровителем обителі. На Стрітення тут традиційно освячують воду, яка має цілющі властивості. У ній купаються, нею напувають хворих, а ще використовують проти пристріту та зберігають у пляшечці вдома протягом року. А коли хтось вирушає в далеку дорогу, благословляють і окроплюють цієї водичкою, щоб “стрітися”. Про цілющі властивості цієї води переповідали в монастирі від покоління до покоління. Одному з монахів тут біля джерела було видіння.

Живоносне джерело с. Завалійки Волочиського району

Сюди їдуть люди з усієї України, щоб пірнути у цілюще джерело із прозорою крижаною водою та помолитися у жіночому монастирі, що стоїть поряд. Саме завдяки черницям, які на початку 2000-х приїхали у Завалійки у пошуках власного зцілення, а згодом збудували духовну обитель, місцеве джерело стало відоме далеко за межами села. За легендою, кілька століть тому, коли у селі стояла ще дерев’яна церква, на Великдень під час чергового набігу, татари спалили її разом із усіма селянами, які в ній ховалися. Дуже багато людей загинуло, багато було поранених... Неподалік від церкви забило джерело, яке назвали «Сльози матері». Водою з нього омивали рани, і вони швидко гоїлися. Потім у селі забило ще понад 15 підземних джерел. Одне з них і досі зцілює людей від різних хвороб: від безпліддя до раку.

Ямпільське Свято – Троїцьке джерело

Коли під’їжджаєш, до джерел, які ось вже сотню років нестримно б’ють просто з-під землі неподалік селища Ямпіль, що на Білогірщині, одразу розумієш, чому багато хто порівнює його з оазою. Навкруги поля, ані деревця, а над трьома джерелами, котрі ніби навмисно розташувалися симетрично – один до одного, височать декілька гігантських верб. Своїми гілками вони, ніби куполом, прикривають усю територію з прохолодною водою.
За словами протоієрея Івана Хавруся, котрий спеціально досліджував історію трьох підземних джерел, ані у місцевих музеях, ані в архівних матеріалах йому поки нічого знайти не вдалося.
Незважаючи на це, було вирішено джерело освятити. Так як ще століття тому місцеві селяни мали традицію освячувати поля перед виконанням сільськогосподарських робіт і урочиста хода закінчувалася якраз біля джерел, де і відбувалася церковна відправа. А ще вірили, коли, біля джерела попросити дощу, то Господь його неодмінно пошле.
Це місце має унікальну воду, вода, яка б'є з підземних джерел, має Божу чистоту, на неї не впливає щось із зовнішнього світу. Після освячення місце трьох підземних джерел отримало назву “Святотроїцьке”, поруч збудували каплицю, облаштували купальню. І зцілює всіх бажаючих людей, які вірять в нього, свято на його честь влаштовують на третій день Зелених свят, тож приїжджайте і переконайтесь в цьому.

Розділ ІІ. Цілющі джерела Хмельниччини: релігієзнавчий аспект

Говорити про цілющі джерела, значить – говорити про дію всемогутнього Господа у світі. Інколи зустрічаємося з таким хибним переконанням, мовляв, духовний світ та матеріальна реалія – протилежні та навіть ворожі дійсності. Популярні релігійні видання інколи так наголошують на духовних вартостях людини, так наполегливо переконують у підступній привабливості матеріального світу, що можна дійти такого висновку: духовний світ – це Божа сфера, а матерія – антибожественна дійсність. Церква не раз засуджувала цю науку як єретичну, бо матерія сама по собі є добра, оскільки вона – творіння одного всемогутнього Господа. Із самого початку Святе Письмо навчає, що Бог створив усе, що існує. Від зародження матеріального світу «дух Божий ширяв над водами», а вже у новому завіті апостол Павло у своїй проповіді до атеян каже, що джерелом усього є Господь: « у Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо».
Усе наше життя та увесь світ розвивається перед Богом та у Бозі. Отже, говорячи про цілющі джерела (кринички), слід мати на увазі цей широкий контекст Божої всюдиприсутності та його дії у світі. Упродовж історії церкви справді відомі випадки чудесних зцілень людей, які молилися біля джерел та пірнали в них. Це результат щирої молитви, сильної віри, однак вирішальним чинником є надприродна дія всюдиприсутності Господа.
Отже, підсумовуючи можемо зробити наступні висновки:
 історія зберегла нам чималу кількість випадків оздоровлення, зцілення завдяки молитвам та купаннями в джерелах, які знаходяться на території Хмельниччини і тому вважаються цілющими;
 цілющість джерел – це дія Бога у світі для тих, хто йому ревно молиться, а головне, вірить;
 підтвердження "див" та "чуд" є обов’язком церковної влади, адже тільки перевірка фактів та підтвердження їх спеціалістами наблизить людей до неї, поглибить віру населення на славу Божу!
Історична пам’ять зберегла нам чималу кількість цікавих фактів про цілющі джерела Хмельниччини, які тепер і колись вшановувались нашими земляками. Святі місця, пов’язані з лікувальними властивостями цілющих вод, омолені століттями, з потужною духовною енергетикою щороку відвідують тисячі людей.
Цілющі джерела – це дія Бога у світі для тих, хто йому ревно молиться, а головне вірить.