This website works best with JavaScript enabled
Joomla

Мужність і відвага крізь покоління

Кодак Лілія, 15 р.,СШ №1, м. Золотоноша, Черкаська обл.

Полюби свою рідну землю! Хай покоханими для тебе стануть кожна квіточка, кожна зіронька, осягни її своєю душею. Нехай увійде в твоє серце мов пісня, прикипить до нутра.

Полюби свою Батьківщину, і ти віднайдеш справжнє щастя. Пам’ятай, що бути гідним громадянином своєї країни – обов’язок кожного. А бути відданим сином чи дочкою рідної землі, народу – це веління серця, поклик крові, який неможливо зрадити.
Та ми, нащадки, повинні не тільки любити Батьківщину, а й знати її історію, своє походження, аби бути гідними звання українців та вірно оцінювати події минулого у їх взаємозв’язку із сучасністю.
Схильний до будівництва, наш народ створив першу справді могутню слов’янську державу Русь-Україна. Вона стала осередком християнства, культури, прикладом справедливого державного устрою. Князі – меценати довели, що влада може бути ініціатором та рушійною силою розвитку культури, освіти, мистецтва. Князі – воїни відстояли право Руси-України на існування та показали всім, що українці не віддадуть свободу добровільно. Та потім нищівний удар монголо-татарської навали надовго поховав здобутки української першо-держави. Литва, Польща та Московія намагалися роздерти Україну на клаптики, знищити самосвідомість людей як націю, але славні сини України пішли боронити неньку. Так утворився осередок справжньої свободи серед феодальних жахіть – Запорізька Січ. Я гадаю не варто описувати дивовижний героїзм лицарства козацького під час Визвольної війни на чолі з Богданом Хмельницьким. Прикро лишень, що фатальні обставини призвели до розділу України між Російською імперією та Річчю Посполитою. З тих пір поділений на Захід та Схід осиротів наш народ. Скільки болю, скільки жахів знано через той розподіл! Шляхта Захід розпинає – Схід мусить мовчки спостерігати, панство на Сході шаленіє – брати нічим не можуть допомогти. Не раз кровопролитні війни призводили до братовбивства, адже Україна була поділена навпіл лінією фронту і син мусив стріляти у батька. Та й тут народ не скорився, живий був дух патріотизму і спалахнули вогнища Гайдамаччини, Коліївщини. Дарма, що повстання були придушені, а учасники фізично знищені – спалах боротьби за свої права, за майбутнє своїх дітей не дав людям поринути у тваринну сплячку і змиритися.
Сьогоднішні проблеми Української держави своїм корінням сягають у минуле – в далеке й таке, що на пам’яті. Сучасні українці пожинають плоди низки нерозв’язних проблем історичної давнини.
Таким чином стремління народу до свободи і державності, є тим стимулом, який здатний пробути в людях почуття гідності і усвідомлення, що ти – українець, який завжди був відданий своїй Україні. Потрібно вірити, що минуле здатне не розколювати, а об’єднувати державу.
З 90-х років XX ст. починається новий етап в історичній долі України.
На жаль, за роки, що минули з моменту проголошення незалежності, багато складних проблем нашого подальшого поступу не вирішено в повному обсязі – ні в політичній, ні в соціально – економічній сферах. Ми все ще перебуваємо в процесі будівництва власного українського дому XXI ст. – консолідованої політичної нації й міцного громадянського суспільства, гармонійного розвитку і гарантованого достатку.
21 листопада 2004 року – люди вийшли на Майдан Незалежності, щоб злитися в єдиний протестний порив і захистити людську честь і гідність, відстояти своє право на вільне волевиявлення та громадські свободи. Піднявшись з колін, подолавши страх бути самим собою, вони казали рішуче:,, Ні!” чинному режиму.
А потім був Майдан. Треба закарбувати одне – Майдан з’явився на поклик молоді. Отож не треба перебільшувати Майдан. Він великий, він – українське Диво, він перевернув життя українців: до і після нього.
Майдан пережив багато: бачив кров студентів, задихався від диму розпалених гумових шин, обпікався,, коктейлями Молотова”, проводжав на небеса тих, хто не сховався від снайперської кулі.
Ціна за волю й незалежність виявилась занадто високою. 106 героїв Небесної сотні поклали свої життя на вівтар свободи, 1582 постраждалих і 166 – зниклих безвісті.
У народі кажуть:,, Як калина зацвітає, наша пам’ять оживає”. У Меморіальному парку м. Золотоноші висадили калинову алею біля пам’ятника Героям Небесної Сотні (38 кущів). Весною вони зацвітуть ніжно і біло на честь героїв, що повстали проти насилля й несправедливості і поклали голови на Майдані Незалежності.
Отже, вирішується доля української нації. Тож чи зможемо врятувати і зберегти її? Так, зможемо, якщо за Шевченком, об’єднаємось і побратаємось усі в Україні сущі в ім’я незалежної Української України.
Пам’ять людська…Багато малих і великих подій заховала ти назавжди в своїх архівах. Є сторінки в історії, які ми понуро гортаємо і лише поверхневим поглядом заглядаємо за їх завісу. Є знамениті люди, про яких ми не знаємо, і знати не хочемо, є низка років, які непомітно і монотонно проходять повз нас. Та є сторінки історії, є такі дати, що ніколи не припадуть пилом забуття, бо перейняті вони болем.
Пам’ять людська…Саме ти зберігаєш у собі події Майдану, які перевернули наше життя. Самовіддана боротьба за право жити, за можливість просто бути: дихати, працювати, любити, народжувати та виховувати дітей.
Доторкнулась війна і нашої школи. Випускники школи у мирний час взяли до рук зброю. До тих рук… Про які можна було б писати нескінченно, використовуючи найніжніші слова: ласкаві, турботливі… Євгеній Півень сміливо захищав Донецький аеропорт. Кадровий військовий, він служив у 79-й Миколаївській аеромобільній бригаді. Бійців-захисників Донецького аеропорту в народі прозвали «кіборгами». І недарма: «простим смертним» такі випробування не під силу. Напередодні рокової дати Євгеній мав покинути цей небезпечний об’єкт, відправитися на ротацію, але з офіцерського складу заміни ще не було, і Євгеній визвався залишитися із солдатами. Вночі, відбиваючи атаку спецпризначенців противника, він наказав солдатам відійти на запасні позиції, а сам залишився для прикриття. Там, на Сході України, під свист куль, під блимання і гуркіт снарядів ГРАДів, що бухкають над головою Євгеній залишився. Як виявилося, назавжди… Загинув майор-десантник у ніч на 5-е жовтня 2014 року від розриву гранати, прикривши собою товаришів. 2 грудня Женя святкував би своє 42-річчя, але загинув смертю героя.
28 листопада 2014 року у спеціалізованій школі №1 м. Золотоноші відбулося відкриття меморіальної дошки на честь загиблого в зоні АТО випускника 1990 року Євгенія Півня. Віднині вона знаходиться поруч з меморіальною дошкою загиблого в Афганістані Олександра Вороновича, теж випускника школи №1.
18 листопада 2015 року в Чонгарі Р. А. Чубаров (Голова Меджлісу кримськотатарського народу) вручив доньці та дружині Євгенія Півня орден,, Народний герой України’’ (посмертно). Сама назва ордену підтверджує, що Женя залишиться назавжди в пам’яті людей як народний герой.
Здається, сам Господь благословив Україну – цей райський край на любов і радість, а разом з тим – і на скорботу. Але страждання і горе очищають від бруду, суєти, гріха. Оті криваві війни не нами вибрані, бо вороги прийшли в наш квітучий, ясний край не для братання, а одібрати те, яке одвіку їхнім не було.
Україно, завжди було і буде кому за тебе постояти! Завдяки таким людям Україну не здолати.
Хочеться дуже застати той час, коли у світі зникнуть усі війни. Патріотизм – це не тільки любов до себе, Батьківщини, але і повага до інших. Війна на Сході, як великий злочин перед українцями, як незабутня трагедія народу, як моральний урок майбутнім поколінням може бути усвідомлений лише в контексті усіх попередніх подій, які зробили його можливим і підготували для нього підґрунтя. До недавна ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту. Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням. Це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, це засвідчення справжнього патріотичного подвигу. Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.
Розповідаючи новим поколінням про цей жахливий епізод у нашій історії XXI ст., ми допомагаємо відстоювати людську гідність для всіх. Так світ і нині, і в близькому та далекому майбутньому має пам’ятати цей період. Аби більше ніколи не допустити подібного, об’єднатися в рішучому прагненні відстояти цілісність і незалежність України.
Народна мудрість говорить: «Краще запалиту одну свічку, ніж ганьбити пітьму». І якщо ці свічки запалахкотять у кожного із нас у серці, то Україна, дійсно стане вільною і могутньою державою, і в ній, як і в наших душах, запалає вогонь відродження.

 

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123