Шведський вибір Івана Мазепи

Халавка Остап, 16 р., гімназія «Євшан», м. Львів

Вступ
В історії кожного народу є особистості, діяльність яких викликає неоднозначні, а подеколи й суперечливі думки. Такою особистістю в історії України є гетьман Іван Мазепа, який намагався змінити хід європейської історії.
Іван Мазепа народився у 1639 р. (хоча є й інші версії року його народження) в шляхетській сім’ї.

Його батьками були Адам-Степан і Марія Мазепи. Після смерті чоловіка матір Івана Мазепи стала ігуменею Вознесенського Печерського монастиря.
Навчався Іван Мазепа у Києво-Могилянському колегіумі – провідному на той час навчальному закладі України. Продовжував навчання у Німеччині, Італії,Франції, Нідерландах. Пізніше служив при польському королівському дворі. У 1663 р. майбутній гетьман брав участь у поході поляків та козаків гетьмана П. Тетері на Лівобережжя.
Згодом він перейшов на бік гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Він доручав Мазепі важливі дипломатичні місії до Москви, Криму, Варшави.
У 1674 р., коли І. Мазепа прямував до турецького султана, його взяли в полон січовики. Запорожці хотіли вбити посланця правобережного гетьмана, але отаман Іван Сірко вгамував пристрасті. Згодом він передав Івана Мазепу гетьману Лівобережної України Івану Самойловичу.
Великий розум, кмітливість, спритність стали запорукою вдалої кар’єри Івана Мазепи.
І. Мазепа швидко став довіреною особою гетьмана І. Самойловича і зайняв посаду військового осавула. Він також виконував дипломатичні доручення гетьмана.
Після невдалого Кримського походу 1687 р. Івана Самойловича скинули з посади гетьмана. На генеральній раді, яка зібралася 25 липння1687 р. на березі р. Коломак, новим гетьманом обрали Івана Мазепу.
Правовою основою Гетьманщини в період правління Івана Мазепи стали Коломацькі статті, укладені у 1687 р. між гетьманом і старшиною та московським царем. Всього статей було 22; 17 з них повторювали Глухівські статті, укладені між царем та гетьманом Дем’яном Многогрішним, а 5 були новими. Підписані під тиском Москви, вони не задовольняли козаків та старшину, оскільки значно обмежували їхні права.
Через деякий час Мазепі вдалося здобути довіру Петра І, що дозволяло нейтралізувати внутрішньоукраїнську опозицію, змушуючи її коритися. З іншого боку, цей спосіб загрожував посиленням московського контролю над Гетьманщиною.
Головною силою у розбудові держави Мазепа бачив старшину. Він вважав, що процвітання держави можна досягнути лише тоді, коли нею керують освічені й дисципліновані верстви.
Звісно, гетьман намагався захищати селян та козаків від сваволі старшини. Для цього він видавав відповідні універсали та накази. У них гетьман закликав старшину пильно стежити за поведінкою власників маєтків стосовно селян.
Саме поглиблення соціальних протиріч стало однією з причин того, що у 1708 р. на бік шведів з Мазепою переходили старшини, а селяни і більшість війська не пішли за своїм гетьманом.
Причини переходу Мазепи на шведський бік
Перехід Мазепи на шведський бік був зумовлений кількома факторами, зокрема Північною війною, яка велася між Швецією та коаліцією держав, на чолі якої виступила Росія.
На початку XVIII ст. Швеція була найбільш потужною державою балтійського регіону.
Щодо російської армії, то наприкінці XVII ст. вона перебувала у стадії реформування.
Війна розпочалась у 1700 р. Данія напала на Гольштейн і фактично стала ініціатором війни. Саксонський курфюрст (і, одночасно, польський король) Август II також розпочав воєнні дії проти Швеції.
Але шведський король Карл XII несподівано напав на Данію, змушуючи її вийти з коаліції і укласти мирний договір. Не знаючи про це, московські війська розпочали облогу шведської фортеці Нарви. 19 листопада 1700 р. Карл XII розбив їх ущент.
Росія була приголомшена своєю стратегічною поразкою.
Участь у війні Росії означала те, що українські козаки змушені будуть брати участь у воєнних діях на стороні Петра I. У 1701 р. Іван Мазепа надіслав до царя 17 тисяч козаків на чолі з Данилом Апостолом. У 1702 р. козаки повернулись додому. Козацькі полковники висловлювали незадоволення діями російських командирів: українські війська билися серед перших, проте росіяни зверхньо ставились до козацької армії, а після бою козаки не отримували трофеїв.
У 1702 р. Карл XII захопив польські землі, прагнучи, щоб Річ Посполита виступила з ним проти Росії.
Далі війна продовжувалась з перемінними успіхами.
Північна війна тяжко вдарила по Україні: тисячі козаків гинули у боях далеко від рідної домівки.
У 1708 р. шведські війська розпочали наступ на Сіверщину. Причиною цього стала битва під Лісною, у якій шведам не вдалося здобути перемоги. Ця подія стала переломною у планах Карла ХІІ: він змінив стратегічний курс і вирішив наступати на Москву через українські землі. Це означало, що Мазепі необхідно було терміново вирішувати: або вести бойові дії проти Швеції, або виступити на боці Карла ХІІ.
Отже, вступ шведських військ наприкінці 1708 р. на територію України став для Мазепи приводом розпочати активні дії щодо приєднання до антиросійської коаліції.
Перехід Мазепи на бік шведів був цілком закономірним. Зокрема, у листі до полковника Івана Скоропадського від 30 жовтня 1708 р. він так пояснив причини свого антимосковського виступу: «Нехай буде відомо вашій милості те, що ми, гетьман, бачачи Вітчизну нашу Малоросійську, що приходить до крайньої згуби, коли ворожа нам здавна сила московська те, що поклала була від багатьох літ при все злобному своєму намірі, тепер почала досягати із занепадом останніх прав та вольностей наших, коли без жодного з нами погодження почала забирати малоросійські городи в своє посідання, людей наших повиганявши, а своїми військами осаджувати… Нас, гетьмана, генеральну старшину, полковників і весь керівний склад Запорозького війська хочуть прибрати і запровадити у тиранську неволю, а козаків у драгунію та солдат перевернути… Бачачи, понад те, що московська потенція безсильна і невоєнна, завжди втечею рятується від непоборних шведських військ, прибігла не зборонити нас від наступу тих-таки шведських військ, але вогнем, грабунками і немилосердними мордуваннями прийшла руйнувати.». Цей лист переконує в тому, що Мазепа мав більш ніж вагомі причини порвати з Москвою.
Причини до союзу зі шведами мало також Запорожжя. Під тиском Москви біля Запорожжя почали зводити фортеці для захисту від нападів турків і татар, а фактично – для контролю над Січчю. Зокрема, було збудовано Новобогородицьку та Новосергіївську фортеці. Це свідчить про те, що в планах царя було ліквідувати запорозькі вольності.
Отже, Іван Мазепа та старшина мали багато причин, щоб позбутися царської влади над собою. Царська політика обурювала також козаків та запорожців,простих людей. Однак фактором, що прискорив перехід Мазепи на бік шведів, стало рішення Карла ХІІ наступати на Москву через Гетьманщину.
Коли шведи у 1708 р. вирішили йти в Україну, Мазепа не мав жодного договору з Карлом ХІІ. Шведський король побоювався, що Мазепа може не підтримати його. Втім, гетьман зважився на вирішальний крок і у жовтні 1708 р. перейшов на бік короля Швеції.
Варто зазначити, що Іван Мазепа був не першим гетьманом, який у своїй зовнішньополітичній діяльності орієнтувався на Швецію. У січні 1657 року Богдан Хмельницький почав переговори з представниками шведського короля Карла Х Густава на предмет укладення союзного договору між Україною та Швецією.
До переговорів гетьман І. Мазепа намагався залучити старшину. Проте не всі українські урядовці його підтримали. Зокрема, генеральний суддя Василь Кочубей, дізнавшись, що Мазепа мав інтимні стосунки з його донькою, у 1708 р. написав на Івана Мазепу донос царю.
У вересні 1708 р. шведи вступили на територію Гетьманщини. Це стало для Мазепи неприємною несподіванкою. Проте і на цей випадок у гетьмана був план. Петро І дав наказ І. Мазепі надіслати війська проти шведів, але гетьман у відповідь на це надіслав лише невеличкий загін, а сам вдав із себе смертельно хворого і відмовився від зустрічей з російськими послами. Це дозволило зберегти боєздатність козацького війська, що, за задумом гетьмана, мало відіграти ключову роль в майбутньому. Однак цього не сталось.
24 жовтня 1708 р. гетьман зважився на вирішальний крок: він покинув Батурин, рушивши на з’єднання з шведськими військами. Захисникам столиці Гетьманщини було дано чіткий наказ втримати місто за будь-яку ціну до приходу союзницьких військ.
Цей факт, що І. Мазепу підтримало більшість старшин, дає змогу говорити про те, що саме вони стали рушійною силою даного процесу і змусили гетьмана після довгих переговорів перейти на бік шведів.
Автор «Історії Русів» наводить промову, яку Мазепа начебто виголосив перед своїми однодумцями під час походу: «Ми стоїмо тепер, Братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути… Моє міркування, чуже усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є таке: коли Король Шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає Царя Російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче примислені будемо до Польщі і віддані в рабство Полякам…А як допустити Царя Російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того… Отже, зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше… І ми тепер уважати повинні Шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немовби од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи та самодержавство».
Ця промова дає підстави стверджувати наступне: І. Мазепа усвідомлював, що ідеального варіанту немає, однак варто спробувати скинути російське ярмо, щоб опинитись під захистом цивілізованої країни.
Промовивши маніфест, Мазепа із старшиною та вірними козаками рушив до шведського авангарду. В кінці жовтня (історики подають різні дати – 25 або 26 жовтня) гетьман зустрів полки Гілленштірна та Хіллса. Також невідомою є точна дата зустрічі Мазепи із Карлом ХІІ. Вона відбулась 28 або 29 жовтня, хоча Д. Крманн у своїх мемуарах подає дату 8 листопада.
Мазепу Карл ХІІ приймав як союзника і як правителя великої країни.
Перехід Мазепи на бік шведів суттєво вдарив по планах Петра І. Для того, щоб не допустити повстання проти Московії, цар дав наказ Меншикову захопити столицю Гетьманщини Батурин.
На кінець 1708 р. Батурин був ключовим містом у планах Карла ХІІ і Мазепи, бо саме тут знаходився необхідний шведам провіант і зброя, зокрема гетьманська артилерія, яка налічувала до 150 гармат. Також це місто було одним з найкрасивіших в Україні, у ньому були фортеця, палац гетьмана Мазепи.
1 листопада Меншиков запропонував захисникам столиці здатись і перейти на бік росіян, однак вони відмовились. 2 листопада Меншиков штурмом, або, як вважають більшість істориків, через зраду полковника Носа, взяв Батурин. Наступні його дії навели жах на Україну: російські війська вбили фактично всіх захисників і жителів міста. Дуже мало кому вдалось утекти. Командуючих обороною полковників Д. Чечеля і Ф. Кенігсена було страчено.
Для того, щоб залякати народ, цар знищив села й міста, які підтримали гетьмана, жорстоко покарав деяких спійманих однодумців Мазепи. Однак найстрашнішим проявом помсти гетьману стало зруйнування його столиці. На мою думку, це стало одним з переломних моментів у всій Північній війні, адже через це шведські війська мали брак провіанту і зброї, зокрема гармат.
Москва не лише силою боролась з прибічниками гетьмана. Вона одразу ж почала вести проти гетьмана інформаційну війну: серед народу поширювались царські грамоти, які запевняли, що І. Мазепа здався шведам з тим, щоб підкорити Україну Польщі, ввести в Україні унію, а православ’я викоренити. Також було проголошено анафему гетьману, відібрано маєтки у його прибічників, а гетьманом оголошено Івана Скоропадського. Він був одним з найближчих до Мазепи, і цей факт дещо лякав Петра І, але Скоропадський все ж не виступив за Мазепою.
Мазепа із вірними йому козаками та старшинами, а також запорозькими козаками на чолі з кошовим отаманом Гордієнком виступили на боці Карла ХІІ у Полтавській битві, яка тривала з 27 червня по 7 липня 1709 року.
У цій битві, яка стала вирішальною в історії Північної війни, шведська армія зазнала поразки. Тим частинам шведської армії, що не потрапили в полон, вдалося під командуванням Левенгаупта пройти вниз Ворсклою до Переволочної. Тут Карл ХІІ, Мазепа і Гордієнко з невеликою охороною (разом близько 3 тисяч чоловік) переправилися на правий берег Дніпра, звідки подались до турецьких володінь. Після цього Мазепа прожив ще кілька днів. 22 вересня 1709 року гетьмана не стало. На його похороні було присутнє майже усе шведське керівництво, що свідчить про повагу до постаті Івана Мазепи.
Армія Левенгаупта мусіла капітулювати і здатися Меншикову в полон. Козаки, що були в армії Левенгаупта, згідно з 5 пунктом капітуляції, мали бути видані росіянам. Багато з них було страчено на місці, інших вислано до Сибіру.
На цьому війна для України не закінчилась, але майже очевидним став факт краху усіх планів Івана Мазепи. Згодом його писар Пилип Орлик за підтримки шведів і турків здійснив похід на Україну, але московська армія змусила козаків тікати.
Для України наслідками Полтавської катастрофи стали московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Гетьманщини.
Іван Мазепа був гетьманом України з 1687 по 1709 рр. Період його правління став помітною віхою в історії Гетьманщини – козацької держави, яка з 1654 р. на правах широкої автономії входила до складу Московії. Як правитель, І. Мазепа чимало зробив для покращення соціально-економічного становища своєї держави, намагався створити стан козацької аристократії, дбав про українську культуру та освіту. Хоча подолати наростаючу соціальну прірву між старшиною та простими козаками йому не вдалось. Зважаючи на численні твердження українських політичних діячів і іноземців, які були свідками життя І. Мазепи, можна зробити висновок, що гетьман користувався великою повагою з боку європейських держав.
Спроба Мазепи вибороти незалежність України завершилась трагічно, однак не зламала прагнення народу до волі. Саме тому постать Івана Мазепи зараз є надзвичайно цікавою не лише в Україні, але й далеко за її межами, адже ця людина могла змінити хід європейської історії.