Малі фольклорні жанри – перша школа естетичного виховання дітей

 Невмита Наталія, 15 р., ЗОСШ-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, с. Шевченкове, Черкаська обл.

З життям дитини від колиски до юності у традиційному народному побуті міцно пов’язане художнє явище, що у фольклористів дістало назву «дитячий фольклор». Коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і різноманітне за призначенням, тематикою й образною системою, формою, способом і часом виконання. Жанри дитячого фольклору мають різні джерела і виникали в різні історичні періоду розвитку народу.

Деякі з них ведуть початок від народних обрядів і вірувань, що сягають своїм корінням у глиб віків і є своєрідним споcобом пізнання навколишнього світу.До середини ХІХ століття дитячий фольклор не виділявся в окрему групу усної народної творчості та спеціально не записувався. Тільки від другої половини ХІХ ст. і у ХХ ст., відколи зростає зацікавленість суспільства народним життям, починається збирання дитячого фольклору та з’являються публікації усної дитячої словесності В. Даля, П. Шейна, О. Афанасьєва, П. Іванова, С. Ісаєвича, Г. Виноградова та ін.

Досліджували дитячий фольклор О. І. Дей, Г. В. Довженок, О. А. Правдюк, Г. А. Барташевич, Л. Б. Стрюк, Ф. З. Яловий, П. Г. Черемський, О. М. Таланчук, Л. Ф. Дунаєвська та ін.
Г. С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Також було спостере-жено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі доро-слих, втративши своє первісне призначення і значення, у дещо відмінному, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний ас-пект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини.
У своїй роботі ми вирішили вивчити і проаналізувати малі фольклорні жа-нри дитячої творчості – «пальчикові» ігри, забавлянки (потішки, пестушки, примовки, чукикалки), заклички, лічилки, прозивалки, дражнили, мирилки.
Спілкування дорослих із малятами за допомогою художнього слова не об-межується лише колисковими піснями. Дитині потрібні не тільки ніжні, лагідні звуки колисанки під ритмічне погойдування колиски. Їй потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала жвавість, бадьорість, радісний настрій.
І одним із видів такого спілкування в опитаних нами вихованців, були «пальчикові» ігри, забавлянки – коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій, заспокоїти, коли плаче. Зв’язок текстів і рухів інколи випливає із самого змісту забавлянок, але частіше визначаються традицією виконання.
На жаль, зараз спілкування з дитиною зводиться до того, щоб якнайситніше нагодувати і найтепліше вдягнути її. А духовне виховання маляти ігнорується, що ослаблює зв’язок між дітьми і батьками.
Ми запропонували нашим маленьким друзям проект «Вивчи з другом дитячий фольклорний жанр». Цю ідею підхопили майже всі вихованці школи, і відмітили, що дитячі фольклорні жанри допомагають здружитись, покращують настрій, розвивають естетичні смаки.

«Пальчикові» ігри – перша іграшка дитини

Перша іграшка дитини – її ручки та пальці. Малюк пізнає навколишній світ через своє тіло. Чим більше дитина рухає своїми пальчиками, тим більше розвиваються мозкові структури. Сучасні дослідження фізіологів підтверджують, що прості рухи кистей допомагають зняти загальне напруження, розслаблюють губи, що сприяє поліпшенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини. Дослідження М. М. Кольцової свідчать, що мовлення перебуває у прямій залежності від розвитку дрібної моторики руки.
Народна мудрість здавна зберігає знання про доцільність використання ігор з пальчиками. «Пальчикові» ігри – віршовані рядки, що ілюструються за допомогою ритмічних рухів рук, пальчиків. Ігри з пальчиками допомагають батькам не тільки розвивати мовлення та інтелектуальні здібності, а й приносять задоволення від проведеного часу разом, допомагають у створенні ритму протягом дня. Пропонуючи малюку таку гру, важливо відразу створити її настрій, правильно вимовляти кожен звук, продумати всі рухи заздалегідь і поступово її прискорювати. Спочатку дитина може тільки спостерігати за тим, як батьки граються у «пальчикову» гру, поступово включатись у гру окремими звуками та рухами.
Важливо, щоб відповідна гра повторювалась упродовж певного проміжку часу. Наприклад, гру, присвячену весні, потягом 2-х перших весняних тижнів. Потім на зміну приходить гра, пов’язана з певною подією, святом, періодом ро-ку. Прикладами можуть бути ігри, які знають дітки нашої школи: «На роботу», «Доброго ранку», «Спечем хлібчик» Можна виділити певний час для «пальчикової» гри. Наприклад, перед сніданком. Коли лунають слова гри, гортань дитини вібрує, повторюючи всі звуки, спершу беззвучно, а через деякий час з’являться відтворені склади і слова із запропонованої гри. Настає і той момент, коли малюк разом з батьками показує гру з пальчиками.

Види пальчикових ігор

У новонародженого ручки завжди стиснуті в кулачки, і якщо дорослий вкладає свої вказівні пальці в долоні дитини, той їх щільно стискає. Таким чином, малюка можна навіть небагато підняти. У міру дозрівання мозку цей рефлекс переходить в уміння хапати й відпускати.

Пальчикові ігри цікаві і корисні для кожного малюка. Коли мама для такої гри бере маля на руки, садить на коліна, обіймаючи, притримуючи, бере його пальчики, погладжує або лоскоче, поплескує або розгойдує, дитина отримує масу необхідних для його емоційного інтелектуального розвитку вражень. Дитина зацікавлено стежить за руками дорослого, дивиться, як «зайчик ворушить вухами», як «павучок біжить» і з допомогою дорослого сам виконує різноманітні рухи. Тренування пальців рук уже можна починати у віці 6-7 місяців – робити масаж кисті рук і кожного пальчика, кожної його фаланги. Проводиться розминка і погладжування щоденно протягом 2-3 хвилин. Вже з десятимісячного віку проводять активні вправи для пальців рук, залучаючи в рух більше пальців, достатньою амплітудою.
Для деяких ігор можна одягати на пальчики паперові ковпачки чи малювати на подушечках пальців очки і ротик. Пальчикові ігри спонукають малят до творчості, і в тому випадку, коли дитина придумує до текстів свої, нехай навіть не дуже вдалі рухи, його слід хвалити і, якщо можливо, показати свої творчі досягнення, наприклад, татові чи бабусі.
Отже, світ «пальчикових» ігор дарує радість і малятам, і батькам.

Забавлянки (потішки, пестушки, примовки, чукикалки) – невичерпне
джерело дитячого мислення

Примовки – це невеликі вірші, що описують смішні і безглузді ситуації, які супроводжено грою слів і різними жартами. Примовка – це закінчена коротка розповідь з динамічним сюжетом, якраз достатнім, щоб утримати дитячу увагу. Вони спрямовані, насамперед, на переключення уваги дитини з небажа-ної ситуації для батьків.
Потішки – це короткі рядки у віршованій формі, які супроводжують дитину в будь-якій її дії, наприклад, під час пробудження, вмивання, годівлі, розчісування та одягання на прогулянку.
Потішки розраховані на активність самої дитини, коли вона виконує самостійно ігрові рухи і співставляє їх зі змістом пісеньки-потішки. Тексти потішок дуже подібні до колисанок, в них фігурують ті ж дійові особи, що в пісенній ліриці, найчастіше – кіт, який допомагає приспати дитину:

Ой ти, коте-рябку, та вимітай хатку. А ти, котку сірий, та вимітай сіни.
А ти, котку-котарю, та вимітай кошару.

Частина потішок спрямована на те, щоб втихомирити дитину, коли вона плаче: Тихо, (ім’я дитини), не плач, Киця принесе калач.
Найбільшу групу забавлянок становлять пестушки – коротенькі віршики, які виконуються у поєднанні із своєрідними рухами чи вправами, якими дорослий пестить дитину, підбадьорює, спонукає до певного виду діяльності і т. ін. Найпоширенішими є варіанти «Ласочки». Гладячи дитину по руках, примовляють:

– Лася, Ласочка, де була? – У лісі.
– Що їла? – Горіхи.
– Чим кусала? – Зубами.
– Куди клала? – До мами.

Найвідоміша забавлянка вихованців нашої школи – «Сорока»
Дітям дуже подобаються такі забавлянки, вони сміються, пробують наслідувати рухи дорослих. Подібним є цикл пестушок, пов’язаний із пещенням ноги дитини. Як правило, це імітація «кування чобітка»:

Кую, кую чобіток,
Подай, мамо (тату і т. д.), молоток, Не подаси молотка,
Не підкую чобітка…

Ряд поетичних текстів супроводжують фізичні вправи дитини: Потягусі, потягусі,
На (ім’я) пестусі. Щоб (ім’я) росла, Росла-виростала Щоб своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
Забавлянки, супроводжувані рухами, не лише розважали дитину, тішили своєю милозвучністю, а й розвивали її мову.
Окрему групу забавлянок становлять твори, які виконуються дорослими під час підкидання дитини на коліні або нозі. Народна назва таких творів – чу-кикалки (поширена в центральній Україні), походить від початкових слів бага-тьох цих текстів – «Чук-чук», «чуки» (хоч можуть бути й інші звукосполучен-ня: «Гоп», «гуци», «а-та-та», які імітують їзду на коні):

Ї де, їде пан, пан, На конику сам, сам,
а за паном – хлоп, хлоп На конику гоп, гоп…

Заклички, лічилки, прозивалки, дражнили, мирилки – прелюдія до пісень-ігор

Друга велика група дитячого фольклору – твори, які перейшли із загально-го доробку народної словесності.
Найбільше зразків дитячої творчості дала народна обрядовість, особливо ритуали і пісенність календарного циклу. Сьогодні уся календарна обрядовість втратила первісне ритуально-культове значення, набула форми гри, розваги. А тому вона поширена серед дітей, рівень свідомості яких не вимагає логічних пояснень тих чи інших дій, що є наближеним до світосприймання праслов’ян.
Першим таким жанром є заклички. Заклички – короткі поетичні твори, пов’язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, обє’ктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину.
У далекому минулому заклички супроводжувалися певними магічними діями, відгомони яких можна помітити і сьогодні у поетичних звертаннях до сонця, дощу чи хмар:

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику, Поставлю в кутику, на зеленім прутику, Поставлю на горі, щоб не з’їли комарі.

Окрему групу становлять заклички із звертанням до комах, птахів, тварин. Вони дуже різноманітні за формою. На нашій території часто зустрічаються невеликі поетичні тексти-звертання до зозулі з проханням сказати тривалість життя:

Зозуле рябенька, Пташино маленька. Закуй мені по звичаю Доки в світі жити маю?

Лічилки також є продуктом творчості народу, але придумані для того, щоб розподілити роботу, часом важку, а часом і небезпечну. Життя саме змусило винайти цей елемент фольклорного жанру, який потім перекочував у дитячі ігри. В давнину люди дуже вірили в силу слова, лічилка за силою дорівнювала заклинанню, на неї покладали великі надії та сподівання, вона не могла показати щось непевне й неправильне.
Лічилочка і тепер незмінний помічник розподілити ролі в дитячій грі, за допомогою неї вибирають того, хто починає грати першим.
У нашому регіоні, найпоширеніший вид народної лічилки призначений безпосередньо для розрахунку гравців:

Котилася торба
З високого горба. А в тій торбі Книш, паляниця. Кому припаде,Тому і жмуриться.

Велика група лічилок указує на тих, хто буде учасником гри. Останній, який залишиться після розрахунку, водить:

Іде коза, брикає, головою хитає. А борідка хиталася,
За будяки чіплялася. Копитами цок-цок-цок, Вибігає і цапок.

Лічилка нині серед дітей у більшій пошані, ніж інші форми дитячого фоль-клору. Більшість їх у дитячому виконанні звучить як вірші, тільки «смішні». Діти так і ставляться до них, як до веселих віршів, часто змішуючи зі скоромовками, утішками тощо. Основна особливість лічилки – чіткий ритм, можливість кричати окремо всі слова, що (як свідчать опитування серед школярів) дуже подобається дітям.
Будова лічилок, записаних у досліджувальних класах, дуже проста. Вони складаються, здебільшого, із зачину (який виражається найчастіше в рахунку, висловленого числівниками або переінакшеними числівниковими формами), процесу (який починається фактично від самого зачину, тримається за нього і розвиває тему), виходу (вираженого коротким, але звучним словом):

Раці, даці, траки, чри, Прилетіли галки три,
А за ними – цілих п’ять,
Ти їх будеш доганять! Хваць!

Найбільш імпровізованим жанром дитячої творчості є прозивалки – невеликі римовані твори, що є дитячою реакцією в момент сварки чи суперечки на якусь образу чи дію. Вони можуть супроводжуватись різними жестами, гримасами, або й діями, і є проявом безпосередності дитячого самовираження, її ставлення до іншої людини: гніву, незадоволення, ворожості, розпачу і т. ін.
Як правило, прозивалки будуються на обігруванні імені висміюваного, а також на акцентуванні якоїсь негативної його риси: боягузтва, хвалькуватості, неохайності та ін. :

Гриць миші злякався, В кропиву сховався, Бороною вкрився, Щоб не пожалився.

Найпоширеніша тема – висміювання плакс:

Рева плаче та кричить,
Рева крутиться й сичить, Рева реве, як корова, Стали реву сватати, Стала рева плакати.

Часто об’єктом дитячих насмішок є дорослі, які певним чином виходять за рамки дитячого уявлення про звичне, нормальне – дуже сварливі, люди з фізи-чними вадами чи непривабливою зовнішністю.
Подібні до прозивалок дражнилки – ритмізовані словесні формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію. Вони коротші, ніж прозивалки і не називають імені висміюваного, мають більш узагальнений характер: «Сірка-мірка, сірчин брат, роздер штани аж до п’ят». Часто звернені до того, хто розплакався в час суперечки чи від образи: «Рьова, корова, дай молока».
Певні «проблеми» життя дитячого колективу зумовили появу творів, виконання яких було своєрідним ритуалом, ігровим способом налагодження зіпсованих дитячих стосунків. Це – мирилки, які сприяли встановленню миру після сварки. Приклад такої знаходимо у записах Лесі Українки:

Через тин вишня нахилилася, дві подруженьки посварилися. Тобі яблучко, мені грушечка, не сварімося, моя душечко. Тобі яблучко, мені зернятко, помирімося, моє серденько.

Мирилки є своєрідним обрядом «укладання мирної угоди», як це робили дорослі (його імітацією). Не випадково тут згадуються пироги з сиром, які від-давна вважалися ритуальною їжею, і могли готуватися на святкову трапезу на честь укладання договору між двома сторонами:
Мир з миром – пироги з сиром… Найпоширенішими мирилками серед наших вихованців є:

Мирилка летіла, На плече сіла, Сказала тихенько:
Миріться швиденько!
Ти – не ворог, я – не ворог. Нам сваритись просто сором. Помирились, помирились, Щоб ніколи не сварились.

Висновок

В традиції народного виховання протягом тисячоліть художнє слово у по-єднанні із мелодикою і живими спостереженнями збагачувало знання дітей про навколишній світ, вчило доброти й співчуття, допомагало самоствердженню, формувало естетичні смаки та потреби. Тож залучення кращих зразків дитячого музичного фольклору, як невід’ємної частини практичної народної педагогіки, становить не лише морально-етичну основу розвитку особистості, а й здатне забезпечити реалізацію основних завдань естетичного виховання особистості, сприяти формуванню естетичні смаків, інтересів та потреби дитини.
Батьки покликані усвідомити художню і педагогічну цінність дитячого фольклору та активно користуватися ним. Для немовляти, яке тільки но з’явилося на світло, величезне значення має звук голосу матері, її ласкаві дотики. Давно вже доведено: чим раніше починаєш говорити з малюком, чим частіше це робиш, тим швидше і правильніше починає говорити він сам. Дитячий фольклор сприяє активному спілкуванню з дитиною. Недарма він, створений в незапам’ятні часи, живе досі.
Який би ми не розглядали жанр дитячого музичного фольклору – його ви-ховний естетичний потенціал є безперечним. І надзвичайно шкода, що не використовується він сьогодні повною мірою ні у школах, ні у родинах. Заклопотані економічними та побутовими проблеми батьки не приділяють достатньої уваги питанням естетичного виховання своїх дітей, перекладаючи ці обов’язки на школу, у кращому випадку – на систему позашкільних художньо-естетичних закладів.