This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Події, які змінили нас

 Кіріцева Олександра, 14 р.,ЗОШ №7, м. Маріуполь Донецька обл.

Моя Батьківщина

Я народилася в Україні. Це моя Батьківщина, яку дуже люблю. Щиро переживаю за все, що відбувається в нашій державі, і часто замислююся про те, що я можу зробити для неї корисного.

У майбутньому бачу Україну справедливою, багатою і розвиненою державою, якою керують мудрі й небайдужі люди. А також мені хочеться вірити в те, що моє улюблене місто Маріуполь, у якому я народилася і живу, стане справжнім європейським містом.
Десятки книг та статей розповідають нам про те, яке було місто в далекому минулому. Ми чимало знаємо про побут, ремеслах, мистецтві, мові греків Приазов'я. Однак таємниця назви міста і до цього дня залишається інтригуючою. Кожен школяр нашого міста зараз знає, що Маріуполь виник в 1778 році. Назва Маріуполь може бути витлумачено як «обитель Божої матері». Існує кілька версій, що пояснюють походження і сенс цього імені, яке пов'язане, як прийнято вважати, з появою в Приазов'ї греків.
З тих часів Маріуполь значно виріс і змінився.

Історія Маріуполя в незалежній Україні.

Перевернемо сторінки історії на 25 років в минуле.У вересні 1991 року над маріупольською міськрадою вперше на східній Україні був піднятий український національний прапор. Тоді ж у місті відкрився перший гуманітарний ВНЗ міста – Маріупольський гуманітарний інститут. Маріуполь – є центром металургії й машинобудування України, найважливішим для економіки регіоном, одним з основних донорів, джерелом валютних надходжень до бюджету країни (понад 10% від загального рівня), найбільшим морським торговим портом. Порт оснащений криголамом і криголамними буксирами, що робить його роботу незалежною від зимових погодних умов. Після проголошення незалежності України значно зріс вплив Маріуполя, як одного із спортивних центрів країни.
У 1992 році міська футбольна команда «Азовець» під керівництвом кращого футболіста Европи 1986 року Й. Бєланова увійшла у вищу лігу чемпіонату України з футболу. Маріуполець борець В'ячеслав Олійник на ХХVI Олімпійських іграх став першим олімпійським чемпіоном України.
24 жовтня 1996 року завдяки ініціативі грецької діаспори Приазов'я у Маріуполі було відкрите консульство Грецької республіки. За підсумками 2002 року Маріуполь був визнаний найкращим містом України за благоустроєм. Разом з тим зберігається його значення і як курортного міста. Маріуполь входить в десятку найбільших міст країни за чисельністю населення в Україні, є центром грецької культури на Україні (єдина в Україні кафедра новогрецької мови в Маріупольському гуманітарному університеті).
Економічна криза принесла багато змін у громадське життя маріупольців та обернулася згортанням будівництва й зупинкою майже всіх державних промислових підприємств.

Неоголошена війна. Протистояння в Маріуполі.

Маріуполь – місто неймовірних подій і дивовижної долі. Майже чотири сотні років назад тут, на місці сучасного Маріуполя, знаходився головний форпост козацтва – Домаха, центр Кальміуської паланки. Козаки аж до 1768 року захищали Приазов'є від татар, заодно рятуючи від розорення і всю територію нинішньої України. Хто б міг подумати, що через чотири століття історія повториться, і місто знову виявиться останнім форпостом на шляху ворога, а ми, маріупольці, - в епіцентрі військового конфлікту.
1 березня 2014 в Маріуполі пройшов перший антимайдановський мітинг, ініційований місцевим відділенням Комуністичної партії України, який, можливо стихійно, переріс у захоплення будівлі Маріупольської міської ради з вивішуванням на флагшток будівлі прапора Російської Федерації. Наступного дня, 2 березня 2014 року, мітингувальники з проросійського мітингу на чолі з головою партії «Громадянська солідарність» Олегом Буцко прорвавшись в будівлю міськради, вимагали від Маріупольського міського голови Юрія Хотлубея, щоб він не підтримував київську владу і підписався за введення миротворчих військ з Росії. Протягом березня мітинги в Маріуполі проходили в цілому мирно, періодично проросійські активісти захоплювали і звільняли будівлю міської ради, залишаючи мирні пікети біля входу в будівлю, що, безумовно, ускладнювало роботу співробітникам міської ради та виконавчого комітету. На початку квітня у проросійських активістів стали з'являтися підручні засоби (біти) для боротьби з опонентами. Для чисельності мітингу (бо мешканці Маріуполя працюють на заводах),
13 квітня 2014 проросійські активісти організували приїзд мешканців з різних міст Донецької області та з'явилися біля будівлі міськради в масках, захопили будівлю мерії, замінивши прапори України на прапори ДНР і СРСР, спорудивши барикади. З цього моменту в Маріуполі існувала подвійна адміністрація: самопроголошеної ДНР та міського голови Юрія Хотлубея, який був змушений переїхати в іншу будівлю для роботи. Наступним витком протистояння в Маріуполі відзначився 16 квітня 2014. Близько 20:30 почалася спроба штурму проросійськими активістами військової частини внутрішніх військ України № 3057, яка призвела до перших жертв у місті.
У результаті нічних подій правоохоронні сили міста були посилені, проте контроль над територією частини був втрачений, що зумовило втрату контролю над містом. У місті почалися погроми, мародерство, грабежі.
У центрі міста була підпалена філія «Приват банку». Травень 2014 року був дуже важким, бо війна активно просочувалася у кожен закуток Маріуполя. Першотравень 2014 пройшов під прапорами КПУ і ДНР. Варто пригадати, як звільняли міську раду. Її тричі захоплювали та тричі звільняли, але на жаль, зберегти так й не змогли. Найдраматичні події відбулися 9 травня 2014, які пов'язані зі штурмом міського відділу внутрішніх справ, в результаті чого місто перейшло під частковий контроль ДНР. Незважаючи на видиму раптовість штурму, подія була детально трансльовано низкою російських телеканалів («Перший канал» назвав подію «спробою поговорити з військовими»). З початком російської агресії Маріуполь, завдяки важливому стратегічному значенню, стає одним з ключових міст російсько-українського протистояння. З середини квітня до початку червня місто контролювалося терористичними формування ДНР. 13 червня 2014 в місті була проведена операція зі звільнення Маріуполя, яка здійснювалася добровольчим батальйоном МВС «Азов» за підтримки української армії. Після звільнення, місто лишається вразливим для терактів.
У серпні 2014 бойовики за підтримки російської армії вчинили великий наступ до Азовського моря. 28 серпня вони зайняли Новоазовськ, це кордон з Росією. Отже, була відкрита дорога до Маріуполю. 5 вересня на східних околицях Маріуполя йшли зіткнення між бойовиками і українською армією. З 18:00 цього ж дня в силу вступив режим припинення вогню. Маріуполь залишився під контролем української армії.

Новітня історія Маріуполя, України.

Сотні небайдужих людей літо 2014 року провели не на пляжах Азовського моря, а в окопах. Буквально руками копали укріплення для військових. Комунальна техніка зробила основу – півтораметровий завглибшки рів. Люди ж власноруч лопатами шліфували земельні коридори. Набирали землю в мішки, складали їх стіною. Тут можна було побачити дівчат в коротких шортах із будівельними рукавичками, чоловіків у спецодязі місцевого металургійного підприємства, пані в елегантному капелюсі, пенсіонерка – вчителька молодших класів, та багато інших людей, які не боялися забруднити руки. Відкидаючи землю, люди майже не спілкувалися одне з одним. У повітрі попри натхнену атмосферу, зависло напруження. Ворог стояв лише в 15 км від міста. Коли за кілька днів на місце створення оборонних укріплень прийшли люди на патріотичний мітинг, достатньо було лише одного влучання, аби налякати синьо-жовтий натовп. Нас не налякати! Це, до речі, відбувалося саме там, де за півроку станеться жахлива трагедія – обстріл міста з «Градів», найбільший з яких стався 24 січня 2015року. Мало хто знає, що за один день на Маріуполь впало більше 200 снарядів! Атаки було дві. О 9:25 та близько 13:00. В цей день був вражений потужним артилерійським обстрілом густонаселений житловий масив «Східний», в результаті чого загинуло 30 осіб, 120 отримали поранення, з них 85 - були госпіталізовані, стан 35 чоловік - у вкрай важкому стані. Пошкоджено кілька десятків житлових багатоповерхових і приватних будинків, кілька шкіл, магазинів, дитячих садків. Стан глибокого шоку, нерозуміння, невіра, що все це - не страшний сон, не фільм жахів про апокаліпсис, а твій рідний Маріуполь - напевно, так можна описати те, що відчував кожен в той страшний ранок 24 січня.
«Я стояла і дивилася на чоловіка, якого просто розірвало на частини. Криваве місиво. Його ноги окремо лежали в сторонці. Я дивилася на весь цей жах і не відчувала нічого - ні болю, ні страху, ні жалю, ні співчуття. Тільки тупе, дивне, моторошне заціпеніння... », - спогади свідка.
Аби показати, що місто не залякати, по полудні на центральну площу міста в 10 км від епіцентру вибуху зібралося близько ста людей. Без оголошення вийшли на мітинг-реквієм. Тоді на мітингу були переважно жінки. Так, було страшно, адже «Град» б’є на 20 км, «Ураган» ще більше. Перелякані,але рішучі. Багато маріупольців відгукнулись на допомогу постраждалим. До речі, в нашій школі була зібрана гуманітарна допомога постраждалим (одяг,продукти); провели ярмарок і зібранні кошти передали благодійному фонду допомоги постраждалим.
Після травневих подій багато маріупольців змінили своє життя. Вони зрозуміли, що треба діяти. В зв’язку з цим в місті мешканці міста створили багато патріотичних організацій: «Новий Маріуполь», «Майбутнє Приазов’я», « Наш Маріуполь», « Розвиток Приазов’я» та інші.
Громадську організацію «Новий Маріуполь» очолює викладачка політології Марія Подибайло, а нині волонтерка. «У Тернополі я народилася, але Маріуполь – моє рідне місто», - щоразу повторює волонтерка. Вона стала радницею голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.
Збираючись літніми, душними вечорами в підвалі однієї з багатоповерхівок (там був штаб громадської організації «Новий Маріуполь»), патріоти зрозуміли, що переломити ситуацію можуть страхом. Це також зброя у сучасній неоголошеній війні. Акцій з державними стягами ставало все більше, на біл- бордах розвісили нагадування «Маріуполь – це Україна», мера Юрія Хотлубея навчали виголошувати «Слава Україні!».
Так, Дмитро Чичера був фотографом. Мав власну фотостудію, фото школу. Він чітко знав, що живе в Україні і хоче аби так і було в майбутньому. Нині він один із найвідоміших в Україні волонтерів. Йому люди довіряють свої гроші. Він одягає та годує військових. Дмитро має підшефну 79 -у бригаду збройних сил.

Маріупольці – справжні українці.

Український письменник Василь Шкляр спілкуючись з маріупольчанкою журналісткою Дариною Феденко щодо патріотичного виховання молоді на Сході, спитав: « А який відсоток маріупольців справді українці?» На що Дарина відповіла: « Мені важко сказати точну цифру. Але я точно знаю, що якісна більшість.»Про це найкраще висловився Сергій Грабський, голова Ради Всеукраїнського Об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій».
«Унікальність Маріуполя полягає у тому, що місцеві жителі, фактично не озброєні, сказали «ні» терору та війні у місті, завдяки чому Маріуполь вистояв та переміг першого разу. Потім ситуація ускладнилась – в останню декаду серпня 2014 року у Маріуполі фактично не було підрозділів Збройних сил, а місцева влада проявила злочинну бездіяльність та була вже готова здати місто. Самі люди прийняли рішення не допустити ворога у своє місто і відстояти його. У цьому полягає феномен «українськості». Місцева громада і її активні члени зробили чудо, перемогли оскаженілого озброєного ворога, зупинили його, змусили владу щось роботи та мобілізувати місцеві ресурси. Ворог намагався терором і страхом придушити спротив людей. Через брутальну агресію, яка мала місце в останні дні січня 2015 року, були цинічно розстріляні люди. Люди понесли втрати та могли здатися, але вони встояли і перемогли. Перемогла не влада, а перемогли громада і свідомість людей. Люди обрали свій шлях вільної громада, яка готова взяти на себе відповідальність. Почалися зводитись укріплення, надавалась допомога, люди мобілізувалися, і на сьогодні ми маємо феномен Азовської фортеці України», – розповів Сергій Грабський.
Незважаючи на шалений спротив старої номенклатури та системи влади, Маріуполь на сьогоднішній день є яскравим прикладом того, що Україна може мобілізуватись, об’єднатися і обрати свій правильний шлях – шлях українського народу, українського суспільства. «Маріуполь є столицею Азовського краю України, і він вселяє надію, що Україна переможе, вистоїть і буде процвітаючою країною», – акцентував пан Грабський.
Я знаю, що рідна моя земля заслуговує щасливої долі. Знаю, що незабаром над нею засіяє зірка щастя, радості і й добробуту. Я вірю!!! Тільки з любов’ю в серці до своєї землі, до батьківщини та самовідданою працею можна здобувати процвітаючу державу вільних та заможних людей. Лиш народ, який любить свою землю, з повагою ставиться до її минулого і сучасного, піклується про майбутнє, може претендувати на демократичну, правову, суспільну та економічно розвинену країну.

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123