Крізь терни до Перемоги (записки одного щоденника)

Яцун Олександр, 16 р., сзош-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, смт. Шевченкове, Черкаська обл.

12.01.43 р. Дізнався по радіо, що наші війська зайняли Желєзноводськ, Кисловодськ та інші міста.
27.01.43 р. Майор Дяченко ненавмисно поранив ногу з пістолета Козловському.
30.01.43 р.Наші війська оволоділи містом Майкоп.

31.01.43 р. Відбув з нашого полку один дивізіон в 3 уд. Армію. Увечері згорів у танку капітан Кузнєцов.
2 лютого. Наші війська закінчили ліквідацію німецьких військ під Сталінградом.
7.02.43 р.Наші війська звільнили місто Курськ.
9.02.43 р. Наші війська звільнили місто Бєлгород.
10.02.43 р. Наші військами зайняли місто Чугуїв і Вовчанськ.
11.02.43 р. Після наполегливих і рішучих боїв наші війська оволоділи містом і залізничною станцією Лозова. Командиру полку присвоєно звання полковник. З газети дізнався про нагородження орденом «Червоного прапора» односельця підполковника Кармазіна Дмитра Харитоновича.
12.02.43 р. Наші війська зайняли міста Шахти, Ворошиловськ, Красноармійськ.
13.02.43 р. Наші війська оволоділи містами Новочеркаськ, Ново-Шахтинський.
14.02.43 р. Наші війська звільнили місто Ростов, Ворошиловград, Красний Лиман.
15.02.43 р. Садовський і Козловський отримали медалі. Від Радянського інформбюро вагомих новин не було.
16.02.43 р. Наші війська звільнили місто Харків.
17.02.43 р. День народження Пишного Ф.С. (33 роки). Наші війська зайняли міста Зміїв, Свердловськ, Богодухов та інші.
18.02.43 р. Останнім часом нічого вагомого не було.
19.02.43 р. Нашими військами зайнято Люботин і Мареф.
20.02.43 р. Нашими військами зайнято місто Павлоград та місто Красноград.
23.02.43 р. Наші війська оволоділи містом Суми.
28.02.43 р. Наші війська ліквідували укріплення плацдармів Дем'янка і зайняли місто Дем’янськ.
3.03.43 р. Наші війська оволоділи містами Ржев, Лігов (на захід Курська). Пошив собі чоботи.
4.03.43 р. Наші війська оволоділи містами Оленино, Чертоліно, Суджу та Севськ.
5.03.43 р. Наші війська на нашим ділянці фронту спробували наступати на Слов'янськ і Лисичанськ. Працювала комісія з ГАУКА, оцінку дала хорошу.
15.03.43 р. Переїхали з під Білого в район села Шишкова в 43 Армію.
16.03.43 р. Наші війська залишили місто Харків.
13.03.43 р. Увечері переїхали в Єрілово (Смоленськ 120 км). Вдень 3-4 німецьких літаків бомбардували і обстрілювали автомашини. Начальник їздив у штаб.
18 і 19 березня. Наші війська залишили місто Бєлгород.
20.03.43 р. Виїхав на КП в Аносінки і почався наступ о 10 годині. Артилерії було дуже багато і вогонь був сильний, але піхота не прорвала переднього краю.
21. 03.43 р. Продовжили наступ, але просунулися тільки на кілька сотень метрів. Завзято пручається супротивник. Літаки cупротивника кілька разів бомбардували сусіднє село. На НП важко поранило Олейникова, Пащенко, легко поранило Зобіна.
26.03.43 р. Нагороджений орденом «Червоного Прапора» майор Ніколаєв і орденом «Червоної Зірки» майор Рибаков і майор Сапєлкін. Супротивникдуже проявляв активність і вчора контратакою забрав обидві висоти, які ми взяли 20 і 21 березня. Увечері наші знову їх відбили.
28, 29, 30 березня. Полк отримав завдання виїхати під Холм. Ходив у штаб армії. Дороги дуже погані.
1 квітня. Виїхали рано вранці. Дорога дуже важка, їхати зовсім погано. Не стало пального. Де знаходиться штаб полку невідомо. Вдень бачив двох полонених німців.
05.04.43 р. Їхали всю ніч. Погода – мороз з вітром. Вітер страшенний, що не можна сидіти на машині. Проїхали 25 км і я залишився, тому, що ходив у штаб Армії, ставав на облік. Начальство Армії старе, те яке було в 42 році.
11.04.43 р. Переїхали в ліс, в бліндажі, які мокрі і в болоті.
З 11.04 по 25. 04. 43 року. Суттєвих змін не відбулося. Погода часто була погана, а останні дні хороша. Кожен день літає «рама» і коригує вогонь своєї артилерії. Снаряди лягають в 3-5 метрах від нас.
6 травня. По радіо повідомили, що наші війська на Кубані просунулися на 13-15 км, знищивши при цьому 7000 німців і 25 танків. Цього ж числа Ніколаєв дізнався, що йому присвоєно військове звання «Підполковник». Авіації противника зовсім не було за винятком «рами», яка щодня і цілий день висить у повітрі.
8.05.43 р. Був у Конєва та Редічкіна. Прибуло нове поповнення в полк, вперше троє дівчат. З початку війни ще не було дівчат, крім фельдшерів.
13.05.43 р. Прибув гурток самодіяльності ДКА 22 Армії. Так що години 2-3 відпочили весело.
17, 18, 19 травня. Всі дні штаб розробляв штат. Починаючи з 16 числа, всі дні йшов дощ, а дорога тут відома: крапля дощу, сто пудів – болото. Сьогодні начальник поїхав у штаб Армії на триденний семінар. По газетам і радіо видно, що майже весь травень по 19 число активних дій не було, за винятком розвідки боєм в деяких частинах. Мабуть на всіх фронтах розгорнуться активні дії в червні-липні. 19 числа прибув новий ад'ютант Якунькін до командира полку.
20 травня. Приїхав керуючий із штабу Армії і привіз наряд на здачу гаубиць 6 штук. Погода похмура, холодна, так що доводиться опалювати бліндаж.
21 травня. День пройшов без змін.
23 травня. Вночі по телефону повідомили, що загинув командувач артилерією нашої армії – генерал-майор Чудін, підірвався на міні. Увечері давали салют на честь загиблого генерала. Погода похмура, часом сонечко.
24.05.43 р. Вдень оформив документи на відправку гаубиць. Ворог обстріляв НП першої батареї, поранило в руку командира батареї, старшого лейтенанта Заболотного В.Є. Продовольче становище не зовсім добре і немає махорки вже п'ятий день. Сьогодні привезли по 800 гр. сухарів на день.
25.05.43 р. Ходив у Паркову батарею дізнатися про чоботи. Додому повернувся пізно ввечері. Пройшов пішки 25 км. Погода хороша, літня.
29.05. 43 р. Отримали хліба половину норми – по 400 г р. в день і тютюну по 400 грам. Супротивник нас обстріляв.
30.05.43 р. Вранці ворог вів артилерійську стрілянину. Приїхав з відпустки капітан Сезоненко (поїхав 6 травня в Саратовську область); прибула постанова ПУРСЧА про те, що комісари батареї ліквідуються. У нас в бліндажі багато щурів і клопів, так що вночі не можна спати. Сліпченко отримав в Армії 4 прилади «Григоровича». Капітан Головін проводив попередню підготовку про підписку на Позику, яка буде 4.06.43г.
31.05.43 р. Останній день місяця травня. Погода була похмура, під вечір виглянуло сонечко і завтра має бути хороша погода. Увечері за останні 2-3 дні пролетіла «рама» і скинули недалеко від нас бомбу. З газет дізнався, що наша авіація вчора вночі бомбила Вітебськ, Могильов. Кожен вечір, коли записую щоденник, дивлюся на фото сім'ї. Фото було зроблено в 40 році, а зараз 43.Напевно, вже їх немає в живих, а якщо є, то в Німеччині, тому що численні звістки з визволених районів кажуть, що німці майже все населення вивозять в рабство до Німеччини. Стан на всіх фронтах за травень місяць без зміни. Активних дій майже не було, крім авіації з обох сторін, особливо в районі Новоросійська.
4.06.43 р. Підписався на Позику «Другий Військовий» на 150 рублів. Наша частина підписалася вся.
5 червня. Підготовляти штаб 22 Армії. Гарна погода. «Рама» два рази бомбардувала.
6, 7.06.43 р. Їздив в 22 штаб Армії. Туди дістався добре, а назад йшов км 20-25км пішки, дуже натер ноги – чоботи малі. У штабі Армії нічого не дали.
8 червня. З газети дізнався, що наші літаки робили наліт на Орел, в нальоті брали участь 520 літаків.
9.06.43 р. Їздив за снарядами і патронами, приїхав в обід. Погода цілий день хороша.
10.06.43 р. Вранці «рама» скинула три бомби недалеко від нас на КП однієї артчастини. Поїхав Булгаков на нове місце служби.
11 червня. Приїхав інспектор з Армії. Новин особливих немає.
12.06.43 р. Вночі терпів муки, цілу ніч не спав – щурів і мишей так багато, що без сорому гризуть за ноги. У клубі нам демонструвалася кінокартина «Котовський» і «Актриса», фільми нові і хороші.
19 і 20.06.43 р. Дні пройшли нормально. Ніколаєв вручив нагороди Олененко, Бєлобокову, Юденкову та іншим. Сьогодні з нашого батальйону один убитий, а один поранений. Погода цілий день прекрасна.
22.06. 1943 року. Два роки кровопролитної війни... А скільки попереду??? Погода була така ж, як і 22.06.1941року, тільки тоді була неділя і вихідний день. Я відчував себе в мирі і спокої, а зараз іде ця ненависна війна. Сьогоднішній день записував об 11 годині ночі, тоді, як літаки літали над нами.
1, 2, 3 липня. Черчіль виступав по радіо і говорив, що другий фронт у Європі буде відкрито до початку листопада, а коли він буде насправді невідомо: англійці його відкривають вже два роки, але ніяк не відкриють. Погода усі три дні – проливні дощі, правда сьогодні стало начебто краще. Сьогодні Громаков отримав з дому листа від батька, він не отримував листів з 1941 року.
4.07.43 р. Дістали патефон. Погода «прекрасна» – майже цілий день дощ.
6 липня. Німці на Бєлгородському, Курському і Орловському напрямку перейшли в наступ і місцями прорвали нашу оборону в районі цих міст. За неточними даними німці за день втратили 565 танків, 245 літаків і тільки в районі Бєлгорода близько 3000 чоловік. Погода похмура, без дощу.
7.07.43 р. На Курсько-Орловському і Білгородському напрямі наші війська відбивали запеклі атаки танків, авіації і піхоти супротивника. Втрати ворога за два дні: танків 1019, літаків 313, живої сили тільки в районі Бєлгорода за два дні близько 6000 чоловік. У районі Бєлгорода супротивнику вдалося зайняти два населених пункти. Згідно телеграми штабу Армії відряджаються всі колишні комісари батарей, в тому числі і Хрізанович, який призванний зі мною із Звенигородки) і Титаренко (вчитель з Юрківки). Погода цілий день ясна.
8.07.43 р. Наші війська відбивала танкові і піхотні атаки ворога, що наступали на Курсько-Орловському і Бєлгородському напрямах.
9.07.43 р. Наші війська відбили атаки танків і піхоти супротивника на Орловсько-Курському і Бєлгородському напрямах. На Бєлгородському напрямі групі танкістів вдалося прорватися крізь обстріли. Погода цілий день ясна.
10 липня. Наші війська відбивали запеклі атаки німців на Бєлгородському і Курському напрямках. На Бєлгородському напрямі супротивнику вдалося трохи пройти вперед. За день знищено 272 танка, 84 літака. На нашійдільниці фронту ворог також готується до наступу.А також по неточними данним вже два дні відбиваються атаки німців на В.Лукському напрямі. Погода до обіду ясна, після обіду проливний дощ.
12 липня. Запеклі бої на півдні. Погода – цілий день моросить дощ.
13, 14, 15.07.43 р. Останні три дні наші війська почали наступ на Орел з Півночі і Сходу. З Півночі фронтом просунулися на 45 км і зі Сходу на Орел фронтом 30 км. Захоплено 2000 полонених та знешкоджено 12000 фашистів. Всі три дні йде дощ, вже не можна жити в бліндажі – позаливало все.
16.07.43 р. Змін в житті і погоді немає, дощ як і раніше набридає на рівні з війною. На фронті не стихають бої: на Бєлгородському напрямку відбивалися атаки, а в районі Північного Орла наші війська просунулися на 20 км.
17.07.43 р. Прибув Павленко з госпіталю. Уже, приблизно місяць, як страждаю ногами – дуже болять, напевно ревматизм. Погода негарна, можна сказати, що з 19 червня майже кожен день йде дощ.
22, 23.07.43 р. Рухалися в район Стара Руса. Пройшов дуже великий дощ з великим вітром. В одному селі зірвало дах з сараю.
26.07. Приїхали на місце дислокації – від нас до Старої Руси 6-7км. Зупинилися так, тому що навколо болото. Ворог артвогнем обстріляв висотку біля нас.
З 26 по 1.08.43 р. Підготовка до наступу. Роботи по горло. Погода весь час хороша.
24.08.43 р. Під час обстрілу ОП першої батареї убитий командир гармати і навідник.
5.08.43 р. Увечері по радіо довідався, що наші війська звільнили Орел і Бєлгород.
6.08.43 р. Прибув з госпіталю старший лейтенант Заболотний. Погода з 1.08. справжня, літня. Супротивник на нашій ділянці фронту проявляє активність артилерією – щодня обстрілює великими нальотами наші війська, частенько попадає і нам.
7.08.43 р. По радіо дізнався, що наші війська в районі Бєлгорода прорвали фронт і на 70 кілометрів просунулися далі. На нашій ділянці фронту активна арт перестрілка. Увечері пішов дощ.
12 серпня наші війська звільнили місто Чугуїв, ворог контратакує наші війська. У нас активна артперестрілка.
З 13.08. по 17.08.43 р. Зайняли місто Карачів. Погода прохолодна.
18.08.43 р. На нашій ділянці розпочався наступ. Завдання: треба опанувати містом Стара Руса. Поставлене завдання виконане. Майже цілий день йде дощ. Поранений Іспеньков. Ми від Брянська знаходимося в 32 кілометрах.
24.08.43 р. На нашій ділянці фронту наступ призупинено. З 18 по 23 число наша авіація активна – всі дні бомбардувала війська супротивника. Вчора війська Харківського напрямку звільнили місто Харків.
30.08.43 р. Наші війська звільнили міста Рильськ, Глухів, Севск.
З 1 по 4.09.43 р. Кілька разів ворог обстрілював нас артвогнем.
4.09.43 р. Поранений Потрібний А.І. Погода усі дні хороша з маленькими дощами. Нас кудись будуть переправляти, але куди поїдемо – невідомо.
2.10.43 р. Перший ешелон полку погрузився і попрямував на Торопець.
7.10.43 р. Вчора полк проїхав Бологоє, Осташков, Торопець.
Наша авіація всі дні цілодобово бомбардує війська супротивника в районі Вітебська. Командування отримало наказ розформувати полк і сформувати артбригаду з двох полків РГК.
16.10.43 р. Закінчилося формування 28 гвардійської артбригади. Багато особового складу опинилося поза штатом. Мій начальник залишився в бригаді на старій посаді і я залишився разом з ним.
18.10.43 р. Виїжджали на фронт під Вітебськ.
19.10.43 р. Зупинилися км 25 від фронту для підтягування бригади.
21.10.43 р. Їздив в штаб ставати на облік. 15 жовтня наші війська звільнили Запоріжжя.
30.10.43 р. Уже десять днів у селі Дубровка (30км від фронту). Загалом місяць прожили, можна сказати, в тилу. 25 жовтня наші війська визволили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ.
5.11.43 р. 30 жовтня виїхали з села Дубровка на фронт (район села Веляшковичі 30 км на північний схід від м.Вітебськ). Прожив п'ять днів в табірному наметі і трохи не замерз (морози, а намет не гріє). Відчуваю страшний біль в ногах, очевидно застудив ще сильніше. Сьогодні отримав шапку. Погода суха, вже три дні мороз, але земля замерзла ще не міцно.
8.11.43 р. Свята проводжу, як ніколи в своєму житті: роботи по горло, їсти немає нічого, а щоб випити, то й розмов зовсім немає.
18.11.43 р. Війська Білоруського фронту під командуванням генерала армії Рокоссовського звільнили міста Речиця і Коростень. Війська 1 Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна продовжують наступ після Києва та Житомира. Весь час, коли форсують Дніпро в районі Черкас війська 2 Українського фронту під командуванням генерала Конєва, молюся, щоб звільнили мою батьківщину.
20.11.43 р. З 8 листопада війська нашої ділянки перейшли в наступ на місто Вітебськ. Перші два дні наступів, коли були снаряди, справи йшли непогано – за ці дні ми прорвали першу лінію оборони на Вітебському напрямку, просунувшись на 8-10 км. Але потім снаряди вичерпалися (їх було дуже мало), наступ зупинився.
19.12.43 р. Почався великий наступ на нашій ділянці фронту, тобто у напрямку справа на Вітебськ. Результати погані: зайнято 20-25 населених пунктів, супротивник чинить дуже шалений опір. У нашій бригаді є поранені. Полонених бачив чоловік 25-30. Праворуч нас, в районі Полоцька просування йде непогано.
25.12.43 р. В зв’язку з тим, що ворог чинить шалений опір, нашу дивізію перекидають на лівий фланг (район 33 Армії), туди, де були до 11.12.43г. Погода весь час похмура, так що авіації діяти неможливо. Правда в перший і другий день бою (19 і 20 грудня) наші штурмовики з'являлися над полем бою, але зважаючи на погану погоду бомбардували наші війська. Під артилерійський вогонь супротивника і мені довелося потрапити в районі села Барок (на НП командира бригади) 22.12.43 р. Але все пройшло добре, нікого не зачепило снарядом. Продовольче становище задовільне. Під час наступу з 19 по 25 грудня довелося попрацювати по підвозу снарядів.
8 січня 1944 року. Війська 2 Українського фронту під командуванням Генерала Армії Конєва звільнили місто Кіровоград. Я сподіваюся, що через кілька днів і моя батьківщина буде звільнена. Погода з 1.01. змінна: іноді мороз, а іноді дощ, взагалі чоботи не закидаю далеко. Вчора авіація супротивника бомбардувала наші тили. Поранені: Решетченко, Кравець Васька, Ніколаєв.
18.01.44 р. Ходив у Паркову батарею разом з Пишним з матеріальних питань. Погано йдуть справи з бойовими діями на моїй батьківщині. 9 січня війська 1 Українського фронту звільнили Буки, Кагарлик, а 10 січня почали відбивати атаки піхоти і танків противника.Сьогоднівже 18 січня, а просування немає. Настрій дуже негарний в зв’язку поганих успіхів на батьківщині. Вчора вручили нагороди Рябенко, Сідневу. Погода весь час похмура і змінна.
19.01.44 р. Дивізія знялася з бойових порядків і попрямувала за маршрутом Яковичі-Сураж-Городок.
20.01.44 р. Наші війська взяли місто Новгород. На українських фронтах затишшя.
23.01.44 р. Зосередилися в районі Городка і увійшли до складу ІІ Гвардійської Армії. Місцевість жахлива: болото і відкрита місцевість. Погода така ж – дощ, сніг.
27.01.44 р. У бригаду прибув Мамрик Г.В. (сам він з села Водяники), а служив у 440АПАП і після розформування був у резерві фронту. Погода весь час погана – і не літо, і не зима.
29.01.44 р. Вся бойова зброя (за винятком пристрілювальної) знаходиться в місті Городок до особливого розпорядження. Вчора дивився виступ Ансамблю ІІ Гвардійської Армії. На фронтах затишшя за винятком Ленінградського – там наступ йде успішно.
3.02.44 р. Почався генеральний наступ на Вітебськ з нашого боку, так як з північно-західного боку це не вдалося.
9.02.44 р. Наступ повторися, але також безрезультатно, бої були сильні.
17.02.44 р. Увечері бригада знялася і попрямувала в напрямкуНевеля.
18.02.44 р. Наші війська 2 Українського Фронту закінчили ліквідацію десяти оточених дивізій в районі Звенигородки. Написав вже шість листів додому.
25.02.44 р. Літаки ворога вдень і вночі не дають спокою.
28.02.44 р. Снився сон, в якому бачив Віру і матір, напевно отримали мої листи. Вчора і позавчора написав чотири листи додому.
3 березня. Бригада отримала завдання передислокуватися на лівий фланг. Довелося пройти 20 км вночі.
25.03.44 р. Бригада зліва флангу пересувається знову на правий, але трошки далі. Уже війна, яка проведится з початку березня йде на користь нашої армії. Також починається весна. Успіхи на півдні дуже хороші: Вінниця, південний Буг і форсування Дністра вже дали успіхи. Написав за березень десяток листів, але відповіді поки немає. Стан здоров'я поки нічого, за винятком ніг, які щодня болять, їх, вже можна сказати, втратив.
16.04.44 р. ВЕЛИКДЕНЬ. Написав вітальний лист додому.
18 і 19.04.44 р. Два дні без продуктів, в зв’язку із погано дорогою для доставки.
1.05.44 р. Травневі свята провів погано, але й не так уже й погано. Радості додали передані з дому перші листи. Правда, дуже шкода Петю, якого погнали в Німеччину, але треба жити надією на те, що все скінчиться добре.
4.05.44 р. На всіх фронтах затишшя. На нашій дільниці бої місцевого значення.
19.05.44 р. Стан здоров'я поганий – майже цілу декаду нудота і болять ноги. Отримав із дому чотири листи. На всіх фронтах затишшя.
6.06.44 р. Відкрився Другий Фронт під Франкфуртом.
8.06.44 р. Німецька артилерія проявляє активність. Отримав з дому три листи. Йде підготовка до бою на Карельському перешийку.
11.06.44 р. Розпочався наступ. Союзники розширюють плацдарм під Франкфуртом, з Італії німець біжить. На всіх ділянках наших фронтів «затишшя перед бурею». Дуже болять ноги, здоров'я останнім часом дуже погане.
21.06.44 р. Наші війська оволоділи містом Виборг.
23.06.44 р. Наступ на всіх фронтах, в тому числі і на нашому.
У нескінченному плині історії тільки час відокремлює головне від другорядного, дріб'язкового, загальнолюдське від особистого. Для учасників і сучасників Другої світової, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, головним стало все – страх смерті, благородний гнів, лихоліття тяжких випробувань і безмежна радість перемоги.
Для українського народу війна розпочалася значно раніше - ще з вересня 1939 року. Двічі прокотилася вона вогненним смерчем Україною. Спопеляючою блискавицею пронизала серця і душі, опалила кожну сім'ю та оселю, кожне життя. Й гірка правда ніколи не полишить нас. Саме тому війна й досі не закінчилася для багатьох. Для фронтовиків вона – у спогадах, ранах і нагородах, які дотепер знаходять своїх героїв. Для вдів, матерів і дітей, усіх тих, хто не дочекався рідних з далеких фронтів, вона – у скорботі й надії дізнатися про місце їх загибелі, поховання.
Для всіх нас війна – вічно у незгасній пам'яті. Адже пам'ять – частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Той, хто пам'ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого. Досвідом боротьби і подолання труднощів, самозречення і відданості, мужності і непокори. Книга Пам'яті України – реквієм безсмертному подвигу земляків.
Понад 40 місяців – з червня 1941-го по жовтень 1944-го – палахкотіла на українській землі війна. Лилася кров, плюндрувалися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли мобілізовані і добровольці, чоловіки і жінки, робітники і селяни, комуністи і безпартійні, атеїсти і віруючі, люди різних поколінь, національностей, професій. На захист рідної землі стали всі, навіть діти «ворогів народу», молодь, якій судилося дивом вижити в голодному 1933-му, в'язні сталінських таборів.
Події другої світової війни не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу мільйонів, що піднялися на захист Батьківщини, своїх осель і родин. Про це створено тисячі книг, кінофільмів, картин, симфоній, пісень. Однак тема героїзму в роки війни нескінченна, бо має вічне джерело, витоки якого – у народній пам'яті, що закарбувала імена тих, хто поліг в ім'я Перемоги. Ця пам'ять незгасна – вона у наших серцях.
Зараз, коли годинник історії відраховує вже двадцять перше століття, ми все частіше й частіше подумки вертаємося назад, до найкровопролитнішої в світовій історії війни.
Необхідність цього зумовлена величезним значенням тих незабутніх подій, учасниками яких ми були, та бажанням краще зрозуміти, куди йдемо тепер і що чекає нас завтра, в новому тисячолітті.
Як кажуть, велике бачиться на відстані.
Тому, оглядаючи більш ніж півстолітній шлях, пройдений нашим народом після вікопомного 1945-го, ми як ніколи зримо і всеосяжно сприймаємо не затьмарену роками та подіями панораму Перемоги народу у Великій війні, що стала символом незламності народного духу, яскравою зіркою на небосхилі кривавого, драматичного і героїчного століття.
У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Були серед них безпартійні, комуністи і комсомольці. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі. Історія визволення України, як і всієї війни, писалася доблестю і самопожертвою воїнів, талантом полководців. Хто поліг за Дніпро, за Україну, повинен, як співається в пісні тих літ, справді жити у віках. Жити у наших помислах і справах, нашій генетичній нам'яті. Вдумаймося у жорстоку статистику, яку наводить один з учасників і очевидців тих подій. З 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега у дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох-п'яти тисяч. Тільки при визволенні Києва загинуло більш як чверть мільйона бійців та офіцерів».
Перемогу здобули ті, хто зараз є старшим поколінням. Ветеранські лави рідшають з кожним роком. Всіляка турбота про них, постійна увага до рятівників Вітчизни світової цивілізації– святий обов'язок і справа честі держави, суспільства загалом і кожного громадянина зокрема. На жаль, сьогодні багато хто з ветеранів війни лишається наодинці зі своїми проблемами. А шкода. Турбота про них– не примха, а життєва необхідність.
Я хочу нагадати про свого прадідуся – Задеряку Дорофія Іларіоновича, який народився 2 жовтня 1918 року в селі Тарасівка Звенигородського району Черкаської області. У мирний час працював рахівником у колгоспі, був досвідченою на той час людиною. Потім був призваний на військову службу у грудні 1938 року на три роки. Дорофій Іларіонович приходив у відпустку в 1940 році. Перебуваючи на службі в армії, його застала війна, яку він пройшов від початку і до кінця. В період війни додому не приходив, а повернувся додому лише в кінці липня 1945 року. Дорофій Задеряка був поранений, однак, не долікувавшись він повернувся на фронт. В 1945 році він закінчив війну в Угорщині. За відвагу в боях був нагороджений орденами: «Орденом Червоної Зірки», «Бойового Червоного Прапора» і Орденом«За бойові заслуги». Після війни повернувся до праці в рідний колгосп, в якому працював до виходу на відпочинок. Помер 9 лютого 1998 року, похований на Тарасівському цвинтарі. В пам'ять про прадідуся залишився його щоденник, написаний ним в роки грізної навали. І нехай він весь – частина в плині часу втратилася, але ця частинка життя рядового, а згодом і старшини Задеряки Дорофія Іларіоновича залишиться в пам’яті його нащадків.
Наш громадянський обов'язок – увічнити пам'ять усіх полеглих, зберегти всі меморіали та воєнно-історичні реліквії. Дорогі мої співвітчизники, юні друзі, усі, кому випало жити на прекрасній українській землі хай і в нелегкий, зате мирний час! Вам судилося торувати свої дороги в часи неспокійного, велелюдного, розбурханого століття.
Ми повинні рівняти свої діла і вчинки на звершення героїв минулого і сьогодення, тих, хто не шкодує себе в ім'я майбутнього. Бережіть бойові і трудові традиції та нагороди батьків, матерів і дідів, родинні реліквії. Не забувайте дбати про тих, хто виборював волю для Батьківщини.
Пам'ятайте тих, хто, захищаючи рідну землю, назавжди пішов у безсмертя.
Передавайте цю заповідь, як естафету, іншим поколінням.
На вівтар Перемоги Україна поклала мільйони людських життів.
Пам'ять про полеглих безсмертна. Вона житиме в серцях ветеранів минулої війни, воїнів УПА, вдячних нащадків.
Імена їх вкарбовано у вічність.
Подвиги полеглих захисників Батьківщини, їхня стійкість і мужність увічнені в бронзі та граніті пам'ятників, у мармурі обелісків та меморіалів, у назвах вулиць та площ, у творах літератури і мистецтва.
Однак запитаємо себе: чи все ми, живі, робимо для того, аби увічнити світлу пам'ять про героїв воєн, чи до кінця виконуємо перед ними свій громадянський і моральний обов'язок? Треба чесно визнати: ні, не все. Ще й досі не зроблено, мабуть, головне: ми поки що не знаємо поіменно всіх, хто пожертвував собою заради свободи, хто врятував нас, наших дітей та онуків від ганебного рабства.
Пам'ять...
Вона в обелісках високих, Що неба
тримають безхмарну блакить. Пам'ять...
То серця бентежний неспокій, На Пагорбі Слави
Спиняється мить...
Схилимо голови в мовчанні і серцем скорботну клятву повторимо: вічна їм пам'ять. Це потрібно не мертвим – це потрібно живим...