Конкурс
Державна політика щодо загальної середньої освіти (сучасний стан та шляхи реформування)
Курник Валентина, 16 р., гімназія імені Дмитра Бахматюка,м. Калуш, Івано-Франківська обл.
Вступ
"Освіта в найкращому випадку дасть мо-жливість виробити внутрішній потенціал для самостійного навчання. Виховані та-ким чином особистості дадуть змогу сус-пільству бути гнучким, винахідливим і го-товим до будь-якого випробування. "
Джон Гарднер
Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Вона значною мірою впливає на формування характеру, світогляду, інтересів, принципів особистості. Освіта – своєрідний моральний ґрунт кожної людини зокрема та суспільства в цілому, а також запорука їх інтелектуального прогресу.
Тому будь-яка держава зобов’язана приділяти розвитку освітній галузі велику увагу.
Шкільна освіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо. Право на освіту є одним з особистих прав людини, яке гарантується міжнародним законодавством: Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пак-том про громадянські та політичні права, Конвенцією про права дитини.
В Україні система освіти безперервно розвивається, реагуючи на виклики часу. Зокрема, актуалізація й успішне вирішення проблеми забезпечення європейських стандартів якості вітчизняної освіти обґрунтовується як один з найважливіших аспектів інтеграції України до європейського освітнього простору, входження до Європейського Союзу.
Відповідно до українського законодавства про освіту, з ініціативи Президента та Кабінету Міністрів поетапно запроваджують зміни необхідні для покращення цієї сфери. У 2014 році був прийнятий новий закон “Про вищу освіту”, що запровадив низку новацій у діяльність вищих навчальних закладів України. У 2015 році влада анонсувала зміни, які відбудуться у загальній середній освіті. Відрадно, що до процесу оновлення юридичної бази освітньої галузі влада активно долучає громадськість та незалежних експертів.
Оскільки зміни в освіті торкнуться усіх дітей шкільного віку та їх родин уже найближчим часом, тема нашого дослідження є вкрай актуальною. Реформа середньої освіти визнана пріоритетною в програмі діяльності Кабінету Міністрів у 2016 році. Про це заявив Прем’єр – міністр А. П. Яценюк під час свого виступу у Верховній Раді України у грудні 2015 року.
Розділ 1. Характеристика системи загальної середньої освіти в Україні Поняття та структура середньої оcвіти
Освіта − цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з набуття знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та неповторність цієї особистості.
У широкому сенсі слова, освіта − процес або продукт “…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У вузькому розумінні − це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину − накопичене знання, цінності та навички − від одного покоління іншому”.
Відповідно до гарантованого Конституцією України права кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти державна політика спрямована на охоплення всіх громадян шестирічного віку початковою освітою в загальноосвітніх навчальних закладах. Це забезпечується:
• широкою мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів;
• створенням відповідних умов для здобуття якісної початкової освіти;
• Державними стандартами початкової загальної освіти;
• різними формами навчання: очною, індивідуальною, екстернатом.
Чинним законодавством визначено освітні рівні в системі загальної середньої освіти, а саме: початкова, базова, повна загальна середня освіта. ЇЇ здобуття громадянами реалізується через мережу навчальних закладів. Серед них:
•середня загальноосвітня школа − загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів (І ступінь − початкова школа, II ступінь − основна школа, III сту-пінь − старша школа з профільним спрямуванням навчання);
•спеціалізована школа − загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;
•гімназія − загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;
•ліцей − загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним на-вчанням і допрофесійною підготовкою;
•колегіум − загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;
•загальноосвітня школа-інтернат − загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;
•спеціальна загальноосвітня школа − загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;
•загальноосвітня санаторна школа − загальноосвітній навчальний заклад І-III сту-пенів ізвідповіднимпрофілемдлядітей,якіпотребуютьтривалоголікування;
•школа соціальної реабілітації − загальноосвітній навчальний заклад для ді-тей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);
•вечірня (змінна) школа − загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання.
Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах: І ступеня − 4 роки; II ступеня − 5 ро-ків; IIІ ступеня − 2 роки. Оцінювання знань учнів здійснюється за 12-ти баль-ною системою (шкалою).
Проблеми в освітньому секторі
Сьогодні Україна стоїть на порозі змін. Країна переживає хвилю реформ. Зміни, звісно, відбудуться і в освітній сфері. Українська освіта – один із найбільших секторів суспільства, у якому працюють і здобувають освіту близько 9 млн. осіб.
Протягом усього періоду існування незалежної України в освітньому секторі країни накопичувалися численні проблеми системного характеру. Зокрема: ставлення владних структур до освітнього сектору як до другорядного порівняно з економікою;
занепад матеріально-технічної бази, старіння педагогічних кадрів, недостатній приплив молодих спеціалістів;
низька заробітна плата, зниження соціального статусу педагогів; зростання нерівності в доступі до якісної освіти; недосконалість освітнього законодавства;
надмірна комерціалізація освітніх послуг, корупція;
зниження якості освіти та падіння рівня знань і вмінь учнів, моральне старіння методів і методик навчання;
повільне і безсистемне оновлення змісту освіти;
брак ефективної системи моніторингу і контролю якості освіти;
зниження якості навчальної літератури та критичний брак передових технологій в освітньому секторі.
Підбиваючи підсумки, зауважимо, що освітня реформа у своїй суті повинна відображати ті перспективи, які ставить перед собою держава для економічного, культурного, політичного розвитку. Реформуючи освітній процес, влада зобов’язана не лише акцентувати на формуванні обдарованого та здатного проявляти себе у сучасних реаліях покоління, але й створити належні умови для подальшого розвитку та реалізації даних кадрів. Тому важливими є не тільки зміни в сфері освітньої діяльності, а ще й системне та всеохоплююче реформування суміжних до освітньої сфер життя.
Розділ 2. Освітня реформа в Україні Концепція та завдання реформи
За останні 15 років шкільну освіту в Україні намагалися змінити принаймні тричі. У 2000 році українська школа перейшла на 12-річне навчання та 12-бальну систему оцінювання. З 2004 року почали запроваджувати Зовнішнє незалежне оцінювання випускників. У 2010 році 12-річну школу відмінили – через 10 років після початку реформи школи виявились до неї не готовими. Отже, жодну рефор-му не реалізували настільки, щоб можна було однозначно позитивно оцінити її результати. Якою, на думку експертів, повинна бути нова реформа освіти?Сбруєва визначає поняття “освітня реформа” у вузькому та широкому розумінні цього слова. У вузькому розумінні поняття “освітня реформа” як “но-ва форма” означає процес політико-адміністративних змін, що ініціюються “згори” (на політичному рівні) і передбачає здійснення певного кола структур-них перетворень на різних рівнях освітньої системи, що можуть мати як част-ковий, так і радикальний характер. У широкому розумінні поняття “освітня ре-форма” означає процес політико-адміністративних, педагогічних та суспільних змін, що передбачає здійснення широкої сукупності перетворень освітньої сис-теми загалом та кожного навчального закладу зокрема; ініціюється та поширю-ється як “згори → вниз” (політико-адміністративний процес), так і “знизу → вгору” (педагогічний процес); ураховує взаємні впливи чинників “зсередини”та “ззовні” (соціальний процес); включає як структурний (організаційний), так і культурний (функціональний, педагогічний) аспекти.
У 2014 році Міністерство освіти і науки в черговий раз взялося за рефор-мування української школи та розробку нового Закону “Про середню освіту”. Відтак 6 листопада 2014 р. відбулася презентація Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 рр.
19 листопада 2015 року на офіційному порталі Верховної Ради України опублікували законопроект № 3491 “Проект Закону про освіту”, внесений Пре-м'єр-міністром України А. П. Яценюком. Головним комітетом в розгляді зако-нопроекту визначено Комітет з питань науки й освіти. 30 березня 2016 року відбулося розширене засідання парламентського Комітету, під час якого обго-ворили доопрацьований проект закону “Про освіту”.
За словами заступника Міністра освіти і науки Олега Дерев’янка, необхідно виділити чотири складові нової школи: програми, підготовлені та перенавчені вчителі, нова матеріально-технічна база, нова система управління освітою, зокрема, децентралізація, а також створення опорних шкіл, що оснащені найсучасні-шими лабораторіями та обладнанням. Також О. Дерев’янко повідомив, що зміст сучасної навчальної програми має включати чотири елементи грамотності: фінансову, цифрову, громадянську, глобальну. “Людина в ХХІ столітті повинна мислити креативно та творчо, володіти навичками комунікації, а також вміти грамотно донести свою думку іншим”, – зауважив О. Дерев’янко.
Директор Інституту модернізації змісту освіти Наталія Вяткіна повідомила, що фахівці її установи зараз інтенсивно працюють над розробкою українського варіанту STEM освіти. STEM (абревіатура з англійської – Science, Technology, Engineering, Math, що в перекладі позначає науку, технології, інженерію та ма-тематику як дисципліни вивчення) – це низка чи послідовність курсів або про-грам навчання, яка готує учнів до успішного працевлаштування, до освіти після школи або для того й іншого, вимагає різних і більш технічно складних нави-чок, зокрема із застосуванням математичних знань і понять.
Характеристика основних положень реформи
Однією з найбільш резонансних у суспільстві змін в освіті є збільшення терміну навчання учнів з 11 до 12 років. Передбачається, що після ухвалення закону, початкова освіта триватиме 4 роки, базова середня освіта здобуватиметься впродовж 5 років, а здобуття профільної середньої освіти триватиме 3 роки.
Новий закон має зменшити кількість предметів, дисципліни об’єднають, щоб не дублювати інформацію з метою розвантаження учнів. Окрім того, біль-
ше автономії мають дати вчителю. “Навчальні програми наблизять до європей-ських зразків, коли є очікувані результати, немає погодинно розписаного роз-кладу, що і коли вчитель повинен викладати, ” − розповідає експерт аналітич-ного центру CEDOS Ірина Когут.
Законопроектом передбачено, що початкова освіта здобуватиметься у закладі освіти за місцем проживання дитини, в сім’ї або за участю вчителя чи фізичних осіб, які здійснюватимуть освітню діяльність. Разом з тим, відповідній територіаль-ній громаді безпосередньо або через її представницький орган буде надано право прийняти обґрунтоване рішення про доцільність здобуття дітьми початкової, середньої освіти у закладі освіти іншого населеного пункту. Згідно з прийнятим парламентом законом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики)” обласні державні адміністрації мають затвердити плани створення освітніх округів та об’єднання навчальних закладів, а також забезпечити скорочення кількості технічного та адміністративного персоналу шкіл.
На думку освітян, це не найкращим чином вплине на якість навчання. А для сільських шкіл таке завдання стане надскладним: маленькі навчальні заклади вже зараз називають тягарем для бюджету. А сподіватись на створення у них додаткової матеріальної й методичної бази для профільного навчання взагалі не доводиться. Разом з тим, малокомплектні школи ІІ-ІІІ ступенів доведеться до 1 вересня об’єднати з іншими або перевести їхніх учнів у навчальні заклади у су-сідніх селах. Також серйозні зміни чекають на школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Аби сприяти соціальній інтег-рації цих дітей, з наступного року вони навчатимуться у звичайних школах, а школи-інтернати перетворяться на інтернати, де діти лише житимуть.
Базова середня освіта передбачає підготовку до наступного рівня освіти – профільної середньої освіти. Згідно з проектом закону “Про освіту”, профільна середня освіта передбачатиме два напрями профілізації: загальноосвітній та професійний. Загальноосвітній – це фактично підготовка до університету в бага-топрофільному академічному ліцеї. Професійний – навчання у професійних лі-цеях та коледжах, де діти отримували б робітничу професійну кваліфікацію чи кваліфікацію молодших спеціалістів. Навчальні досягнення випускників по заве-ршенню базової та повної середньої освіти будуть підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання.
Законопроектом передбачено, що керівник закладу освіти обиратиметься за конкурсом, після чого він здійснюватиме свою діяльність за контрактом. Також за результатами конкурсного відбору шляхом укладення трудового договору прийматимуться на роботу педагогічні працівники.
Педагогічні працівники проходитимуть сертифікацію на здобуття кваліфі-каційної категорії, за результатами якої отримуватимуть сертифікат, дійсний протягом п’яти років. До 2021 року сертифікація є добровільною процедурою, після 2021 року − обов'язковою. Педагогічні працівники, які не бажають прохо-дити сертифікацію, проходять атестацію, як і раніше.
Окремий розділ законопроекту “Про освіту” присвячений професійному розвитку та оплаті праці педагогічних та науково-педагогічних працівників. Законом передбачено, що педагогічні працівники матимуть право на академіч-ну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі.
Законопроектом вперше передбачено поняття “академічної доброчесності”. Дотримання академічної доброчесності учасниками освітнього процесу перед-бачатиме самостійне виконання навчальних завдань, посилання на джерела ін-формації у разі запозичень ідей, тверджень, відомостей, дотримання норм зако-нодавства про авторське право. За порушення принципів академічної доброчес-ності педагогічні працівники притягуватимуться до дисциплінарної відповіда-льності. У свою чергу, порушення принципів академічної доброчесності з боку учнів матиме наслідком повторне проходження оцінювання або повторне про-ходження навчального курсу.
Також в Україні, з метою забезпечення належних умов для реалізації права на освіту в системі освіти, буде впроваджено Інститут освітнього омбудсмена. Освітній омбудсмен розглядатиме скарги, подані від учнів, їхніх батьків, а та-кож від учителів, у закладах освіти усіх рівнів. За результатами проведених пе-ревірок освітній омбудсмен виноситиме рішення щодо обґрунтованості чи не-обґрунтованості скарги, і на його основі надаватиме рекомендації закладам освіти, органам управління освітою, правоохоронним органам.
Порівняння окремих норм чинного законодавства з новим законопроектом “Про освіту”
Норми законодавства про освіту, що не зазнали змін:
Кожен має право на освіту. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти (стаття 3);
Право на безоплатну загальну середню освіту забезпечується (ст. 4); Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. Особам, які
належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти (ст. 7);
Повназагальнасередняосвітапередбачає завершеннятрьохрівнівосвіти (ст.11); Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в закла-
дах освіти, а також в інших видах і формах, визначених законодавством (ст. 11); Заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світ-
ський характер, окрім закладів релігійної освіти (ст. 29).
Згідно з чинним Законом “Про освіту” держава гарантує безоплатне забез-печення підручниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей-інвалідів (інвалідів I-III групи), дітей, позбавлених батьківського пік-лування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”. Учні загальноос-вітніх навчальних закладів, які вивчають мови національних меншин, забезпе-чуються підручниками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 35). Проте в законопроекті дані норми відсутні, а це несе ризик позбав-лення дітей із малозабезпечених сімей та представників національних меншин безкоштовних підручників, профінансованих із бюджетних коштів.
Також нововведенням є те, що органи місцевого самоврядування забезпечують здобуття дошкільної та початкової освіти в закладі освіти, що територіально найближче розташований до місця проживання дитини. У випадку неспроможності забезпечити на належному рівні діяльність такого закладу освіти, відповідна територіальна громада безпосередньо або через свій представницький орган має право ухвалити обґрунтоване рішення про доцільність здобуття до-шкільної та початкової середньої освіти в закладі освіти поза межами населеного пункту, забезпечивши підвезення дитини до нього й у зворотному напрямку (стаття 45). А це означає, що створюється інструмент для закриття закладів освіти та звільнення з роботи педагогічних робітників у зв’язку з економією коштів.
Суспільна реакція на анонсовані владою зміни в освіті
Українське суспільство у цілому погоджується, що реформування освіти необхідне і має всі шанси бути успішним. Зокрема, 14 вересня 2016 р. в Українському національному інформаційному агентстві “УКРІНФОРМ” презентовано результати соціологічного опитування батьків, вчителів та директорів шкіл що-до їх поглядів на реформу загальноосвітньої школи. Практично половина опитаних вважають, що ініціатором реформ має бути саме Міністерство освіти та науки.
Серед найбільш гострих проблем освітньої сфери вчителі називають такі: ставлення влади до освітнього сектору як до другорядної, “витратної” частини державного бюджету (62%), низька заробітна плата та зниження соціального статусу працівників освіти (62%), занепад матеріально-технічної бази (56%), надмірно централізована, застаріла система управління і фінансування (30%), зниження якості освіти (21%).
Батьки, у свою чергу, серед найсерйозніших проблем освіти відзначають: слабку зацікавленість учнів навчанням (50%), відсталу матеріально-технічну базу шкіл (49 %), застарілі методики та програми (42%), корупцію (39%).
Проте за результатами загальнонаціонального опитування 49% батьків не знають про новації, що пропонуються у проекті Закону “Про освіту”. Водночас серед опитаних вчителів 82% зазначили, що намагаються бути в курсі усіх ре-форматорських ідей, що нині обговорюються.
Під час написання цієї роботи нами було проведено опитування у формі анкетування серед учнів та вчителів нашого міста Калуша щодо змін в системі освіти. В опитуванні взяли участь 50 учнів та 50 педагогів.
Серед учнів на запитання: “Чи знайомі Ви зі змістом законопроекту “Про освіту” 2015 року?” 40% респондентів відповіли, що ознайомлені, 20% не чули про неї, 40% знають частково. Спитавши про необхідність введення 12-річного терміну навчання, ми отримали відповідь: 20% респондентів висловилися "за", решта 80% − проти. Також 10% учнів підтримують ідею про поділ випускників 9-х класів за результатами оцінювання на учнів старшої школи, учнів професійних ліцеїв та професійних коледжів, 40% − різко проти, 50% ставляться нейтрально. 65% респондентів вважають, що ЗНО для базової середньої освіти не є обов’язковим, 20 % погоджуються із тим, що навчальні досягнення випускників по завершенню базової та повної середньої освіти будуть підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання, 15% −рішуче проти.
Підводячи підсумки анкетування учнів, зазначимо, що більшість опитаних респондентів в цілому позитивно відгукуються щодо прогресивних змін нового законопроекту, однак очікує чітких і врегульованих позицій щодо таких питань, як: взаємини між вчителями та учнями;
спрощення навчальної програми;
введення у навчальну програму життєво необхідних та практично корисних предметів;
ведення більшої кількості факультативних занять, які могли б вибиратись учнями щодо їхніх уподобань та планів на майбутнє;
створення більшої кількості профільних класів, спеціалізованих на глибокому ви-вченні того чи іншого напряму, що теж є актуальним для багатьох учнів (оскільки сучаснапрограма навчання включає занадтобагато різнихдисциплін);
збільшення годин фізичних активних занять, урізноманітнення їх видів. Проведення анкетування серед вчителів показало наскільки процес реформування є необхідним, так як сучасна система демонструє “відірваність від життя, невміння пристосовуватися до змін у сучасному світі”, “перенасиченість навчаль-них програм”, “відсутність зв’язку між успіхом у навчанні та успіхом у житті”, “відсутність соціальних гарантій, яка ускладнює вирішення кадрових питань”.
Однак до нової реформи є дуже багато зауважень. Неоднозначно вчителі сприйняли можливість вибору програми самостійно навчальним закладом чи вчителем. З одного боку вважають, що “учитель – практик, і саме він може говорити про реальність реалізації програми зі свого предмету”, а з іншого боку, у вчителів є побоювання, що ця новела збільшить “кількість чиновників, які контролюють і збирають звіти”. Ще більш протилежні думки й емоції викликало введення посади освітнього омбудсмена. Часто є побоювання, що ця посада не на часі, оскільки може використовуватися як каральний орган чи для “зведення рахунків”, а також це “ще один тягар для платників податків”. Хоча “якщо ефективно діятиме право на академічну свободу, вибір форм, методів і засобів навчання, то тоді є доцільність” у цій посаді. Всі сходяться на думці, що програмний матеріал треба розвантажити, а освіту у старших класах зробити профільною, але за вибором учня, а не закладу.
Щодо введення 12-річного терміну навчання, то думки теж розділилися. Хтось вбачає, що це зможе розвантажити програмовий матеріал, а з іншого боку “дещо знизить рівень безробіття серед молоді (затримає її у школі)”, а інші переконані, що це недоцільно. Питання необхідності сертифікації найбільш обговорюване серед вчителів. Якщо сертифікація проходитиме для визначення професійної придатності вчителя, то більшість її схвалює, тому що і вчитель повинен іти в ногу з часом, освоюючи як новітні технології, так і інноваційні форми навчання, це дасть можливість ділитися досвідом, займатися саморозвитком. Та найбільше в опитаних респондентів занепокоєння викликає можливість корупційної складової такої новели. Цікаві думки вчителі висловлювали про те, що саме необхідно реформувати у сучасній системі освіти: індивідуальний підхід до дитини вимагає збільшення часу на сприйняття, осмислення, закріплення матеріалу, на формування практичних умінь і навичок; навчальні програми слід складати, співпрацюючи із педагогами-практиками тощо.
І вчителі, і учні, і батьки, і суспільство в цілому разом з Міністерством освіти України розуміють, що реформування в освіті є необхідним. Та найкраща реформа може бути викривлена і зведена до формальних змін. Чому такі побоювання? Якісні зміни в системі освіти, на наш погляд, мали б виходити з концепції розвитку української державності і перспективного бачення майбутнього України як самобутньої держави, визначення її місця в світовій спільноті. Звідти б виходили системні зміни у освіті, позаяк це тривалий і постійний процес, який би не залежав від політичного курсу країни, а відповідав ціннісно-орієнтованому напрямку розвитку і забезпечував якісні і динамічні показники росту. Процес навчання невід’ємний від такої складової як вмотивованого вчитися учня, який прагне розкрити свій потенціал і знайти своє покликання, а це неможливо, якщо у розвиненій інтелектуально, духовно, творчо особистості не буде зацікавлена держава, якщо цей розвиток не буде стимулюватися престижем професії, можливістю досягнення успіху як творчого, так і фінансового. Відкритим залишається питання про те, хто втілюватиме освітні зміни в життя. Для цього необхідні якісно нові педагогічні та управлінські кадри. Адже відомою є Біблійна істина: “Ніхто не відриває латку від нового одягу, щоби пришити на старий. Якщо так зробити, то й нову одежину по-рвеш, і до старої не припасується латка від нової”.
Висновки
Для того, щоб ми могли успішно інтегруватися в Європу, нам необхідно, щоб українська економіка, політика, місцеве самоврядування, освіта, медицина, соціальний захист та інші суспільні інститути відповідали європейським стандартам. Досягти цього в короткий термін можна, лише змінивши свідомість і діяльність фахівців через систему їх підготовки. На думку експертів, головним ресурсом нашої країни є її людський, особистісний, інтелектуальний потенціал, який, на жаль, не реалізовується в повній мірі.
Реформування в освіті – це предмет не просто цікавості, а розуміння того, що на тлі розвитку державності саме впровадження реформи в цій галузі визначатиме подальший ефективний поступ суспільства у всіх сферах життя – духовній, культурній, економічній, політичній.
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що законопроект “Про освіту” поступово покращується. В ньому знайшли відображення багато пропозицій різних груп громадськості – освітян, батьків, експертів. Але і роботи попереду ще чи-мало. Висловлюємо сподівання, що проводячи таку важливу реформу, як освітня, українська влада скористається успішним досвідом закордонних держав, наприклад таких, як США та Туреччина.