Український Магеллан

 Герасименко Марина, 12 р., ЗОШ І-ІІІ ступенів № 10, м. Ніжин, Чернігівська обл.

Вступ

Щедра на таланти українська земля подарувала людству цілу плеяду геніальних вчених, співаків і композиторів, поетів і письменників, учених і винахідників, мандрівників і мореплавців. Та в силу історичних обставин, часом драматичних, а то й трагічних, синам і дочкам України доводилося збагачувати скарбницю знань світової цивілізації, перебуваючи далеко за межами рідної землі, а тому на батьківщині їхній талант не завжди був належно оцінений і відповідним чином визнаний.

Серед наших співвітчизників знайдеться не так уже й багато відомих мореплавців-дослідників, які увійшли в історію географічних відкриттів. Один із них – Юрій Федорович Лисянський (1773-1837рр.), українець, уродженець Ніжина, британський офіцер та капітан російського флоту.
Ю. Ф. Лисянський не тільки першокласний військовий морський офіцер, який доклав значних зусиль для розвитку мореплавства. Він – видатна постать в історії географічних відкриттів та історії колонізації Російської Америки; визнаний дослідник-географ, етнограф; його ім'ям названо більше десяти географічних об'єктів.
Діяльність Ю. Лисянського сприяла формуванню правильних уявлень про поверхню нашої планети, розширенню географічного світогляду взагалі. Книжка, яку він написав про навколосвітню подорож – це захоплюючі нотатки географа-дослідника про природу далеких країн, про народи, які їх заселяють.
Ю. Лисянський не тільки відкрив та майстерно описав невідомі землі, склав повноцінні карти; його заслуга також в уточненні розташування окремих географічних об'єктів, «закритті» деяких міфічних островів, які вважались існуючими насправді. Таким чином, Ю. Лисянський – один із небагатьох, кому випала доля брати участь у формуванні реальної географічної картини сучасного світу.

. Українець за походженням…

Більшості людей в Україні прізвище Лисянський незнайоме. Так уже розпорядилась історія, виставивши на перший план Івана Крузенштерна, людину, очевидно, більш пробивну, ніж його товариш з українського міста Ніжин. Цю помилку намагаються виправити російські історики. У деяких працях з'явилося: «Навколосвітня подорож Лисянського-Крузенштерна». Велика заслуга в подоланні усталеного стереотипу щодо нібито провідної ролі Крузенштерна в першій російській «навколосвітці» належить санкт-петербурзькому морському історику В. Доценку, який в 2003 р. видав книгу «Міфи і легенди російського флоту», де справедливо стверджує, що «першим завершив навколосвітнє плавання не Крузенштерн, а Лисянський. Крузенштерн, отже, був керівником цього плавання й другим навколосвітним мореплавцем після Лисянського».
Заслуги Юрія Федоровича Лисянського перед флотом і наукою дійсно великі. Він по праву є тричі першим: як російський мореплавець, що обігнув земну кулю (1803-1806); як капітан, який встановив на той час світовий рекорд, подолавши за 140 днів без заходу у порти шлях від Китаю до Англії; як географ, який першим із європейців побачив і описав невідомі землі, зокрема, невеликий острів, який до цього часу носить його ім'я.
А розпочав свій життєвий шлях Юрій Лисянський у місті Ніжині.
Прізвище козаків Лисянських ми зустрічаємо вже в «Реєстрі війська запорозького», що був складений після Зборівського договору 1649 р.
Батько Юрія – о. Федір, священик церкви Іоанна Богослова – походив зі старовинного роду, дворянство якому було надане ще до 1685 року. У Ніжині він мав власний дерев'яний будинок, який згорів після великої пожежі 1797 року. Подружжя Федора і Фотинії Лисянських мало трьох синів – Івана, Ананія та Юрія (Георгія). Кожен з них був молодшим від свого попередника на 5 років. Наймолодший – Юрій – народився 2, за іншими відомостями 3 квітня 1773 р. За переказами, старший син Лисянських Іван у віці 40 років служив священиком у с. Махнівці Борзнянського повіту (тепер с. Петрівка), а в січні 1804 р. замінив батька у церкві Іоанна Богослова в Ніжині. Віддаючи в 1783 р. менших дітей до морського корпусу у Кронштадті, батько прагнув дати їм належну освіту (Юркові на той час ледве виповнилося 10 років, і в наш час не кожна дитина наважиться полишити тата з мамою та виїхати на навчання за тисячі кілометрів від рідної домівки).
Сумуючи за рідною землею, Юрій завжди з любов’ю і жалем згадував про батька, роки, проведені в маленькому українському містечку. Оскільки біля нього був брат Ананій, він не почував себе самотнім. Жили вони досить дружно, хоча за характером були зовсім різними: Юрій – веселий, товариський, гарячкуватий, здатний до захоплення; Ананій – спокійний, непоспішливий, повільний.

2. Бойова кар’єра

Шестирічне навчання в Корпусі ділилося на два курси: кадетський і гардемаринський, по три роки кожний. Юрій своєю сміливістю, вправністю і веселим характером завоював симпатію не тільки однолітків, але й старших кадетів і навіть гардемаринів. Навчання давалося йому легко.
У морському кадетському корпусі м. Кронштадта навчання поєднувалося з морською і військовою практикою. У ході тренувального плавання Юрій здружився з Іваном Крузенштерном. У 1786 р., у зв’язку з початком війни зі Швецією, відбувся достроковий випуск гардемаринів. Юрій Лисянський, другим за списком скінчивши курс, ледве не у віці 13 років був призначений на 32-гарматний фрегат «Подражислав». Водночас отримав бойове хрещення у морській битві при острові Готланд та ще кількох боях. У 16 років Юрій одержав звання мічмана, а у 20 – лейтенанта. Дружба Лисянського з Крузенштерном, що почалась ще в Морському корпусі, продовжувалась і надалі.
1793 р. цариця Катерина відряджає 16 перспективних молодих флотських офіцерів на навчання до Англії. У це число потрапляє і лейтенант Юрій Лисянський – разом з Іваном Крузенштерном вони успішно проходять військову й навігаційну практику на кораблях наймогутнішого тоді флоту світу – Британського.
Роки перебування за межами Росії видалися для молодого офіцера багатими на події: він приймав участь у боях проти революційної Франції, де відзначився і був контужений. Воював з піратами у водах Північної Америки, подорожував по США, спілкувався з президентом Джорджем Вашінгтоном. Про це він з захопленням пише в своїх (ще на жаль неопублікованих) щоденниках: «Президент так ласкаво обійшовся зі мною, що я до кінця життя свого мушу залишатись йому вдячним й завжди казати, що не було ще в світі видатнішого за нього мужа. Простота його життя й доброзичливість в поводженні такі, що за одну мить захоплюють й дивують почуття».
Нащадок запорожців, що свого часу створили в Східній Європі першу демократичну республіку – славну Запорізьку Січ, не міг не схилити голову перед Вашінгтоном, одним з «батьків-засновників» американської демократії. Згадаємо слова, сказані набагато пізніше Великим Кобзарем:
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись?
Співзвучно з цими рядками Т. Шевченка Лисянський занотовує в щоденнику: «В Америці... майже не помітна сила цивільної та військової влади, проте мені не вдалося побачити якогось безладдя, що при подібних обставинах могло б відбутись в Європі, причиною цього є, без сумніву, добрі закони й моральність».
Побував наш земляк і у Вест-Індії, супроводжував англійські каравани біля берегів Південної Африки та Індії, де відвідав Мадрас і Бомбей. Збирався у подорож до Австралії, та у 1797 р. був відкликаний до Росії. З черговим званням капітан-лейтенанта його призначено командиром фрегату «Автроїл». Почалась буденна служба морського офіцера мирного часу. Поруч зі службою він зайнявся перекладом книги англійського мореплавця Д. Клерка «Рух Флотів», що по виході з друку в 1803 р. стала першою працею російською мовою про стратегію і тактику морських баталій.
У 1802 р., за участь у 16 морських кампаніях та двох великих битвах був нагороджений Георгіївським хрестом ІV ступеня.
У вересні 1802 року Лисянський разом з кораблебудівником Разумовим був направлений за кордон для закупки кораблів для майбутнього плавання. В Лондоні ними були куплені два шлюпи «Леандр» та «Темза» які на початку червня прибули в Кронштадт, де отримали нові назви: «Леандр» став «Надією», а «Темза» – «Невою».

3. Незвіданими морськими шляхами…

Ідея російської навколосвітньої морської подорожі виникла ще на початку XVІІ століття. Та лише 1803 року вона стала можливою. До цього підштовхнула потреба захисту економічних інтересів Росії на Алясці. А тому за підтримки Російсько-Американської компанії (РАК) споряджаються два судна водотоннажністю 450 і 370 тонн, оснащених 16 і 14 гарматами. Підготовку до далекого плавання доручили вести Ю. Лисянському. І те, що обидва вітрильники повернулися до Кронштадта, є його великою заслугою: настільки продуманою і грамотною була підготовча робота. Наприклад, вдалося уникнути такого лиха для дальнього мореплавства, як цинга. Команда шлюпа «Нева» за трирічний похід утратила двох матросів: один зірвався зі щогли, інший помер через хворобу шлунка.
Отже, 26 липня 1803 р. з Кронштадта у незвідану путь вирушили два шлюпи: «Надія» під командуванням Крузенштерна, та «Нева», якою командував Лисянський, пройшли по маршруту Кронштадт – Копенгаген – острів Фальмут (Англія) – Канарські острови (Іспанія) – острів Святої Катерини (Бразилія).
Від самого початку регулярно велись метеорологічні, гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей. Експедиція була споряджена не лише з науковою метою. На шлюпі «Надія» перебував представник царського двору, один із засновників Російсько-Американської компанії Микола Резанов, що мав завдання встановити дипломатичні відносини з Японією, проінспектувати діяльність представництва компанії на Алясці, освоїти ринок у китайському порту Кантон.
Через 10 днів прибули до Копенгагена, потім пройшли Ла-Манш. Описуючи подорож, Лисянський не забуває згадувати про свою команду, її побут, здоров'я екіпажу, його щоденний й щотижневий раціон. Записи про раціон і побут матросів, що робив Лисянський, свідчать про його постійну турботу щодо своєї команди, котрій доведеться провести багато часу в тісних кубриках, постійно зустрічаючись з небезпекою перебування у відкритому морі. Перше штормове хрещення «Нева» прийняла в Північному морі, переживши жорстоку бурю, яка пошкодила палубу корабля. Прийшовши до англійського порту Фальмут, де Лисянський мав зустрітись з Крузенштерном, корабель стає на ремонт. Необхідно зауважити, що шлюпи «Нева» і «Надія» часто втрачали одне одного з поля зору і тому їх командири заздалегідь визначали місця для наступної зустрічі.
Плавання до Бразилії тривало майже два нелегких місяці. 14 листопада кораблі під андріївським стягом вперше перетнули екватор. Це був урочистий момент. Капітани зблизили свої судна, стояли на містках у парадних формах і при шпагах. На екваторі тричі пролунало «ура!», а матрос зі шлюпа «Надія» Петро Курганов у ролі морського бога Нептуна високо піднятим тризубцем привітав росіян зі вступом на південну півкулю планети. Цікаво, що ні англійці, ні інші мореплавці, які побували на екваторі раніше, не звернули увагу на екваторіальні течії. Це наукове відкриття належить Лисянському і Крузенштерну.
В Тенеріфському порту Санта-Крус Лисянський скористався нагодою перевірити в місцевій обсерваторії свої хронометри та поповнити колекцію рідкісних раковин. Один з його офіцерів здійснив опис природи й життя острова. Сам Лисянський виявив, що вид острова Тенеріф з північної сторони значно відрізняється від його зображення у відомому англійському ост-індському атласі. Він зробив новий рисунок острова, намагаючись дотриматися точності у всіх деталях. Це була його перша робота для складеного ним у наступні роки надзвичайно цікавого атласу.
Нарешті 24 січня 1804 р. лягли на курс до мису Горн. 14 лютого у холодних водах поблизу Вогненної Землі розбушувався шторм, який тривав три доби. 20 лютого вийшли у Тихий океан, проте вже наступного дня кораблі загубили один одного у тумані.
Згідно плану, 3 квітня «Нева» прийшла на острів Паски, відомий, зокрема, таємничими ідолами висотою до 12 м, витесаними з вулканічної пемзи. В тривожному очікуванні супутників, Лисянський склав опис дивовижного острова і довколишнього океану, уточнюючи праці славетних попередників: Лаперуза, Кука та інших. За тиждень рушили до Маркізських островів, де 29 квітня з полегшенням віднайшли загублену місяць тому «Надію». Через тиждень рушили курсом на Гаваї, дорогою продовжуючи географічні дослідження.
13 травня кораблі знов перетнули екватор, повернувшись, слідом за сонцем, до північної півкулі.
Від Гаваїв їх шляхи розійшлися: незвіданими водами Крузенштерн повів «Надію» з дипломатичною місією до Нагасакі.
Тим часом Ю. Лисянський здійснив докладний опис Гавайських островів. Висадившись на берег острова Мауї, де в 1779 р. було вбито славетного англійського капітана Кука, Лисянський був зустрінутий місцевим старійшиною, який запевнив його, що ніякої небезпеки від місцевих мешканців не буде, бо він на всіх них наклав табу. «І дійсно, – зазначає Лисянський, – під час нашого відвідування жодна людина не виходила зі свого дому». Оглянувши острів, Лисянський зробив цікавий опис релігійних вірувань гавайців. Спостереження та нотатки Лисянського про релігію, побут, ремесла, соціальну організацію тубільців Гаваїв значно поповнили дуже невеликі відомості про полінезійців тодішньої європейської науки. Крім того, він склав словники мов тубільців о. Нука-Гіва та Гавайських островів.
І ось нарешті курс був просто на Російську Америку: 1 липня 1804 р. прибули до острова Кадьяк. Рік перебування Лисянського на Алясці був надзвичайно напруженим. Розпочався він з участі у боях з місцевими індійськими племенами, із заснування фортеці Ново-Архангельськ на о. Сітка.
Перебуваючи на островах Сітка та Кадьяк, Лисянський на власні очі побачив всю «принадність» російської колонізації Аляски.
Як зазвичай, було складено точні й докладні описи, довідники та колекції щодо цього регіону. Нарешті, у серпні 1805 р., новим незвіданим шляхом, «Нева» відправилась до Кантону (Макао), де було призначена зустріч з «Надією».

4. Відкриття та рекорди зворотнього курсу

…Жовтень 1805 р. Уночі раптом моряки відчули сильний поштовх. Корабель сів на мілину. Небезпека перевернутись загрожувала кораблю щохвилини. З великими труднощами за допомогою гребців на човнах вдалося витягнути його на глибоку воду. Вранці перед очима мандрівників постав обрис невеликого безлюдного острова, якому за вимогою команди було надано ім'я українського моряка – Юрія Лисянського. Невдовзі був відкритий кораловий риф, названий на честь друга капітана «Неви» – островом Крузенштерна.
За два місяці перебування у Китаї мореплавці вигідно реалізували вантаж хутра з Аляски та придбали місцеві товари, зібрали велику кількість відомостей. Нарешті, у лютому 1806 р. лягли на курс додому. Попереду були численні моря, Індійський та Атлантичний океани. Дорогою кораблі не раз долали шторми та інші негоди далекого плавання. У середині квітня, біля південного краю Африки вони знов загубили один одного у тумані.
Для зустрічі було призначено о. Святої Олени. І саме там, де згодом скінчаться дні Наполеона, Крузенштерн дізнався про початок російсько-французької війни. Відтак, з обережності, він вирішив обігнути Британські острови довшим, зате безпечнішим західним шляхом. Лисянський же, на підході до місця домовленої зустрічі, вирішив поставити рекорд, перевершивши досягнення англійських мореплавців: прийти з Кантона до Англії без жодної зупинки.
16 червня «Нева» увійшла на рейд Портсмута, після двотижневого перепочинку рушила далі, і 22 червня 1806 р. кинула якір на Кронштадтському рейді. А ще за два тижні сюди прийшла і «Надія».
Отже, у 1806 р. «Нева» під командою Юрія Лисянського пройшла за 142 дні 14 тис. миль з середньою швидкістю 4, 2 вузла. Це був нечуваний ще в історії мореплавства морський перехід з Кантона до Портсмуту, який додав ще більшої слави нашому співвітчизнику – українському моряку на російський службі – Юрію Лисянському.

5. Дослідник, науковець, письменник

Після навколосвітнього плавання Юрій Федорович, отримавши чин капітана 2 рангу, річну пенсію в 3 000 крб. та одноразову виплату від РАК 10 000 крб., ще три роки служив на Балтиці. Найкоштовніший подарунок у вигляді золотої шпаги зробила йому команда «Неви», яку він без утрат провів через неймовірні випробування.
Ще кілька років Ю. Лисянський командував бойовими кораблями, отже було не до звітів про небачену мандрівку. До того ж, виявилось, що бойовий капітан «плаває» у грамоті, пересипаючи російську мову щиро українськими зворотами, доречними у «Енеїді», а не у службових паперах. Відтак, ображений кпинами адміралтейських чиновників, заради упорядкування безцінних дорожніх нотаток, Лисянський мусив у 1809 р. подати у відставку, в чині капітана І рангу.
У Кобринському маєтку (раніше належав батькам Олександра Пушкіна) в оточенні книг, атласів і карт узявся мандрівник за опис подорожі, яка тривала 1095 діб. Лисянський детально розповів не лише про плавання, а й про все, що бачили моряки під час чисельних стоянок у заморських краях.
Робота Ю. Лисянського одержала високу оцінку за межами Росії, тому в 1814 р. вийшов її англійський варіант в авторському перекладі. Ю. Лисянський також підготував до друку альбом карт навколосвітньої подорожі. Своїми роботами він започаткував нову галузь у вітчизняній науці – океанологію.
У 1824 році капітан І рангу у відставці, кавалер багатьох орденів, уславлений мореплавець побував на батьківщині. Мало що відомо про цей його приїзд до Ніжина. Лише те, що зустрічався з директором Гімназії вищих наук князя Безбородька І. Орлаєм і подарував два примірники альбому: один із дарчим написом особисто Іванові Семеновичу, другий для бібліотеки гімназії, який зберігся до наших днів.
Будучи у відставці, Ю. Ф. Лисянський у літній час проживав з сім’єю у сільській місцевості у своєму невеликому маєтку за Гатчиною – Кобрино; у зимові місяці, коли розпочиналося світське життя, родина Лисянських мешкала у власному будинку дружини у Московській частині міста. Залишаючись відставним капітаном другого рангу, небагатим російським поміщиком, далеким від усіх видатних подій того часу, Лисянський здебільшого вів тихе, скромне життя, користувався повагою у суспільстві.
Досить сказати, що імператор Олександр І був хрещеним батьком його старшого сина Олександра; великий князь Микола Павлович (майбутній Микола ІІ) – хрещеним батьком середнього – Юрія; великий князь Михайло Павлович – молодшого сина Платона.

6. Пам’ять про ніжинського мореплавця

Помер Юрій Лисянський 22 лютого 1837 р. у Санкт-Петербурзі, похований у Олександро-Невскій лаврі. Його прах у 30-і роки ХХ ст. був перенесений до Некрополя майстрів мистецтв. На могилі викарбувано епітафію, складену ним самим:
Прохожий, не тужи о томъ,
Кто кинул якорь здесь.
Он взял съ собою паруса,
Под коими взлетит въ предъл небес.
Іменем нашого мореплавця названі: криголам (1965 р.), острів (на Гавайських островах), півострів (на побережжі Охотського моря), гора (на о. Сахалін).
Не забули про свого земляка й ніжинці. Ім'ям мандрівника названа одна з вулиць нашого міста, а на вулиці Гоголя, поряд з церквою Іоанна Богослова, де служили священиками його батько і старший брат, на честь 200-річчя з дня народження Ю. Ф. Лисянського вдячні нащадки встановили пам'ятник – бронзовий бюст на високому гранітному постаменті (скульптор В. А. Костін).

Висновки

Довгий час фігура керівника плавання Івана Крузенштерна, що прийшов до Кронштадту на два тижні пізніше, затьмарювала подвиг Лисянського, якому російські історики флоту відводили другорядну роль у спільному навколосвітньому поході. Тільки у наш час стало можливим сказати правду про те, хто ж саме перший в історії Росії навколосвітній мореплавець.
Ім’я одного з найбільш славетних уродженців Чернігівщини занесено до всіх універсальних енциклопедій світу, про нього написано чимало наукових та популярних праць, краєзнавчих статей, художніх творів. Нащадок славетного козацького роду, про що свідчать архівні документи, Юрій Лисянський став видатним мореплавцем, першовідкривачем та вченим, засновником нового напрямку в науці – океанології. Життя батька стало прикладом для його синів, які стали кадровими військовими офіцерами. До речі, «Мореплавця Юрія Лисянського» і нині можна зустріти в морі – так називається криголам, збудований у 70-х роках ХХ століття.
Згадується ім’я Ю. Лисянського і на колишніх Сандвічевих островах (Гаваях) – саме тут було відкрито невідомий раніше острів, який нині є одним із американських пташиних заповідників на Тихому океані (офіційна назва – «Лісянскі айленд»). Донині на всіх морських картах світу серед гряди Гавайських островів цей острів прославляє свого першовідкривача та його батьківщину – Україну.
А скільки ще ми не знаємо імен наших земляків, розумом і руками яких освоювались далекі незвідані світи!