This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Народознавство: квіти і трави Шполянщини

Степаненко Аліна, 14 р.,ЗОШ I-III ступенів № 1, м. Шпола, Черкаська обл.

Вступ

Моя бабуся, – Віра Устимівна Коваленко, знахарка, тобто народна цілителька.
Бабусина хата, а живе вона в селі Топильно Шполянського району, вся заставлена «гербаріями», – засушеними букетиками місцевих рослин.

Пучечки трав висять здебільшого в кухні та у коморі. Лежать вони на спеціальних стелажах, а часом підвішені до бантини на стелі. Тому повітря у кімнатах просякнуто різноманітними пахощами трав, які бабуся збирає влітку.
Щоразу, коли я приїжджаю до неї в село із міста, вона пригощає мене свіжозавареним чаєм із цілющих трав та медом із власної пасіки та своєю випічкою – пирогами, штруделями, різноманітними смаколиками.
До бабусі нерідко в гості приходять сусіди, просто жителі села, з проханням аби вона порадила їм настоянку, відвар чи мазь від якихось хвороб. І це не дивно, ліки в аптеці коштують дорого, а бабусі-пенсіонерки не завжди можуть дозволити собі їх купити. А треба сказати, що моя бабуся хоча теж пенсіонерка, але ще замолоду працювала фармацевтом у місцевій аптеці, тобто має спеціальну медичну освіту.
Любов до трав моя бабуся Віра Устимівна успадкувала від своєї бабці, теж місцевої цілительки, а та – ще від своєї... За свій вік скільком же людям вони допомогли!
Ось і я, коли буваю в неї, намагаюсь запам’ятати якомога більше про цілющі властивості місцевих рослин, а також секрети їх збирання, зберігання та застосування. А ще я дізнаюся, де ростуть ті чи інші рослини, у яку пору їх можна збирати, в якому місці їх слід знаходити. Також при нагоді я допомагаю бабусі збирати рослини, просушувати їх, сортувати. Тому часто, особливо влітку, буваю з нею в таких собі «флористичних експедиціях»: ми ходимо до лісу, до місцевих ярків, на бережину тощо збирати цілющі трави. Такі прогулянки для мене багато вартують, адже я не просто навчаюсь, але ще й спілкуюсь з такою дорогою для мене людиною – моєю бабусею.
Від бабусі я довідалась, що найбільшу силу більшість рослин нашої місцевості мають на початку липня, особливо на свято Івана Купала. І рослини слід збирати ще до сходу Сонця, коли ще не зійшла роса. Недаремно ж наші пращури на свято Купала ходили до лісу збирати квіт папороті, квітки, якої в природі просто не існує!. . До речі, ця традиція прийшла до нас ще з античних часів, коли на нашій землі жили слов’янські племена.
І треба сказати, що бабуся з великим задоволенням та радістю ділиться зі мною своїми секретами та досвідом. Дома в бабусі у книжковій шафі є багато спеціальних книг-травників, які я люблю переглядати. Серед них є і старовинні з дивовижними малюнками та написаними чудернацькою мовою. Свої знання про рослини я також доповнюю на уроках біології, хімії та географії.
А ще мене дуже дивують автентичні цікаві назви місцевих рослин, як то: нечуйвітер волохатий, хрінниця смердюча, гірчак зміїний, петрові батоги, грицики звичайні, гикавка сіра, вероніка тощо. Звісно, я знаю їх і наукову назву, деякі трави знаю, як вони звучать латиною, та все ж, як на мене особливо звучить народна назва цих рослин.
Тож свою першу у житті наукову роботу я хочу присвятити, такому розмаїтому багатству місцевої флори, їх використанням людиною у нашій місцевості, медичному застосуванню, автентичним назвам деяких рослин.
У цьому я вбачаю багатовіковий досвід багатьох поколінь людей, які жили на теренах України і тому вважаю, що ці знання необхідно зберегти для наших нащадків.

Рослини та квіти

Найпрекрасніша з богинь – богиня світової гармонії Лада, за легендами, прийшла до людей по веселці з немовлям на голові та з оберемком квітів у руках. З тих предковічних часів творення світу і виник у людей культ Великої Богині. Ця світла пам’ять збереглася насамперед в обрядах та дійствах з квітами й травами. Без перебільшення можна говорити про сотні тисяч легенд, переказів, казок, складених у народі про квіти рослини.
В народі підмітили, що якщо посадити огірки на «Юрія», то буде гарний урожай. Також люди помітили, що і листя на деревах з’являється у Юрія день.
Бабуся мені завжди наказувала: «Збирати трави треба до обіду. До обіду все краще робити, бо день прибуває». А ще вона вірить, що деяке зілля слід заготовляти при світлі Місяця, бо саме тоді вони начебто набувають особливої цілющої сили. Вірить вона, що найкращий час збирання трав в межах доби – нічний, бо саме вночі рослини вбирають більше вологи, корисних речовин із ґрунту і виділяють непотрібні, які поглинули вдень. Тобто вночі рослини ніби самоочищаються. Одні трави бабуся збирає «на молодику», інші – при повному Місяці. Сон-траву старалися зірвати, поки її не «кувала зозуля».
А ще у нашій місцевості побутує традиція збирати зілля там, «де не чути голосу півня», тобто далеко від населених пунктів, у відлюдних місцях, далеких лісах. Бабуся вірить, що цілющою силою наділені тільки такі рослини.

Рослини – символи українського фольклору

Образи рослин є важливою складовою символіки українського фольклору. В національній традиції символічне значення багатьох дерев і рослин близьке до загальноєвропейського. Так, дуб уособлює силу і довговічність, сосна – життєву силу, плодючість, верба вважається прадеревом життя і асоціюється з пробудженням природи весною.
Національним символом України є калина, яка поєднує у собі символіку сонця, вогню, неперервності роду, дівочої краси і вічної любові.
Особливим символом України є соняшник. Соняшник – символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він – чи не найсильніший серед квітів... Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило – повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...

Рослини в житті українців. Історичний аспект

В Україні здавна вважають вербу і калину священними: «Без верби й калини нема України». Звичай святити вербу був запозичений християнською релігією з астрального культу наших предків. Верба символізує Прадерево життя, так само, як Чумацький шлях.
Шанування дерев бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як Богам. Дерево Життя – один з найпоширеніших мотивів народного мистецтва, особливо на вишитих рушниках. До прийняття християнства було багато священних гаїв, куди ходили на поклоніння Богам природи; тут росли священні дерева, стояли кумири, відбувалися народні гуляння.
Звичай шанувати священні дерева міцно увійшов до ментальності українців. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Так на Рівенщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. А у нашому місцевому Дар’ївському лісі є старі дуби, у яких є власні «паспорти», бо також мають поважний вік. У народовір’ї дуб вважався деревом Перуна, нині його шанують за міцність, красу, довговічність.
Вишня використовувалася в Новорічній обрядовості задовго до привнесеного Петром І звичаю ставити ялинку, її викопували восени і ставили в діжку з землею у хаті, де вона стояла до Нового року. За тим, як росла вишня, передбачали свою долю: якщо до Нового року вона зацвітала, це був добрий знак. Хата у вишневому садочку – одвічне замилування українського народу. Вона оспівана багатьма письменниками. Тому Шевченківський «садок вишневий коло хати» став символом України, рідним, близьким образом.
Яблуня відома в Україні не менше. З незапам'ятних часів у дикому стані вона була поширена на всій Україні. Яблуко стало символом кохання і родючості. Про особливу плодючість яблуні знали вже трипільці, коли зображали насіння яблуні на своєму посуді. Вже за часів Київської Русі було відомо кілька рецептів зберігання яблук взимку, сушіння, квашення, приготування солодощів.
Яблуні й груші шанували ще в античні часи, записи про це можна знайти в давніх літописах як в Греції, Римі, так і в Київській Русі. Про лікування плодами груші було відомо ще в давньому Шумері. Українці з сушених яблук і груш варили узвар, який був також і обрядовим напоєм, наприклад, на Різдво.
Нині українськими селекціонерами виведено чимало сортів плодових дерев, в тому числі й груш.
Ясень – чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів ще за скіфської доби. Ясень вважався символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясеня, це означало початок війни або попередження. Хоча використовували дерево ясеня і в побутових цілях для виготовлення посуду, ложок, колисок, меблів, а також в суднобудуванні.
Клен найбільше використовувався на виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. Часто паляниці випікали на кленових листях і садовили в піч на кленовій лопаті.
Явір (різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: «Посадили над козаком явір та ялину, а в головах у дівчини – червону калину».
Крім калини, в Україні широко використовували горобину, яка також має червоні ягоди і довго зберігається на дереві, ваблячи до себе птахів. За кількістю горобини могли передбачити, якою буде зима: якщо ягід було багато, чекали холодної сніжної зими. Горобину знали ще скіфи. Як оберег її садили біля хати, на Купайла гілочки горобини чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих духів та хвороб.
Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терен з аличою, наші предки вирощували сливи. Завдяки своїм колючкам терен здобув собі славу доброго захисника садиб у давнину – до двору, обсадженого терном, не міг пробратися ніякий дикий звір.
Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності. Вона також вважалася оберегом від злих духів, тому її часто садили біля хати, щоб милувала око і захищала садибу. Широко використовувалась кора берези – береста – для «берестяних грамот». На ній вчилися писати учні, на ній писали листи, різні побутові записи тимчасового значення. Отже, в часи, коли папір був занадто дорогим і використовувався для книжок, побутувало письмо на бересті. Для цих грамот бересту знімали так, щоб не пошкодити самого дерева, адже місця, де був знятий тонкий шар кори, мають властивість нарощувати нову кору.

Народознавство: Квіти і трави

Квітник був неодмінною частиною садиби українського селянина, який прикрашав причілок хати і виходив на вулицю. Іноді квітники обгороджували невеликим парканом, а то й просто обсаджували рядочком квітів чи низькорослих кущів. Такі квітники й зараз прикрашають хати українців у селах та балкони мешканців міста.
Які ж квіти найбільше полюбляють в Україні? Чимало легенд, пісень, переказів зберегла пам'ять народу про цих одвічних супутників людини, які широко застосовували в обрядах, в побуті, чи просто як окрасу, що милує око, веселить душу.
Чи не найбільш поширеною і улюбленою в Україні здавна вважали рожу рожеву, або мальву. Прийшла до нас мальва з Південної Азії, де її знали ще стародавні пеласги. Ця рослина поширена також по всьому Середземномор'ю і має понад півтори тисячі видів. Високі стебла, густо вкриті яскравими ніжними квітками та великими лапатими листками, живою стіною закривають майже кожну сільську хату. Безліч відтінків: від білого, рожевого до червоного й багряного, створює дивовижну веселку навколо оселі. Назва мальва – латинського походження. В багатьох країнах Середземномор'я, Балкан, Малої Азії ця назва досі існує саме в такій формі.
Назва рожа – пізнішого походження, вірогідно, запозичена з німецької мови. В Україні цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі. Мальви в Україні ростуть і в дикому стані, в лісах, лісосмугах, на узбіччях доріг. Вони мають білий або блідо-рожевий колір, іноді використовуються як кормові рослини. Відваром дикої мальви лікують бронхіти, кашлі, роблять примочки. З культурних мальв темного кольору робили природні барвники.
Майже біля кожної хати завжди знаходилося місце і для пахучих яскравих чорнобривців, жовтогарячих нагідок, червоної рути, барвінку й любистку, м'яти і матіоли. Не перелічити нині всіх назв квітів, які прикрашають життя сучасного українця, виведено багато нових сортів рослин, які увійшли в побут і звичаї народу. Проте магічну силу мають ті, що здавна прижилися в народі як священні рослини. Так, вважається, що червону руту, барвінок і любисток садять дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці – щоб була міцною родина.
Таким же оберегом є мак. Його насінням, освяченим на свято Маковея, обсипають садибу, людей і худобу. Мак вважається добрим лікарським засобом від безсоння, виразки шлунку.
А от будяки та кропива завжди вважалися сховищем нечистої сили, хоча відомі лікувальні властивості будяка у випадку захворювання печінки, а кропиви – шлунку. Кропиву також вживають як кровоспинний і вітамінний засіб.
Магічними функціями народ наділяв чебрець – українське «євшан-зілля». Для українця саме ця рослина є символом Батьківщини. Її брали з собою, від’їжджаючи на чужину, як згадку про рідний край.
Магічними якостями наділив народ валеріану, яка в стародавні часи була відома під назвою одолян, або одолень-трава. Її навіть вирощували в квітниках, щоб уберегти свій дім і сім'ю від усякої напасті. Вважають також, що валеріана рятує від «суму», оскільки є заспокійливим засобом.
Люди знали, що кожне зілля має свій час і свою найбільшу силу для лікування.
Кожна рослина тісно пов'язана з Сонцем, Місяцем, Зодіаком. Всі планети мають свої рослини, які присвячені дням тижня. Сонячний день – неділя, місячний – понеділок і т. д. . Рослини Сонця круглої форми: кульбаба, нагідки, соняшник, рум'янок, первоцвіт та ін. Рослини Місяця: лілея, біле латаття, диня, огірки, кавуни, гарбузи (за формою квіток), верба, береза.
Марсу (вівторок) присвячені всі повзучі рослини: горох, квасоля, хміль, льонок тощо. А також деякі колючі та пекучі рослини: перець, часник, кропива, аґрус, ялівець.
Меркурію (середа) присвячуються: чорниця, буквиця лікарська, насіння подорожника та ін.
Юпітеру (четвер) – великі рослини з широким листям: дуб, лопух; а також деревій, кмин, коріандр, кріп, бузина.
Венері (п'ятниця) – присвячуються білі, червоні,, бузкові квіти: лаванда, фіалка, шавлія, бузок, жасмин, вишня, слива, малина, ожина.
Рослини Сатурна (субота) – сосна, ялина, туя, кипарис, ялина, папороть, верес, полин тощо.

Флора: символічне й прагматичне

Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами.
Поряд із звичним застосуванням рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір’я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в церкві.
Обрядові дії, пов’язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров’я, зміцнити добробут сім’ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.
Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі. Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражальних засобів.
Барвінок – вічнозелена трав’яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі це символ молодості, кохання та шлюбу.
Вінком, сплетеним із барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. Часто збирання барвінку для весільного вінка супроводжувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками, барвінку прикрашали весільне дерево – гільце, використовували в інших весільних ритуалах.
Народні назви деяких рослин нашої місцевості та їх медичне застосування
Копитняк європейський (Asarum europaeum L.). Назва рослини – «копитник», напевно, походить від схожості листків із формою кінського копита.
Багаторічна трав'яниста рослина (5-10 см заввишки) з повзучим, розгалуженим кореневищем з трьома лускоподібними низовими листками.
Копитняк європейський – лікарська, ефіроолійна, отруйна, декоративна рослина. При розтиранні вся рослина має запах перцю. У науковій медицині використовують кореневища з коренями і листками копитняка. Їх використовують як серцевий засіб, настій свіжих листків входить до складу препарату акофіт, яким лікують радикуліт та інші невралгічні захворювання.
У листках копитняка містяться глікозиди, алкалоїд азарин, ефірна олія, дубильні речовини, органічні кислоти, невелика кількість смол. Глікозиди листків посилюють серцеві скорочення, збуджуючи серцеву діяльність, підвищують тонус вен і кров'яний тиск, діючи подібно до адреналіну.
У народній медицині листки й кореневища копитняка застосовують як блювотний, протизапальний, сечогінній, глистогінний, протиалкогольний засіб.
Корені копитняка застосовують для поліпшення травлення, при гастритах, ентеритах, хворобах печінки та при жовтяниці. Рекомендують його також як заспокійливий засіб та відхаркувальний при бронхітах.
Усю рослину використовують при хворобах серця, туберкульозі легень, нервовому збудженні, мігренях, золотусі, отруєннях грибами, набряках. Зовнішньо свіжі листки прикладають при головних болях, до гнійних ран, корінь застосовують як нюхальний засіб при нежиті.
Калю́жниця болотяна (Caltha palustris) – багаторічна рослина з родини жовтцевих (Ranunculaceae). Кущики калюжниці ростуть в умовах сильного зволоження: на болотах і болотистих луках, по берегах водойм і річок.
Багаторічна трав'яниста рослина (10-40 см заввишки).
У нашій місцевості калюжниця здебільшого росте на заболочених луках.
Одночасно це і декоративна, і отруйна, і лікарська, і харчова й медоносна рослина.
У народній медицині застосовують листки калюжниці від опіків і ран.
Пуп'янки, що не розпустились, маринують у оцті, який витягує з них гіркі речовини, і вживають як гостру приправу. З квіток можна одержувати жовту фарбу.
Печіночниця звичайна (Hepatica nobilis) – рослина з родини жовтецевих. Багаторічна трав'яниста рослина (8-15 см заввишки) з яскраво-блакитними квітами. Тіньолюбна рослина. Цвіте у квітні – травні. Досить рідкісна у нашій місцевості рослина, тому й занесена до Червоної книги.
Печіночниця – декоративна, лікарська рослина. Зацвітає рано і має тривалий період цвітіння.
У народній медицині використовують листки печіночниці, які здавна рекомендувались при хворобах печінки, при ревматизмі, як кровоочисний і сечогінний засіб.
Ластівчина трава, або чистотіл звичайний (Chelidonium majus).
Чистотіл в Греції одержав назву Хелідоніум від слова «хелідон» – «ластівка». Існувало повір'я, ніби ластівки збирають сік чистотілу і летять з ним до сліпонароджених дітей для повернення їм зору.
Чистотіл звичайний – багаторічна трав'яниста рослина (30-100 см заввишки) з коротким кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Росте чистотіл на смітниках і узліссях, у місцевих лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у квітні – вересні.
Лікарська, бактерицидна і отруйна рослина.
Застосування чистотілу у медицині ґрунтується на його жовчогінних, антисептичних, сечогінних і фунгіцидних властивостях. У науковій медицині використовують траву й корені з кореневищами.
У соку чистотілу містяться такий алкалоїд як хелідонін.
У народній медицині завдяки складному комплексу діючих речовин, що містяться в чистотілі, з давніх-давен він набув широкої популярності як ефективний засіб. Ним лікують хвороби шкіри (виводять бородавки, мозолі, коросту, екзему, псоріаз). Свіжим соком чистотілу лікують помутніння рогівки очей і плями на ній.
З найдавніших часів у народній медицині чистотіл застосовують при хворобах печінки (це зумовлено наявністю в траві берберину), жовчного міхура, для лікування жовчнокам'яної хвороби та водянки. Є відомості про успішне лікування чистотілом ревматизму, грипу, коклюшу.
Звіробій звичайний (Hypericum perforatum) – багаторічна трав'яниста рослина родини звіробійних.
Росте у лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-серпні.
Звіробій звичайний – лікарська, фітонцидна, ефіроолійна, харчова, фарбувальна, медоносна, але й разом з тим – отруйна рослина.
У медицині використовують квітучі верхівки пагонів як в’яжучий, протизапальний і тонізуючий засіб при кашлі, колітах, хворобах печінки, для укріплення ясен. Трава звіробою містить дубильні, смолисті, фарбувальні речовини, флавоноїди, каротин, вітамінС, глюкозид гіперін, холін, сапоніни тощо. Звіробоєм лікують стоматити, гайморити, фарингіти, молочницю.
Любисток
Любисток («люби-зілє», «люби мене») – оберіг хати, обійстя, ланів та садів, повіток, криниць, річок, сіножатей, гаїв та дібров; символ любові, злагоди.
Напої, настої та відвари з нього зажили великої популярності в народі. Настоєм умивалися, щоб лице було чистим, білим.
Приворотень блискучий (Alchemilla micans) – багаторічна трав'яниста рослина з родини Розових (Rosaceae).
Траву приворотня використовують переважно як ранозагойний, кровоспинний та в’яжучий засіб. Її використовують у разі порушення травлення, болю в шлунку, поганої перистальтики кишечнику, набряків, цукрового діабету, хвороб жовчного міхура.
Зовнішньо настій або відвар трави приворотня вживають при кровотечах з носа, забиттях, запаленнях очної кон'юнктиви, фурункульозі, вуграх, корості, екземі.
Приворотень вважається їстівною рослиною. З молодого листя готують салати, супи, підливи та соуси, приправи до м'яса, риби, їх квасять та солять на зиму.
Материнка звичайна (Origanum vulgare), інші назви – орега́но, душинка.
Росте у лісах, серед чагарників, на галявинах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні – серпні.
Лікарська, харчова, ефіроолійна, медоносна, фарбувальна, декоративна рослина.
3 лікувальною метою у науковій медицині використовують квітучі пагони материнки – Herba Origani, які рекомендують для збудження апетиту, при атонії кишківника, як відхаркувальний засіб при кашлі і хворобах дихальних шляхів, при безсонні, ревматизмі і конвульсіях.
Інколи материнку додають при солінні огірків і грибів. З нею готують ароматну начинку для пирогів, яку змішують з сиром, м'ясом, яйцями.
Материнка добре поєднується з багатьма прянощами, але особливо з чорним перцем, базиліком, розмарином, майораном.
Збирають верхівки стебел з квітками (20-30 см завдовжки), зриваючи їх руками або зрізуючи ножами, чи серпами. Сушать сировину в чистих, добре провітрюваних приміщеннях або на горищах з залізним дахом, розстилаючи тонким шаром на папері чи тканині. Після висушування траву обмолочують і відділяють на решетах грубі стебла. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання – три роки.
У народній українській традиції материнка – символ материнської любові та здоров'я дітей.
Петро́ві батоги́ звича́йні, цико́рій звича́йний (лат. Cichorium intybus)
Багаторічна рослина, висотою до одного метра. Цвіте з червня до осені.
У нашій місцевості Петрові батоги можна побачити на вигонах, схилах, уздовж доріг.
Кошики петрових батогів розкриваються о 5–6-й годині ранку, а о 10-й вже закриваються, їх використав для створення квіткового годинника видатний шведський ботанік Карл Лінней. Петрові батоги можуть бути й барометром: їхні кошики на дощ не розкриваються.
Петрові батоги широко використовуються у народній медицині. Молоді листки їстівні, в них містяться вітамін C, каротин; салати з них особливо корисні для хворих на діабет (у рослині є інулін). Корені використовують для приготування сурогату кави. З цією метою вирощують Цикорій салатний.
На пасовищах петрові батоги добре їдять тварини.
Цикорій – чудовий медонос, цвіте із липня до вересня, дає багато нектару і пилку. Мед приємний на смак, голубуватого кольору.
Подорожник великий (Plantago major) – багаторічна трав'яниста рослина.
Лікарська, харчова, пилконосна і косметична рослина.
Препарати з подорожника мають тонізуючу дію, збуджують апетит, сприяють підвищенню гемоглобіну в крові, позитивно діють при гострих шлунково-кишкових захворюваннях (гастритах, ентероколітах), виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, як ранозагоювальний засіб. Консервований у спирті сік подорожника – чудовий відхаркувальний засіб, особливо при коклюші і туберкульозі. У місцевому фізкабінеті районної поліклініки його використовують при інгаляціях. Екстракт рослини має протисклеротичну дію, знижує вміст холестерину в крові. Розтерті листки подорожника прикладають до ран, фурункулів, набряків внаслідок удару, при запаленнях шкіри, укусах комах. В дитинстві за рекомендацією бабусі я так завжди робила, тому ранки на ногах швидко гоїлись.
Чортополох, бодяк, будяк, колючка, чортогон
Чортополох (бодяк, будяк, колючка, чортогон) – трава, якою можна сполохати чортів; надійний засіб для заспокоєння тих, хто дуже бідкається за померлим; цю рослину називають ще дідовник, тому що вона присвячена «дідові» Перуну. Чортополохом проганяли злі сили, оберігали домашню худобу, стримували дівоче кохання. Зброя, натерта травою-колючкою, стріляє так влучно, що жодна пташка не ухилиться від того пострілу і жоден чаклун не спроможний замовити його.
Народна медицина знає досить багато сфер застосування будяка. Для лікування використовують пагони рослини та квіткові кошики. Збирають їх на початку цвітіння, на смак вони досить гіркі.
Препарати на основі будяка збільшують силу скорочень серця, тобто мають кардіотонічну дію, звужуючи периферичні судини, підвищуючи артеріальний тиск.
Будяк також здатний підвищувати тонус гладкої мускулатури і має бактерицидну і кровоспинну дію. Дуже часто застосовується відвар трави будяка. Його дають при астмі, кашлі, сильному серцебитті, а також для компресів і промивань при різних шкірних захворюваннях.

Висновок

Природа щедро наділила нашу землю, мій край багатим рослинним світом. Споконвіку люди, які жили тут, вивчали рослини, використовували для своїх потреб. Деякі рослини вони окультурювали та насаджували біля своїх осель. Одні рослини слугували їм як їстівні, інші – як лікарські, треті слугували для ритуальних обрядів або були сакральними.
У своїй науковій роботі я намагалась показати розмаїття флори нашої місцевості, застосування рослин у побуті, для релігійних потреб, показала деякі їхні лікувальні властивості, описала місцеві звичаї та обряди, пов’язані з рослинами.
Звичайно, я знаю, що мої знання ботаніки – мізерні. Але це лише початок. Головне, що моя бабуся привила мені любов до розмаїтого царства Флори і я сподіваюсь, що у своєму подальшому житті я буду продовжувати вивчати рослини. Це така цікава справа!

 

 

 

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123