This website works best with JavaScript enabled

Мої перші дослідження, пов'язані з конкурсом «Мій рідний край»

Під час навчання збирала матеріали про односельця Юрія Дутку, що страждав на важку недугу, яка здеформувала йому кінцівки, але не знищила духовно. Він писав вірші, тримаючи ручку зубами. Його 47 років життя припали на 20-і - 70-і роки минулого століття.

Тож писати доводилося металевим пером, насадженим на дерев’яну ручку, щоразу вмокаючи її в чорнильницю. Це було неймовірно тяжко, боліли очі від напруги, кришилися зуби, але за прекрасним почерком, за рівненькими рядочками цього не видно було.
Проте, набагато важче було мати мужність і відвагу писати вірші про УПА, різко критикувати тодішній лад, висловлювати надію про волю України.
Під керівництвом пані Ольги Хомич я написала наукову роботу про нелегку долю цієї унікальної людини, про його нескорену музу. Була щаслива, що побувала в Києві, отримала нагороду від «Союзу Українок». А далі мій життєвий шлях склався так: закінчила філософський факультет Прикарпатського Національного Університету ім. Василя Стефаника, вийшла заміж за студента-медика, громадянина Сирії Басєма Альуду. Зараз проживаємо у власній квартирі в Дамаску, виховуємо донечку Мілану. Чоловік працює лікарем-стоматологом у столичній лікарні. Мій тесть – професор арабської філології, надзвичайно цікава людина. Розповідав про містечко Маалюля, де розмовляють мовою Ісуса Христа – арамейською, там же знімали фільм Мела Гібсона «Страсті Христові». Дружимо з сім’ями, подібними до нашої: з луганчанкою Аріною, яка заснувала приватну клініку, з фармацевтом з Полтави… Декілька разів побувала в унікальної жінки-християнки, відомої в світі Мірни Наззур, про яку зокрема писала Галина Плугатор. Відвідую християнські святині Дамаска, ходжу в греко-католицьку церкву в християнському кварталі Суфаньє.
Про Сирію, про столицю Дамаск, про нашу громаду могла б розповідати годинами. Чудова країна, прекрасні люди, 20% християн, православних і католиків, мирно проживає в Дамаску, столиці мусульманської держави. Але серце тужить за Україною. А події останніх місяців додають ще й тривоги.
Мріємо повернутися в Україну. За межами Батьківщини можна по-справжньому оцінити, що означає мир, спокій, демократія, якою б недосконалою вона поки що не була б.
В 2002р., закінчуючи ліцей для обдарованих дітей, взяла участь в конкурсі "Мій рідний край." Зі щирою радістю згадую свою поїздку до Києва. Сиділа в останньому ряді, не сподіваючись почути своє прізвище серед представлених до нагород, а почувши, була остаточно збита з пантелику, в голові промайнула думка: «О Господи, що робити, що говорити?». Так, спускаючись східцями амфітеатру, кожен крок відбивався в голові новим запитанням, але жодної відповіді не знаходилося! А далі...слова вдячності самі полинули буйною рікою емоцій.
Я говорила, як в безпам'ятстві, говорила серцем, ... і на мої слова відгукнулись сльозами очі Лілії Григорович, світлої пам`яті Атени Пашко... Я безмежно вдячна їм за слова підтримки та щирі обійми. Вдячна пані Ростиславі Федак і всім організаторам цього чудового конкурсу, що відкриває нові горизонти для творчого пошуку молоді.

Наталія Карманська

Створення і підтримка сайту pbb.lviv.ua

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12086 #150714100123