Один з народжених у ХХ столітті

 Рябовол Єлизавета, 13 р.,гуманітарно-естетична гімназія,м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.

Поет – це не професія, а певний стан душі,
особливий погляд на навколишній світ
і своєрідне його сприйняття.
А також – мислення образами і безмежна,
безкорислива відданість поезії...
Й. Курлат

Вступ

Живучи в м. Сєвєродонецьку (Луганська обл.), не можна не знати Йосипа Борисовича Курлата – видатного поета, журналіста, засновника Всеукраїнського фестивалю дитячої поезії «Джерельце».

У червні 2015 р. відзначалося 15 років пам’яті неординарної, завзятої особистості, яка відкривала незвичний і чарівний світ поетичної творчості для дітей та дорослих.
Яким запам’ятали сєвєродончани Йосипа Курлата?
Тридцять п'ять років своєї активної діяльності Йосип Борисович присвятив м. Сєвєродонецьку. Саме тут починався справжній злет його поетичної діяльності. Великими тиражами виходили збірки дитячої поезії, що зробили автора відомим і популярним далеко за межами Сєвєродонецька…
…Йосип Борисович Курлат (1927-2000) народився в м. Маріуполі. Пізніше мешкав у м. Луганську. В кінці 1943 р. добровольцем пішов на фронт. У званні гвардії молодшого лейтенанта командував взводом. Війну закінчив у Празі. Після демобілізації працював учнем слюсаря на Луганському паровозобудівному заводі, бетонником на будівництві Каховської ГЕС, учителем англійської мови, у редакціях газет Запоріжжя, Донецька, Києва, редактором донецької студії телебачення. Закінчив Літературний інститут імені Горького при Спілці письменників СРСР. Перший свій вірш Йосип Курлат надрукував у 1950 р. в газеті «Луганська правда».
Був членом Союзу письменників СРСР та національного союзу письменників України. Лауреат премії імені «Молодої гвардії».

Йосип Курлат і «вихованець» Василь Стус

На початку 60-х років Й. Курлат жив у м. Донецьку і працював у газеті «Комсомолець Донбасу». Майже щодня до нього в редакцію приходили молоді поети, серед яких було чимало випускників і студентів-філологів з педінституту. Якось само собою виникло літературне об᾽єднання. Українських авторів було більше, ніж російських, і Курлат їх оцінював як більш талановитих. Тому й назву об᾽єднанню Йосип Борисович запропонував «Обрій», підкресливши україномовну складову. Серед тодішніх «обріївців» імена талановитих українських письменників: В. Стус, В. Захарченко, Л. Талалай, О. Орач, В. Міщенко, А. Гарматюк, М. Хижняк, Г. Гордасевич.
Весною 1965 р. Йосип Борисович переїхав до Сєвєродонецька, де працював при щойно організованій газеті «Комуністичний шлях» і де створив нове літоб᾽єднання «Ровесник», а в газеті з᾽явилася щомісячна «Літературна сторінка». Хрущовська відлига скінчилася, активізувався Комітет держбезпеки. В Україні розпочалися арешти української інтелігенції. Було розігнано і донецький «Обрій». Одного з друзів В. Стуса, Володимира Міщенка, врятував від суду «за націоналізм» керівник Донецьких письменників Павло Байдебура, але КДБ потурбувався, щоб роботи йому в Донецьку не давали.
Курлат, довідавшись про це, запросив Міщенка до себе. Новоствореній Сєвєродонецькій газеті потрібен був відповідальний секретар. Звісно, що Володимир Міщенко продовжував спілкуватися зі своїм однокурсником по Донецькому університету Василем Стусом, якого на той час виключили з аспірантури Інституту літератури і він не мав можливості друкуватися. Однак у «Літературній сторінці» міської газети від 4 червня 1967 р. друкуються вірші Василя Стуса «В розкриллі» та «Сонет з веслами». А 6 січня 1968 р. в газеті була надрукована коротка інформація про перебування в Сєвєродонецьку двох молодих українських поетів Василя Стуса і Миколи Колісника та подано по одному їх віршу.
У дійсності ж приїздив лише Стус. Про Колісника Міщенко написав для конспірації, щоб приїзду Василя Стуса надати літературного спрямування. У статті «Василь Стус – яким я його знав та пам’ятаю» Йосип Борисович зазначав: «Одним із найактивніших «обрійців» був Василь Стус. Високий, стрункий, з вузьким лицем і дуже сумними очима, він відразу ж звертав на себе увагу, хоча свої вірші читав не часто. Зате репліки його й критичні виступи завжди були точними й гострими, а огляди суттєвими й бездоганними – з точки зору аналізу й логіки».
…Через багато років, уже після своєї смерті, Василь Стус повернувся до Сєвєродонецька. 19 листопада 1989 р. тіло поета перевезли до України і перепоховали в рідній землі. Табу на його ім’я було знято. Літстудійці одноголосно підтримали пропозицію Йосипа Борисовича про найменування свого співтовариства як літературне об’єднання «Обрій» ім. Василя Стуса і звернулися до тоді ще існуючого комітету комсомолу з пропозицією про відновлення в місті літературної премії та присвоєння їй імені Василя Стуса. Премія проіснувала до середини 90-х років.
Для Йосипа Борисовича той донецький «Обрій», який дав Україні таку славну плеяду письменників, був дуже дорогим. На жаль, історія склалася так, що довгий час про нього небажано було згадувати. І як тільки з’явилась можливість, він переніс назву «Обрій» у м. Сєвєродонецьк, де продовжував справу свого життя. А ім’я Василя Стуса уособлювало зв’язок наставника з вихованцями, яких у Курлата було сотні…

Все пройшло, але й усе залишилось… Історія однієї світлини

На ІХ з’їзд письменників України, що проходив у Києві в 1986 р., були запрошені всі члени Спілки письменників. Й. Курлат їздив зі своєю дружиною – поетесою Т. Литвіновою. Літератори сподівалися, що після з’їзду СПУ багато негативного можна буде зламати, подолати, розрушити в літературному житті, тому що без цього будувати нове не тільки важко, але й неможливо. Ця світлина була зроблена після засідання СПУ, на якій – Й. Курлат, Л. Костенко, Л. Вишеславський.
Дуже близькі стосунки пов’язували Йосипа Борисовича з Л. Вишеславським, поетом, літературознавцем, перекладачем. Вони постійно переписувалися, дарували свої тільки що надруковані книги. Ці стосунки склалися ще з 1954 р., коли Курлат готував до друку свою першу книгу. У рецензії Леонід Миколайович писав: «Упевнений, що у Йосипа Курлата велике поетичне майбутнє. З нетерпінням буду очікувати виходу цієї значної, цікавої й необхідної читачам книги». Багато років Л. Вишеславський був головним редактором журналу «Советская Украина», який був перейменований і став називатися «Радуга». На його сторінках неодноразово друкувалися вірші Й. Б. Курлата.
З Ліною Костенко Йосип Борисович учився в Літературному інституті імені М. Горького. На з’їзді їй, киянці, хотілося більше уваги приділити Йосипу Курлату, який яскраво розкривши свій талант в інституті, опинився в провінції. Курлат з Вишеславським привітали Л. Костенко з виходом стотисячного тиражу книги «Маруся Чурай», яка відразу стала літературною подією. Продовжуючи бесіду, усі втрьох визнали, що кращими за останні роки були твори О. Гончара «Твоя зірка», «Чорний Яр», а також роман Ч. Айтматова «И дольше века длится день». У цих творах порушувалися глобальні проблеми сучасності: боротьба за мир, екологія середовища і людських душ. Говорячи про сучасну поезію, виділили нові поетичні книжки П. Мовчана і Л. Талалая. І звичайно ж не могли не згадати про подію, що потрясла всіх на планеті – аварії на Чорнобильській АЕС.
Закінчився ІХ з’їзд, попереду ще стільки планів…

Йосип Борисович Курлат – засновник поетичного Фестивалю «Джерельце»

Із краплин зливається озерце
З тихих ручаїв – дзвінка вода.
З нашого маленького «Джерельця» -
України слава молода.
Сергій Ярема

Перший крок Фестиваль зробив у 1965 р., коли в м. Сєвєродонецьку почали проводитись дитячі поетичні конкурси.
З 1995 р. міський Фестиваль набуває статус обласного, а з 1998 р. – у Фестивалі починають брати участь юні поети з інших областей України.
В 2003 р. Фестиваль набув статус Всеукраїнського. Мета фестивалю – пошук і розкриття творчих здібних юних поетів країни, виявлення талановитих особистостей серед молодого покоління України. Під час проведення Фестивалю проходять семінари, майстер-класи, де юні поети мають можливість отримати нові знання та консультації відомих поетів України, поспілкуватися зі своїми ровесниками, поділитися новими поетичними здобутками, пізнати наш Луганський край – батьківщину Володимира Даля, Бориса Грінченка, Володимира Сосюри, Микити Чернявського, Миколи Руденка.
Мені стало цікаво, чому Фестиваль має назву саме «Джерельце»? Припущень багато. Говорять, у народі існує образ невичерпного колодязя, який символізує не просто людську щедрість і доброту, але й вічно живе джерело творчості. А мені здається, що автор таких зворушливих рядків не міг вибрати іншу назву:
Хай кожному нині насниться

Прозора, немов льодок,
Це слово співуче – криниця,
Дзвінкої води холодок.
В бджолинім настоянім гулі,
Де радість, а зовсім не зло,
Пив спрагло у липні минулім
Отам біля верб за селом.
Схилялась верба густолиста,
Світились очима братки.
Й дитинство згадав я – колись – то
Читав я ті добрі казки.
Опеньки в беретах казкових,
Птахів заплелися сліди.
Поїдьте ж обов’язково
Скуштуйте з криниці води!
Скуштуйте і знову поманить,
До себе вона позове.
Хто пив її – той таки, мабуть,
Сто літ молодим проживе.

Педагогічна діяльність Йосипа Курлата

Енергію й молодість поету надавали й факультативні заняття в Сєвєродонецькій гуманітарно-естетичній гімназії, в якій я навчаюсь. Щирістю своїх юних сердець, вкладених у поетичне слово, полонили учні майстра слова. Діти, які займалися з Курлатом, виступали на гімназійних вечорах, конкурсах, писали для «себе»… Не всі з них і зараз продовжують віршувати, але окремо хочеться сказати про Богословську Юлію.
Закінчила гімназію в 2000 р. із Золотою медаллю і стала студенткою Київського Міжнародного інституту лінгвістики та права за результатами ІV Олімпіади «Абітурієнт – 2000». Будучи ученицею гімназії, декілька разів брала участь у поетичному конкурсі «Джерельце» і кожного разу перемагала. Під час навчання в Києві співпрацювала з різними літературними виданнями та молодіжними програмами на телебаченні.
Збірки поезій «Джерельце», альманах «Мрія», в яких опубліковані вірші Юлії, зберігаються в гімназичній бібліотеці.
Я не пишу віршів, але мені дуже приємно від того, що навчаюсь у закладі, в якому працював Йосип Курлат, звідки вийшли в життя найкращі учні моєї школи.

Вшанування пам’яті Йосипа Борисовича Курлата

Ім'я Йосипа Курлата присвоєно міській юнацькій бібліотеці в 2009 р. Щорічно в бібліотеці проходять Курлатівські читання, які присвячені поету-земляку.
Він дуже вірив у молодь, багато робив для становлення молодих поетів. Навчити творчості, поезії неможливо. Але можна розповісти про правила віршування, дати поштовх до розвитку, оцінку написаному... Не рахуючись з особистим часом, Йосип Борисович розбирав подібні «поезії», аналізував кожну сходинку. Побачивши у вірші цікаве слово, риму, метафору, як кажуть, зерно, він намагався зробити вірш краще, досконаліше. Навколо нього завжди «кипіло» літературне життя. Він радів успіхам своїх учнів, як юних, так і дорослих поетів, сприяв публікації їх творів.
Чи треба говорити про те, що на його робочому столі лежали надруковані вірші й рукописи – свої і чужі, які він редагував. Курлат міг годинами говорити про поетів, з якими звела його доля в роки навчання в Літінституті, читати вірші Великих поетів... Йосип Борисович вживався в поетичні рядки, образи, вони, очевидно, захоплювали його. При цьому як для істинного Поета, для нього не було ні часу, ні меж, ні відстані...
У жовтні 2015 р. Курлатівські читання відкрилися презентацією про творчість краянина, яку провела Наталія Курлат, донька Й. Б. Курлата. Наталія пише вірші, друкується, працює на місцевому телебаченні.

Висновок

Один з народжених у ХХ ст. заслуговує на добру пам’ять сєвєродонеччан. Адже суттєва частина духовного життя міста, яка пов’язана з літературою і вихованням молодого покоління, була генерована творчою енергією Йосипа Борисовича Курлата. Вірю, що з часом у Сєвєродонецьку з’явиться музей і в ньому обов’язково буде представлено його життєвий і творчий шлях.
Розумію і усвідомлюю, що, на превеликий жаль, таких людей більше не буде. Залишилися його вірші – добрі, чисті, світлі, які можна читати і перечитувати. І кожен, хто познайомиться із творчістю Йосипа Курлата, буде відкривати для себе Поета. Йосип Борисович до останнього дня життя віддавав себе творчості й людям, залишив не тільки літературну спадщину, але й яскраві, теплі спогади, почуття поваги та вдячності в серцях тих людей, яким випало щастя бути знайомим із ним, кому він подарував частинку свого тепла, допоміг мудрою порадою, підтримував у творчості.
Моя дослідницька робота – перша спроба віддати шану талановитій особистості, яка безкорисливо була віддана поезії. Кожен учень, кожна людина, яка знає своє місто, край, цікавиться його минулим, ніколи не зможе його забути і зрадити.