Мені Італія, а надто Сан-Ремо, здається «дома» (Італійськими стежками Лесі Українки)

 Лоренцо Софія, 10 р.,суботня українська школа «Престиж», м. Рим, Італія

Переднє слово

В Італії, у Римі, мені випадково пощастило познайомитись зі Софією Лоренцо. Ця здібна восьмирічна дівчинка гармонійно поєднала в собі генетику двох великих культур – української й італійської, милозвучність двох наймелодійніших мов світу. Зростаючи на італійській землі, завдяки мамі й бабусі не забуває свого українського коріння.

Щотижня відвідує суботню українську школу «Престиж», є однією з найкращих учениць. А кожного літа проводить канікули в колі ровесників в одному з мальовничих сіл Тернопільщини – Баворів.
Цікава до всього, музично обдарована, по-особливому сприймає кожну почуту пісню, поетичне слово. Якось у розмові ми торкнулися біографічного факту з життя нашої славної Лесі Українки. Йшлося про те, що письменниця приїжджала на лікування в Італію.
– Справді?! – з особливим блиском в очах запитала Софійка. – Я хочу знати про це більше, щоб розповісти своїм італійським одноліткам.
І почалися пошуки, знайомство з місцями, які відвідувала в Італії Леся Українка, що вилилося у скромну дитячу працю. Сподіваюся, що це лише її початок. Попереду ж – глибше знайомство із творчістю поетеси, подорож з батьками по місцях, де проживала славетна дочка України. А потім – може, й переклади Лесиного слова італійською…
Особлива подяка за співучасть у написанні роботи батькам Софійки – Оксані та Франкові Лоренцо, бабусі Марії Хоровій з Тернопілля.

Лідія Дукас

Мої знахідки

Якось у школі, коли ми вивчали казку Олени Пчілки «Горобець і билина», вчителька сказала, що ця письменниця – мати Лесі Українки. Про Лесю я чула вже раніше, бо любила маленькою слухати її вірші «У дитячім крузі». А потім ще й довідалася, що письменниця бувала в Італії. Вирішила дізнатися про це більше. Разом з мамою ми шукали відомості про італійський період життя Лесі Українки: мотив її приїзду сюди, місця перебування, творчість. Мені приємно було дізнатися, що Леся Українка побувала в багатьох містах Італії. Мова моєї країни, її люди, природа, звичаї захопили поетесу, і вона завжди з приємністю згадувала цей теплий край.
Ця робота так захопила мене, що я вирішила обов’язково побувати в містах, про які згадує дочка Прометея (так ще називають Лесю в Україні). На карті Італії я вже жовто-блакитними кольорами позначила Сан-Ремо, Венецію, Геную, Неаполь, Помпеї, Палермо, Катанію…
Леся народилася в аристократичній сім’ї Петра Косача та Ольги Драгоманової (письменниця Олена Пчілка). Була другою дитиною, всього на півтора року молодшою за старшого брата Михайла. Вони виростали разом і дуже любили одне одного. Були просто нерозлучними. Їх у сім’ї ще називали Мишолесею. Спільні забави, читання улюблених казок Андерсена, пісні рідного Полісся, гра на фортепіано – таким було дитинство маленької Лесі. Мама ще жартівливо називала її Зея (це сорт кукурудзи) – такою тендітною і тонкою була дівчинка.
Та несподівано прийшло лихо. У січні 1881 року в Луцьку на річці Стир під час святкування Водохреща Леся промочила ноги у крижаній воді й захворіла. Спочатку батьки думали, що це звичайна простуда, але температура довго не спадала. Згодом один з київських хірургів поставив страшний діагноз: туберкульоз кісток. Це повністю змінило життя Лесі. Вона не могла ходити у школу, мусила розпрощатися з грою на фортепіано, покинути малювання, вишивку. Її чекали відвідини лікарів, постійні операції. Дівчинка була дуже терпеливою. Пригадую один її мною вивчений вірш:

Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.

Лікуючись від туберкульозу, Леся Українка перенесла 13 операцій. Її оперували найкращі європейські хірурги. Вона побувала в багатьох країнах світу: Німеччині, Швейцарії, Австрії, Єгипті, Грузії… Та хвороба не відступала. Коли в Лесі почався ще й туберкульоз легень, лікарі порадили їй поїхати на зиму в сонячну Італію. З невеликою перервою (літнім від'їздом на Україну) письменниця пробула тут півтора року – з 6 грудня 1901 р. – до весни 1903р.
В Італії Леся жила в Сан-Ремо, куди прибула поїздом, на Villa Natalia (сучасна вілла «Адріана») на Corso Casalotti, що належала сім’ї Садовських, які були далекими родичами Косачів. «Живу я тут у папиних земляків і трошки ніби родичів… Я у них на пансіоні і дуже добре встроїлась, головне без всякого клопоту і по-санаторськи» (Лист до Л. Драгоманової від 04 січня 1902р.). Навпроти розташувалась резиденція всесвітньовідомого Альфреда Нобеля, у якій він у 1896 році помер.
Сан-Ремо – «рів’єра квітів» – невелике італійське містечко, практично на кордоні з Францією – знаходиться біля підніжжя гори Віньйоне. Має багату історію. Сьогодні знамените ще й тим, що вже впродовж майже 60 рр. у театрі «Арістон» у лютому проходить популярний фестиваль італійської пісні.
Теплий клімат, чисте морське повітря, добра лікарська опіка, гарне товариство сприяли зміцненню здоров’я, і в листі до Ольги Косач (сестри) від березня 1902р. вона у піднесенні напише: «Підвищення t° вже й не знаю, коли було. … Лікар кожен раз знаходить у мене прогрес при вислухуванні. Люди поправляються в Сан-Ремо просто в очах і недопізнання. Отже, і я, коли приїду в маю в Боярку, то ти спитаєш: «Ваше ймення, препишная пані?», а я відповім: «Sono una forestiera da San-Remo!»
Леся починає завзято вивчати мову. І в листах до рідних все частіше з’являються вітання по-італійськи, вислови, приказки: «giglio mio d’oro» (золота моя ліліє), «chi va piano va sano e va lontano» (тихіше їдеш, далі будеш), «iddio lo sa e coscienza mia» (знає Бог і моє сумління). Описує і кумедні ситуації, що траплялися на вулицях: «Росіян тут сила! Не раз лаються на вулиці без сорома, що їх «никакая собака не поймëт», хоча «собак» таких самих, як вони, тут повно».
Багато міст відвідала Леся Українка під час короткої подорожі додому з 20 травня по 20 червня 1902р. Про маршрут детально описує в листі до батька від 12 травня 1902 року: Під час подорожі минає Геную, Ліворно, Неаполь, Палермо, Мессіну, Катанью. І переповнена враженнями, пише до Косачів: «Я багато часу потратила на руїни Помпеї», але не жалую, бо то, мені здається, річ єдина в світі і надзвичайно цікава». (7-8 червня 1903 р., Палермо).
З України у Сан-Ремо Леся Українка повернулася у жовтні 1902 р. В Італії поетеса багато працювала, наскільки їй позволяв стан здоров’я (лікар дозволяв займатися творчістю не більше 4-6 годин). Тут були написані поезії «Ой я пострелена, порубана словами», «Гострим полиском хвилі спалахують», «Дим», «Угорі так ясно зорі сяють», поеми «Бранець» та «Вавилонський полон». Ось уривок однієї з них:

Се – хутко Генуя, там і спочинок.
Там буде море, і веселе небо,
І давнє місто гордої краси
Одважного і вільного народу.
… Той дим проник мені у саме серце
І стиснулось воно і заніміло,
І вже не говорило: «чужина». (Дим)

У листі до Михайла Павлика поетеса гірко зізнається: «Коли моє здоров’я, мій невеликий хист, моя життям пригнічена енергія не дали мені стати тим, чим повинна була б бути, і чим, може, ніколи не стану, то се моє нещастя, але не моє бажання, і миритись з тим я ще не хочу, ні, я ще хочу боротись». (10 квітня 1903р., Сан-Ремо).
Борючись із хворобою, Леся покидала рідні краї, їхала на чужину, де проводила в самотині дні, місяці, роки. Як болять мені її рядки: «Жити без перериву 1, 5 року за границею, та ще самій, – все-таки дуже тяжко, бо я, мушу признатись, і тепер вже дуже скучаю». (З листа до батька 7-8 червня 1902 р., Сан-Ремо).
Італія, зокрема сан-ремівці, не забувають геніальної Лесі Українки. З ініціативи відомої краєзнавця, дослідниці і перекладача Марини Моретті громадськістю міста 28 травня 1998р., на будинку вілли «Адріана» (колишня «Наталі») була встановлена меморіальна дошка з написом у двох мовах: «На цій віллі в 1902-1903 роках жила поетеса Леся Українка, палка виразниця українського національного руху».
Тоді ж було організовано наукові читання, де в дзеркальному залі міського палацу відбувся круглий стіл, на якому виступила з доповіддю доктор філологічних наук, професор кафедри славістики Римського університету «La Sapienza» Оксана Пахльовська, дочка Ліни Костенко.
Газета «La Stampa» з цієї нагоди вмістила замітку про цю подію, де зокрема писало: «Пані Українка – дуже відома поетеса на батьківщині, що обстоювала її культуру й політичну незалежність… Вона померла дуже молодою, у 1913 році. Перебуваючи в Сан-Ремо, писала про тутешній «райський клімат» і створила поезії, перекладені Мариною Моретті».
Українці теж ніколи не забували про перебування своєї геніальної дочки на італійській землі. Так, у 60-х роках ХХ століття дійсний член Української вільної академії наук у Вінніпезі (Канада), професор І. Лисяк-Рудницький передав у руки президента комісії з міжнародних культурних стосунків у Сан-Ремо Маріо Мацобріо портрет Лесі Українки, написаний Катериною Антонович, та книги письменниці. Про це опубліковано замітку в газеті «Woman’s World» («Жіночий світ») від 14 жовтня 1963 року. А 5 січня 2005 року посол України в Італії, перебуваючи на прийомі у президента провінції Джанні Джуліано, разом із президентом італо-української асоціації Алесандро Скайоло вшанували пам’ять Лесі Українки біля її меморіальної дошки.
Я горджуся тим, що моя рідна Італія подарувала нашій геніальній письменниці своє тепло, плескіт морських хвиль, турботу лікарів і багато друзів.