Білоножко Марина, 16 р.,НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія»,смт. Новотроїцьке, Херсонська обл.

Вступ

Мова – це той засіб, за допомогою якого культури виражають себе, свою сутність. Вона відображає культурно-історичний фон кожної епохи та, як правило, є повністю зрозумілою тільки людям, що живуть у цю епоху.

Із набуттям статусу державної перед українською мовою відкрилися можливості для повноцінного її функціонування в усіх сферах. Українська мова почала широко вживатися в державних установах, на виробництві, у побуті. Одним із наслідків соціальних трансформацій стала зміна співвідношення нормативного та ненормативного в мові. Не лише в усному мовленні, а й у засобах масової інформації, у художній літературі відбувся своєрідний вибух жаргонної, розмовної, навіть нецензурної лексики. Природним є намагання лінгвістів осмислити й дослідити такі явища, хоча сленг ще й нині не став предметом докладного аналізу в україністиці. В академічних підручниках із сучасної української мови жаргонній лексиці зазвичай присвячується невеличкий абзац, де наведено такі приклади: шпора, зарубіжка, продльонка. Відчувається брак словників сленгової лексики, праць, у яких розкривалася б лінгвальна природа сленгу. Це пов’язано із тим, що досі в науці побутує негативне, заперечне ставлення до сленгу як периферійного, брутального явища лексико-семантичної системи мови, що не має права на вивчення та відповідну лексикографічну фіксацію. У контексті сучасної української мови соціально-варіативна лексика потребує спеціального дослідження, бо сленг є органічною частиною української мови, одним із її функціональних стилів, яким послуговуються навіть носії мови з високим рівнем освіти.

Розділ 1. Сленг у системі мови

Визначення поняття « сленг»
Сленг виник давно. На думку деяких мовознавців, він був і в грецькій, і в латинській мовах. Адже люди завжди залишалися людьми, вони прагнули пожвавити мову, прикрасити її образними слівцями і фразами, переінакшуючи на свій лад незрозумілі «учені» й офіційні слова. І в усіх мовах можна відзначити цю тенденцію в розмовній мові.
Дослідження ненормативної лексики, зокрема сленгу, проводяться вітчизняними та зарубіжними лінгвістами давно. Увага філологів до нелітературних форм мови з новою силою виявилася в 90-х рр. ХХ століття, що було зумовлено змінами в мові на тлі політичних, економічних і соціальних перетворень. Так, дослідженню україномовної жаргонної та субстандартної лексики присвячені праці Л. О. Ставицької, окремі аспекти функціонування сленгової лексики в українській мові досліджують Ю. Л. Мосенкіс та О. С. Фурса. С. А. Мартос розглядає молодіжний сленг м. Херсона, український комп’ютерний сленг досліджує І. І. Щур. Проте, незважаючи на досить значну кількість праць, сучасний стан дослідження проблеми розмежування ненормативних підсистем мови залишається досить актуальним.
У 90-х рр. відзначається найсильніший вплив жаргонної й просторічної лексики на літературну мову, спричинений входженням у публічне життя представників різних соціальних груп – носіїв специфічних жаргонів й інших форм нелітературного мовлення. Водночас змінюється й психологічне ставлення людей до мови – норма (насамперед, на лексичному, стилістичному рівні) демократизується, стає більш вразливою щодо нелітературних засобів.
Зв'язок формування загального сленгу зі змінами, що відбуваються в суспільстві, дозволяє розглядати це явище в контексті найважливіших проблем сучасної соціолінгвістики. Дехто з науковців уважає сленг «особливою зоною небезпеки», для якої характерні збіднена лексика, неграмотна будова фраз, нечітке формулювання речень. Думка про те, що надмірне вживання ненормативної лексики загрожує українській мові спрощенням і примітивізує мовлення, є невмотивованою. Заслуговує на увагу наукова позиція Т. Кондратюк, яка вважає, що актуалізація ненормативної лексики й інтересу до неї свідчить не про брак культури та грамотності, а про симптоматичні тектонічні зміни в культурному пласті.
Сленгові слова та вирази на кшталт «мозги закипіли», «з’їхати з теми», «шарити в музиці», «втикати в філософію» є зразком не мовного збіднення, а тяжіння сучасної української мови до технократизму й антропоцентризму, що, у свою чергу, зумовлене тенденцією демократизації суспільства та мови в цілому.
Єдиного і всеосяжного визначення сленгу немає й дотепер. Неодноразові спроби розмежувати сленг і загальновживану лексику не дали результатів. Таким чином, у різних словниках і посібниках ми можемо зустріти безліч визначень для сленгу.
Великий тлумачний словник сучасної української мови та сучасний словник іншомовних слів подають таке визначення поняття «сленг»: розмовний варіант професійного мовлення, жаргон; жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків, які, проникаючи в літературну мову, набувають емоційно-експресивного забарвлення.
Л. Ставицька зазначає, що сленг – це різновид розмовної мови, яку суспільство оцінює як підкреслено неофіційну і яка характеризується динамічною зміною лексичного складу, що поповнюється за рахунок арго, жаргонізмів, вульгаризмів, неологізмів.
Мар’яна Ніщенко вважає, що сленг – міський соціолект, що виникає з арго різних замкнених соціальних груп (правопорушників, наркоманів, ремісників, в’язнів, бурсаків-учнів, інтернет-спільноти) та емоційно забарвлена лексика низького й фамільярного стилю. Поширений серед соціальних низів і певних вікових груп (студентської, шкільної молоді) міст.
Сленг розглядається й як свідоме, навмисне вживання елементів загально-літературного словника в розмовному мовленні в чисто стилістичних цілях: для створення ефекту новизни, незвичайності, відмінності від визнаних зразків, для передачі певного настрою мовця, для додання висловлюванню конкретності, жвавості, виразності, точності, стислості, образності, а також щоб уникнути штампів, кліше, що досягається використанням таких стилістичних засобів, як метафора, метонімія, синекдоха, літота, евфемізм.
Вдалою, на наш погляд, є характеристика сленгу, здійснена В. Хом’яковим. Під сленгом він розуміє «відносно стабільний для певного періоду, широко розповсюджений та загальнозрозумілий пласт нелітературної лексики і фразеології у середовищі живої розмовної мови, вельми неоднорідний за своїм генетичним складом та ступенем наближення до літературної мови; має яскраво виражений емоційно-експресивний оціночний характер, що часто є протестом-насмішкою над соціальними, етичними, естетичними, мовними та іншими умовностями й авторитетами».
В. А. Хом’яков запропонував більш розгорнуте визначення термінів «загальний» та «спеціальний» сленг.
Загальний сленг – це відносно стійка для певного періоду, широко поширена і загальнозрозуміла соціальна мовна мікросистема.
За своєю природою швидкозмінний, підвладний моді, динаміці суспільно-економічного розвитку, без лексикографічної фіксації приречений на зникнення, оскільки сленгові номінації швидко з’являються й так само швидко зникають.

Розрізнення понять «сленг», «жаргон», «арго»

Слід зазначити, що зі сленгом часто асоціюються такі близькі до нього поняття, як жаргонізми, професіоналізми, арго, вульгаризми, між якими важко встановити чіткі межі.
Жаргон є мовою соціальної або професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі; умовна мова, зрозуміла тільки в певному середовищі, складається з багатьох штучних, іноді умовних слів і виразів. Утворюються від літературних слів шляхом переосмислення й переходу їх до зниженої лексики: сентименти (завищені почуття), променад (прогулянка), велік (велосипед).
Отже, при зіставленні різних трактувань терміну «жаргон» можна виділити дві основні концепції:
1) жаргон – це будь-яка спеціалізована мова;
2) жаргон – це неправильна, спотворена, вульгарна мова.
Арго – мова вузької соціальної чи професійної групи, не зовсім зрозуміла стороннім (арго злодіїв, жебраків).
Арготизми, як зазначає М. Я. Плющ, – це слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, додавалися звуки тощо. Наприклад, стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені).
Як бачимо, терміни «жаргон», «сленг», «арго» є словами-синонімами, але з різними відтінками у значеннях. Базовим і найширшим у значенні, на погляд Світлани Єрмоленко, є жаргон (тому що його найчастіше використовують); значення терміну «сленг» вужче, його важко відрізнити від попереднього (молодіжній жаргон чи сленг?); термін «арго» в обох словниках несе звужене значення й найбільш чітко відрізняється від двох попередніх: це мова засекречена й незрозуміла для сторонніх, а жаргон і сленг несуть лише яскраво виражену емоційно-стилістичну оцінку. Але нечіткість меж визначення все-таки існує.
Але останнім часом термін «сленг» вживають активніше, ніж «жаргон». Таке явище можна пояснити впливом двох факторів:

– сьогодні англійська мова у світі починає домінувати, тому вживають англійський відповідник;
– інколи мовники вживають слово «жаргон» на позначення згрубілої, невитонченої мови, тому на позначення соціального варіанта мови вживають термін «сленг».
Однак можемо сказати, що жаргон, сленг, арго стоять поза літературною мовою, тому їх вживання у повсякденному спілкуванні небажане.

Розділ 2. Молодіжний сленг у системі мови
Джерела виникнення та сфери використання молодіжного сленгу

Гостріше, ніж інші соціально-демографічні групи, відчуває історичний час, швидше сприймає його вимоги саме молодь. У її свідомості дзеркально відображається нова соціальна парадигма функціонування мови. Молодь активніше відкидає те, що віджило або відживає, активніше шукає нового. Природно все це відбивається у молодіжному мовленні.
Елементи школярського і студентського жаргону зафіксовані в літературно-писемних джерелах XVII-XVIII ст., зокрема в українських інтермедіях означеного часу, «Лексіконє славеноросскім…» Памви Беринди (1627), у творах «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського. Жаргонні номінації наявні у «Словарі української мови» за редакцією Бориса Грінченка (1907-1909). Очевидно, учнівські жаргони виникли в Україні ще у XVIII ст., а можливо, й раніше. Виникнення їх пов’язане з появою братських шкіл-бурс у XVII-XVIII ст. Нудні умови бурсацько-семінарського життя закономірно породили жаргон, оскільки він онтологічно постає як засіб суспільної розваги. Крім того, ізольованість, суворий режим, інтернатське відособлення вихованців по бурсах вплинуло на появу «бурсацького соціолекту з лише йому властивими словниково-стилістичними особливостями, зробило його своєрідним культурним і словесним кодом молоді».
На початку 1998 року з’явився «Перший словник українського молодіжного сленгу» (К. : АТ «Вінол»). Він гостро поставив питання про існування українського молодіжного сленгу взагалі. Побутує думка, що вітчизняна молодь користується російським сленговим словником, тому українського молодіжного сленгу немає. На перший погляд, це так. Але не варто забувати, що немає жодного суспільства, де б не було соціальних діалектів. За роки СРСР, звісно, радянська молодь послуговувалася єдиною системою сленгу – російською. Відповідною базою українського сленгового словника стали російські сленгізми, адаптовані україномовними носіями згідно з фонетичними законами нашої мови.
Окрім українського та російського твірних елементів, до складу сленгу входять запозичення з багатьох інших мов (приблизно 28-ми). Наприклад, блат – з ідишу, від «рука»; халява – з давньоєврейської, від khalav – «молоко» (в давнину в єврейських містечках бідним дітям при синагогах безкоштовно видавали молоко); шмон – обшук, від давньоєврейської sh’mone – «вісім» (за переказом, на поч. ХХ ст. в одеській тюрмі о восьмій годині вечора проводили перевірку особистих речей в’язнів); шури-мури – флірт, любовні пригоди, від французького cher amour – «дороге кохання»; фарт – щастя, талан, везіння, з німецького мисливського жаргону Fahrt – «слід, залишений дичиною»; шнобель – ніс, від німецького Schnobel – «дзьоб»; лафа – блаженство, удача, везіння, безтурботне життя; кайф – задоволення, насолода, від арабського «бездіяльність, відпочинок» (отримувати задоволення при курінні кальяну, палінні тютюну); марафет – з арабської ma’rifet – «знання, мистецтво, секрет». Сьогодні англійська мова у світі починає домінувати, тому вживають англійський відповідник.
Отже, основним способом творення сленгової лексики є калька (повне запозичення), напівкалька (запозичення основи), переклад (з використанням стандартної лексики в особливому значенні.
Невичерпним джерелом сленгу є також засоби масової інформації. Порівняно новим явищем стало впровадження сленгу не тільки через бульварні, але й досить респектабельні засоби масової інформації, телебачення та інтернет. В умовах технологічної революції кожне нове явище повинне одержати своє словесне позначення, свою назву. Фільми, радіо- і телепередачі, пісні, мовлення персонажів деяких авторів – все це є джерелами сленгу.
Потужним джерелом формування лексичного складу власне українського сленгу є й метафоризація (баклажан – алкоголік, шухляда – щелепа, крутелик – так званий «новий українець». Але найбільш продуктивним джерелом поповнення молодіжного сленгу є слова загального вжитку, що набувають у розмовному стилі нового специфічного значення: бомба – шпаргалка, шнурки – батьки, капсули – сусіди, труба – мобільний телефон. На жаль, досить великою і стабільною є група слів і словосполучень явно кримінального походження. Доречно зауважити, що найбільшого впливу кримінального лексикону молодіжний сленг зазнав у 90-ті роки. Ціла низка слів, що увійшли до молодіжного сленгу, донині активного використовується у мові молоді: штріх, пасажир, шняга.

2. Причини функціонування й вікові особливості вживання сленг-одиниць молоддю селища Новотроїцьке

Спілкування відноситься до числа найважливіших для людини сфер життє-діяльності. Від того, як складатиметься спілкування, залежить формування особистості. При спілкуванні мова сучасної молоді приводить в обурення вчителів, батьків, представників старшого покоління, які гостро реагують на певні вирази. Насправді, є про що турбуватися: за даними останніх досліджень, в підлітковому середовищі ступінь жаргонізації мови перевищує 50% для хлопців і 33% для дівчат, тобто забийся, ульот, відпад і подібні слова наполовину витісняють літературні вирази. Залежність вибору форм мови від певної соціолінгвістичної перемінної вчені підкреслювали на різних етапах розвитку мовознавчої науки.
З метою визначення особливостей використання сленгу молоддю смт. Новотроїцьке нами було проведено ряд досліджень. На матеріалі анкетувань, усних опитувань, проведених у кілька етапів: 1-й етап – вересень-жовтень 2012р. ; 2-й етап – листопад-грудень 2012р. ; 3-й етап – серпень-листопад 2013р., було простежено еволюцію виникнення сленгу, причини вживання його у мовленні молоді та вплив віку й роду занять на використання стилістично маркованої лексики.
Метою дослідження 1 етапу було простежити використання сленгу учнями Новотроїцької гімназії від першого до одинадцятого класу. У ході дослідження було виявлено, що з першого класу школярі вигадують різні прізвиська однокласникам («бублик», «сєрий», «гадзіла», «тімон»), не вживаючи при цьому дуже «крутих» словечок (4%). У 3-4 класах діти поповнюють свій словниковий запас із спілкування з учнями старших класів. У їх мовленні з’являються слова «крутий» (впливовий), «прикол» (жарт), «баньки» (очі), «чувак» (хлопець), «класно» (гарно, добре) (10%). У 5-8 класі учні, прагнучи здаватися старшими, дорослішими, вживають сленгізмів більше, іноді не знаючи їхнього значення, не вдумуючись у зміст сказаного. Це зокрема такі слова: «кранти» (кінець), «усікти» (зрозуміти), «хавати» (їсти), «стукач» (ябеда), «братани» (друзі), «граблі» (руки), «дискарь» (дискотека) (16%). Учні 9-11 класів знають сленгізмів найбільше й частіше використовують у своєму мовленні (70%). Радіючи, вони вживають слова: «клас», «супер», «кльово», що означає: чудово, прекрасно, неймовірно. Якщо ж невдоволені, обурені чимось, свій гнів виражають словами: «капець», «фуфло», «задовбав», «блін», що означає: кінець, брехня, замучив, халепа. Серед інших, найбільш уживаних сленгізмів, можна виділити такі: «базар» – розмова, «облом» – ліньки, «пахати» – робити, «галімо» – недобре, «тіпа» – немов, «лох», «гусь» – простак, «шарити» – знатися, «фіолетово» – однаково, «Андерсен» – фантазер, «балдьож» – розвага, «отпад» – краса, «не вопрос» – можна, «прикид» – одяг, «фейс» – обличчя, «тащитися» – сміятися, «предки», «родаки» – батьки, «в натурє» – справді. Разом з такими словами учні вживають і так звані сленгові фразеологізми. Наприклад, витріщити баньки – дивитися, ворушити батонами – йти швидше, встромити шнобель – втручатися у розмову, здвиг по фазі – зійшов з розуму, нагострити лижі – зібратися кудись.
Отже, можемо зробити висновок, що чим старшим стає учень, тим більше сленгізмів він використовує. Це пов’язано, на нашу думку, з тим, що збільшується коло друзів, знайомих. Підлітки прагнуть вирізнятися не лише як окрема суспільна група, але й як особистості, у даному випадку це відбувається за допомогою мовно-виражальних засобів, та й прислухаються підлітки більше до думки ровесників, а не батьків і вчителів.
Урахування вікового параметру дозволяє об’єктивно відтворити соціо-функціональну специфіку сучасного сленгу. Тому метою 2 етапу дослідження було виявити, чи впливає на використання стилістично маркованої лексики вік і рід занять людей, причини вживання в мові молоді селища Новотроїцьке сленгізмів. У дослідженні брали участь три групи осіб: учні 9 -11 класів (90 осіб); учителі Новотроїцької гімназії (20 осіб); батьки учнів 10-Б класу (16 осіб). Таким чином, усього було опитано 116 осіб. Учасникам дослідження було запропоновано дати відповіді на шість запитань:
 Чи вживаєте ви у своєму мовленні сленг? Як часто?
 Вкажіть сленгові слова та вирази, які ви вживаєте найчастіше. Поясніть їх.
 Що саме спричиняє вживання вами сленгових слів?
 Чи легко ви можете позбутися сленгових слів у спілкуванні?
 Чи вважаєте ви сленг позитивним явищем?
 Чи потрібно боротися з цим явищем?
За результатами опитування по першому питанню було виявлено, що 90 (100%) учнів, 9 (45%) учителів та 10 (62, 5%) батьків використовують у своєму мовленні сленг. Учні постійно вживають сленгізми при спілкуванні з батьками, рідними, друзями. Учителі рідко вживають сленг і здебільшого при спілкуванні з друзями. Батьки вживають сленгові слова досить часто при спілкуванні з дітьми.
По другому питанню було виявлено, що учні найчастіше вживають такі сленгові слова: окей, кльово, круто – добре, гарно; капєц, труба – кінець; блін – халепа; базарити – говорити; приколотися – пожартувати; баран – дурник; модняво – сучасно, модно; лошара, олень кімнатний – простак; Вася – невдаха. Учителі та батьки вживають майже однакові сленгізми: окей, круто, прикольно, блін, клас, супер.
Серед причин використання сленгу учні називають: бажання бути сучасним 42 (46, 7%) особи; полегшує спілкування – 18 (20%) осіб; прагнення не вирізнятися серед інших – 15 (16, 7%) осіб; звичка – 10 (11, 1%) осіб; вплив оточення – 5 (5, 6%) осіб. Учителі вживають сленг за звичкою – 5 (25%) осіб, для жарту – 15 (75%) осіб. Батьки використовують сленг за звичкою – 4 (25%) особи, для полегшення спілкування з дітьми – 12 (75%) осіб. Учителі, батьки та 26 (28, 9%) учнів визначили, що у спілкуванні сленгових слів можуть позбутися легко, 42 (46, 7%) учні повідомили, що можуть легко позбутися сленгізмів, але не бажають цього, 22 (24, 4%) учням важко у спілкуванні уникнути сленгових слів.
Негативним явищем вважають сленг всі учителі, батьки та 75 (83, 3%) учнів, а ось 15 (16, 7%) учнів називають сленг позитивним явищем у мові. Боротися зі сленгом вважають за доцільне 20 (100%) учителів, 16 (100%) батьків та 75 (83, 3%) учнів. 15 (16, 7%) школярів заявили, що боротися з цим явищем не треба.
Таким чином, на основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що сленгове мовлення притаманне всім віковим категоріям і що вік і рід занять впливають на використання в спілкуванні сленгових слів. Проте найбільшу кількість сленгізмів використовують і знають представники вікової категорії від 14 до 25 років. Саме цю вікову групу вважаємо центром творення сленгового мовлення, яке характеризується використанням усього спектру одиниць лексико-семантичних груп. Опитувані віком від 25 до 50 років використовують у своєму мовленні ті одиниці, які тривалий час побутують у жаргонізованій розмовній мові, їх можна почути по телевізору чи прочитати в газетах, почути від дітей. Особи цієї вікової групи найчастіше послуговуються лексемами таких груп: назви людини за віком; назви ознак; станів; назви дій (на позначення «говорити», «відпочивати», «надокучити»). Вживання незначної кількості сленгодиниць особами цієї вікової групи зумовлено насамперед тим, що вони вважають сленг негативним явищем, якого треба позбутися.
Під час 3 етапу дослідження було проведено анонімне анкетування у соціальній мережі й усне опитування молоді селища Новотроїцьке. Учасникам анкетування було запропоновано дати відповідь на три запитання:
1. Чи вживаєте ви сленг у своєму мовленні?
2. Чому ви вживаєте сленгові слова?
3. Чи вважаєте ви сленг позитивним явищем?
Участь у анкетуванні взяла 31 особа. Результати анкетування були наступними:
1. Із 31 опитаного 80, 6% вживають у своєму мовленні сленг, інколи – 19, 4%, таких, хто б взагалі сленг не вживав, немає. Отже, переважна частина респондентів вживає сленгові слова та вирази.
2. Як зазначили опитувані, вживання сленгізмів спричиняють наступні фактори: бажання бути сучасним – 3, 2%; щоб не вирізнятися серед інших – 3, 2%; полегшує спілкування – 19, 4%; за звичкою – 21%; для розваги, підвищення настрою – 6, 5%.
3. Позитивним явищем вважає сленг 61, 3% молоді, негативним – 38, 7%.
Як бачимо, у молодіжному середовищі сленг посідає помітне місце як засіб виділення індивіда із маси й спосіб вербального спілкування, але все ж засмучує той факт, що молоді люди не розуміють шкідливість вживання сленгу.
Усне опитування молоді селища Новотроїцьке було проведено з метою виявлення найбільш уживаних сленгізмів з подальшою їх класифікацією.

Класифікація молодіжного сленгу

Класифікувати сленг можна за різними ознаками. Аналіз матеріалу, отриманого в ході досліджень, дає змогу згрупувати сленгізми в певні лексико-семантичні групи. Оскільки серед опитаних переважала молодь віком 14-17 років, а основний вид їхньої діяльності – навчання, то й лексико-семантична група «Школа» представлена найбільше.
Не менш важливими є сфери дозвілля, побуту. У них переважають лексеми, взяті зі сленгу неформальних груп, музикантів, комп’ютерників, спортсменів. Велика кількість лексичних одиниць, що відносяться до комп’ютерного сленгу, утворюється за моделями схожими на ті, що використовуються в інших соціолектах, перш за все у молодіжному.
Досліджуючи сленг молоді Новотроїцька, можна відзначити, що найбільша група представлена іменниками: назви частин тіла, одягу, взуття, реалій шкільного життя, найменування людей, побуту (чайник – голова, прикид – одяг, диря – директор). В групі слів, що називають частини людського тіла, спостерігається ніби навмисне «обрублювання», «зниження» цих назв, беручи їх чи зі світу техніки, чи з тварин-ного світу: висока дівчина – «драбина», «шпала»; обличчя – «табло», «шайба», «пачка»; руки – «клешні», «граблі»; ноги – «ласти», «копита», «поршні»; очі – «фари»; ніс – «шнобель», «рубильник», «хобот».
Лексико-семантична група, яка охоплює назви відносин між людьми, складається більше з дієслів (западати – закохатися, прошвирнутися – прогулятися, усікти – зрозуміти). Оскільки життя молоді традиційно пов’язане з технікою, то серед дієслів дуже багато «технічних» (зарулити – прийти, морозитися – бути байдужим, зависати – бути десь довго, шифруватися – ховатися від когось).
Експресивна лексика представлена в основному прислівниками, рідше – прикметниками (шик, блеск, отпадно, круто, супер, кльово, потрясно, ніштяк – позитивна оцінка; муть, мура – негативна; фіолетово – байдуже).
Отже, сленг – явище дуже поширене і його можна класифікувати за різними ознаками.

Варіативність та мінливість молодіжного сленгу

Так як сленгова лексика – це передусім ознака усно-розмовного мовлення, тому вона не тримається застиглої лексичної форми, а постає щоразу в іншому звуковому образі. Розмаїття варіантів вимови і написання багатьох сленгізмів, на думку С. Мартос, можна пояснити тим, що український сленг як відносно нове явище не достатньою мірою стабілізувався.
Слід зазначити, що у молодіжному жаргоні діють ті ж закономірності, що і у нормативній мові, зокрема, лексеми вступають у синонімічні, антонімічні, омонімічні відносини. Так, літературне слово «хлопець» має такі жаргонні відповідники: «покемон», «кадр», «пацик» (від «пацан»), «хіляк» (слабкий фізично), «мачо» (сексуальний), «васьок» (незнайомий) і навіть «лошарик» (хлопець в окулярах). Крім того, якщо хлопець має якусь виражену позитивну чи негативну якість, він може бути названий «молоток» (добрий, розумний); «тормоз» або «плуг» (тугодум); «дятел» (дурний); «му-му» (мовчун).
Оскільки сленгізми позначають вже відоме, то тут маємо справу з синонімами не поняттєвими, а експресивно-оцінними, найчастіше стилістично-зниженими. Наприклад, курник, сарай, халабуда (будинок); драбина, шпала, рельса (висока людина); клешні, крюки (руки); дупло, пачка (обличчя). Як бачимо, у молодіжному жаргоні добре працює мовний закон економії лексичних засобів: одне слово вміщує у себе зміст цілого речення, що характеризує людину.
Виникає питання: які ж сленгізми можна віднести до ядра стійких одиниць? Як вважають дослідники, найбільш стійкою та історично старою є лексика, що відображає «професійні» особливості та обов'язки молоді, найменш стійка лексика – та, що пов'язана з побутовою стороною життя, яка є, відповідно, найбільш соціально, економічно й політично обумовленою.
Через свою надзвичайну гнучкість і рухливість, сленг постійно змінюється, з'являються нові слова, а вже існуюча лексика може набувати нового значення.
Отже, мінливість сленгу в цілому не залишає сумніву. Але поза сумнівом також і те, що певна частина лексики є більш, а інша менш мінливою.

Висновки

Мовний процес кінця ХХ – початку ХХІст. характеризується посиленням ролі неформальних, нелітературних елементів у мовленні. Це виявляється не тільки в нестандартизації розмовної мови, а й у проникненні сленгу до різних стилістичних рівнів – мови засобів масової інформації та художньої літератури. Виникнення сучасних сленгових слів і виразів є об’єктивованим дійсністю процесом, який не можна й не варто зупиняти.
З одного боку сленг збіднює мову, перешкоджаючи інтелектуальному і творчому розвитку особистості, а з іншого відображає тенденції, важливі для сучасної мови в цілому, і без його всебічного вивчення лінгвістичний опис сучасної української мови буде неповним.
Отже, сленг потрібно досліджувати не тільки як мовне явище, а й як суспільне, тим більше що зараз багато уваги приділяється питанням духовно-морального виховання молоді. У школі потрібно частіше обговорювати питання культури мови, необхідно аналізувати «живу» мову молоді, мову реклам, молодіжних видань з метою вироблення відповідального ставлення до рідної мови. А взагалі, наша рідна літературна мова настільки красива, багата на чудові й часом нам мало знайомі слова, які просто загубились у вирі історичного розвитку мови, але й досі вражають своєю милозвучністю, влучністю, що дивуєшся, чому ми не використовуємо їх у своєму мовленні. Нам здається, що багато застарілих і рідковживаних слів заслуговують на повернення до нашого активного словничка та якомога частішого їх використання. І тоді, можливо, нам і не знадобиться сленг, бо стане модним і престижним спілкуватися навіть зі своїми однолітками чистою, граматично правильною, літературною українською мовою. Тому, на нашу думку, ознакою сучасної людини має бути прагнення до вдосконалення своєї мовної культури й заохочення до цього інших.