Свої думки я викладаю на папері…

Янкова Анастасія, 12 р.,зош-НВК № 108, м Запоріжжя

Вони, як ріки різними бувають:
коли – веселі, а коли й сумні.
Веселі – радість, сумні – сльози на очах.
Коли стрімкі, немов потоки,
коли – легкі, мов вітерець.

Та всі думки мої, як сонце,
що шле тепло нам із небес…

Те, що болить…

Глибоким болем і чорною стрічкою
пронизане небо над Україною.
Померлих героїв, вічною свічкою –
згадуєм з відчаєм на душі.
Та з вірою в серці живемо щодня,
бо є такі герої, що рятують життя.
Як хочеться все припинити,
щоб всі залишались живі!
І, щоб зупинилися крові ріки –
та мирно ми всі жили!
Низький вам уклін, герої, –
бо ви українські сини,
що кожного дня захищають
наш край від лихої війни.
Прокинутись хочеться зранку, –
почути: «Скінчилась війна!»,
і вірою згоїти рани,
й скалічені солдатські серця.

Великодні дива

У суботній ранок,
встала я раненько,
бо сьогодні буду радо –
допомагати неньці.
Завтра – Великдень, -
великеє свято,
ми його з родиною
будем святкувати.
І хустинку, й фартушок
треба одягнути.
І молитву прочитати, -
лихе позабути.
Мама замісила
тістечко м’якеньке.

З нього скоро буде –
пасочка пухкенька.
Прикрашаю пасочку
І серце радіє,
матуся наспівує
пісню мелодійну.
Дочекались татуся –
Вже спішить з роботи,
але ввечері у нього
приємні турботи.
Будемо ми у колі сім’ї –
писати писанки нові:
з дубовим листочком –
до міцного здоров’я.
З сонечком і зіронькою –
до миру і любові.
А святкового недільного ранку,
одягнемо свої вишиванки.
І до церкви підемо,
Як звичай велить –
пасочки і писанки освятить.
Запаливши свічечку,
попрошу у Господа я,
щоб була щасливою моя сім’я,
щоб вільною стала країна,
яка для мене – єдина.
Щоб люди стали добріші
І не було сліз і горя більше,
бо свято вірую я, -
що з весною розквітне
Україна моя.

Подорож у Карпати

Як я чекаю літніх канікул,
бо хочу відвідати знову,
той край, де так тепло й чудово.
Гори. Полонини. Ріки. Долини.-
усе це країна моя,
Карпатська чарівна земля!
Як хочеться знову поринути-
в Черемошів стрімкий потік,
І пташкою ввись поринути,
побачити маківки сестер-смерік!
Побувавши у тім Карпатськім краю,
прозріє людська душа,
і ти зрозумієш, яка вона, -
найкраща Вкраїнська земля!
А люди! Гуцульський народ!
Які ж вони дружні, привітні…
Радіє моя душа,
Що їх тепер знаю я.
Немає країни кращої,
ніж рідна країна моя.
І кожен її куточок -
Це наша, українська земля!