П. С. Серняк – син Лемківщини й видатний хірург Донбасу

 Ламанова Лілія, 14 р.,ЗШ I-III ступенів №9,м. Дружківка, Донецька обл.

Вступ

«Життя прожити – не поле перейти »-, говорить українське прислів’я. Життя ставить перед людиною багато перепон, важких завдань. Перемагає тільки сильна духом людина. Боротьба гартує, зміцнює характер, розширює життєвий досвід.

Життєвий шлях видатного хірурга Петра Степановича Серняка є прикладом того, як можна пройти всі перепони, кризові періоди в нашій державі й бути гідними людьми сьогодення.
У долі Петра Серняка поєдналися Схід і Захід України. За походженням він був з Лемківщини, а видатним хірургом став у Донецьку.
Учні Дружківської загальноосвітньої школи I-IIIст. №9, познайомились з П. С. Серняком, коли вивчали історію переселення лемків на Донбас у 1944-1947рр. Делегація учнів ЗШ №9 м. Дружківки була запрошена на фестиваль «Лемківські дзвони» в с. Переможне Луганської області, на якому вони виступали зі своїми дослідницькими роботами.
Серце П. Серняка не витримало трагічних подій на Донбасі. Він помер 29 липня 2015р.
Важливими матеріалами, які допомогли в написанні роботи, стали спогади про П. Серняка, які записала Картюк О, директор Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини, а також його особисті спогади. Було використано інтерв’ю, яке давав журналістам Петро Серняк, його наукові статті. Вдалося зв’язатися з онукою Петра Степановича, Оленою Серняк, яка надіслала матеріали про нього.
Вплив творчості Т. Шевченка на формування ідеї єдності українських земель на Лемківщині досліджували історики Блохин Ю., Кирпан А., Криницький С., Райовський І., Кадничанський Д.
При написанні роботи використані описові й аналітичні методи дослідження.

Розділ 1. Вплив творчості Т. Г. Шевченка на формування ідеї єдності
Західних і Східних українських земель

Постать Кобзаря від початків його літературної творчості викликала неабияке зацікавлення в колі української інтелігенції Галичини. Першими знавцями і оцінювачами його поезії стали діячі «Руської Трійці» М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їх побратим і послідовник М. Устиянович. М. Шашкевич вперше познайомився з творами Кобзаря, опублікованими в альманасі «Ластівка» (1841). Незважаючи на важкі умови життя, а в окремі періоди і заборони, майже в кожній лемківській сім’ї можна було знайти «Кобзар», або хоч невеликий портрет Шевченка. Польська влада негативно ставилася до Шевченка і до лемків-українців, особливо перед II світовою війною. На Шевченківські вечори обов’язково делегувався польський поліцейський. Незважаючи на усілякі труднощі прогресивна громадськість Лемківщини, і в першу чергу священики, виховували підростаюче покоління у дусі національного патріотизму. Шевченківські вечори на Лемківщині єднали лемків зі всією Україною в єдиний народ. Так згадував заслужений діяч культури України Жеплинський Богдан про своє дитинство. В такій атмосфері проходило і дитинство професора П. Серняка. Лемки мріяли, якщо би Тарас Шевченко опинився на Лемківській землі, він не лише зацікавився би краєм і людьми, він би сприйняв і полюбив лемків, тому що ментальність пересічного лемка та мешканця середньої Наддніпрянщини досить подібна. Він тут знайшов би справжніх друзів. Вони вважали, що мати Т. Шевченка не лише мала прізвище Бойко, але і рід її походив з Бойківщини – а це наче й недалеко від Лемківщини. Видатний лемківський поет Богдан-Ігор Антонич пов’язував свою творчість з “традицією української національної поезії, а зокрема шевченківською”
Таким чином, патріотизм, відданість своєму народу, трудолюбство Петра Степановича Серняка виховувалось в атмосфері любові до Шевченка, його творчості і простягалось на всі простори України. Йому дуже були близькі слова
Т. Шевченка: “Об’єднаймося ж, брати мої”

Розділ 2. Життєвий шлях П. С. Серняка

Скільки ж їх – видів діяльності? Сотні? Тисячі? І всі вони потрібні та корисні. Але так важко визначити, яка професія тобі більше до вподоби, яка зробить тебе і твоє життя щасливим! Серед них є така вічна і невмируща професія – лікар, цілитель. Люди хворіли чи травмувалися завжди. Хто знає, може колись і зникнуть назавжди хвороби, але поки що люди з надією і вірою йдуть до лікарів, а лікарі роблять усе можливе, щоб вилікувати, зменшити страждання. Хіба це не шляхетно-допомагати?
Змалку і до глибокої старості лікарі піклуються про нас. Про лікарів пишуть книги, складають легенди. Вони завжди на чергуванні. Це людина – подвижник. Вона веде постійну війну за здоров'я людей.
Одним з таких лікарів є Петро Серняк. Народився він 21 липня 1929 в селі Перегримка, що в Яслівському повіті на Лемківщині. За словами самого Петра Степановича:,, Кажуть, що наші предки любили повторювати слово,, лем", що значить "тільки", "однаково", через що і стали називатися "лемками". Жив він там з батьком, мамою і з трьома братами та сестрою: Андрій, Василь, Марія, Павло. Разом з ними жила бабуся – мама батька, Анна Онуфріївна. Родини в селі були багатодітними. У бабусі, як згадує Петро Степанович, від першого шлюбу народилося шестеро дітей: Андрій (18-літнім виїхав в Америку), Степан, Марія, Іван, Юстина, Уляна (Улька), які в 1945 році були переселені в Україну. Чоловік бабусі, Онуфрій рано помер. Він займався будівництвом. Петро Серняк розповідав: "Мій батько Степан Ілліч, був високий, широкоплечий, чорноволосий, з невеликими чорними вусами ".

Згадуючи своє дитинство Петро цитував слова Чехова: " В дитинстві в мене не було дитинства", але так казати не можу, тому що моє дитинство було таке саме, як і у інших дітей нашого села. Працювали всі багато і мало відпочивали, особливо весною, влітку й восени. Батько був майстром на всі руки. Займався столяркою, а тому сам побудував хату. Маючи в господарстві кузню, багато працював з металом. Умів виготовити взуття, і нас навчив цій справі. Батько завжди казав:" Якщо хочете чогось досягти в житті, то повинні вміти писати і читати". Ще до окупації його мучила думка, що його діти будуть жити бідніше, ніж він. З малих років діти були привчені до праці, у кожного був свій серп. Діти пасли худобу, косили траву, збирали на зиму полову, трудилися на полі у міру своїх сил.
Однак достаток у сім'ї був скромний. Основними продуктами харчування були картопля, молоко, овочі, а на Різдво різали свиню. Політичне становище Польщі в період Другої світової війни (1939-1945 рр.) було складним. У звільнених і незвільнених воєводствах країни були військові формування, які були підпорядковані польському еміграційному урядові в Лондоні. А також діяли частини, створені Польською робітничою партією. "Нас, молодих, які бажали щастя на сході, було п'ять чоловік (Петро Серняк, Іван Роздільський, Володя Серняк, Володя Кріль, Степан Швед). Ми бажали вчитися чи хоча би найти гарну роботу, а потім поступити до вузу. Нашим вчителем був Степан Швед, мій двоюрідний брат, так як він був старшим за нас, сміливим і напористим". Петро зібрав саморобну валізу з деякими речами і вирушиив у дорогу:"Страху не було, але думалося, що чекає мене в нових краях?"
Батьки знали про його намір виїхати в СРСР, однак були проти від’їзду Петра. Коли поїзд прибув до Львова, вони побачили вокзал, з’єднаний з привокзальною площею. У місто не пішли, бо боялись відстати. В кінці зими хлопці вже перебували в Дніпропетровській області, Верхньодніпровський район. Тут їх і зустрів голова колгоспу села Петровське. Поселили їх усіх в одному будинку і виписали муку, олію, картоплю, буряк. Серед п’ятірки був: слюсар, токар, швець, вміли і столярувати. Раптом Петро Серняк влаштувався учнем пекаря. Отримав посвідчення, але пекарем так і не став. Пізніше Петра прийняв майор. Серняк сказав йому, що хоче вчитися у військовому училищі. На що була відповідь: «Потрібна освіта за 7 або 10 класів, а прийом буде тільки в кінці серпня ” Повернувшись в село, хлопці сказали, що приїхала жінка з Дніпропетровська і проводить комсомольські збори, а потім у клубі будуть танці. Серняк прийшов до клубу, щоб дізнатися, що за начальство приїхало з Дніпропетровська. Одяг на той час у нього був шикарний – перший хлопець на селі. Жінку, яка проводила комсомольські збори, звали Валя, вона була миловидна, трималася просто. Запросивши її на танго, він розповідав про себе. Вона ж обіцяла допомогти. Через декілька днів Петро з переселенцем Миколою поїхав у Запоріжжя, без білета, без грошей. На зворотньому шляху заїхали в Дніпропетровськ, щоб знайти Валю. Але на той час вона була у відрядженні. З навчанням йому допоміг молодий чоловік, який направив його на підготовчі курси при Дніпропетровському металургійному технікумі. На підготовчі курси Серняк був зарахований. Маючи постільну білизну, Петро Серняк знайшов квартиру, в якій і поселився. Як розповідав Петро Степанович: “На підготовчих курсах мене зустріли тепло. Класний керівник – вчитель географії Ніна Миколаївна, зі мною окремо займалися вчителі російської мови й математики. Мені ціле життя везло на добрих і вимогливих учителів. Такими були вчителі фізики та географії. Обидва були учасниками Великої Вітчизняної війни, прекрасно розуміли нас, дітей війни. ”31 вересня 1945 року, він студент. Жив у гуртожитку, в кімнаті 12 чоловік. Харчувався в їдальні, інколи готував сам. Вчився добре, але були проблеми з російською мовою. Перший курс закінчив. Тим часом родина переїхала із Сталінської області у Львівську, у село Переставки Краснянського району. Щоб бути ближче до рідних з Дніпропетровська перевівся до Львівського будівельного технікуму на другий курс. Закінчивши 1-й семестр, вирішив, що будівельником він бути не хоче. Став учнем вечірньої школи. Живучи на квартирі, шив і продавав на базарі хутрові шапки, жив непогано. Довідавшись, що в Ужгороді при університеті відкривається підготовче відділення, намагається вступити до нього. Тепер він студент першого курсу медичного факультету Ужгородського університету. Уже в 1952 році перевівся у Львівський медінститут, бо там навчалися його брати, і поряд жили батьки з сестрою. Влітку 1954 року йде розподілення випускників інституту на роботу. Агітують їхати на цілину. Ця пропозиція приймається з “холодочком”. Директор інституту пропонує їхати на Донбас. Петро Серняк погодився. У серпні 1954 р. Петро Серняк прибув у Донецьк. Одягу було мало, проте книжок ціла скриня. У 1954 р. лікар-початківець зарахований у хірургічне відділення медико-санітарної частини заводу імені Кірова в місті Макіївка. Через день після того, як приступив до роботи, Леонід Григорович Завгородній бере його асистентом при операції пахової грижі. Петро Серняк каже, що було так: “Я старався, Леонід Григорович Завгородній похвалив мене, сказавши, що ми з ним спрацюємося. Так і сталося. І ми почали створювати новий напрямок в хірургії та урології в Донбасі”. Петро Степанович часто повторював:«Любов і науку на потім не відкладай». Для нього було велике щастя займатися улюбленою справою і просто жити в колі родини. У 1959 році Петро Серняк познайомився з Марією Олександрівною, з другом життя, мамою його дітей. «Це було 50 років тому. Але я ніколи не пожалів, що доля мені подарувала таку людину, з якою я буду завжди», – писав Петро Серняк.
Таким чином, велике бажання вчитися привело хлопця з Лемківщини до навчання в медичному інституті, і професія хірурга стала сенсом його життя.

Розділ 3. Наукові досягнення Петра Степановича Серняка

“Халати білі, в темних плямах йоду. Годинник лічить пульс безсонних діб. Тут камфора потрібніша за воду і строфантин потрібніший за хліб,” – писав поет В. Коротич.
Петро Степанович Серняк визначний хірург і вчений. Легенда урології, педагог, вчений, лікар, патріот України. Петро Степанович вперше в Донецькій області розробив та виконав пересадку донорських нирок, а також підготував лікарів-трансплантологів для Південного та Східного регіонів України, що є найвищим досягненням професора. У 1980-ті роки під керівництвом Петра Степановича були проведені наукові розробки з покращення результатів хірургічного лікування захворювань: статевої залози, пухлин нирок та сечового міхура, а також уросепсиса. Ним були удосконалені принципи діагностики та комплексного хірургічного лікування найбільш складної сечокам’яної хвороби – двостороннього нефролітіаза та каменів єдиної нирки. У 1984 р. за дорученням міністра охорони здоров’я України А. Є. Романенка для забезпечення населення Донбасу почалось формування відділень програмового гемодіалізу й трансплантації нирок в Донецьку, у складі Клініки урології і нефрології, яку очолив професор П. С. Серняк.
У 70-80-х роках професором П. С. Серняком були винайдені і впровадженні сучасні принципи хірургії доброякісної гіперплазії простати і лікування гострої ниркової недостатності, створено відділення гострої ниркової недостатності. Велику увагу науковець приділив розробці нових положень комплексного лікування найбільш складних форм сечокам’яної хвороби (двобічний і коралоподібний нефролітіаз) та уросепсису; ним сформульовані принципи білатеральної нефректомії з наступним програмним гемодіалізом і пересадкою нирки у хворих з цією патологією. Підвищений виробничий травматизм у Донецькому регіоні з гірничодобувною промисловістю визначав розробку в клініці методик лікування травм нирок і сечовивідних шляхів, зокрема пластичних операцій при повних і протяжних структурах уретри. У 1981 р. професор організував відділення надання допомоги пацієнтам з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності, в якому проводяться гемодіаліз і пересадка нирки. Він є автором великої кількості наукових праць, у т. ч. монографій і патентів. Понад 30 років П. С. Серняк очолює Донецьку обласну асоціацію урологів. Він – член Всесвітньої та Європейської асоціації урологів.
Здобуток Петра Степановича як хірурга – близько 10 тис. операцій на сечостатевих органах. В арсеналі його наукових досягнень – понад 500 публікацій з урології та трансплантології, серед них – 7 монографій, 17 авторських свідоцтв і патентів на виноходи; 28 підготованих кандидатів та 7 докторів медичних наук. Петро Степанович є засновником сучасної школи урологів і трансплантології у Донецькому краї. Як керівник та адміністратор він був вимогливим, але ніколи не втрачав рівноваги, такту, відчуття професійної колегіальності. Через атестацію професора Серняка пройшли всі урологи Донецького краю. В 2010 р. на XI Міжнародному форумі високих технологій інноваційна розробка донецьких вчених отримала золоту медаль. В цій ситуації Петро Степанович залишився справжнім вченим. Він зіткнувся з негативними наслідками нового метода і відкрито виступив проти використання метода “висхідного літолізма” хворим, у яких були каміння в нирках. За розробку та втілення в медичну практику методів діагностики, лікування та профілактики захворювань статевої залози професору П. С. Серняку була присуджена Державна премія УРСР. За добросовісне ставлення до праці та досягнуті успіхи він неодноразово нагороджувався державними нагородами: орденом “Знак пошани”, орденом “Трудового Червоного прапора”, орденом “За заслугиIIIступеня” (2001р).
На конкурсі “Книга Донбасу – 2013 ” в рамках фестивалю “Преса і книги Донеччини – 2013” в номінації “Природничі і медичні науки” переможцем стала книга П. С. Серняка “Історія урології Донецької області”. Майже за 60 років лікарської діяльності, провівши тисячі операцій, бачивши страждання стількох людей, він все одно залишався оптимістичною людиною. Робота лікаря – більше ніж робота, це покликання.
Петро Степанович бажав молодим лікарям: “Не бійтесь розвивати нове. Ви, молоде покоління, зобов'язані і можете вдосконалювати нашу спеціальність”.
Видатний інженер-шахтар з Донбасу Кричевський Михайло, який прожив 112 років, згадує, що важливе місце в його житті відведено Петру Степановичу Серняку: “В 100 років я ліг під скальпель – захворіли нирки. Операція пройшла невдало. Я не хотів жити! Мене спас професор Серняк. До прохання про повторну операцію віковому пацієнту спочатку він віднісся скептично. Цікавився, що дід їсть, п’є, чи не болить серце. Я відповів, що їм скільки покладуть, і не знаю, де в мене серце. А після того, як я прочитав вірші, які вчив 90 років назад, професор вирішив оперувати. Операція вернула пацієнта до нормально життя ”. У соціальних мережах про професора Серняка його учні пишуть, що він був «взірцем вірності клятві Гіппократа і служінню народу для своїх дітей і онуків, колег, товаришів”.
Так уродженець Лемківщини став гордістю Донецького краю.

Розділ 4. Суспільна діяльність П. С. Серняка

Журналісти часто запитували Петра Степановича, чи підтримує він зв'язок з Лемківщиною й чи цікавиться рідними звичаями й традиціями.
Ось його відповідь в останньому телеінтерв'ю трускавецькому телебаченню (2013): “Так, звичайно. Впродовж усіх років проживання на Донбасі я був активістом товариства “Лемківщина”, люблю й шаную наші традиції. Буваю також на різних заходах, які організовують лемки в Україні та Польщі”.
Лемки – західна етнографічна гілка українського народу, яка проживає по обох схилах Карпат.
П. С. Серняк був на фестивалях “Лемківські дзвони” в с. Монастирщі Тернопілської області, в с. Ждині Краківського воеводства, в с. Переможному Луганської області. Там він потоварищував з учнями ЗОШ№9 м. Дружківки, які займалися історією лемків на Донбасі.
Шановний професор активно брав участь у суспільному житті. У Донецькій обласній клінічній лікарні ім. Калініна в 2009 р. було створено осередок Українського Реєстрового козацтва. Ініціювали створення осередку лікарі та медсестри урологічного відділення, яке організовував і очолював 30 років професор кафедри урології та нефрології Петро Серняк. Він зазначив: “У медичних працівників і козаків спільне завдання – допомогти людини бути здоровою фізично і духовно”
Своєю суспільною діяльністю Петро Степанович сприяв вихованню почуття єдності різних частин України.

Висновки

Слова Т. Шевченка «Об'єднаймося, брати мої» могли сказати лемки, переселенці на Донбас. Натхненні вірші великого поета виховували бажання бути разом з українцями Наддніпрянщини, гордість що він українець. Вони зробили значний внесок у відродження селищ Донеччини, зберегли мову, традиції, національну свідомість. На Донеччині отримали освіту, побудували нові житла, виховували дітей, онуків, пережили гідно всі труднощі.
«Я не жаліюсь на свою долю, хоча мій життєвий шлях не був легким. Я шукав і помилявся, знаходив і губив, радувався і сумував. Як лікар досяг успіхів завдяки собі, батькам, які приучили мене до роботи, і товаришам, які вели дорогою знань і науки. Мені в житті везло на хороших людей», – згадував Петро Степанович.
Життя Петра Серняка спростовує українське прислів'я: «Де народився – там і згодився». Галичина і Донбас стали рідними у долі видатного хірурга. Період навчання і становлення його як науковця прийшлися на 50-60 р. Високу оцінку отримав від незалежної України. В інтерв'ю і під час зустрічі з учнями нашої школи він казав: « Працелюбство і честність – ось важливі риси для вченого». Так заповідав професор кафедри урології і нефрології, лауреат Державної премії України в області науки і техніки, заслужений працівник народної освіти, доктор медичних наук, профессор Петро Степанович Серняк.