Втілення любові до України: Олексій Григорович Коновал – життя, політична діяльність, творчість.

Коваль Руслан, бібліотекар,Коваль Олексій, ЗОШ І-ІІІ ступенів,с. Новосафронівка, Миколаївська обл.

Про незалежну Україну мріяли мільйони людей декількох поколінь сотні років. Приближували цей день, час всі українці, в Україні та по всьому світі сущі. Кожна людина є унікальною. Автори вирішили розповісти про одного з таких людей, що мріяли та приближали незалежність України – Олексія Григоровича Коновала.

В Україні про О. Г. Коновала писали – публіцист, громадсько – політичний діяч, генеральний секретар ЦК УРДП, обраний на п'ятьох з'їздах, очолює Фонд імені Івана Багряного, за фахом інженер – механік. Автор літературознавчих розвідок про письменників діаспори, упорядник архіву І. Багряного. Вікіпедія називає місцем народження місто Миргород, що є неправильним. Коновал Олексій Григорович народився 27 січня 1933 року в селі Петрівці Миргородського району, нині Полтавська область – журналіст, громадсько – політичний діяч.
Редакція Енциклопедії Української Діяспори, якої центр є в Чикаго, влаштувала 19 лютого 1994 року імпрезу – панель в Українському Культурному Осередку на тему «Погляд в минуле», в якій взяли участь 11 панелістів, що розповіли про свою участь в суспільно – громадському житті та два доповідачі, які дали повнішу картину життя діяспори: Мирон Куропась та Василь Маркусь – головний редактор «Енциклопедії Діяспори». Олексій Коновал був одним з панелістів «східняків», якого слово на панелі й містимо.
До Америки, до столиці Арканзасу Літтел-Року, прибула наша родина восени 1950 року. Українців там було лише дві родини нових емігрантів. Були ніби ще кілька осіб – українців, які рахували себе прогресистами й вважали, що нам треба їхати в Україну, а не в Америку. Старанням однієї з тих родин нових емігрантів й вислано було нам афідавіт.
Я і мій старший брат відразу знайшли працю. А батькові, без знання мови, маючи 50 років, було тяжче знайти постійну працю. З газети «Свобода», яку ми передплатили, довідалися, що в Чікаго є багато українців, що там в Кучера можна купити українські платівки й легше знайти працю. Спершу в Чікаго вирушає брат, а в скорому часі й решта родини.
В Німеччині, в Ельвангені, я був в Пласті. Але, як переїхав до школи в Новий Ульм, там в Пласті почувався чужим, зайвим, непотрібним. Виходить, що багато молоді батьків «східняків» почувалися так, як і я. В Нью-Йорку 1950 року створено Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ), до якої в більшості належала молодь, яка не знаходила собі місця ні в Пласті, ні в СУМ-і – тобто православна молодь. В Чікаго створено філію ОДУММ – у. Запрошують й нас, братів, стати її членами.
В Німеччині закінчив я п’ять класів гімназії. Своїми роками в Америці «гайскул» переріс, а щоб піти до університету, знанням не доріс. Їду на підготовчі курси разом з багатьма молодими американцями, які вийшли з армії й також мають подібні до моїх проблеми. Після трьохмісячного курсу здаю вступні іспити до Іллінойського університету й починаю навчання в Неві Пієр. Батьки купують хату коло гумбольт парку. Брат одружується. В 1954 році американська економіка має проблеми. Звільнення багатьох з праці. В тім числі й мого брата, а за куплену хату треба платити моргедж. Між перервами в університеті я працюю. Щоб допомогти батькам фінансово, вирішив один семестр попрацювати. А в той час мене, як не студенти, забрали в армію. Два роки перебув в Німеччині. Відвідав країни Європи під час вакацій. Завітав й до Нового Ульму, де ходив до української школи. Там мене учили української мови Дмитро Нитченко та Анатолій Юриняк. Там жив Іван Багряний та виходила газета «Українські вісті», яку я отримував в армії і знав, що діється в українському житті. Редактором газети тоді був Віталій Бендер, автор книги «Марш молодості» та інших. Просить, щоб написав за свою подорож до Італії та Швейцарії. Повертаюся з армії. Маю безкоштовне навчання в університеті, який закінчую в 1961 році. В скорому часі одружуюся з одумівкою. ОДУМ купує свій дім, проявляє особливу активність. Творить оркестру, струнний ансамбль, танцювальну групу та співочі групи. Я веду кореспонденцію з Григорієм Китастим й запрошую його очолити тут бандуристів.
В ОДУМ-і я увесь час брав активну участь. Редагував одумівські сторінки при «Свободі» та «Українських вістях», а в «Українському житті! Вів «Куток одумівця». Нашими стараннями був запрошений до Америки Іван Багряний. Ми робили старання, щоб йому було дано Нобелівську премію. Члени ОДУМ-у вчили в школі українознавства, а їх діти були учнями. Ми з дружиною вчили понад десять років в школі святого Володимира, а п’ять років я був директором школи.
Наші діти, син і дочка, були активні в ОДУМ-і, ходили до школи українознавства впродовж десяти років. Через те, що околиця, де жили ми, стала гіршати, а фінансово ми були забезпечені, домовилися з контрактором, що побудував в Арлінгтон Гайтс нам нову хату, недалеко від американської школи, по тягової станції та дороги до Чикаго. Звичайно, приходилося виїздити рано в суботу, а вертатися додому пізно після школи, сходин та проб в ОДУМ-і.
Син і дочка здобули вищу освіту. Син інжненер – хімік, а дочка після закінчення студій в Іллінойському університеті в Урбані – Шампейн, де вона була головою студентської української громади, пішла на медичні студії. Тепер вона є очним лікарем.
Хоча я політикою цікавився з давніх давен, але до політичної партії записався вже після смерті Івана Багряного. В грудні 1967 року, до партії УРДП, Української Революційно-Демократичної Партії, партії до якої належали в більшості особи з східних та центральних земель з України. Так як я був активний в одумівському житті, в скорому часі втягли мене в провід партії Багряного. І до цього часу я у ній активний. Я також є в Фундації Івана Багряного, яка є власником газети «Українські вісті». Видали ми багато вартісних книжок. Я є і головою Секретаріату УДРП.
Для авторів надзвичайно приємно спілкування, листування з Олексієм Григоровичем Коновалом та велика честь навести частини його листів одному з авторів. Він дозволив їх використовувати при написанні статті про нього. В цих листах скільки любові, поваги до України, кожного українця, болю, переживань, сподівань, надії. Наведемо деякі частини цих прекрасних листів.
Колись я з дружиною вчили учнів в українській школі по суботах мову, історію та літературу, коли й наші син та дочка ходили до школи. Вони і їх діти говорять, пишуть і розмовляють українською мовою й часто новоприбулі питаються, коли вони приїхали з України. А вони тут в США народилися й виросли й здобули вищу освіту.
Син з дружиною та дітьми був раз в Україні й казав пробував жартома, як до нього говорив хтось російською мовою він переходив на англійську, а тоді питався, чи не говорите ви по-українському.
Надзвичайно цікаво і трагічно почути від Олексія Коновала про його дитинство. Я народився в селі Петрівці, Миргородського району на Полтавщині. Я маю шкільне свідоцтво свого батька в якім пишеться, що він син козака, так що я козацького роду. Ми належали до буржуазних націоналістів, згідно СРСР. Батько був засуджений й просидів 5 років на Колимі. Повернувся перед війною. Його батько був застрелений на пасіці, бо не хотів іти в колгосп. Пасіку забрали в колгосп. В 1933 році моєї матері батьки, брати й сестри та дядьки на іншому хуторі на Полтавщині 9 осіб умерло з голоду.
В Німеччині я ходив в гімназію в двох таборах, в однім з них в Новім Ульмі де жив Іван Багряний й там я його бачив і читав газету, яку він редагував. Як приїхали до Америки я належав до Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ) й ми з Чикаго робили старання, щоб йому дали Нобелівську премію за його «Тигролови» та «Сад Гетсиманський». Але Багряний помер ще перед тим як давали премії, тому та справа припинилася. Бо мертвим не дають премій.
В 1959 році Іван Багряний приїздив до США і Канади. Як приїздив до Чикаго, то я їздив на потягову станцію його забирати з групою осіб, а також в той час я мав шкільні вакації в університеті й мав авто, то возив його своїм авто до редакцій газети та журналу та на оглядин Чикаго.
Наведемо подорожі в Україну Олексія Коновала з дружиною та іншими членами сім’ї. Перша подорож в Україну від 19 серпня до 1 вересня 1992 року на Перший всесвітній Форум Українців. Зупинилися перший тиждень в готелі «Русь». Були в Маріїнському палаці на імпрезі передання вповноважень від екзильного уряду УНР президентові Кравчукові та Івану Плющеві – голові Верховної Ради України. Літали лінією Lufthansa. Друга подорож в Україну від 11 до 25 травня 1995 року. Були в Києві, Полтаві, Каневі, на Харківщині, В Петрівцях та інших місцях. Літали лінією Air Ukraine. Третя подорож в Україну (1996 рік) осінню на відзначення 95 річниці Івана Багряного. Були в Охтирці, Сумах та інших містах. Літали українською лінією Air Ukraine. Четверта подорож в Україну відбулася від 28 червня до 23 липня 2000 року. З нами їздили Василь і Наталя Коновал. Їздили Дніпром до Севастополя, Чорним морем кораблем, потягом до Львова та автобусом Галичиною. Літали польською лінією Lot. П’ята подорож в Україну була від 21 до 29 жовтня 2002 року. Їздили на презентацію «Листування Багряного». Ночували в помешканні О. Скопа. Літали лінією Lot. Шоста подорож в Україну була від 16 до 28 листопада 2004 року. Їздили як спостерігачі виборів президента України. Ночували в помешканні О. Скопа. Літали літаком польської лінії Lot. Сьома подорож в Україну була від 26 квітня до 9 травня 2007 року. Їздили на відзначення сотої річниці Івана Багряного. Ночували на помешканні Скопа. Відвідували місця, де народився Тарас Шевченко. Літали літаком компанії Люфтганза.
25 червня 2006 року з міста Урбана-Шампейн, США було направлено відкритого листа Президентові України, Прем’єр-міністрові України, Віце-прем’єр-міністрові України. Ми, учасники 25-ої щорічної міжнародної конференції україністів в Університеті штату Іллінойс (м. Урбана-Шампейн, США), висловлюємо глибоку занепокоєність станом збереження документальних пам’яток у державних архівах України, і, зокрема, в Центральному державному історичному архіві України у Львові. Серед 68 підписів вчених із Італії, України, США, Канади, Великобританії, Сербії, Польщі, Австралії, Пуерто-Ріко, був і Олексій Коновал.
Серед нагороджених Дипломом літературної премії імені Івана Багряного, який надається у США Фундацією імені Івана Багряного за літературні твори українською мовою, наукові дослідження, як також за визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства в 2010 році був Олексій Григорович Коновал.
Відомо, що ця висока відзнака надається за літературні твори українською мовою незалежно від проживання автора, враховуючи високу мистецьку якість у поєднанні з внеском автора у розбудову української державності та консолідації суспільства. Диплом надається за рекомендацією журі, до якого входять українці з країн поселення. Олексій Григорович Коновал, 2010 року отримав спеціальне відзначення за його надзвичайну віддану працю у Фундації впродовж 35 років, Диплом лауреата премії імені Івана Багряного йому було вручено як одному із організаторів Фундації та її довголітньому скарбникові, редакторові сторінки Фундації в газеті «Свобода» та «Бюлетеня», він також був нагороджений Дипломом від Фундації родини Воскобійників – як «журналіст – літописець українського життя в діаспорі, невтомний громадський діяч – літературознавець, автор-упорядник низки вагомих високоцінних видань».
Таким чином, ми бачимо, що справжнім втіленням любові до України є життя, політична діяльність, творчість, особистість Олексія Григоровича Коновала